Постанова № 31738238, 06.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 червня 2013 року 09:00 № 826/6377/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., при секретарі Окис Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомІнспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті КиєвідоУправління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в місті Києвіпроскасування постанови про накладення штрафу,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві (далі по тексту - позивач, Інспекція) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в місті Києві, у якому просила скасувати постанову про накладення штрафу від 01 квітня 2013 року ВП № 28037918.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 травня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 22 травня 2013 року.

У судовому засіданні 22 травня 2013 року за клопотанням представника позивача суд замінив неналежного відповідача Відділ примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в місті Києві на належного - Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в місті Києві (далі по тексту - відповідач, Управління ДВС ГУЮ в м. Києві) та відклав розгляд справи на 03 червня 2013 року.

У судовому засіданні 03 червня 2013 року представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених у ньому. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надіслав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, у якому проти задоволення позову заперечував.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 03 червня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

08 серпня 2011 року головний державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві у зв'язку з надходженням заяви стягувача - ЗАТ «Київський експериментальний механічний завод «Зварка» про прийняття до виконання виконавчого документа, відкриття виконавчого провадження та застосування заходів примусового виконання рішення суду та поданням ним виконавчого листа №2а-7396/11/2670, виданого Окружним адміністративним судом міста Києва 15 липня 2011 року, винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №28037918.

Відповідно до зазначеної постанови, боржнику - Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві визначено строк добровільного виконання до 14 серпня 2011 року.

Вказана постанова направлена на адресу позивача супровідним листом від 08 серпня 2011 року № 1162/2, однак у визначені в ній строки в добровільному порядку рішення суду виконано не було.

У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у м. Києві від 01 березня 2013 року ВП № 28037918 на позивача накладено штраф у розмірі 680 грн. та направлено вимогу державного виконавця від 01 березня 2013 року №1162/2, в якій зазначено про необхідність повідомити у строк до 10 березня 2013 року про виконання виконавчого листа №2а-7396/11/2670 від 15 липня 2011 року Окружного адміністративного суду міста Києва у відповідності до резолютивної частини рішення.

Одночасно позивача повідомлено, що у разі невиконання зазначеної вимоги державного виконавця без поважних причин ним буде накладено штраф відповідно до статті 89 Закону України «Про виконавче провадження».

01 квітня 2013 року, у зв'язку з повторним невиконанням боржником рішення суду, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 1360,00 грн., яка наступного дня направлена на адресу Інспекції супровідним листом за №1162/2.

Не погоджуючись з названою постановою, Інспекція звернулась з відповідним позовом до суду, в якому зазначає, що 29 березня 2013 року на адресу виконавчої служби нею направлено лист, в якому містилось прохання щодо встановлення способу виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2011 року у зв'язку з тим, що на момент отримання вимоги державного виконавця від 01 березня 2013 року до законодавства України було внесено зміни, якими повноваження щодо вчинення відповідних дій, що передбачені у виконавчому листі, віднесені до компетенції іншого органу.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 2 названого Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 1 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 11 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З цією метою він, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право, серед іншого, накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідальність у виконавчому провадженні врегульована положеннями глави 10 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV.

Так, відповідно до статті 89 зазначеного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що накладення стягнення у вигляді штрафу можливе тільки у разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії або рішення про поновлення на роботі та у разі такої бездіяльності без поважних причин.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03 лютого 2012 року у справі №К/9991/50426/11 за позовом Стахановської міської ради Луганської області до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про визнання протиправним рішення та його скасування.

За таких обставин, перевіряючи дотримання з боку відповідача критеріїв - принципів, закріплених у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2011 року, зокрема, зобов'язано Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві видати Закритому акціонерному товариству «Київський експериментальний механічний завод «Зварка» Сертифікат відповідності збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил (далі по тексту - сертифікат) на нежитлові приміщення головного корпусу літ. «А», загальною площею 4 349,6 кв.м., що знаходяться за адресою: просп. Московський, 23 в Оболонському районі м. Києва.

