Постанова № 31737542, 06.06.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2013 р. Справа № 921/49/13-г

м. Львів

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М.

Кравчук Н.М.

розглянувши апеляційну скаргу Редакції газети "Підручники і посібники" № 03/04/13-1 від 03.04.2013 року

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 18.03.2013 року

у справі № 921/49/13-г

за позовом: Тернопільського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області, м. Тернопіль

до відповідача: Редакції газети "Підручники і посібники", м. Тернопіль

про стягнення 10 602,00 грн. збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря

за участю представників:

від прокуратури: Куцик В.Б. - старший прокурор відділу

від позивача: Мазур Т.В. - представник

від відповідача: Гринишин Я.Т. - головний редактор, Котис В.Я. - представник

Права та обов'язки сторін, прокурора, передбачені ст.ст. 20, 22, 29 ГПК України роз'яснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходило, тому протокол судового засідання ведеться з дотриманням вимог ст. 81-1 ГПК України без здійснення повного фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 21.05.2013 року змінено склад колегії, замість судді Давид Л.Л., в склад колегії введено суддю Кравчук Н.М..

Рішенням господарського суду Тернопільської області від 18.03.2013 року у справі № 921/49/13-г (суддя Гирила І.М.) позовні вимоги Тернопільського міжрайонного прокурора з нагляду за додержання законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області задоволено повністю: стягнуто з Редакції газети «Підручник та посібник» - 10 602,00 грн. збитків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, з яких 30% збитків в доход спеціального фонду Державного бюджету України, 50 % збитків в доход спеціального фонду місцевого бюджету Тернопільської міської ради, 20% збитків в доход спеціального фонду місцевого бюджету Тернопільської обласної ради.

Приймаючи рішення у даній справі, місцевий господарський суд виходив з того, що факт наднормативного викиду відповідачем забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел викиду за відсутності відповідного дозволу уповноважених органів є доведеним належними та допустимими доказами, а розрахунок розміру збитків є вірним та відповідає Методиці розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, Редакції газети «Підручник та посібник» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Тернопільської області від 18.03.2013 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зокрема, в апеляційній скарзі апелянт зазначає, що згідно акту перевірки державною екологічною інспекцією встановлено викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря від стаціонарних джерел, а саме двох опалюваль них котлів «Маяк», що на думку позивача є порушенням ч. 1 ст. 10, ч. 5 ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря».

Положеннями Закону України «Про охорону атмосферного повітря» встановлено, що перелік викидів найбільш поширених і небезпе чних забруднюючих речовин встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 11 Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року за № 1780 затверджено Порядок розроблення та затвердження нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, відповідно до п. 7 якого, перелік типів устаткування, за якими розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із ста ціонарних джерел, визначається Мінприроди.

Пунктом 1 Переліку типів устаткування, для яких розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженого наказом Міні стерства охорони навколишнього природного середовища України №317 від 16 серпня 2004 року, передбачено, що нормативи викидів встановлюються для теплосилових установок, номінальна те плова потужність яких перевищує 50 МВт.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено, що номінальна теплова потужність котлів, які екс плуатуються відповідачем для опалення приміщень, а не для виробничої діяльності, становить 100 кВт, що не перевищує 50 МВт відповідно наведеного Переліку. Крім цього, викиди оксиду вугле цю та діоксину азоту, які виділяються внаслідок спалювання газу відповідачем протягом року, є значно меншим від порогових значень потенційних викидів забруднюючих речовин, за якими здійснюється державний облік, передбачених Інструкцією про порядок та критерії взяття на облік об'єктів, які справляють або можуть справляти шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмос ферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затвердженою наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 10 травня 2002 року за № 177.

Таким чином, суд першої інстанції помилково прийшов до висновків, що використання побутових газових котлів підпадає під регулювання, визначене ст. 11 Закону України «Про охоро ну атмосферного повітря» та відповідно покладення на відповідача обов'язку відшкодування зби тків, заподіяних державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосфе рне повітря.

