Рішення № 31724271, 04.06.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 червня 2013 р.

Справа № 4/88/2011/5003

Господарський суд Вінницької області у складі:

Головуючий суддя В. Білоус

Секретар судового засідання Д.Нестеров

за участю представників:

позивача: Бабій В.М., згідно довіреності № 4 від 04.01.2013 р.;

відповідача 1: не з"явився, юридичну особу припинено, згідно витягу з ЄДР;

відповідача 2: Бобров А.О., згідно довіреності б/н від 10.05.2013 р.

Місце розгляду справи : приміщення суду,кімн.№1114

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області (вул. Гоголя, 10, м. Вінниця, 21100) до:Відкритого акціонерного товариства "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж" (відповідач 1) (вул. Промислова, 9, м. Ладижин, 24320), до: Колективного підприємства "АСЕМ" (відповідач 2)(вул. Церковна, 29, м. Одеса, 65000) про визнання договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу (100 % пакета акцій) відкритого акціонерного товариства "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж" від 23.12.2002 р., укладений між відкритим акціонерним товариством "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж", м. Ладижин та колективним підприємством "АСЕМ", м. Одеса, в частині продажу об"єктів нерухомого майна: гаража, майстерні МЗМ, складу - навісу -1 та складу - навісу - 2, недійним, про визнання права власності держави Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області на об"єкти нерухомого майна: центральний склад, навіс № 2, літера "В", загальною площею 424, 1 кв.м., гаражі, літера "Г", загальною площею 183,1 кв.м., майстерня МЗМ, літера "Д", загальною площею 363, 4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Ладижин по вул. Промислова, 9, -

ВСТАНОВИВ :

Представником відповідача 2 подане клопотання від 30.05.2013 р. про витребування від позивача всіх матеріалів, що стосуються приватизації "Ладижинського орендного електромонтажного підприємства МУ - 9" із зазначенням в клопотанні конкретних документів і зобов"язання позивача надіслати засвідчені копії цих документів безпосередньо відповідачу 2 або його представнику. Клопотання мотивоване тим, що відсутність цих доказів ускладнює або взагалі робить неможливим підтвердження обставин щодо обігу спірного майна відчуженого за спірним договором, перешкоджає відповідачу 2 у належному обґрунтуванні позову. В цьому клопотанні зазначено, що відповідач 2 безпосередньо до позивача щодо отримання цих документів не звертався, але вважає що вони позивачем відповідачу 2, навіть, якщо б він звернувся за їх отриманням, позивачем не були б надані відповідачеві 2, оскільки він не був учасником приватизаційного процесу.

Представник позивача не заперечив проти цього клопотання і зазначив, що відповідач 2 не звертався до позивача з приводу отримання копій документів, вказаних в клопотанні, але якщо б і звернувся, то копії таких документів були б надані відповідачеві 2.

Заслухавши представників позивача, відповідача 2 з приводу вказаного клопотання, розглянувши його, суд на підставі п.2 ч.2 ст.38 ГПК України прийшов до висновку про те, що воно не підлягає задоволенню. Вказаною нормою закону передбачено, що у клопотанні повинно бути зазначено обставини, що перешкоджають його наданню. Відтак, відповідач 2 заявляючи клопотання до суду про витребування судом доказів мав би вказати в клопотанні, надати з ним докази про те, що він звертався до позивача за отриманням цих доказів, а той йому відмовив в їх наданні, або залишив звернення без реагування. Суд розцінює вказане клопотання відповідача 2, як зловживання процесуальними правами, і як намагання затягнути розгляд справи. Суд відхиляючи клопотання відповідача 2, врахував, що провадження у справі порушене було ще 20.06.2011 р. Представник відповідача 2 ще 05.07.2011 р. надав суду письмові пояснення (а.с.64), клопотання про відкладення розгляду справи, про ознайомлення зі справою (а.с.65) і при необхідності міг звернутися до позивача із заявою про надання копій документів, вказаних в клопотанні від 30.05.2013 р., а при ненаданні позивачем цих документів, або при ухиленні від їх надання, звернутися до суду із клопотанням про їх витребування.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив. Покликався на те, що позивачем не доведено те, що держава була власником майна, яке було предметом спірного договору.