Невиконання позивачем рішення суду у добровільному порядку зумовило звернення стягувача - ЗАТ «Київський експериментальний механічний завод «Зварка» до виконавчої служби із відповідною заявою та виконавчим документом.

За результатами перевірки дотримання заявником строків, визначених законодавством для пред'явлення виконавчого документа до виконання та відповідність останнього вимогам статті 18 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV, державним виконавцем 08 серпня 2011 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржнику - Інспекції визначений строк для добровільного виконання виконавчого листа №2а-7396/11/2670, виданого 15 липня 2011 року Окружним адміністративним судом міста Києва, до 14 серпня 2011 року.

Проте, у визначений державним виконавцем строк, боржник рішення суду не виконав, що і стало підставою для винесення постанови про накладення штрафу від 01 березня 2013 року та направлення повторної вимоги державного виконавця від 01 березня 2013 року, якою встановлено строк до 10 березня 2013 року для повідомлення виконавчої служби про виконання виконавчого документа.

29 березня 2013 року на адресу виконавчої служби позивачем направлено листа щодо розгляду вимоги державного виконавця від 01 березня 2013 року, в якому Інспекція посилалась на неможливість виконання судового рішення з огляду на те, що:

- стягувач - ЗАТ «Київський експериментальний механічний завод «Зварка» не виконав вимоги чинного законодавства та не вніс плату за видачу сертифікату;

- повноваження щодо видачі сертифіката покладені на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю - Державну архітектурно-будівельну інспекцію України.

З огляду на викладене, боржник просив державного виконавця відповідно до приписів статті 36 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV встановити спосіб виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2011 року та зазначив, що штраф, визначений постановою від 01 березня 2013 року, сплачений.

Здійснюючи аналіз наведених обставин, які, на думку позивача, свідчать про невиконання рішення суду з поважних причин, суд приходить до наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача під час її розгляду в суді, на час винесення рішення Окружним адміністративним судом міста Києва повноваження щодо видачі сертифікату відповідності збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил були віднесені до компетенції позивача. Проте, дії щодо видачі такого сертифіката ЗАТ «Київський експериментальний механічний завод «Зварка» Інспекцією вчинені не були, що і зумовило накладення штрафу постановою від 01 березня 2013 року. На підтвердження визнання позивачем своєї вини щодо невиконання судового рішення свідчить й те, що ним постанова про накладення штрафу від 01 березня 2013 року не оскаржена та проведено сплату такого штрафу.

З приводу віднесення повноважень по видачі сертифіката до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, а саме Державної архітектурно-будівельної інспекції України, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів» від 16 жовтня 2012 року №5459-VI, який набрав чинності з 18 листопада 2012 року, до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» внесені зміни.

Так, у статтю 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», якою врегульовано питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, було внесено зміни, згідно яких у частині 1 та 2 названої статті слова «інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю» замінено словами «органом державного архітектурно-будівельного контролю».

У той же час наведена правова норма не містить жодного посилання на віднесення таких повноважень до функцій саме центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

За таких обставин, а також враховуючи те, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження вчинення ним дій щодо звернення до відповідного органу Державної архітектурно-будівельної інспекції України з приводу видачі ЗАТ «Київський експериментальний механічний завод «Зварка» сертифікату, суд приходить до висновку, що Інспекцією не доведено невиконання судового рішення з поважних причин.

Крім того, суд звертає увагу на те, що положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, а саме частиною 1 статті 263, передбачено право сторони виконавчого провадження, якою є позивач, на звернення до суду із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.

Аналогічна норма міститься і в частині 1 статті 36 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV.

Проте, позивач наданим йому законодавством України правом не скористався.

Проаналізувавши встановлені обставини, суд вважає, що позивачем не доведено факту невиконання ним судового рішення з поважних причин, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи відповідача позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко