Рішення № 31741860, 06.06.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91016, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 червня 2013 року Справа № 913/1346/13

Провадження № 6пд/913/1346/13

За позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Троїцьк-молоко", смт. Троїцьке Луганської області

до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі територіального відокремленого безбалансового відділення № 10012/058 1-го типу філії - Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк" м. Сватове Луганської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватне акціонерне товариство "Троїцький маслоробний завод", смт. Троїцьке Луганської області

про визнання іпотечного договору припиненим

Суддя Василенко Т.А.

за участю представників сторін:

від позивача - Піскарьов Ю.Ю., дов. б/н від 02.04.2013;

від відповідача - Пономаренко П.І., дов. № 723 від 08.06.2012;

від 3-ї особи - представник не прибув.

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про визнання іпотечного договору №11/21 від 11.11.2010, укладеного в забезпечення виконання зобов'язань за договором кредитної лінії №11 від 11.11.2010, припиненим.

3-я особа правом на участь в судових засіданнях не скористалася та участь повноважного представника двічі не забезпечила, проте про час та дату слухання була повідомлена належним чином. Виходячи з цього, справа розглядається за умови відсутності представника 3-ї особи.

Відповідач за відзивом від 01.06.2013 проти позову заперечує, посилаючись на його необґрунтованість та, зокрема, зазначає, що згідно іпотечного договору № 11/21 від 11.1.1.2010 ТОВ «Троїцьк-Молоко» є майновим поручителем ПАТ «Троїцький маслоробний завод» за зобов'язаннями за договором кредитної лінії № 11 від 11.11.2010, укладеного між ПАТ «Державний Ощадний банк України» та ПАТ «Троїцький маслоробний завод».

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про заставу», ст. ст. 1, 11 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель є заставодавцем або іпотекодавцем. Відповідно до ст. 546 ЦК України застава (іпотека) та порука є різними видами забезпечення виконання зобов'язань, у зв'язку з чим норми, що регулюють положення про поруку, не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем.

Представник позивача з доводами відповідача не погодився та надав усні заперечення проти позову.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши доводи представників позивача і відповідача, суд

в с т а н о в и в:

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на наступне.

11.11.2010 між позивачем та відповідачем було укладено договір іпотеки № 11/21, відповідно до якого відповідачу в іпотеку було передано наступне майно позивача: майновий комплекс об'єктів нерухомого майна загальною площею 126,7 кв.м., розташований за адресою - Луганська область, Троїцький район, смт. Троїцьке, вул. Чкалова, буд. 2, а також комплекс об'єктів нерухомого майна, розташований за адресою - Луганська область, Троїцький район, с. Троїцьке, вул. Комарова, буд. 39.

Умовою договору іпотеки, зокрема п. 3.3.6 передбачено, що у випадку втрати предмета іпотеки початкової ліквідності іпотекодавець повинен надати іпотекодержателю в якості забезпечення зобов'язання аналогічне за вартістю майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності і на яке може бути звернене стягнення.

На думку позивача, вказаний пункт договору іпотеки передбачає випадки коли іпотекодавець має відповідати по зобов'язанню, у тому числі і іншим, відмінним від предмета іпотеки майном. В той же час договір іпотеки є змішаним договором та містить в собі елементи поруки, що регулюється положеннями ч. 1 ст. 583, ч. 1 ст. 553 ЦК України.

15.11.2011 відповідач та ПАТ «Троїцький маслоробний завод» підписали додатковий договір № 11/4 до договору кредитної лінії № 11 від 11.11.2010, відповідно до якого відстрочили платежі за траншами і узгодили новий графік погашення до 19.12.2011.

В даному випадку, сторонами кредитного договору було збільшено і відповідальність майнового поручителя, оскільки внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі підвищення розміру процентів, відстрочення виконання та призведене до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами.

Так, позивач вважає, що правовідносини за договором іпотеки припинилися на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України з 15.11.2011.

Виходячи з наведеного позивач звернувся до суду із даним позовом.

Відповідач проти позову заперечує з підстав наведених у відзиві та вказаних вище.

Оцінивши матеріали справи та заслухавши доводи представників сторін, суд прийшов до наступного.

Між Відкритим акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" в особі філії - Сватівського відділення № 2842 ВАТ "Ощадбанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариства «Державний Ощадний банк України», - позивачем у справі, та Закритим акціонерним товариством "Троїцький маслоробний завод", правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Троїцький маслоробний завод", - 1-м відповідачем у справі був укладений Договір кредитної лінії № 11 від 11 листопада 2010 року зі змінами та доповненнями, внесеними Додатковими договорами № 11/1 від 28.02.2011 року, № 11/2 від 13.04.2011 року, № 11/3 від 31.11.2011 року, № 11/4 від 15.11.2011 року, № 5 від 26.12.2011 року, № 6 від 19.09.2012 року (далі - Договір кредитної лінії).

Вказаними додатковими договорами неодноразово змінювалися умови договору, строки та суми повернення кредиту та сплати відсотків.

Так, в позові позивач наводить умови додаткового договору № 11/4 від 15.11.2011, за яким сторони домовилися про відстрочення платежів за траншами до 19.12.2011.

