Ухвала суду № 31730905, 23.05.2013, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

______________

Головуючий у 1-й інстанції: Кравчук Т.О.

Суддя-доповідач:Моніч Б.С.

ПОСТАНОВА

іменем України

"23" травня 2013 р. Справа № 2а/1770/3475/2012

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Моніча Б.С.

суддів: Бондарчука І.Ф.

Хаюка С.М.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "21" вересня 2012 р. у справі за позовом Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м.Рівне Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 04.05.2012 р. №0001041745, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 21717,96 грн., з яких: 14476,64 грн. - за основним платежем; 7238,32 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 21.09.2012 р. в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із цим судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати вищезазначену постанову та прийняти нову - про задоволення позову.

Сторони та їх представники в судове засідання не з'явились, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи. З урахуванням приписів ч.4 ст.196 та п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд апеляційної скарги колегією суддів здійснюється за відсутності сторін та в порядку письмового провадження.

Розглянувши справу в межах, визначених ст.195 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити.

Як встановлено судом, податковий орган визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у зв'язку з формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з придбання товару у Приватного підприємства "Мидас Плюс".

Висновок податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту ґрунтується на даних про відсутність у позивача первинних документів, що підтверджують факт отримання товару (у позивача виявились відсутніми товарно-транспортні накладні, які свідчать про транспортування товару), а також на аналітичній інформації, одержаній з інформаційних ресурсів Державної податкової служби та від Державної податкової інспекції у м.Херсоні (акт Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 23.11.2011 р. №78/15-2/35869610 про неможливість підтвердження факту реального здійснення господарських операцій суб'єкта господарювання ПП "Мидас Плюс" щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків у вересні 2011 року).

Відповідно до акту Державної податкової інспекції у м.Херсоні Приватне підприємство "Мидас Плюс" востаннє звітувалось до податкової інспекції в жовтні 2011 року, звітність за вересень та жовтень 2011 року податковою звітністю невизнана. Згідно з даними податкової декларації з податку на прибуток за ІІІ квартал 2011 року основні фонди у підприємства відсутні. З довідки форми 1ДФ у ІІІ кварталі 2011 року вбачається, що на підприємстві ніхто не працював. На підставі даних, одержаних від податкової міліції Державної податкової інспекції у м.Херсоні (висновок від 21.11.2011 р. №3485/26-606) за місцем реєстрації ПП "Мидас Плюс" відсутнє. За даною адресою знаходиться квартира.

За місцем реєстрації директора ПП "Мидас Плюс" ОСОБА_5 мешкає інша особа.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов до висновків, що сама по собі податкова накладна не утворює підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

На думку суду першої інстанції аналіз положень податкового законодавства дозволяє дійти висновку, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: (1) наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); (2) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; (3) наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; (4) документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; (5) наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

Відсутність хоча б одного з наведених елементів, навіть за наявності певних первинних документів, виключає можливість формування платником податків валових витрат при обчисленні податку на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість.

Фактично суд першої інстанції погодився з доводами податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у зв'язку з відсутністю в нього первинних фінансово-господарських документів.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/ послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 Податкового Кодексу України на час вчинення спірних операцій та видачі податкової накладної).

При цьому право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту згідно п.196.6 Податкового Кодексу України суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Як вбачається з матеріалів справи, протягом вересня 2011 р. між позивачем та Приватним підприємством "Мидас Плюс" укладено усні договори поставки товару, відповідно до яких Приватне підприємство "Мидас Плюс" (продавець) надає позивачу (покупець) товар. Асортимент, кількість, ціна та умови поставки Покупець зобов'язувався здійснити оплату поставленого товару (за кожну окрему партію) на підставі видаткової накладної з моменту отримання цієї партії у власність. Факт передачі товару від продавця покупцю оформлювався складанням видаткових та податкових накладних.

