Рішення № 31741786, 11.06.2013, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 червня 2013 р. Справа № 903/441/13

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Шевчук Світлана Анатоліївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 38 921,41 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Торбик О.С. - представник (дов. № б/н від 18.06.2012 р.)

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (дов. № б/н від 29.04.2013 р.)

В судовому засіданні 06.06.2013 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" звернулось в суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 38 921,41 грн. згідно кредитного договору № 994 від 24.04.2008 р.

Ухвалою господарського суду від 24.04.2013 р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено розгляд останньої в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі. Подав виписки по рахунку відповідача щодо сплати заборгованості по кредитному договору.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнала частково в частині стягнення суми основного боргу, а в частині стягнення пені просить суд відмовити, застосувавши строк позовної давності.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" звернулось в суд з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 38 921,41 грн. згідно кредитного договору № 994 від 24.04.2008 р.

Позов мотивувало тим, що 24.04.2008 р. між ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі керуючого Ратнівського ТВБВ № 10002/070 Дручика В.І. (позивач) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) укладено кредитний договір № 994.

16.10.2008 р. укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № 994 від 24.04.2008 р. відповідно до якої збільшено відсотки за користування кредитом до 21 % річних.

Позивач звертає увагу суду на те, що на адресу відповідача неодноразово надсилалися повідомлення щодо наявної простроченої заборгованості та вимоги про погашення заборгованості, а саме вимоги від 10.08.2010 р. за вих. 19-1-3/2931 та від 21.01.2013 р. за вих. 30, які залишилися без належного реагування.

Зазначає, що відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором № 994 від 24.04.2008 р., тому станом на 15.04.2013 р. прострочена заборгованість становить 14 045,04 грн., несплачені відсотки - 11 746,93 грн., пеня - 13 129,44 грн. (за період з 28.12.2009 р. до 15.04.2013 р.). Загальна сума заборгованості складає 38 921,41 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 24.04.2008 р. між ВАТ "Державний ощадний банк України" в особі керуючого Ратнівського ТВБВ № 10002/070 Дручика В.І. (позивач) та приватним підприємцем ОСОБА_1 (відповідач) укладено кредитний договір № 994 (а.с. 5-12).

16.10.2008 р. укладена додаткова угода № 1 до кредитного договору № 994 від 24.04.2008 р. відповідно до якої збільшено відсотки за користування кредитом до 21 % річних (а.с. 13).

Відповідно до п. 1.1. договору банк зобов'язується надати на умовах цього договору, а позичальник (відповідач) зобов'язується отримати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит в розмірі 100 000,00 грн. та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідач отримала кошти в розмірі 100 000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та розпорядженнями про видачу кредитних коштів (а.с. 14-19).

В судовому засіданні із слів представника позивача встановлено, що відповідач не виконував належним чином взятих на себе зобов'язань, що підтверджується і виписками по рахунку відповідача (а.с. 65-80).

Рішення Ратнівського районного суду Волинської області було постановлено: в рахунок погашення боргу в сумі 46 488,98 грн. за кредитним договором № 994 від 24.04.2008 р. звернути стягнення на предмет застави шляхом їх реалізації (а.с. 41-42).

Тобото, частину боргу, яка виникла у відповідача було погашено шляхом реалізації заставного майна.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, у відповідача залишилась заборгованість в сумі 14 045,04 грн. - за кредитом, 11 746,93 - за процентами та 12 228,50 грн. - за пенею. У зв'язку з цим, на адресу відповідача неодноразово надсилалися повідомлення щодо наявної простроченої заборгованості та вимоги про погашення заборгованості, а саме вимоги від 10.08.2010 р. за вих. № 19-1-3/2931 та від 21.01.2013 р. за вих. № 30, які залишилися без реагування (а.с. 20-22).

