Рішення № 31752423, 04.06.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6667/13 04.06.13

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Залізничні шляхи"

до Відкритого акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Юрченко Микола Васильович

про стягнення 6 843, 66 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Сухомлин Ю.І. за довіреністю № б/н від 07.02.2013 р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Залізничні шляхи" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта" (далі - відповідач) про стягнення 6 843, 66 грн., в тому числі 6 443, 66 грн. страхового відшкодування в порядку регресу та 400, 00 грн. витрат, понесених з метою визначення матеріального збитку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 10.07.2012 р. між ним та гр. Книш Тамарою Миколаївною було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 19/23 щодо автомобіля "Opel Corsa", державний номер 38381КТ. Оскільки 08.10.2012 р. о 21 год. 00 хв. в м. Полтава по вулиці Красіна, 118 відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого транспортного засобу під керуванням Книш Т.М. та транспортного засобу "ВАЗ 21072", державний номер 11941СК, під керуванням водія Юрченка Миколи Васильовича, якого постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 09.11.2012 р. у справі № 1622/14363/2012 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, позивач, згідно його тверджень, виплатив 7 659, 96 грн. страхового відшкодування. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу "ВАЗ 21072", державний номер 11941СК, була застрахована відповідачем за полісом АВ/8469554, позивач вирішив у судовому порядку вимагати від останнього сплати відповідного відшкодування в порядку регресу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.04.2013 р. порушено провадження у справі № 910/6667/13, на підставі ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Юрченка М.В., та призначено справу до розгляду на 14.05.2013 р.

22.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку його вартість з урахуванням ПДВ та урахуванням зносу становить 6 443, 66 грн., проте як суб'єкт, який отримав страхове відшкодування не є платником ПДВ, а отже, на думку відповідача вказана сума має бути зменшена до 5 369, 72 грн. При цьому, відповідач звертає увагу на те, що чинним законодавством не передбачено переходу до особи, яка виплатила страхове відшкодування, також права регресної вимоги в частині витрат на проведення експертизи з визначення матеріального збитку.

25.04.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутність, додаткові документи у справі та письмові пояснення, в яких він надає пояснення щодо обрахунку виплаченого ним страхового відшкодування в сумі 7 659, 96 грн., а також наголошує на тому, що його право на регресну вимогу до відповідача в частині витрат на проведення експертизи з визначення матеріального збитку опосередковане приписами п. 34.3. ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.05.2013 р. розгляд справи, у зв'язку з неявкою представників позивача та третьої особи відкладено на 04.06.2013 р.

17.05.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі.

04.06.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові письмові пояснення у справі, відповідно до яких він з посиланням на приписи ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування", повторно наголошує на обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Представник відповідача та третя особа в судове засідання 04.06.2013 р. не з'явились, про причини неявки не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача та третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 04.06.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.07.2012 р. між позивачем (страховик) та Книш Тамарою Миколаївною (страхувальник) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 19/23, щодо автомобіля "Opel Corsa 1.2", 2007 р.в., державний номер 38381КТ.

Відповідно до п. 4.1. Договору його сторони визначили перелік страхових випадків, до яких в тому числі віднесено дорожньо-транспортну пригоду.

Згідно з п. 3.1. Договору страхова сума складає 60 000, 00 грн.

При цьому, франшиза щодо страхового випадку - ДТП без вини водія визначена в розмірі 0 % від страхової суми (п. 4.1. Договору).

Відповідно до п. 2.3. Договору він набуває чинності 14.07.2012 р., а втрачає чинність 13.07.2013 р.

Пунктом 8.7.1. Договору його сторони визначили, що розмір страхового відшкодування визначається за пошкоджений ТЗ та/або ДО виходячи з розрахованої вартості відновлювального ремонту пошкоджених деталей, вузлів, агрегатів, запчастин та ін.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.10.2012 р. о 21 год. 10 хв. водій Юрченко М.В., керуючи автомобілем "ВАЗ", державний номер 119-41СК, по вул. Красіна в м. Полтаві біля будинку № 228, не надав переваги в русі та скоїв зіткнення з автомобілем марки "Opel", державний номер 38381КТ, водій Книш Т.М., яка рухалась по вулиці Красіна та наближалась з правового боку, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 09.11.2012 р. у справі № 1622/14363/2012 Юрченко М.В. визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Господарський суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. № 01-8/1427 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Як вбачається з матеріалів справи, а саме: полісу ОСЦПВВНТЗ № АВ/8469554 цивільна правова відповідальність власника транспортного засобу марки "ВАЗ-21072", державний номер 11941СК Юрченка М.В. була зареєстрована відповідачем, розмір франшизи - 0, 00 грн., строк дії з 29.09.2012 р. по 28.09.2013 р. включно.