На підтвердження здійснення реальності господарських операцій позивачем були надані: копія договору поставки від 18.05.2011 р. №180511-01/1П з Товариством з обмеженою відповідальністю "ПАККО Холдинг"; копія договору про внесення змін до договору поставки від 18.05.2011 р.; копія товарно-транспортної накладної від 31.08.2011 р. №8962926, відповідно до якої ОСОБА_4 є замовником автоперевезення та вантажовідправником, а ТОВ "ПАККО Холдинг" вантажоодержувачем кавунів на загальну суму 38850,0 грн.; копія товарно-транспортної накладної від 11.09.2011 №16906, відповідно до якої ОСОБА_4 є замовником автоперевезення та вантажовідправником, а ТОВ "ПАККО Холдинг" вантажоодержувачем овочів на загальну суму 21000,00 грн.; копія податкової декларації з податку на додану вартість за вересень 2011 року (з додатками); копію витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на ОСОБА_4; договір про надання транспортних послуг для перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжміському сполучені від 10.08.2011 р., укладений між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЮССАЛ" (перевізник), акти здачі-прийняття робіт від (надання послуг) між ОСОБА_4 та ТОВ "ЮССАЛ" (акт від 02.09.2011 №38, від 12.09.2011 №39); рахунки про оплату послуг автоперевезення від 02.09.2011 №38, від 12.09.2011 №40; податкові накладні від 02.09.2011, від 12.09.2011, 05.09.2011, 05.09.2011, 06.09.2011,08.09.2011, 09.09.2011, 19.09.2011, 29.09.2011; видаткові накладні від 01.09.2011 №м-00095, від 02.09.2011 №м-00096, від 05.09.2011 №м-00097, від 06.09.2011 №м-00098, від 08.09.2011 №м-0099, від 09.09.2011 №м-00100, від 19.09.2011 №м-00102, від 29.09.2011 №м-00103, від 29.09.2011 №72; копії накладних, які вказують на здійснення поставки товару (овочі фрукти) підприємствам ТОВ "КРАЙ-2", ТОВ "ПАККО-Холдинг"; квитанції до прибуткових касових ордерів від 09.09.2011 №56, 13.09.2011 №57, від 29.09.2011 №59, від 19.09.2001 №58, від 30.09.2011 №70, від 06.09.2011 №54, від 01.09.2011 №51, від 03.10.2011 №120, від 05.09.2011 №53, від 08.09.2011 №55, від 02.09.2011 №52, від 04.10.2011 №74, від 01.10.2011 №71, від 04.10.2011 №129, від 05.10.2011 №130, в яких зазначено про прийняття ПП "Мидас Плюс" від ОСОБА_4 оплати за овочі на відповідні суми.

Згідно ч.7 ст.179 Господарського Кодексу (ГК) України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним Кодексом (ЦК) України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Аналізуючи норми щодо обов'язковості письмової форми між юридичними особами з позиції цивільного законодавства, в першу чергу потрібно зазначити положення ч.5 ст.203 ЦК України, відповідно до якого правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У ст.208 ЦК України наводиться перелік правочинів, які належить вчиняти у письмовій формі. До таких правочинів, відповідно п.1 ч.1 цієї статті належать правочини, які вчиняються між юридичними особами. Ця норма ЦК України стосується юридичних осіб, не торкаючись фізичних осіб-підприємців. Проте згідно ст.51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає з суті відносин.

За змістом ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

При цьому письмовий правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується, що між позивачем та його контрагентом договори мали бути укладені в письмовій формі, чого не було зроблено. Надані позивачем видаткові та податкові накладені, квитанції до прибуткових касових ордерів не є достатніми для висновку про дотримання письмової форми правочину, оскільки відсутня така обов'язкова умова як підписання правочину уповноваженими особами.

Разом з тим, за змістом ч.1 ст.218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Закон встановлює випадки нікчемності правочину, при цьому норми ст.ст.203, 215, 216 ЦК України є загальними. Випадки, коли правочин є нікчемним (тобто його не потрібно визнавати недійсним в судовому порядку), чітко встановлені відповідними нормами ЦК України: зокрема ч.1 ст.27, ч.3 ст.121, ч.2 ст.126, ч.1 ст.219, ч.1 ст.220, ч.2 ст.221, ч.1 ст.224, абз.2 ч.1 ст.226, ч.2 ст.228, ч.2 ст.547 тощо.

Неспрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені, теж не є підставою для визнання його нікчемним, оскільки це прямо не встановлено законом. У відповідних випадках зацікавлений орган повинен доводити відповідні обставини в судовому порядку та визнавати цей правочин недійсним на підставі рішення суду.

Частина 2 ст.234 ЦК України прямо визначає, що фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, у даному випадку господарські операції позивача з контрагентом не є нікчемними в силу закону.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає господарські операції позивача та його контрагента такими, що у достатньому обсязі підтверджені первинними документами позивача, у відповідності до вимог ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Матеріали справи не містять доказів, що позивач та його контрагент, здійснюючи господарські операції, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Податковий кредит позивачем сформовано відповідно до договірної ціни товару, яку можливо визначити з видаткових накладних та ордерів на його оплату (тобто з дотриманням ст.198.3 Податкового Кодексу України), а також на підставі податкових накладних, оформлених з дотриманням вимог статті 201 Податкового Кодексу України (тобто без порушення ст.198.6 Податкового Кодексу України).

Сам податковий орган, приймаючи спірне податкове-повідомлення рішення, посилався на неможливість здійснення перевірки контрагента позивача. При цьому згідно законодавства України, позивач не мав права вимагати від свого контрагента, а контрагент в свою чергу не зобов'язаний надавати на його вимогу будь-які відомості, в тому числі відомості щодо правильності декларування ними своїх зобов'язань з податку на додану вартість та виконання ними таких зобов'язань перед бюджетом, місцезнаходження майна, наявності дозвільних документів, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Крім того, податковий орган посилався на те, що позивачем не було надано товарно-транспортні накладні.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р. товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового та бухгалтерського обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Покликання представника відповідача щодо відсутності у контрагента позивача власних технічних, трудових ресурсів та відсутності підприємств на дату проведення перевірки за їх зареєстрованим місцезнаходженням не спростовують обставин щодо фактичного надходження товарно-матеріальних цінностей позивачу, як і не спростовують подальшу реалізацію товару ТзОВ "Край-2" та ТзОВ "Пакко Холдинг" в день отримання товару від ПП "Мидас Плюс" (т.1 а.с.33-70).

Крім того, в акті перевірки (а.с.17) податковий орган також посилається на безпідставність включення до податкового кредиту податку на додану вартість по податковій накладній №85 від 13.09.2011 р. на загальну суму 3060 грн., в тому числі і ПДВ 510 грн., виписаній ПП "Мидас Плюс", однак у спірному податковому повідомленні-рішенні ця сума податкового кредиту податковим органом не знята.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, а також враховуючи приписи чинного податкового законодавства, яке регулює спірні правовідносини, колегія суддів вважає, що позивачем податковий кредит з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ПП "Мидас-Плюс" сформовано з дотриманням вимог чинного законодавства.

Невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, а так само порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення згідно ст.202 КАС України.

Враховуючи викладене, судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового - про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "21" вересня 2012 р. скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Суб"єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_4 задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Рівному Рівненської області Державної податкової служби від 04.05.2012 р. №0001041745, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 21717,96 грн., з яких: 14476,64 грн. - за основним платежем; 7238,32 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис) Б.С. Моніч

судді: (підпис) (підпис) І.Ф.Бондарчук С.М.Хаюк

З оригіналом згідно: суддя _______ Б.С. Моніч

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу

2 - позивачу Суб"єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_4 АДРЕСА_1,33000

3- відповідачу Державна податкова інспекція у м.Рівне Рівненської області Державної податкової служби вул. Відінська, 8,м.Рівне,33023