Постанова № 31756609, 07.06.2013, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/3063/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Супруна Є.Б.,

при секретарі - Дубовик О.І.,

за участю:

представника позивача - Кіндяка О.І.,

третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" до Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2, ОСОБА_4 про скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, -

В С Т А Н О В И В:

27 травня 2013 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" в особі Полтавського центрального відділення Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - ПАТ "Банк "Київська Русь", позивач) звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції (далі - Октябрський ВДВС, відповідач) про скасування постанови старшого державного виконавця Октябрського ВДВС про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 травня 2013 року ВП №38053188 в частині накладення арешту та оголошення заборони на відчуження майна, яке належить боржнику ОСОБА_2, а саме: нежитлове приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 136,2м2 та зняття арешту із вказаного майна.

Мотивуючи свої вимоги позивач стверджує, що з метою забезпечення виконання кредитного договору, укладеного між банком та ПП "Агро-Сан", майновими поручителями -ОСОБА_4 та ОСОБА_2 з банком був укладений договір іпотеки, у відповідності до умов якого в іпотеку банку були передані нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. У зв'язку з несвоєчасним виконанням позичальником умов кредитного договору банк звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом про стягнення боргу та звернення стягнення на заставне майно. Після задоволення позовних вимог, банк пред'явив до Октябрського ВДВС виконавчі листи для примусового виконання рішення суду. На завершальній стадії виконавчого провадження після повернення виконавчого документу та звільнення майна з-під арешту державним виконавцем 20 травня 2013 року було винесено постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 202 749,90 грн. по боржнику ОСОБА_2. Одночасно державним виконавцем на підставі постанови про стягнення виконавчого збору була винесена постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою знову накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно ОСОБА_2, в тому числі і майно, яке перебуває в іпотеці банку.

У зв'язку з цим позивач вважає, що дана постанова в частині накладення арешту на майно ОСОБА_2, а саме - предмет іпотеки, суперечить положенням Закону України "Про іпотеку", якими передбачено переважне право іпотекодержателя на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки перед іншими кредиторами цього боржника. Тому просить скасувати постанову державного виконавця в частині накладення арешту на майно боржника, яке передано в іпотеку банку та звільнити це майно з-під арешту, оскільки в іншому випадку порушується право стягувача на розпорядження відсудженим майном.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник відповідача заперечень проти позову не надав, у судовому засіданні повідомив, що покладається на розсуд суду.

06 червня 2013 року у судовому засіданні до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_2 та ОСОБА_4.

Третя особа ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечував, обґрунтованих пояснень по суті надати не зміг з посиланням на відсутність спеціальних знань у галузі правознавства.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася засобами телефонного зв'язку.

Зважаючи на скорочений термін розгляду даної категорії справ, встановлений статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе здійснити розгляд і вирішення справи за даної явки сторін.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, дослідивши залучені до матеріалів справи та зібрані судом письмові докази, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступних висновків.

З матеріалів справи суд встановив, що 05 червня 2007 року між Акціонерним банком "Київська Русть" (нині - ПАТ "Банк "Київська Русь") та ПП "Агро-Сан" був укладений кредитний договір №3 (а.с.16-19), за умовами якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію строком дії з 05 червня 2007 року по 05 червня 2009 року зі сплатою 19% річних за користування кредитним коштами, загальний ліміт кредитної лінії 2 000 000,00 грн.

З метою забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором 05 червня 2007 року між позивачем (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 і ОСОБА_2 (іпотекодавці) укладений договір іпотеки №3/2 (а.с.20-21), у відповідності до умов якого іпотекодавці діють як майнові поручителі за ПП "Агро-Сан". Пунктом 2 зазначеного договору передбачено, що на забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю належне їм на праві власності майно, а саме: нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцям в рівних частках на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням з питань житлово-комунального обслуговування населення виконкому Полтавської міської ради від 12 квітня 2006 року. Інвентаризаційна оцінка предмета іпотеки (згідно реєстру прав власності, виданого КП Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" №14629518 від 23 травня 2007 року) становить 2 127 000,00 грн.

На підставі укладеного договору іпотеки приватний нотаріус вніс обтяження на предмет іпотеки в Єдиний державний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що підтверджується витягом № 12847791 від 05 червня 2007 року, реєстраційний номер 5078754 (а.с.22).

У зв'язку з несвоєчасним виконанням позичальником умов кредитного договору, ПАТ "Банк "Київська Русь" звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовною заявою про стягнення боргу та звернення стягнення на предмет іпотеки.

18 січня 2011 року рішенням суду позов задоволено. Стягнуто з ПП "Агросан", ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 солідарно на користь Акціонерного банку "Київська Русь" заборгованість за кредитним договором в розмірі 2 027 499,46 грн. В рахунок погашення боргу звернуто стягнення на нежитлові будівлі (приміщення №10 площею 31,6 м2, приміщення №11 площею 31,0 м2, приміщення №11а площею 14,7 м2, приміщення №12 площею 2,4 м2, №13 тамбур площею 4,0 м2, приміщення №14 площею 53,0 м2) загальною площею 136,7 м2, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 належні ОСОБА_2, ОСОБА_4, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки АБ "Київська Русь" (а.с.30-31).

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 17 серпня 2011 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 січня 2011 року залишено без змін.

На виконання рішення суду до Октябрського ВДВС були пред'явлені виконавчі листи про стягнення боргу в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору.

01 червня 2011 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження №26847174 по боржнику ОСОБА_2 (а.с.63). В рамках вказаного виконавчого провадження постановою від 07 червня 2011 року було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 (а.с.64).

01 червня 2011 року відкрито виконавче провадження №26847011 по боржнику ОСОБА_4 (а.с.59). В рамках зазначеного виконавчого провадження постановою від 07 червня 2011 року було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_4 (а.с.60).

Згодом позивач звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави із заявою про роз'яснення рішення суду від 18 січня 2011 року.

15 серпня 2012 року ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави по справі №2/2108/11 було роз'яснено рішення суду від 18 січня 2011 року (а.с.34) та вказано, що ПАТ "Банк "Київська Русь" має право продажу предмета іпотеки, а саме: нежитлової будівлі, приміщення № 10 площею 31,6 м2, приміщення № 11 площею 31,0 м2, приміщення 11а площею 14,7 м2, приміщення №12 площею 2,4 м2, приміщення № 13 тамбур площею 4,0 м2, приміщення № 14 площею 53 м2, загальна площа приміщень становить 136,7 м2, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1, будь-якій особі - покупцеві з правом підпису договору купівлі - продажу від імені ПАТ "Банк "Київська Русь"; отримати дублікати свідоцтва про право власності на нерухоме майно видане Головним управлінням з питань житлово - комунального обслуговування населення 12 квітня 2006 року, технічний паспорт на нежитлове приміщення у АДРЕСА_1 загальною площею 136,7 м2 та витягу з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, а також надання всіх інших повноважень, необхідних для здійснення продажу.

18 вересня 2012 року ухвалою Апеляційного суду Полтавської області по справі № 22-ц/1690/3430/2012 року (а.с.35) ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 15 серпня 2012 року залишена без змін.

03 жовтня 2012 року Управлінням житлово - комунального господарства м. Полтави позивачу видано дублікат Свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.37), яке було зареєстроване Приватним підприємством "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" 19 жовтня 2012 року, про що виданий Витяг про державну реєстрацію прав №35920286 (а.с.38). 12 жовтня 2012 року Приватним підприємством "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" виготовлено Технічний паспорт на нежитлові приміщення в житловому будинку АДРЕСА_1 (а.с.39-43).

25 жовтня 2012 року за заявою банку Приватним підприємством "Полтавське бюро технічної інвентаризації "Інвентаризатор" був виготовлений витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно за № 35989715 (а.с.44).

У зв'язку з оформленням прав на предмет іпотеки ПАТ "Банк "Київська Русь" звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом про скасування постанов державного виконавця щодо арешту обтяженого майна.