Представник відповідача 2 подав письмову заяву від 30.05.2013 р. про застосування строку позовної давності і про відмову в позові. Вважає що позивач звернувся з позовом до суду після збігу строку позовної давності, оскільки, на думку відповідача 2, позивач на виконання вимог приватизаційного законодавства, вважаючи себе органом уповноваженим управляти державним майном, мав би проводити інвентаризацію державного майна, цікавитися його реалізацією, а відтак, на думку відповідача 2, мав би взнати про укладення спірного договору ще 23.12.2002 р. Представник відповідача 2 також заявив, що рішення Вінницького апеляційного адміністративного суду у адміністративній справі № 2-а-660/10/0226 від 15.03.2011 р. не містить преюдиційних фактів, які б не потребовували встановлення господарським судом при вирішенні справи № 4/88/2011/5003. Свою позицію мотивує тим, що спір в адміністративному суді вирішувався не між тими сторонами, які є в справі господарського суду, що ці факти встановлені не в резолютивній частині рішення адміністративного суду і що ст. 35 ГПК України не передбачає як преюдиційні факти, факти встановлені рішенням адміністративного суду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Із запереченнями відповідача 2 проти позову не погодився. Пояснив, що факти того, що продавець за спірним договором (відповідач 1) не був власником майна, яке продавав, а майно належало державі були встановлені постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 р. № 2-а-660/10/0226. Вважає строк позовної давності не пропущеним, оскільки позивач не міг взнати про спірний договір з дати його укладення. Пояснив, що позивач випадково взнав і отримав текст спірного договору в 2010 р. від працівника Тульчинського БТІ під час розгляду Тульчинським районним судом адміністративної справи за позовом КП "Асем" до КП "Тульчинське міжрайонне БТІ" про зобов"язання виготовити документи щодо реєстрації права власності на цілісний майновий комплекс, який знаходиться за адресою : вул. Промислова, 9, м. Ладижин, Вінницька область. Зазначив, що РВ ФДМ України по Вінницькій області не було учасником вирішення цього адміністративного спору, але оскільки воно стосувалося прав РВ ФДМ України по Вінницькій області, то було оскаржене ним до Вінницького апеляційного адміністративного суду, постановою якого від 15.03.2011 р. апеляційна скарга була задоволена, постанову Тульчинського районного суду від 24.10.2010 р. було скасовано і у задоволенні адміністративного позову КП "Асем" відмовлено.

Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 30.06.2011 р. (а.с.59-61) стверджується припинення ВАТ "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж".

Згідно ч.4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Відтак судом ухвалено провадження у справі щодо відповідача 1 припинити згідно п.6 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача 2, повно, всебічно, об"єктивно і в сукупності дослідивши подані в справу докази, надавши їм юридичну оцінку, керуючись ст. 76, ч. 2 ст. 80, 225 ЦК УРСР, ст. 12 Закону України "Про господарські товариства", ст. 21, 55 Закону України "Про власність", ст. 7, 17 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. 48, 225 ЦК УРСР, чинних на момент укладення спірного договору, п.2, ч.2 ст. 16, ст. 326, ст. 392, ч.1 ст. 261, ч. 5 ст. 267 ЦК України, ч.4 ст.35 ГПК України прийшов до висновку про задоволення позову з огляду на таке.

23.12.2002 р. між відповідачем 1 (в договорі - "Продавець") і відповідачем 2 (в договорі - "Покупець") було укладено договір купівлі - продажу (а.с.8-9) цілісного майнового комплексу (100% пакета акцій) Відкритого акціонерного товариства "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж" згідно з планом санації.

За цим договором відповідач 1 продавав, а відповідач 2 придбавав всі види майна, в тому рахунку, нерухомого - приміщення, споруди, тощо. На виконання цього договору відповідач 1 передав, а відповідач 2 прийняв майно, що було предметом названого договору купівлі - продажу, в тому рахунку гараж, маайстерню МЗМ, склад - навіс 1, склад - навіс 2.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 р. № 2-а-660/10/0226, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12.12.2012 р., про що вказано в листі адміністративного суду касаційної інстанції від 23.05.2013 р. № БУ-4917 скасовано рішення Тульчинського районного суду в адміністративній справі і відмовлено КП "Асем" у задоволенні позову до КП "Тульчинське міжрайонне БТІ" про зобов"язання виготовити документи щодо реєстрації права власності КП "Асем" на цілісний майновий комплекс, який знаходиться за адресою: вул. Промислова, 9, м. Ладижин, Вінницька область, яке включає і майно, що є предметом позову у справі господарського суду № 4/88/2011/5003.

Названою постановою апеляційного адміністративного суду (а.с.11-13) встановлено преюдиційні факти, а саме: 1) майно, яке реалізоване згідно договору купівлі - продажу від 23.12.2002 р. і передане згідно акту приймання - передачі від 12.02.2003 р. нерухоме майно, зокрема, склад - навіс -1, склад - навіс - 2, гараж, майстерня МЗМ не увійшли до статутного фонду акціонерного товариства (ВАТ "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж") - продавця за спірним договором купівлі - продажу і вони залишилися у державній власності; 2) також названим рішенням апеляційного адміністративного суду було встановлено, що зміна форми власності державної частки у майні Ладижинського орендного електромонтажного підприємства "МУ-9" проводилась шляхом приватизації. Комісією з приватизації було проведено оцінку вартості орендного підприємства, визначено вартість державної частки, що підлягала приватизації та визначено розмір статутного фонду акціонерного товариства, при цьому до останнього була включена лише вартість будинку інвентарної контори, майстерня та бетонний майданчик, що підтверджується переліком об"єктів нерухомого майна, що передані у власність ВАТ "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "ЕПЗМ", наданого регіональним відділенням Фонду державного майна України по Вінницькій області № 03-16/2850 від 05.12.2002 р. (а.с.9); 3) названою постановою апеляційного адміністративного суду встановлено факт того, що право власності на ... майстерню МЗМ, склад - навіс -1, склад - навіс -2, гараж..., придбаних КП "Асем" за умовами договору купівлі - продажу від 23.12.2002 р. та переданих згідно акту приймання - передачі від 12.02.2003 р. не було оформлено за продавцем, оскільки відсутні докази первинної реєстрації вказаного права власності на підставі Переліку нерухомого майна від 05.12.2002 р. № 03-16/2850 переданого відкритому акціонерному товариству "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 ЕПЗМ" згідно наказу регіонального відділення Фонду державного майна у Вінницькій області № 368 від 15.05.1996 р. про затвердження плану приватизації Ладижинського орендного електромонтажного підприємства МУ - 9.

Згідно ч. 4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов"язковими для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору. Суд вважає за необхідне застосувати аналогію закону і застосувати положення ч. 4 ст. 35 Закону України до фактів, встановлених рішенням адміністративного суду в адміністративній справі, що набрало законної сили. Окрім того, господарський суд вирішуючи господарський спір, з огляду на вимоги ч.1 ст.32 ГПК України, розцінює постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 р. в адміністративній справі № 2-а-660/10/0226 як один із належних письмових доказів, яким стверджується, що продавець за договором купівлі - продажу від 23.12.2002 р. - ВАТ "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 ЕПЗМ", не було власником такого нерухомого майна: гаража, майстерні МЗМ, складу - навісу -1, складу - навісу - 2, а вказане майно залишилося у державній власності.

Згідно ст. 225 ЦК УРСР, чинній на момент укладення спірного договору, ст. 658 ЦК України, чинній на час розгляду справи господарським судом право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить тільки власнику. Тому ВАТ "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "ЕПЗМ" не мало права продавати КП "Асем" за договором купівлі - продажу від 23.12.2002 р. таке нерухоме майно: гараж, майстерню МЗМ, склад - навіс -1, склад - навіс -2. Тому договір купівлі - продажу від 23.12.2002 р. в частині продажу названого майна суперечить ст.225 ЦК УРСР, чинній на момент укладання договору і ст.658 ЦК України, чинній на час розгляду господарським судом даної справи. Згідно ч.1 ст.48 ЦК УРСР (чинного на момент укладання договору) недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону. Згідно ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п"ятою і шостою ст. 203 цього Кодексу.

