Постанова № 31723732, 29.05.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 року 810/1698/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., за участю секретаря судового засідання Тятькова І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

08.04.2013 до Київського окружного адміністративного суду звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, Підприємець) з позовом до Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, Податковий орган) про: визнання неправомірним рішення Відповідача стосовно визнання нечинним правочину, укладений між Підприємцем та ТОВ «Комплекс Сервіс К»; визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень від 09.08.2012 №1577/0000101720/129, від 27.11.2012 №2800/0000261720/277, №2801/0000271720/278, №2802/0000281720/279.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач не погоджується із висновками Акту №2063/17-271/НОМЕР_1 від 25.07.2012 про результати документальної планової виїзної перевірки (далі - Акт перевірки), який став підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з наступним. Позивач вважає, що вказаний Акт складений без об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених підприємцем, та грунтується на припущеннях, та не погоджується з висновком Податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між Підприємцем та ТОВ «Комплект Сервіс К».

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.

16.03.2009 ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області та 16.05.2011 зареєстрований Білоцерківською об'єднаною ДПІ як платник податку на додану вартість. Вид господарської діяльності: 51.88.0 - оптова торгівля сільськогосподарською технікою.

Згідно з пп. 20.1.4 п.20.1 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 77, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та відповідно до направлення від 27.06.2012 №872 і плану-графіка проведення планових виїзних перевірок Податковим органом проведено планову виїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП ОСОБА_1 за період з 01.04.2009 по 31.12.2011.

За результатами вказаної перевірки складено Акт №2063/17-271/НОМЕР_1 від 25.07.2012, у висновках якого зафіксовано наступні порушення з боку Підприємця: 1) п. 44.1 ст. 44, п. 177.10 ст. 177 ПК України та Наказу ДПА України від 24.12.2010 №1025; пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України - встановлено заниження валових доходів на загальну суму 4819,40 грн. та завищення валових витрат на загальну суму 9298,71 грн. за 2011 р.; п.198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України - завищено податок на додану вартість на загальну суму 16905 грн., в т.ч. за вересень 2011 року 15130 грн., за листопад 2011 року 1775 грн.; ч.1, 2 ст. 215, ч. 2 ст. 228, ч.1 ст. 236 Цивільного кодексу України; ст. 9 Закону України «Про державний реєстр фізичних осіб-платників податку та інших обов'язкових платежів» та Наказу ДПА України від 29.09.2003 №451 - Підприємцем не подавались звіти за формою №1-ДФ про виплачені доходи ФОП за закуплені товари (роботи, послуги) в ІІ, ІІІ кв. 2010 року, ІІ, ІІІ, ІV кв. 2011 року.

До вказаних вище висновків Податковий орган дійшов у зв'язку з наступними встановленими в ході перевірки позивача обставинами, які відображені в Акті перевірки.

05.09.2011 між Підприємцем та ТОВ «Комплект Сервіс К» укладено договір поставки №000056, відповідно до умов якого ТОВ «Комплект Сервіс К» (Постачальник) з однієї сторони та ФОП ОСОБА_1 (Замовник) уклали договір про те, що Виконавець зобов'язується виконувати послуги (доставити товар), а Замовник зобов'язується оплатити загальну суму, вказану у рахунках, накладних, податкових накладних та актах виконаних робіт; найменування товару, його кількість і ціна вказані в рахунках, накладних, актах та податкових накладних.

Від ГВПМ у Голосіївському районі м. Києва до Білоцерківської ОДПІ надійшов Акт №27/3/22-80-37113174 від 13.03.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Комплект Сервіс К». Даним актом встановлено, що ТОВ «Комплект Сервіс К» підпадає під ознаки фіктивності, має ознаки «податкової ями».

На підставі викладеного Податковий орган дійшов висновку про те, що: позивачем здійснювались господарські операції без мети реального настання наслідків, виключно з метою заниження об'єкту оподаткування шляхом штучного формування валових витрат та податкового кредиту собі та іншим суб'єктам господарювання; Підприємцем порушено ст. 228 ЦК України щодо укладання правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним; у Підприємця відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутній технічний персонал, виробничі активи, транспортні засоби, а отже операції між Підприємцем та ТОВ «Комплект Сервіс К» є нікчемними, та як наслідок слід вважати податковий кредит ФОП ОСОБА_1 за вересень-листопад 2011 року нікчемним.