П. 2.3. договору передбачено, що банк має право у випадку, якщо будуть мати місце будь-які або всі можливі випадки невиконання позичальником взятих на себе обов'язків за договором та/або документів забезпечення, вимагати (незважаючи на те, що в цьому договорі є інші умови) негайного повернення суми кредиту та всієї суми нарахованих відсотків за користування кредитом (разом з будь-якими іншими нарахованими сумами або платежами, що підлягають сплаті позичальником відповідно до умов договору).

Згідно п. 4.2.1. договору, банк має право вимагати від позичальника належного виконання останнім взятих на себе зобов'язань по договору.

Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом (ч. 3 ст. 346. ГК України).

Відповідно до п.п. 4.3.1., 4.3.3. договору, до обов'язків позичальника входять: належним чином виконувати всі умови договору та взяті на себе зобов'язання по договору; точно в строки, обумовлені договором погашати кредит та своєчасно у визначені договором строки сплачувати плату (відсотки) за користування кредитом, а у випадку належного виконання взятих на себе зобов'язань по договору на першу вимогу банку сплатити штрафні санкції, як це передбачено в договорі, а також в повному обсязі всі інші платежі та відшкодувати спричиненні збитки.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору, в останнього виникла заборгованість в сумі 25 791,97 грн. (14 045,04 грн. простроченої заборгованості та 11 746,93 грн. несплачені відсотки).

Дана сума підтверджується матеріалами справи та підлягає до стягнення з відповідача в повному обсязі.

П. 6.1.1. договору передбачено, що за порушення взятих на себе зобов'язань по поверненню суми кредиту та своєчасній сплаті відсотків за користування кредитом позичальник зобов'язується сплатити на користь банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно п. 6.1.3. договору, спричиненні банку збитки позичальник зобов'язується відшкодовувати в повному обсязі і несе відповідальність за їх відшкодування всім належним йому майном.

Як вбачається із розрахунку позивача розмір пені складає 13 129.44 грн. (за період з 28.12.2009р. до 15.04.2013р.).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (ч. 2 ст. 258 ЦК України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для зобов'язань з визначеним строком виконання, перебіг строку позовної давності починається зі спливом строку виконання відповідного зобов'язання.

Відповідно до п. 1.2. договору остаточний термін повернення кредиту-22.04.2011 р.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що строк позовної давності щодо стягнення пені сплинув, отже в частині стягнення пені в розмірі 13 129,44 грн. слід відмовити.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобов'язання виникли з договору № 994 від 24.04.2008 р.

Відповідно до п. 9.1. договору, договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань по договору.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України визначають, що зобов'язання припиняється його належним виконанням. Таким чином, виходячи зі змісту вищевказаної норми закону, та матеріалів справи вбачається, що відповідач не тільки прострочив взяті на себе договірні зобов'язання за кредитним договором, а й не виконав їх належним чином, а відтак зобов'язання відповідача по сплаті ним боргу не є припиненим.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України). Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем та не належне виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем, позовні вимоги підлягають до задоволення частково в сумі 25 791,97 грн. (прострочена заборгованість - 14 045,04 грн., несплачені відсотки - 11 746,93 грн.), а у стягненні 13 129,44 грн. пені слід відмовити у зв'язку із спливом позовної давності.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог, в сумі 1 140,12 грн. (25791,97* 1720,50/38921,41) згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України та на підставі ст.ст. 174, 173, 193, ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 626, 627, 629, 509 Цивільного кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Волинське обласне управління АТ "Ощадбанк" (вул. Червоного Хреста, 8, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 09303328) 25 791 (двадцять п'ять тисяч сімсот дев'яносто одна грн.) 97 коп. заборгованості за кредитним договором № 994 від 24.04.2008 р. з них: прострочена заборгованість - 14 045,04 грн., несплачені відсотки - 11 746,93 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 140,12 (одна тисяча сто сорок грн.) 12 коп.

У стягненні 13 129 (тринадцять тисяч сто двадцять дев'ять грн.) 44 коп. пені відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено

11.06.13

Суддя І. О. Гарбар