Оскільки продавець (відповідач 1) за договором купівлі - продажу від 23.12.2002 р. не був власником нерухомого майна: гаража, майстерні МЗМ, складу - навісу -1, складу - навісу -2, а воно залишалося у державній власності, управляти яким уповноважено Фонд державного майна і його регіональне відділення, то договір купівлі - продажу від 23.12.2002 р. в частині продажу названого майна є недійсним, як такий, що укладений всупереч вимогам закону і це майно продане помимо власника - держави. Тому позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 23.12.2002 р. в частині продажу нерухомого майна: гаража, майстерні МЗМ, складу - навісу -1, складу - навісу - 2 є законними, підтвердженими належними доказами, а відтак підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 328, ст. 392 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, якщо це право власності оспорюється або не визнається іншою особою. Постановою апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 р. № 2-а-660/10/0226 встановлено незаконність набуття КП "Асем" права власності на нерухоме майно: гараж, майстерня МЗМ, склад - навіс - 1, склад - навіс -2, оскільки до майнового комплексу акціонерного товариства (відповідач 1) входили лише активи акціонерного товариства, на вартість яких були емітовані акції, а вказане майно не увійшло до статутного фонду акціонерного товариства (відповідач 1), а залишилося у державній власності. Тому є законними і підтвердженими належними засобами доказування в справі, позовні вимоги про визнання права власності за державою в особі позивача на нерухоме майно: центральний склад, навіс № 2, літера "В", загальною площею 424, 1 кв.м., гаражі, літера "Г", загальною площею 183, 1, кв.м., майстерня МЗМ, літера "Д", загальною площею 364, 4 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Ладижин, Вінницької області, вул. Промислова, 9. З огляду на зміст довідки характеристики Тульчинського МБТІ від 06.12.2002 р. № 531 (розділ "Коротка технічна характеристика" (а.с.41-42), змісту акту приймання - передачі від 12.02.2003 р. суд приходить до висновку про те, що нерухоме майно на яке позивач просить визнати право власності за державою тотожне нерухомому майну: гараж, майстерня МЗМ, складу - навісу -1, складу - навісу - 2, яке було предметом договору купівлі - продажу від 23.12.2002 р. і передане відповідачем 1 відповідачу 2 згідно акту приймання - передачі від 12.02.2003 р.

Заперечення відповідача 2 проти позову судом не приймаються. Суд приходить до висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, оскільки позивач взнав про наявність договору купівлі - продажу від 23.12.2002 р. тільки в листопаді 2010 р. під час розгляду адміністративної справи Тульчинським районним судом, і те, що позивач міг взнати про цей договір ще 23.12.2002 р. відповідачем 2, всупереч вимогам ст. 33, ст. 34 ГПК України не доведено, і ця обставина, про те, що позивач міг взнати про договір, судом також не встановлена. Тому суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні заяви відповідача 2 про застосування строку позовної давності.

Так, згідно ст. 76, ч. 2 ст. 80 ЦК УРСР, чинних на дату укладення спірного договору, і ч.1 ст. 261, ч.5 ст. 267 ЦК України, чинних на час вирішення судом спору. перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо суд визнає поважними причини пропущення строку позовної давності, порушене право підлягає захисту. Договір купівлі - продажу від 23.12.2002 р. від імені продавця - ВАТ "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "ЕПЗМ" підписувався керуючим санацією у справі про банкрутство Сокольвяк М.В., діючого на підставі ухвали суду від 29.08.2002 р., з боку покупця (відповідача) - директором Коршак О.М. В матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач ще 23.12.2002 р. знав або міг взнати про укладення цього договору. Проведення інвентаризації, на яку відповідач 2 обгрунтовуючи свою заяву про застосування строку позовної давності, посилається як на підставу того, що позивач мав ще 23.12.2002 р. взнати про укладення спору, не передбачає виявлення договорів. Відповідач 2 не довів належними засобами доказування про те, що позивач 23.12.2002 р. мав проводити інвентаризацію майна акціонерного товариства (відповідача 1) і мав виявити при цьому укладення спірного договору. Також не довів обов"язок позивача провести таку інвентаризацію майна саме 23.12.2002 р. і виявити при цьому укладення спірного договору. Окрім того, спірне майно не увійшло до статутного фонду (складеного капіталу) - акціонерного товариства - відповідача 1 і відповідач не зобов"язаний був здійснювати інвентаризацію цього майна у відповідача 2. Суд погодився із поясненнями представника позивача, які полягають в тому, що позивач лише в листопаді 2010 р., під час розгляду Тульчинським районним судом адміністративної справи № 2-а-660/10/0226, до розгляду якої позивач у справі № 4/88/2011/5003 не був, залучений, незважаючи на те, що рішення у адміністративній справі впливало на права РВ ФДМ України по Вінницькій області, випадково взнав про такий спір і про наявність договору купівлі - продажу від 23.12.2002 р. Відтак, суд приходить до висновку про те, що позивач взнав про спірний договір тільки в листопаді 2010 р., з позовом про визнання його недійсним звернувся до господарського суду 16.06.2011 р. (вх. № 5003/1285/2011 канцелярії господарського суду), а тому суд, з огляду на вимоги ст. 76 ЦК УРСР, ч.1 ст.261 ЦК України приходить до висновку про те, що позивач не пропустив строку для звернення до господарського суду за захистом свого порушеного права.