На підтвердження реальності здійснених фінансово-господарських операцій за Договором №000056 від 05.09.2011 Позивачем надано суду копії: видаткових накладних №РН-05/09/3 від 05.09.2011 на суму 47040 грн., №РН-29/09/2 від 29.09.2011 на суму 43740 грн., №РН-02/11/3 від 02.11.2011 на суму 10650 грн.; податкових накладних №14 від 05.09.2011 на суму 47040 грн., №88 від 29.09.2011 на суму 43740 грн., №5 від 02.11.2011 на суму 10650 грн.; платіжних доручень №114 від 29.09.2011 на суму 43740 грн., №157 від 02.11.2011 на суму 10650 грн.

Також на підтвердження реальності фінансово-господарської діяльності Позивач надав суду банківські виписки з рахунку ФОП ОСОБА_1 за вересень-грудень 2011 року, січень-травень 2012 року.

На підтвердження подальшої реалізації продукції Позивач надав: виписані Підприємцем ТОВ ВКФ «Бородино А» копії видаткової накладної №46 від 05.09.2011 на суму 1480 грн. та податкової накладної №47 від 02.09.2011 на суму 1480 грн. (довіреність на отримання ТМЦ Серія 12ААВ №775659 від 05.09.2011); виписані Підприємцем ПП «Богуслав-СВ» копії видаткової накладної №45 від 05.09.2011 на суму 32000 грн. та податкової накладної №45 від 01.09.2011 на суму 32000 грн. (довіреність на отримання ТМЦ №42 від 05.09.2011); виписані Підприємцем ФГ «Агро-Вас» копії видаткової накладної №43 від 05.09.2011 на суму 18150 грн. та податкової накладної №43 від 01.09.2011 на суму 18150 грн. (довіреність на отримання ТМЦ №24 від 01.09.2011), виписані Підприємцем ТОВ АПФ «Роднік Плюч» копії видаткової накладної №82 від 05.10.2011 на суму 2018,40 грн. та податкової накладної №84 від 05.10.2011 на суму 2018,40 грн., виписані Підприємцем ТОВ «Комсомольське» копії видаткової накладної №78 від 29.09.2011 на суму 42952 грн. та податкової накладної №82 від 29.09.2011 на суму 42952 грн. (довіреність на отримання ТМЦ №49 від 29.09.2011), виписані Підприємцем ПОСП «Явір» копії видаткової накладної №81 від 12.10.2011 на суму 11952 грн. та податкової накладної №86 від 12.10.2011 на суму 11952 грн. (довіреність на отримання ТМЦ Серія ЯОП №110832 від 12.10.2011), виписані Підприємцем ПСП «Опал» копії видаткової накладної №87 від 14.10.2011 на суму 8910 грн. та податкової накладної №91 від 14.10.2011 на суму 8910 грн., виписані Підприємцем НД СФГ «ОСОБА_2.» копії видаткової накладної №100 від 24.10.2011 на суму 624 грн. та податкової накладної №100 від 24.10.2011 на суму 624 грн., виписані Підприємцем ПОСП «Колос» копії видаткової накладної №104 від 02.11.2011 на суму 2410 грн. та податкової накладної №111 від 02.11.2011 на суму 2410 грн., виписані Підприємцем ФГ «Шляхов» копії видаткової накладної №106 від 03.11.2011 на суму 14120 грн. та податкової накладної №110 від 02.11.2011 на суму 14120 грн., виписані Підприємцем ПСП «Опал» копії видаткової накладної №87 від 14.10.2011 на суму 8910 грн. та податкової накладної №91 від 14.10.2011 на суму 8910 грн., виписані Підприємцем ФГ «Гарт» копії видаткової накладної №108 від 11.11.2011 на суму 10938 грн. та податкової накладної №113 від 11.11.2011 на суму 10938 грн., виписані Підприємцем ТОВ «Техінвест» копії видаткової накладної №116 від 05.12.2011 на суму 136 грн. та податкової накладної №121 від 05.12.2011 на суму 136 грн. (довіреність на отримання ТМЦ №536 від 06.12.2011), виписані Підприємцем ФГ «Степ» копії видаткової накладної №117 від 07.12.2011 на суму 5872 грн. та податкової накладної №122 від 07.12.2011 на суму 5872 грн. (довіреність на отримання ТМЦ №307 від 08.12.2011), виписані Підприємцем ФОП ОСОБА_3 копії видаткових накладних №118 від 07.12.2011 на суму 675 грн., №9 від 05.03.2012 на суму 1387 грн. та податкових накладних №123 від 07.12.2011 на суму 675 грн., №9 від 05.03.2012 на суму 1387 грн., виписані Підприємцем ФГ «ДАЖ» копії видаткової накладної №119 від 12.12.2011 на суму 17822 грн. та податкової накладної №124 від 09.12.2011 на суму 17822 грн. (довіреність на отримання ТМЦ №22 від 12.12.2011), виписані Підприємцем СФГ «Чумак» копії видаткової накладної №120 від 13.12.2011 на суму 6388 грн. та податкової накладної №125 від 13.12.2011 на суму 6388 грн. (довіреність на отримання ТМЦ №89 від 13.12.2011), виписані Підприємцем ФГ «Франц» копії видаткових накладних №121 від 22.12.2011 на суму 14719 грн., №4 від 26.01.2012 на суму 472 грн. та податкових накладних №126 від 22.12.2011 на суму 14719 грн., №4 від 24.01.2012 на суму 472 грн., виписані Підприємцем ТОВ «ВКП ФОРСАЖ» копії видаткової накладної №3 від 23.01.2012 на суму 4371 грн. та податкової накладної №3 від 23.01.2012 на суму 4371 грн. (довіреність на отримання ТМЦ №114 від 24.01.2012), виписані Підприємцем ТОВ «ВКП ФОРСАЖ» копії видаткових накладних №3 від 23.01.2012 на суму 4371 грн., №20 від 03.04.2012 на суму 8970 грн. та податкових накладних №3 від 23.01.2012 на суму 4371 грн., №21 від 03.04.2012 на суму 8970 грн., виписані Підприємцем ТОВ «Агрофірма Гарант» копії видаткової накладної №14 від 22.03.2012 на суму 7390 грн. та податкової накладної №14 від 22.03.2012 на суму 7390 грн. (довіреність на отримання ТМЦ №22/03 від 22.03.2012), виписані Підприємцем ТОВ «Агріс» копії видаткової накладної №33 від 18.05.2012 на суму 9920 грн. та податкової накладної №36 від 19.05.2012 на суму 9920 грн. (довіреність на отримання ТМЦ №87 від 18.05.2012), виписані Підприємцем ФОП ОСОБА_4 копії видаткової накладної №41 від 07.06.2012 на суму 4230 грн. та податкової накладної №46 від 07.06.2012 на суму 4230 грн.

