Рішення № 31726424, 10.06.2013, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 червня 2013 р. Справа № 903/287/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І", м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит Сервіс", м. Люблинець

про стягнення 26225,46грн.

Суддя Слободян П. Р.

Секретар судового засідання Ведмедюк М. П.

За участю представників сторін:

від позивача: н/з.

від відповідача: Чорна Б. М. - юрист (довіреність у справі)

Суть спору: позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І", м. Київ звернувся в господарський суд з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит Сервіс", м. Люблинець, в якій просить стягнути 61185,46грн. в т.ч. 61065,00грн. основного боргу, 120,46грн. процентів річних.

Представник відповідача в поясненні № 1216 від 01.04.2013р. та в судовому засіданні повідомив, що станом на момент звернення позивача з позовом існувала заборгованість в сумі 34960,00грн., 01.04.2013р. відповідачем було сплачено заборгованість в сумі 34960,00грн, враховуючи наведе відповідач просить припини провадження у справі.

12 квітня 2013 року через канцелярію суду від позивача ТзОВ "ФАРА-І" надійшло клопотання (уточнення позовних вимог) № 5564 від 09.04.2013р., в якому останній повідомив про часткову сплату боргу та просить стягнути з відповідача 26105,00грн основного боргу, 120,46грн. річних.

Зменшення розміру позовних вимог до прийняття рішення по справі - процесуальне право позивача, передбачене ст. 22 ГПК України.

А тому судом прийнято до розгляду клопотання позивача про уточнення позовних вимог, а відтак має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

В судовому засіданні представник позивача подав клопотання № 5577 від 15.04.2013р., в якому останній просить витребувати у відповідача, для підтвердження факту відображення відповідачем у бухгалтерському та податковому обліку сум податкових зобов'язань відповідача, що виникли на підставі взаємовідносин з позивачем згідно договору про довгострокові поставки №170-12 від 10.02.2012р. та видаткових накладних №КВ-0808003 від 08.08.12., №КВ-0903001 від 03.09.12., №КВ-0903006 від 03.09.12., №КВ-0906003 від 06.09.12., №КВ-0912001 від 12.09.12., №КВ-0917004 від 17.09.12., №КВ-1010004 від 10.10.12., №КВ-1113004 від 13.11.12., №КВ-1113006 від 13.11.12., №КВ-1113005 від 13.11.12., №КВ-1117001 від 17.11.12.:

- реєстр отриманих податкових накладних за період з 01.08.2012р. по 30.12.2012р.;

- податкові декларації з податку на додану вартість за 4 квартал 2012р. та 1 квартал 2013р. з доказами отримання їх податковим органом;

Надіслати до органу податкової служби, в якому зареєстрований відповідач як платник податків, судовий запит про витребування доказів щодо віднесення відповідачем до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними №17388 від 13.11.2012р., №17662 від 17.11.2012р., наданими позивачем відповідачеві.

Ухвалою господарського суду від 13.05.2013р. зобов'язано Ковельську ОДПІ в обов'язковому порядку надати суду докази щодо віднесення ТзОВ "Негабарит Сервіс" (ЄДРПОУ 37707423) до податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними №17388 від 13.11.2012р., №17662 від 17.11.2012р.

Ковельська ОДПІ ухвали суду від 13.05.2013р. не виконала, витребувані документи не представила.

28 травня 2013 року через канцелярію суду від відповідача - ТзОВ "Негабарит Сервіс" надійшло пояснення № 1320 від 27.05.2013р., в якому останній повідомив, що на виконання ухвали господарського суду Волинської області від 13.05.2013р. ТзОВ "Негабарит-Сервіс" подає копії реєстрів отриманих податкових накладних за період з 01.08.2012р. по 30.12.2012р. та копії податкових декларацій з податку на додану вартість за жовтень 2012р. - березень 2013р., направило ТОВ "Фара-1" пропозицію щодо укладення мирової угоди. В телефонному режимі керівник ТзОВ "ФАРА-1" погодився на умови викладені у пропозиції, однак жодних письмових підтверджень своєї згоди у відповідь не надав.

По суті заявлених ТзОВ "ФАРА-1" позовних вимог ТОВ "Негабарит-Сервіс" пояснює наступне: ТзОВ "Негабарит-Сервіс" не отримувало жоден товар за видатковими накладними № КВ-1113004 від 13.11.2012р. та №КВ-1117001 від 17.11.2012р.

Як слідує з видаткових накладних, товар поставлявся у м. Ковелі. На видаткових накладних є незрозумілий підпис невстановленої особи. ТОВ Негабарит-Сервіс" повідомляє, що не уповноважувало жодної особи на замовлення /отримання/ товарів, зазначених у вказаних видаткових накладних. Крім того, із самих накладних взагалі неможливо встановити особу, яка ці товари приймала.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 34, 43 ГПК України, ТОВ "Негабарит-Сервіс" вважає, що видаткові накладні № КВ-1113004 від 13.11.2012р. та № КБ-1117001 від 17.11.2012p., подані ТзОВ "ФАРА-1" у підтвердження позовних вимог, не можуть бути належними та допустимими доказами здійснення поставки товару та отримання його ТзОВ "Негабарит-Сервіс".

Крім того, податкові накладні №17388 від 13.11.2012р. та №17662 від 17.11.2012p., додані позивачем у ході судового розгляду справи, ТОВ "ФАРА-1" не надсилалися та не надавалися ТОВ "Негабарит-Сервіс", у зв'язку з чим і не могли бути включені до податкової звітності з податку на додану вартість протягом серпня 2012 року - березня 2013 року. Вказаний факт ще раз підтверджує ту обставину, що ТзОВ "Негабарит-Сервіс" не замовляло та не отримувало товар, зазначений у згадуваних видаткових накладних.