Відповідно до Довідки ВДАІ м. Полтави УМВС України в Полтавській області внаслідок зазначеної ДТП автомобіль "Opel Corsa" отримав механічні пошкодження: заднього бамперу, заднього лівого крила, задньої лівої фари.

09.10.2012 р. гр. Книш Т.М. звернулась до позивача з Повідомленням про пошкодження транспортного засобу та Заявою про виплату страхового відшкодування.

Листом за № 589/ВЗ від 09.10.2012 р. позивач повідомив відповідача про дорожньо-транспортну пригоду та запропонував взяти участь в огляді 11.10.2012 р. пошкодженого транспортного засобу або провести його самостійно.

17.10.2012 р. за заявою позивача суб'єктом оціночної діяльності ФОП Лисюк В.К. (Сертифікат № 8868/09 від 31.08.2009 р., Свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 3775 від 05.11.2002 р.) було складено Звіт про оцінку майна (визначення вартості матеріального збитку) автомобілю Opel Corsa 1.2, реєстраційний № 38381КТ, власник Книш Т.М., згідно з яким визначено, що вартість матеріального збитку становить 6 443, 66 грн., вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу становить 6 443, 66 грн. (в т.ч. ПДВ), вартість матеріального збитку без урахування зносу автомобіля та без урахування втрати товарної вартості становить 8 210, 03 грн. (в т.ч. ПДВ).

Вартість послуг по оцінці майна відповідно до Акту виконаних робіт № 280 від 17.10.2012 р. склала 400, 00 грн.

02.11.2012 р. позивач затвердив Страховий акт № 333/12-367/12, відповідно до якого визначено розмір страхового відшкодування в сумі 7 659, 96 грн., як 93, 3 % зобов'язань страховика відносно суми прямих збитків за подією - 8 210, 03 грн.

На підставі Касового ордеру від 02.11.2012 р. позивач виплатив гр. Книш Т.М. 7 659, 96 грн. страхового відшкодування.

Також, на підставі Платіжного доручення № 7104 від 07.11.2012 р. позивачем було оплачено вартість послуг аварійного комісара Лисюк В.К. за Актом виконаних робіт № 280.

Листом за № 243/ЮЗ від 29.12.2012 р. позивач звернувся до відповідача з заявою вимогою про стягнення 6 443, 66 грн., яка однак була залишена без задоволення.

Зважаючи на вказані обставини, позивач вирішив звернутись до відповідача з регресною вимогою щодо сплати 6 443, 66 грн. страхового відшкодування та 400, 00 грн. витрат, понесених з метою визначення матеріального збитку.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина водія транспортного засобу "ВАЗ-21072", державний номер 11941СК, Юрченка М.В. встановлена у судовому порядку, а його відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України № 142/5/2092 від 24.11.2003 р., відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

На підставі Звіту про оцінку майна (визначення вартості матеріального збитку) автомобілю Opel Corsa 1.2, реєстраційний № 38381КТ, власник Книш Т.М., визначено, що вартість матеріального збитку становить 6 443, 66 грн., вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу становить 6 443, 66 грн. (в т.ч. ПДВ), вартість матеріального збитку без урахування зносу автомобіля та без урахування втрати товарної вартості становить 8 210, 03 грн. (в т.ч. ПДВ).

Слід зазначити, що дані, зазначені у Звіті, відповідають вимогам, встановленим в п. 4.4. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 року.

Так, згідно з п. 8.5.9. Методики кількість та вартість необхідних для ремонту матеріалів визначаються за інформацією довідкової літератури та комп'ютерних програм, розроблених за даними виробника КТЗ або за даними виробника лакофарбових (основних) і допоміжних матеріалів (додаток 8).

Як вбачається зі Звіту, відповідна калькуляція вартості матеріалів та ремонтних робіт визначена програмним комплексом Audatex.

Пунктом 8.7.1. Договору його сторони визначили, що розмір страхового відшкодування визначається за пошкоджений ТЗ та/або ДО виходячи з розрахованої вартості відновлювального ремонту пошкоджених деталей, вузлів, агрегатів, запчастин та ін.

При цьому, пунктом 8.8. Договору визначено, що розмір страхового відшкодування зменшується на величину фізичного зносу ТЗ та/або ДО на момент настання страхової події.

Як зазначає позивач, ним відповідно до страхового акта було вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 7 659, 96 грн., як 93, 3 % зобов'язань страховика відносно суми прямих збитків за подією - 8 210, 03 грн.

Зокрема, як зазначалось вище, позивач на підставі Касового ордеру від 02.11.2012 р. виплатив гр. Книш Т.М. 7 659, 96 грн. страхового відшкодування.

У свою чергу, звертаючись з даним позовом до суду, позивач заявляє до відшкодування вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням зносу, що згідно Звіту оцінки становить 6 443, 66 грн. (в т.ч. ПДВ).

Слід зазначити, що на підставі встановлених судом обставин до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Водночас, відповідна сума, в залежності від обставин справи має коригуватись на розмір фрашизи та ПДВ.

Так, відповідно до ст. 12.1. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Полісу ОСЦПВВНТЗ № АВ/8469554 розмір франшизи - 0, 00 грн.

Що ж стосується заявленого в складі суми вартості відновлювального ремонту автомобіля податку на додану вартість, то відповідно до п. 196.1.3 п. 196.1 ст. 196 Податкового кодексу України операції з надання послуг із страхування, співстрахування або перестрахування особам, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності відповідно до закону, не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Податкові зобов'язання з податку на додану вартість виникають у платника податку на додану вартість, який здійснює операції з поставки товарів чи послуг, оскільки такі операції є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до листа Державної податкової адміністрації у м. Києві № 7536/10/31-606 від 20.07.2011 р. при виплаті страхових платежів безпосередньо потерпілим ПДВ не нараховується і окремим рядком не виділяється.

Враховуючи викладене, суд констатує, що у разі якщо придбання послуг по ремонту, заміщенню, відтворенню застрахованого об'єкту чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту (запчастини та інші витратні матеріали), здійснюється у неплатника податку на додану вартість, то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюється без урахування сум податку на додану вартість, оскільки особа, не зареєстрована платником податку на додану вартість, не має права нараховувати і виділяти окремим рядком суму податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. а) п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківський установі, що обслуговує платника податку.

Таким чином, податкові зобов'язання виникають лише внаслідок фактичного надання послуги з проведення ремонту за умови, що виконавець цієї послуги є платником податку.

Як вбачається з матеріалів справи страхове відшкодування було виплачено позивачем безпосередньо страхувальнику, який є фізичною особою та не відноситься до платників вказаного податку.

Відтак, суд приходить до висновку про відсутність виникнення податкових зобов'язань у даній частині та зменшення витрат позивача, що має відшкодовувати відповідач на суму ПДВ у розмірі 1 073, 94 грн.

Відповідної правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України, постанова від 23.10.2012 р. у справі № 5009/1701/12.

Таким чином, відповідачем має бути відшкодовано позивачу 5 369, 72 грн.

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди в порядку регресу, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної (регресної) вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

Позивач звертався до відповідача з регресними вимогами, однак вони не були задоволені в добровільному порядку.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Крім того, статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові № 3-31гс12 від 07.08.2012 р. у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 12.03.2012 р. № 3-12гс12 у справі № 53/128 наголошено, що норма статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає наявність права у страховика на пред'явлення регресного позову, а не відсутність такого права. Аналогічну правову позицію про те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, викладено у постанові Верховного Суду України від 07.11.2011 р. у справі № 3-118гс11.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати вказаної суми боргу або ж його погашення станом на дату вирішення спору по суті.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості проведення автотоварознавчого дослідження з метою визначення матеріального збитку, суд звертає увагу на те, що такі витрати не є складовою фактичного розміру завданих третьою особою збитків, а належать до господарських витрат.

Так, як наголосив на тому Вищий господарський суд України в постанові від 21.05.2013 р. у справі № 22-17-25-26/366-07-7922, статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено вичерпний перелік витрат, які відшкодовуються страховою компанією при пошкодженні транспортного засобу, до якого, зокрема, не віднесено витрати страхувальника на проведення експертиз.

Враховуючи зазначене, в цій частині позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено часткову обґрунтованість позовних вимог, суд приймає рішення про стягнення з відповідача 5 369, 72 грн. відшкодування шкоди в порядку регресу, проте як в іншій частині позову відмовляє.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Національна страхова компанія "Оранта" (02081, місто Київ, Дарницький район, вулиця Здолбунівська, будинок 7-Д, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Залізничні шляхи" (36011, Полтавська область, місто Полтава, Октябрський район, вулиця Шевченка, будинок 3, код ЄДРПОУ 22523595) 5 369 (п'ять тисяч триста шістдесят дев'ять) грн. 72 коп. відшкодування шкоди в порядку регресу, 1 341 (одну тисячу триста сорок одну) грн. 99 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.2013 р.

Суддя В.С. Ломака