На підтвердження наявності умов для ведення господарської діяльності Позивач надав Договір оренди нежитлового приміщення від 04.01.2011, укладеного між Правобережною геологічною експедицією Північного державного геологічного підприємства «Північгеологія» та ФОП ОСОБА_1

Беручи до уваги викладені обставини справи, суд дійшов висновку, що, оскільки, предметом дослідження у даній справі є правомірність та обґрунтованість прийняття Податковим органом оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, то необхідним є, зокрема, встановлення наявності правових підстав для формування Підприємцем податкових зобов'язань та віднесення до валових витрат сум за наслідками взаємовідносин із ТОВ «Комплект Сервіс К».

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до частин 1 та 4 статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Щодо твердження відповідача про нікчемність укладеного позивачем правочину, суд зазначає наступне.

Згідно частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правочинами, що порушують публічний порядок є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Надаючи оцінку діям податкового органу, що полягали у визначенні в акті перевірки нікчемними правочинів, суд повинен перевірити обґрунтованість тверджень орану державної податкової служби про наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод нікчемними і настання відповідних юридичних наслідків.

Відповідно до частини 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі (частина 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд звертає увагу на те, що в даній адміністративній справі, відповідачем, який посилається на нікчемність укладеного між позивачем та його контрагентом договору, повинно бути надано належні докази на обґрунтування нікчемності укладеного правочину.

Крім того, для визнання правочину нікчемним на тій підставі, що його укладено з метою порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, суд досліджує в чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення правочину, якою із сторін і в якій мірі виконано правочин, а також вину сторін у формі умислу.