Також, у додаткових поясненнях до апеляційної скарги № 05/06/13 від 05.06.2013 року апелянт зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що згідно з абзацом 5 ч. 1 ст. 33 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону несуть відповідальність згідно з законом.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом. Отже, вищевказані норми містять чіткий припис щодо врегулювання саме законом, а не будь-яким іншим підзаконним нормативно-правовим актом, порядку та розмірів відшкодування шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про правомірне визначення позивачем розміру підлягаючих до відшкодування збитків на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 10.12.2008р. №639 та зареєстрованої в Мін'юсті України 21.01.2009р. за №48/16064, є помилковим, оскільки не відповідає імперативним приписам ч. 2 ст. 19 та п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ч. 5 ст. 4, ч. 2 ст.14 ЦК України та ст.ст. 33, 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", які не допускають врегулювання спірних правовідносин відшкодування шкоди підзаконним нормативно-правовим актом. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України господарські суди не повинні застосовувати акти, які не відповідають законодавству України, хоча б вони і були зареєстровані в установленому порядку.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу та в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення. Зокрема, прокурор зазначає, що розрахунок розміру відшкодування збитків проведено згідно Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008р. № 639, зареєстровано в Мінюсті України від 21.01.2009 р. за № 48/16064.

Згідно п. 2.1 даної Методики, наднормативними викидами забруднюючих речовин в атмосферне повітря вважаються викиди забруднюючих речовин, на які відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.

Щодо посилання апелянта на Перелік типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженого Наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 16.08.2004р. № 317, то слід зазначити, що у даному Переліку мова йде про перелік типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, а не про дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про атмосферне повітря», викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися після отримання дозволу. Згідно п. 4 ст. 33 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», відповідальність за порушення законодавства в галузі охорони атмосферного повітря несуть особи, винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади відповідно до закону.

Таким чином, вказаний вище Перелік не стосується надання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, в ньому перелічуються типи устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.

Також, прокурор зазначає, що Інструкція про порядок та критерії взяття на державний облік об'єктів, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей і стан атмосферного повітря, видів та обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, затверджена наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 10.05.2002р. № 177, розроблена для встановлення критеріїв взяття на державний облік об'єктів у залежності від видів і обсягів забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, та обов'язкові вимоги щодо єдиного на території України порядку подання матеріалів для взяття на державний облік підприємств, установ, організацій та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря із стаціонарних джерел і не має відношення до надання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Аналогічні доводи та заперечення на апеляційну скаргу наводить у своєму відзиві та в судовому засіданні представник державної екологічної інспекції, просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення, з підстав викладених у відзиві.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, заслухавши доводи та заперечення прокурора, представника позивача та відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, виходячи з наступного:

18 грудня 2012 року Державною екологічною інспекцією у Тернопільській області проведено перевірку Редакцій газети «Підручник та посібник» з дотримання вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої складено акт від 21.12.2012 року (а.с. 17), яким встановлено, що Редакцій газети «Підручник та посібник», в порушення вимог ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», здійснює свою діяльність з порушенням порядку здійснення викидів забруднюючих речовин без відповідного на те дозволу, а саме дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

На підставі наданої Редакцією газети «Підручник та посібник» довідки № 21/12/12-01 від 21.12.2012 року (а.с. 31) про споживання природного газу за період з 01.02.2009 року по 19.12.2011 року, та у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 10.12.2008 р. № 639, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 21.01.2009 р. за № 48/16064, позивачем здійснено розрахунок (а.с. 30) суми збитків завданих державі внаслідок наднормових викидів забруднюючих речовин за відсутності відповідного дозволу уповноважених органів, у відповідності до якого, відповідач витративши за період з 01.02.2009 року по 19.12.2011 року 74 088 куб.м. природного газу, заподіяв державі збитки в розмірі 10 602,00 грн..

24.12.2012 року Редакції газети «Підручник та посібник» вручений Припис № 3-1/5213 (а.с. 24), відповідно до якого, відповідача зобов'язано отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря до 21.03.2013 року.