07 грудня 2012 року Октябрським районним судом м. Полтави винесено рішення (а.с.45-52), яким зокрема:

- скасовано постанову Октябрського ВДВС про накладення арешту на майно та заборони на його відчуження від 07 червня 2011 року по виконавчому провадженню №26847011 в частині накладення арешту та оголошення заборони на відчуження майна ОСОБА_4, а саме: нежиле приміщення № 10 площею 31,6 м2, нежиле приміщення № 11 площею 31,0 м2, нежиле приміщення № 11а площею 14,7 м2, нежиле приміщення № 12 площею 2,4 м2, нежиле приміщення № 13 площею 4,0 м2, нежиле приміщення № 14 площею 53,0 м2, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та знято арешт зі вказаного майна;

- скасовано постанову Октябрського ВДВС про накладення арешту на майно та заборони на його відчуження від 07 червня 2011 року по виконавчому провадженню №26847174 в частині накладення арешту та оголошення заборони на відчуження того ж майна, що належить і ОСОБА_2 та знято арешти зі вказаного майна;

- зобов'язано Октябрський ВДВС передати нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 на зберігання ПАТ "Банк "Київська Русь".

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 28 січня 2013 року по справі №1622/16135/2012 (а.с.53-54) були скасовані застосовані раніше заходи забезпечення позову, зокрема у вигляді накладення арешту на майно та здійснення заборони в реалізації, надання у заставу та обтяження будь - яким іншим способом майна, яке знаходиться в іпотеці у ПАТ "Банк "Київська Русь", а саме на нежитлові будівлі - приміщення №10 площею 31,6 м2, нежиле приміщення № 11 площею 31,0 м2, нежиле приміщення № 11а площею 14,7 м2, нежиле приміщення № 12 площею 2,4 м2, нежиле приміщення № 13 площею 4,0 м2, нежиле приміщення № 14 площею 53,0 м2, загальна площа приміщень становить 136,7 м2, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_4 і ОСОБА_2.

14 березня 2013 року ухвалою Апеляційного суду Полтавської області (а.с.55-56) вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалу суду від 28 січня 2013 року було пред'явлено для зняття обтяжень до Реєстраційної служби Полтавського міського управління юстиції, де отримано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 03 травня 2013 року, яким обтяження припинено (а.с.57-58).

20 травня 2013 року старшим державним виконавцем Октябрського ВДВС винесено постанову про звільнення майна боржника з-під арешту ВП № 26847011 (а.с.61), якою звільнено з-під арешту нежитлове приміщення, магазин, приміщення № 10 площею 31,6 м2, приміщення № 11 площею 31 м2, приміщення № 11а площею 14,7 м2, приміщення № 12 площею 2,4 м2, тамбур площею 4 м2, приміщення № 14 площею 53 м2, місцезнаходження АДРЕСА_1 що належить боржнику ОСОБА_4.

Крім цього 20 травня 2013 року старшим державним виконавцем Октябрського ВДВС винесено постанову про звільнення майна боржника з-під арешту ВП №26847174 (а.с.65), якою звільнено з-під арешту нерухоме майно, що належить ОСОБА_2.

20 травня 2013 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві (а.с.67), якою виконавчий лист №202108/11 виданий 16 травня 2011 року про стягнення з ПП "Агросан" на користь АБ "Київська Русь" заборгованості за кредитним договором в розмірі 2 027 499,46 грн. повернуто стягувачеві.

Разом з тим в рамках виконавчого провадження №26847174 старшим державним виконавцем Октябрського ВДВС 20 травня 2013 року винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору (а.с.66), якою постановлено стягнути з ОСОБА_2 виконавчий збір у розмірі 202 749,90 грн.

На виконання зазначеної постанови 21 травня 2013 року старшим державним виконавцем Октябрського ВДВС винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №38053188, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2.

Позивач, не погоджуючись з накладенням арешту на майно ОСОБА_2, яке перебуває в іпотеці банку, а саме: нежитлове приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 136,2 м2, оскаржив вищевказану постанову державного виконавця до суду.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку оскаржуваній постанові державного виконавця, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'я зані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини першої статті 28 Закону України "Про виконавче провадження" у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.

На виконання приписів наведеної норми державним виконавцем Октябрського ВДВС 20 травня 2013 року в рамках виконавчого провадження №26847174 було винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, про що зазначалося вище.

Способи стягнення виконавчого збору розкрито в частині шостій статті 52 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до змісту якої стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Аналогічний припис містить норма статті 57 аналізованого Закону, частиною третьою якої встановлено, що постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Частина ж друга статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачає право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника шляхом:

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

З наведеного випливає, що одним із можливих способів забезпечення стягнення з боржника суми виконавчого збору є вжиття державним виконавцем заходів щодо арешту майна боржника.