Під наявністю умислу у сторін правочину суд розуміє те, що вони, виходячи з обставин справи, усвідомлювали протиправність правочину, який укладався, і суперечність його мети інтересам держави та суспільства, передбачали настання протиправних наслідків і бажали або свідомо допускали їх настання.

Суд вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що правочин, укладений між Підприємцем та ТОВ «Комплект Сервіс К» є нікчемним з тієї підстави, що Актом ГВПМ у Голосіївському районі м. Києва №27/3/22-80-37113174 від 13.03.2012 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Комплект Сервіс К» встановлено, що ТОВ «Комплект Сервіс К» підпадає під ознаки фіктивності, має ознаки «податкової ями». Висновки даного акту не встановлюють відповідні юридичні факти, не є належним доказом нікчемності правочину та не спростовують реальність його здійснення.

В свою чергу, суд констатує, що фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Комплект Сервіс К» підтверджується зазначеними вище: видатковими та податковими накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей, банківськими виписками, подальшим використанням товарно-матеріальних цінностей у господарській діяльності.

Таким чином, позивач підтвердив доводи про реальність господарської операції вказаними вище документами та поясненнями, тому не визнання Податковим органом права на податковий кредит та висновок про завищення валових витрат є безпідставними.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 статті 198 ПК України визначає, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6 ст. 201 ПК України).

Наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, отриманих у межах взаємовідносин з ТОВ «Комплект Сервіс К» суду доведено.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, у зв'язку з наявністю у позивача відповідних первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, зокрема, податкових накладних, суд дійшов висновку про обґрунтованість дій Підприємця щодо формування податкового кредиту та віднесення сум до валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Комплект Сервіс К».

Частиною 1 статті 5 КАС України встановлено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, згідно з статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Дану справу суд вирішує, як справу майнового характеру, на підставі рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України», зі змісту якого вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи з податку є втручанням до його майнових прав.

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини вимога про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхом безпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

У зв'язку з викладеним, протиправне винесення Податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення становить втручання у мирне володіння майном суб'єкта господарювання, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.

Розглядаючи справу «Інтерспав» проти України про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, Європейський суд з прав людини висловив свою думку, яка полягає в наступному: «коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань».

У рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини, зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частини другої статті 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, сторона правочину не може нести відповідальність за можливе порушення податкового законодавства контрагентом, за умови необізнаності першим щодо таких порушень.

Відповідачем не надано доказів того, що позивач знав або міг дізнатися про те, що ТОВ «Комплект Сервіс К», можливо, порушує вимоги податкового законодавства, зокрема, щодо подання податкової звітності, відсутності за юридичним місцезнаходженням тощо. А, також, доказів того, що позивач був безпосередньо залучений до можливих зловживань контрагента у системі оподаткування.

Суд звертає увагу на той факт, що актом ДПІ у Голосіївському районі м. Києва № 27/3/22-80-37113174 встановлено відсутність за місцезнаходженням ТОВ «Комплект Сервіс К» у березні 2012 року, в той час, як правовідносини між Позивачем та ТОВ «Комплект Сервіс К» мали місце у вересні 2009 року.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи недоведеність відповідачем належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування позивачем податкового кредиту та віднесення сум до валових витрат, суд дійшов висновку про обґрунтованість формування Підприємцем податкового кредиту та віднесення суми до валових витрат за договором поставки із ТОВ «Комплект Сервіс К».

Стосовно позовної вимоги Позивача про визнання неправомірним рішення Відповідача стосовно визнання нечинним правочину, укладений між Підприємцем та ТОВ «Комплекс Сервіс К», суд вважає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки таке рішення окремо не приймалось та відсутнє.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочину, укладеного між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Комплект Сервіс К»; доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаного контрагента первинних документах сум ПДВ та віднесення сум до валових витрат та те, що Відповідач рішення стосовно визнання нечинним правочину, укладений між Підприємцем та ТОВ «Комплекс Сервіс К», окремо не приймав, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Білоцерківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 09 серпня 2012 року №1577/0000101720/129, від 27 листопада 2012 року № 2800/0000261720/277, № 2801/0000271720/278, №2802/0000281720/279.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 332 (триста тридцять дві) грн. 65 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Спиридонова В.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 03 червня 2013 р.