29.12.2012 року позивачем на адресу відповідача направлено претензію № 1-1/5297 (а.с. 14) про сплату 10 602,00 грн. збитків, яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Відповідно до приписів ст. 2 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» від 16.10.1992 року № 2707-XII (із змінами і доповненнями), відносини в галузі охорони атмосферного повітря регулюються цим Законом, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 року № 1264-XII (із змінами і доповненнями) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» підприємства, установи, організації та громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності, що здійснюють викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря та діяльність яких пов'язана з впливом фізичних та біологічних факторів на його стан, зобов'язані здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо забезпечення виконання вимог, передбачених стандартами та нормативами екологічної безпеки у галузі охорони атмосферного повітря, дозволами на викиди забруднюючих речовин, тощо.

Викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря», можуть здійснюватися після отримання дозволу, який видається територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням із територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я.

Статтею 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність.

Положення ст.ст. 33, 34 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» передбачає, що особи винні у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу спеціально уповноважених на те органів виконавчої влади несуть відповідальність згідно з законом; шкода, завдана порушенням законодавства про охорону атмосферного повітря, підлягає відшкодуванню у порядку та розмірах, встановлених законом. Із вказаною нормою кореспондується положення ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», відповідно до якої шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Виходячи зі змісту ст. 1166 Цивільного кодексу України, підставою цивільно-правової (господарсько-правової) відповідальності за заподіяння шкоди, в тому числі внаслідок порушення в сфері охорони атмосферного повітря, є склад цивільного (господарського) правопорушення, яке включає в себе протиправну поведінку заподіювача шкоди, наявність негативних наслідків (шкоди), причинновий зв'язок між протиправною поведінкою та наслідками, а також вину правопорушника. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи, Редакція газети «Підручник та посібник» протягом періоду з 01.02.2009 року по 21.12.2012 року здійснював викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного на те дозволу, що підтверджується довідкою № 21/12/12-01 від 21.12.2012 року (а.с. 31) про споживання природного газу. Факт такої протиправної поведінки зафіксовано в акті перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства, проведеної Державною екологічною інспекцією Тернопільської області 21.12.2012 року.

Крім того, факт відсутності відповідного дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря матеріалами справи та відповідачем не спростовано, а відтак колегія суддів вважає, що наявність протиправної поведінки в діях відповідача полягає у порушенні останнім ст. 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» та у здійсненні викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного на це дозволу.

Відтак, вина відповідача виражена у невжитті заходів, спрямованих на уникнення шкідливого результату.

Наступним елементом складу цивільного правопорушення є причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, який полягає в тому, що: 1) протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; 2) шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки.

Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Таким чином, з огляду на матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідач, здійснюючи в процесі своєї діяльності викиди в атмосферне повітря в порушення ст.11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря» без відповідного на те дозволу спричинив забрудненням атмосферного повітря державі збитки (причинно-наслідковий зв'язок).

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справі, розмір збитків, розраховано Державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища в Тернопільській області відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства природи України № 639 від 10.12.2008 року та складає 10 602,00 грн.

Згідно з п. 2.1.2 Методики, наднормативні викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря це - викиди забруднюючих речовин, на які відсутній дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, уключаючи окремі забруднюючі речовини, викиди яких підлягають регулюванню відповідно до законодавства.

Так, розрахункові методи визначення наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря та об'ємної витрати газопилового потоку застосовуються, зокрема, у випадках викиду забруднюючих речовин від джерел викидів, які здійснюються без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами суб'єктів господарювання (п. 2.7.1 Методики).

Виходячи з вимог п. 3.6. Методики, розрахунок маси наднормативного викиду забруднюючої речовини в атмосферне повітря від джерела викиду, який здійснюється без дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, здійснюється за параметрами джерела викиду (джерела утворення), зафіксованими у відповідній документації суб'єкта господарювання (матеріали інвентаризації стаціонарних джерел викидів, технологічні регламенти виробництва, режимні карти роботи паливовикористовувального обладнання, питомі викиди (показники емісії), дані державних статистичних спостережень з охорони атмосферного повітря за формою № 2-ТП (повітря)), або згідно з методиками для розрахунків маси викидів забруднюючих речовин за час роботи джерела без дозволу на викиди.

Пунктом 3.11. Методики також встановлено, що час роботи джерела в режимі наднормативного викиду визначається з моменту виявлення порушення до моменту його усунення, з урахуванням фактично відпрацьованого часу.

Так, згідно довідки № 21/12/12-01 від 21.12.2012 року (а.с. 31) про споживання природного газу за період з 01.02.2009 року по 19.12.2011 року відповідач спожив 74 088 куб.м. природного газу.

Таким чином, врахувавши наведене та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів вважає, що здійснений державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища розрахунок (а.с. 30) розміру збитків саме за період з 01.02.2009 року по 19.12.2012 року є правильним та не суперечить вимогам Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Отже, судова колегія приходить до висновку, що шкідливий результат протиправної поведінки відповідача - це забруднення атмосферного повітря забруднюючими речовинами, викид яких здійснено відповідачем без відповідно на те дозволу, тобто спричинення державі збитків в сумі 10 602,00 грн.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про доведення матеріалами справи факту заподіяння державі збитків в розмірі 10 602,00 грн., шляхом здійснення відповідачем наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу.

У відповідності до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Щодо твердження апелянта про те, що номінальна теплова потужність котлів, які екс плуатуються відповідачем для опалення приміщень, а не для виробничої діяльності, становить 100 кВт, що не перевищує 50 МВт відповідно до п. 1 Переліку типів устаткування, для яких розробляються нормативи гранично допустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженого наказом Міні стерства охорони навколишнього природного середовища України №317 від 16 серпня 2004 року, а тому використання побутових газових котлів не підпадає під регулювання, визначене ст. 11 Закону України «Про охоро ну атмосферного повітря», колегія суддів зазначає, що у даному Переліку мова йде про перелік типів устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, а не про дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря. Таким чином, вказаний вище Перелік не стосується надання дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, в ньому перелічуються типи устаткування, для яких розробляються нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.

Крім цього, у відповідності до вимог пункту 7 Порядку розроблення та затвердження нормативів граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001р. №1780 та вищенаведеного Переліку, підприємства, установи, організації, які експлуатують теплосилові установки, номінальною тепловою потужністю, що перевищує 50 МВт повинні самостійно розробляти нормативи граничнодопустимих викидів забруднюючих речовин із стаціонарних джерел.

Також, колегія суддів не погоджується з висновком апелянта, що господарський суд першої інстанції неправомірно застосував Методику розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища від 10.12.2008р. №639 та зареєстрованої в Мін'юсті України 21.01.2009р. за №48/16064, при здійсненні розрахунку збитків, оскільки як вважає відповідач, дана Методика не відповідає імперативним приписам ч. 2 ст. 19 та п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України, ч. 5 ст. 4, ч. 2 ст.14 ЦК України та ст.ст. 33, 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", які не допускають врегулювання спірних правовідносин відшкодування шкоди підзаконним нормативно-правовим актом. Так, колегія суддів вважає, що застосування позивачем Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, які заподіяні державі в результаті наднормативних викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря, не суперечить вимогам ст. 34 Закону України "Про охорону атмосферного повітря", оскільки відповідає приписам ч. 5 ст. 4 ч. 1 ст. 8 ЦК України, ч. 2 ст. 20, ч. 4 ст. 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" та ст. 2 Закону України "Про охорону атмосферного повітря".

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23 березня 2012 року № 6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Твердження апелянта про порушення і неправильне застосування місцевим господарським судом норм законодавства при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для скасування законного та обґрунтованого рішення, колегія суддів не вбачає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні місцевого господарського суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення господарського суду Тернопільської області від 18.03.2013 року у даній справі залишити без змін, апеляційну скаргу Редакції газети «Підручник та посібник» - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку та строки, встановлені ст.ст. 109, 110 ГПК України.

Головуючий - суддя Кордюк Г.Т.

суддя Гриців В.М.

суддя Кравчук Н.М.