В забезпечення виконання зобов'язань за Договором кредитної лінії № 11 від 11.11.2010 року між відповідачем та майновим поручителем ТОВ "Троїцьк-Молоко" - позивачем по справі, був укладений Іпотечний договір № 11/21 від 11.11.2010, зареєстрований в реєстрі за № 1748 від 11.11.2010 року, посвідчений приватним нотаріусом Троїцького районного нотаріального округу Луганської області Толченовою О.В., згідно з п.п. 1.1. - 1.8. якого позивач передав в іпотеку майно, а саме:

- майновий комплекс об'єктів нерухомого майна, розташований за адресою: Луганська обл., Троїцький р-н, смт. Троїцьке, вул. Чкалова, буд. 2 ( реєстраційний №1186834), який складається з адміністративної будівлі з цегли, площею 126,7 кв.м, право власності на вказане майно підтверджується Рішенням постійно діючого Третейського суду при асоціації правової та комерційної допомоги "Феміда" № 06/06 від 14.07.2006 року. Право власності зареєстроване в Троїцькому комунальному підприємстві бюро технічної інвентаризації 20.11.2006 року в реєстровій книзі № 7, запис № 221 (реєстраційний № 3331567).

Згідно п. 1.4 договору сторони узгодили, що загальна вартість предмету іпотеки становить 2 925 000 грн. 00 коп.

На підставі п. 6.1. Іпотечного договору № 11/21 від 11.11.2010 р. відповідач набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку платежу зобов'язання (або відповідна його частина) не буде виконано, а також у будь-якій час незалежно від настання строку платежу у випадку невиконання позичальником будь-якого з своїх обов'язків, передбачених цим Договором та/або, у випадку невиконання позичальником зобов'язань за Договором кредитної лінії, а рівно у випадках, якщо будь-яка з гарантій або завірень, наданих позивачем у відповідності з цим Договором, виявиться (стане) недійсною. Також банк набуває право стягнення на предмет іпотеки у разі зменшення вартості предмета іпотеки, або якщо ліквідність предмета іпотеки втрачена.

Згідно п. 4.4 договору іпотеки сторони узгодили, що право іпотеки припиняється: виконанням у повному обсязі зобов'язання; в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Згідно преамбули та п. 1 ітопечного договору сторони узгодили, що позивач у справі - іпотекодавець за договором, з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передає в іпотеку відповідне майно. При цьому поняття «зобов'язання» визначено як - зобов'язання позичальника, що випливають з договору кредитної лінії № 11 від 11.11.2010. Зобов'язання позичальника, що виникають з кредитного договору, а також з цього договору в тому числі, але не виключно: 1 500 000 з урахуванням сплати процентів за користування кредитними коштами, комісійної винагороди та інших виплат.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Статтею 526 ЦК України також передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Застава, як окремий спосіб забезпечення зобов'язання врегульовано параграфом 6 глави 49 ЦК України, Законом України "Про заставу", а також в частині застави нерухомого майна - Законом України "Про іпотеку".

У відповідності до статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Проте відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку" предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому.

При цьому Закон України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Положення Закону України "Про заставу" застосовуються лише в частині, що не суперечать Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Відповідно до частини п'ятої статті 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Підстави припинення іпотеки, встановлені статтею 17 цього Закону та статтею 593 Цивільного кодексу України.

Як зазначалось вище, вимогами позивача у даній справі є визнання припиненими правовідносин за договором іпотеки, з тих підстав, що відповідач та 3-я особа, без згоди на те позивача, уклавши додаткову угоду до кредитного договору збільшили період повернення платежів за траншами до 19.12.2011, тим самим був збільшений обсяг майнової відповідальності позивача. Також позивач вважає, що до іпотечного договору слід застосовувати положення цивільного законодавства що стосуються поруки, а не іпотеки.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно ст. 581 ЦК України ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальні підстави припинення зобов'язання передбачені статтею 598 ЦК України. Так, згідно частини 1 цієї статті Закону, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

Крім цього, знищення (втрати) предмета іпотеки, тягне за собою не лише припинення застави, а й обов'язок боржника (заставодавця) надати аналогічне за вартістю нерухоме майно або ж виконати зобов'язання незалежно від настання терміну у повному обсязі чи у відповідній частині (стаття 17 Закону України "Про іпотеку").

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.

При цьому, п. 3.3.6 іпотечного договору співпадає з положеннями ст. 581 ЦК України та стосується саме умов договорів застави.

Згідно ч. 1 ст. 593 ЦК України право застави припиняється у разі:

1) припинення зобов'язання, забезпеченого заставою;

2) втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави;

3) реалізації предмета застави;

4) набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Право застави припиняється також в інших випадках, встановлених законом.

В той же час, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

При цьому, ч. 1 ст. 559 ЦК України передбачає, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з наведених норм законодавства та положень договору іпотеки вбачається, що договір № 11/21 є саме іпотечним договором і до цих правовідносин слід застосовувати положення що стосуються саме застави.

Тобто, норми статті 559 ЦК України не поширюються на відносини майнової поруки (іпотеки), яка є окремим видом забезпечення виконання зобов'язання. Іпотека за правовою природою є заставою та регулюється нормами параграфа 6 (статті 572-593) глави 49 ЦК України та Законом України "Про іпотеку".

Підстави припинення іпотеки (майнової поруки) безпосередньо врегульовано окремими нормами цивільного закону, а тому суд не може вдаватися до аналогії закону і застосовувати норми, які регулюють підстави припинення інших видів забезпечення виконання зобов'язання, незалежно від ступеня їх подібності.

В даному випадку, будь-яких доказів щодо припинення права застави ані позивачем ані позичальником (3-ю особою) до суду не надано.

В силу ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. А згідно ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень належними і допустимими доказами.

Так, позивачем не було доведено суду, що іпотечний договір № 11/21 від 11.11.2010 є припиненим, зокрема з 15.11.2011.

За таких обставин, в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82, 84, 85 ГПК України суд , -

в и р і ш и в :

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 11.06.2013.

Суддя Т.А. Василенко