Враховуючи вищенаведене, ТзОВ "Негабарит-Сервіс" вважає безпідставними вимоги ТзОВ "ФАРА-1" та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ТзОВ "ФАРА-1" щодо стягнення з ТзОВ "Негабарит-Сервіс" 26 105,00грн основного боргу та 120,46 грн. річних.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

10.02.2012р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Фара-1" (далі постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Негабарит - Сервіс" (далі покупець) укладено договір №170-12 про довгострокові поставки.

Аналізуючи умови договору № 170-12 від 10.02.2012р. суд визначає, що за своєю правовою природою він є договором поставки з елементами купівлі-продажу, до якого повинні застосовуватись положення Господарського та Цивільного кодексів України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення ст. 712 Цивільного кодексу України щодо договорів поставки та параграфу 1 глави 54 цього ж Кодексу "Загальні положення про купівлю-продаж".

Відповідно до умов даного Договору позивач ("Постачальник") зобов'язується поставити відповідачу ("Покупцю") товар (в тому числі, але не виключно, запасні частини для автомобілів, автохімію, мастила, супутні товари для автотранспорту та інше - далі за текстом "товар"), а покупець зобов'язаний приймати товар, оплачувати його на встановлених договором умовах (пункт 1.1.).

Згідно з п.п. 3.1., 3.3. договору, оформлення замовлення на поставку товару проводиться покупцем на підставі прайс - листів постачальника, що є діючим на день оформлення. Замовлення, підтвердження замовлення (п.п. 3.1., 3.2. договору) рахунок на оплату та накладні можуть бути передані або надіслані стороною іншій стороні договору в оригіналі, а також в копії за факсимільним зв'язком або електронною поштою.

Відповідно до пункту 11 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості (П-6), приймання товарів мають право здійснювати робітники отримувача (покупця), уповноважені на то керівництвом підприємства-отримувача, і ці працівники повинні відноситись до категорії матеріально-відповідальних осіб. До договорів повинні бути додані розписки матеріально-відповідальних осіб, що вони ознайомлені з Правилами приймання товарів за їх особистими підписами. Відпуск товарно-матеріальних цінностей покупцям або передача їх безоплатно здійснюється підприємствами тільки на підставі доручень отримувачів (покупців).

Порядок використання доручень регулюється Наказом Мінфіну України № 99 від 16.05.96 р. Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих та використаних доручень на отримання цінностей (зареєст. у Мін'юсті України 12.06.96 р. №293/1318). Пунктом 2 Інструкції визначено, що сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар та інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери відпускаються покупцям або передаються безоплатно тільки за довіреністю одержувача.

Відповідно до вимог вказаної Інструкції забороняється відпускати товар у разі пред'явлення доручення, яке видано з порушенням встановленого порядку заповнення, тим більше, зовсім без доручень.

Довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної фізичної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено інший первинний документ - накладну-вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для її бухгалтерського обліку. Разом з цим, згідно вказаної статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Матеріали справи свідчать про те, що в видаткових накладних № КВ-1113004 від 13.11.2012р. на суму 17645,00грн. та №КВ-1117001 від 17.11.2012р. на суму 8460,00грн., які надані позивачем в обґрунтування його вимог по стягненню заборгованості, не вказано прізвище особи, що отримала товар, його довіреності, або інших доказів того, що вказана особа уповноважена на його одержання від відповідача.

З огляду на вказані документи суд також зазначає, що позивачем не доведена передача відповідачеві товару уповноваженим особам.

Отже, з наданих позивачем документів в підтвердження його вимог, передача відповідачу та отримання останнім товару за видатковими накладними № КВ-1113004 від 13.11.2012р., №КВ-1117001 від 17.11.2012р. не вбачається.

Отже, позивач не надав жодних документів, які б містили підпис відповідача або уповноважених ним осіб на отримання товару від позивача за Договором № 170-12 від 10.02.2012р.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить ст. 526 Цивільного кодексу України.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що постачальник підтверджує замовлення з урахуванням товарних позицій, які є в наявності на складі або можуть бути доставлені покупцю у відповідні строки з центральних складів постачальника, а у відповідності з пунктом 3.4. даного Договору замовлення, підтвердження замовлення та рахунок на оплату є попереднім документом щодо погодження між сторонами цін, кількості, асортименту (номенклатури), умов поставки (в тому числі доставки) товару, строків та умов оплати товару.

Проте, відповідного замовлення на поставку товару відповідач позивачеві не надавав, а матеріали справи доказів відповідного замовлення, в тому числі і погодженого позивачем, не містять і останнім не надані.

Всупереч вимог ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, в силу вимог якої обов'язок доказування законодавчо покладений на сторони, позивачем не було надано суду жодних доказів на підтвердження його позовних вимог, у зв'язку з чим фактично не доведено їх підставність, а доводи відповідача навпаки підтверджуються наявними у справі доказами та є правомірними.

Враховуючи наведене, в позові необхідно відмовити.

Оскільки спір в частині стягнення 34960,00грн. до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору, слід віднести за рахунок останнього пропорційно.

Керуючись п.п. 12, 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996р., ст.ст. 526, 712 ЦК України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

вирішив :

1. В позові товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І", м. Київ до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит Сервіс", м. Люблинець про стягнення 26225,46грн., відмовити.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Негабарит Сервіс", (Волинська область, м. Люблинець, вул. заводська 7а, код 37707423) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ФАРА-І", (м. Київ, пр-т. Возз'єднання, 21, к. 8, код 33299396) 983,06грн. судового збору.

Повний текст рішення

складено 10.06.13

Суддя П. Р. Слободян