Для з'ясування змісту такої процесуальної дії, як арешт майна, необхідно з'ясувати мету його застосування.

Відповідно до частини першої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відтак, визначальним мотивом для застосування арешту майна державним виконавцем є саме забезпечення реального виконання рішення органу, який видав виконавчий документ.

Як свідчить зміст оскаржуваної постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 травня 2013 року її винесено з метою стягнення з боржника виконавчого збору, що не співпадає з метою визначеною статтею 57 Закону.

Водночас слід наголосити на тому, що у відповідності з приписами частини шостої статті 52, частини третьої статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець вправі звернути стягнення на майно боржника в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням, крім іншого, стягнення виконавчого збору.

Таким чином, виносячи спірну постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 травня 2013 року, державний виконавець діяв у межах повноважень та у спосіб визначений законом, проте, накладаючи арешт на все майно боржника, відповідач не врахував тієї обставини, що частина цього майна, а саме - предмет іпотеки, вже юридично боржнику не належить, що призвело до створення перешкод у його використанні та розпорядженні новим власником і, як наслідок, зупинення реального виконання рішення суду.

Про правильність даного висновку також свідчить положення частини восьмої статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Як свідчать матеріали справи, право іпотеки за договором №3/2 від 05 червня 2007 року зареєстроване у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна приватним нотаріусом за реєстровим №1854/132, що підтверджується витягом №12847791 від 05 червня 2007 року та в силу статті 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є чинним у відносинах з третіми особами (а.с.22).

Відповідно до частини третьої статті 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" на підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом. Задоволення прав чи вимог декількох обтяжувачів, на користь яких встановлено обтяження одного й того ж рухомого майна, здійснюється згідно з пріоритетом, який визначається в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог. Обтяжувач з вищим пріоритетом має переважне право на звернення стягнення на предмет обтяження.

З витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №38799791 від 15 листопада 2012 року (а.с.23-29) видно, що приватне обтяження спірного нерухомого майна на підставі договору іпотеки №3/2 зареєстроване 05 червня 2007 року, тоді як арешт на все нерухоме майно ОСОБА_2 накладено постановою державного виконавця від 21 травня 2013 року, тобто пізніше реєстрації іпотеки.

Враховуючи викладене, зважаючи на черговість зазначених вище обтяжень, суд дійшов до висновку, що позивач, як обтяжувач з вищим пріоритетом, володіє переважним правом на отримання задоволення своїх вимог щодо одного й того ж нерухомого майна.

Отже, право іпотеки на нежитлове приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 136,2 м2, що належить ОСОБА_2 виникло у позивача до винесення 20 травня 2013 року державним виконавцем постанови про стягнення з боржника виконавчого збору.

Враховуючи викладені обставини, суд дійшов до висновку, що предмет договору іпотеки не відноситься до складу майна, на яке може бути звернуто стягнення для задоволення вимог державної виконавчої служби щодо стягнення виконавчого збору.

У зв'язку з цим вимоги позивача щодо скасування постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21 травня 2013 року ВП №38053188 в частині накладення арешту та оголошення заборони на відчуження майна, яке належить боржнику ОСОБА_2, а саме: нежитлове приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 136,2 м2 та зняття арешту із вказаного майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законності прийнятої ним спірної постанови, у зв'язку з чим суд приходить до висновку про її неправомірність.

Таким чином, позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов задовольнити.

Постанову Октябрського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 21.05.2013 р. ВП №38053188 скасувати в частині накладення арешту та оголошення заборони на відчуження майна, яке належить боржнику ОСОБА_2, а саме: нежитлове приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_1 загальною площею 136,2 м2, яке згідно технічного паспорту складається з: торгової зали (приміщення № 10) площею 31,6 м2, торгової зали (приміщення № 11) площею 31,0 м2, кабінету (приміщення № 11а) площею 14,7 м2, санвузла (приміщення № 12) площею 2,4 м2, тамбура (приміщення № 13) площею 3,5 м2, торгової зали (приміщення № 14) площею 53,0 м2 та зняти арешт із вказаного майна.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (ідентифікаційний код 24214088) грошові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 34 грн. 41 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 11.06.2013 р.

Суддя Є.Б. Супрун