Не погоджується суд із запереченнями відповідача, які полягають в тому, що факти встановлені рішенням Вінницького апеляційного адміністративного суду не є преюдиційними, оскільки не викладені в резолютивній частині рішення адміністративного апеляційного суду.

Згідно п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції" хоча фактом встановленим іншими судовими рішеннями, крім зазначених у ст. 35 ГПК України, й не надано преюдиційного значення для господарських судів, але вони мають враховуватися судами у розгляді справ з урахуванням загальних правил ст. 43 названого Кодексу щодо оцінки. Преюдиційне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах). Тому постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2011 р. № 2-а-660/10/0226 в сукупності з іншими доказами - наказом РВ ФДМ України по Вінницькій області від 31.05.1995 р. № 164-ДП (а.с.14), актом оцінки вартості майна орендного підприємства від 15.05.1996 р. (а.с.15-18), відомістю розрахунку вартості будівель споруд і передавальних пристроїв станом на 01.04.1996 р. Ладижинського орендного електромонтажного підприємства МУ - 9 (а.с.19), планом приватизації Ладижинського орендного електромонтажного підприємства МУ - 9 (а.с.20 - 22), Переліком нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "ЕПЗМ" (а.с.38), є письмовим належним доказом, які стверджують що нерухоме майно: гараж, майстерня МЗМ, склад - навіс -1, склад - навіс - 2 на момент укладення договору купівлі - продажу від 23.12.2002 р. не належало на праві власності продавцю - акціонерному товариству (відповідач 1), а залишалося у державній власності.

Керуючись ст. 4-5, 22, 28, 33, 34, 35, 36, 38, 43, 44, 47, 49, п.6 ст.80, ст.82 - 84, 87, 115, 116, 117 ГПК України, -

ВИРІШИВ :

1. Провадження у справі щодо відповідача 1 - Відкритого акціонерного товариства "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж" припинити.

2. Позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області, код ЄДРПОУ 13327990 (вул. Гоголя, 10, м. Вінниця, 21100) до Колективного підприємства "АСЕМ" (код ЄДРПОУ 22466727)(вул. Церковна, 29, м. Одеса, 65000) про визнання договору купівлі - продажу цілісного майнового комплексу (100 % пакета акцій) відкритого акціонерного товариства "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж" м. Ладижин від 23.12.2002 р., укладений між відкритим акціонерним товариством "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж", м. Ладижин та колективним підприємством "АСЕМ", м. Одеса, в частині продажу об"єктів нерухомого майна: гаража, майстерні МЗМ, складу - навісу -1 та складу - навісу - 2, недійним задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача 2.

3. Визнати недійсним договір купівлі - продажу цілісного майнового комплексу (100 % пакета акцій) відкритого акціонерного товариства "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж" м. Ладижин від 23.12.2002 р., укладений між відкритим акціонерним товариством "Ладижинське електромонтажне підприємство № 9 "Електропівдензахідмонтаж", м. Ладижин та колективним підприємством "АСЕМ", м. Одеса.

4. Визнати право власності держави Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області на об"єкти нерухомого майна: центральний склад, навіс № 2, літера "В", загальною площею 424, 1 кв.м., гаражі, літера "Г", загальною площею 183,1 кв.м., майстерня МЗМ, літера "Д", загальною площею 363, 4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Ладижин по вул. Промислова, 9.

5. Стягнути з Колективного підприємства "АСЕМ" (код ЄДРПОУ 22466727)(вул. Церковна, 29, м. Одеса, 65000)до Державного бюджету 1147 грн. судових витрат на судовий збір. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Вступну та резолютивну частини рішення оголошено 04.06.2013 р. Повний текст рішення відповідно до ст.84 ГПК України оформлено і підписано 10.06.2013 р. Рішення набирає законної сили на протязі 10-ти днів з дня повного його оформлення і підписання.

Суддя Білоус В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи