Постанова № 31720274, 05.06.2013, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 червня 2013 року Справа № 812/4506/13-а

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Твердохліба Р.С.,

за участю

секретаря судового засідання Андріасяна Е.А.

та

представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

від відповідача - Черепахін О.М. (довіреність від 04.01.2013 № 168/07-20),

від третьої особи - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля про визнання незаконним та скасування акта, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду знаходиться справа № 812/4506/13-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля в якому позивач просить:

- визнати незаконним і скасувати акт управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська про перевірку правильності нарахування та сплати Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, складений на підставі скарги ОСОБА_1 від 20 березня 2013 року № 61;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська обчислити страхові внески до Пенсійного фонду України на підставі документів, що підтверджують виплату заробітної плати (доходу) ОСОБА_1 у сумі 3940,39 грн. та 760,02 грн. за рішеннями Жовтневого районного суду м. Луганська у справах № 2-2875/10 та № 2-1031/12;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська стягнути з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обчислені із заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 3940,39 грн. та 760,02 грн.;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська надіслати Східноукраїнському національному університету імені Володимира Даля вимогу щодо подачі до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська необхідних коригуючих документів щодо виявлених недостовірних звітів про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 01 січня 2009 року по 20 квітня 2010 року;

- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська порушити питання про притягнення до відповідальності осіб Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

- постановити окрему ухвалу про порушення Пенсійним фондом України Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» під час надання роз'яснень пенсійного законодавства в листах від 27 серпня 2010 року № 15066/03-09, від 19 липня 2010 року № 12421/03-20 та від 21 серпня 2010 року № 14672/03-20 та направити її до Пенсійного фонду України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що з 10 квітня 2006 року по 20 квітня 2010 року він перебував у трудових відносинах зі Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля. Відповідно до умов колективного договору на 2007-2012 роки Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля зобов'язувався окрім посадового окладу виплачувати позивачу доплату до посадового окладу за розширену зону обслуговування у розмірі 50 відсотків. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці» доплати і надбавки до посадового окладу належать до додаткової заробітної плати.

З 01 січня 2009 року Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля в односторонньому порядку припинив нарахування і виплату позивачу доплати до посадового окладу. З 01 грудня 2009 року позивачем було оформлено пенсію за віком.

З 01 січня 2010 року Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля окрім доплати до посадового окладу в односторонньому порядку припинив нарахування і виплату позивачу надбавки до посадового окладу у розмірі 50 відсотків за складність та напруженість у роботі.

22 червня 2010 року, після звільнення позивача з роботи, рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська у справі № 2-2875/10 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля заробітної плати у вигляді доплати до посадового окладу за розширену зону обслуговування, а також недоплаченої заробітної плати за час щорічної відпустки за 2009 рік на загальну суму 3940,39 грн. 21 вересня 2010 року Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля перерахував позивачу платіжним дорученням № 4959 грошові кошти в сумі 3940,39 грн.

При виконанні зазначеного рішення суду Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля не виконав похідні з нарахуванням (виплатою) заробітної плати зобов'язання і передбачені чинним законодавством України нарахування, утримання і сплати з заробітної плати податку з доходу фізичною особи та нарахування і сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, як за рахунок застрахованої особи, так і за рахунок страхувальника. Порушення роботодавцем права позивача на належну оплату праці відповідно до умов колективного договору призвело до нарахування позивачу пенсії у меншому розмірі ніж той, що Пенсійний фонд України повинен був нарахувати за звичайних обставин, якби його право на належну оплату праці у 2009 році не було порушене роботодавцем - Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля, тобто страхувальником.

У грудні 2010 року ОСОБА_1 подав до суду другий позов про стягнення з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля додаткової заробітної плати і заробітної плати за час щорічної відпустки за 2010 рік, а також про відновлення порушених прав на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та відшкодування завданих збитків. Такими порушеними правами на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування позивач вважав несплату університетом страхових внесків до Пенсійного фонду України з заробітної плати в сумі 3940,39 грн., стягнутої за рішенням суду у справі № 2-2875/10. Зазначений позов було задоволено в частині стягнення з відповідача заробітної плати в сумі 760,02 грн., у задоволенні позовних вимог про зобов'язання Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля сплатити страхові внески з заробітної плати в сумі 3940,39 грн. судом відмовлено на підставі статті 16 Цивільного кодексу України. Позивач вважає таку відмову незаконною, оскільки, відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 16 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право вимагати від страхувальника сплати страхових внесків, у тому числі в судовому порядку».

Крім того, при виконанні рішення суду у справі № 2-1031/12 Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля також з суми 760,02 грн. не утримано та не сплачено до Пенсійного фонду України страхові внески.

20 березня 2013 року позивачем в порядку Закону України «Про звернення громадян» та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» подав до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська скаргу № 61. У відповіді на зазначену скаргу, яка надійшла на адресу позивача 25 квітня 2013 року за № 77/С-7, відповідач проігнорував викладені доводи. Позивач вважає відповідь про відмову у задоволенні його скарги необґрунтованою, упередженою та нерозсудливою. Висновки, зроблені за результатами розгляду скарги позивача є помилковими, оскільки зроблені під впливом роз'яснень Пенсійного фонду України від 27 серпня 2010 року № 15066/03-20, від 19 липня 2010 року № 12421/03-20 та від 21 серпня 2010 року № 14672/03-20, які суперечать положенням статті 8 Конституції України та нормам законодавства, що діяло у 2009 та 2010 роках.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеному в позові та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська адміністративний позов не визнало, про що подало заперечення на адміністративний позов, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.

На підставі статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», листа Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля від 29 березня 2013 року № 107-118795/121 та в рамках розгляду скарги ОСОБА_1 відповідачем проведено позапланову тематичну перевірку Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, результати якої викладено в акті від 10 квітня 2013 року № 5.

За результатами перевірки в діях Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля в частині нарахування, утримання та сплати страхових внесків із сум, які були сплачені ОСОБА_1 згідно рішень Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 червня 2010 року по справі № 2-2875/10 у сумі 3940,39 грн. та від 25 липня 2012 року по справі № 4730/11 у сумі 760,02 грн., правильності відображення у звітності, що використовується у системі персоніфікованого обліку сум нарахованих ОСОБА_1 за період з 01 січня 2009 року по 02 листопада 2012 року порушень вимог Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не встановлено.

Доводи відповідача ґрунтуються на листах Пенсійного фонду України від 27 серпня 2010 року № 15066/03-20, від 19 липня 2010 року № 12421/03-20 та від 21 серпня 2010 року № 14672/03-20, відповідно до яких на суми виплат звільненим працівникам, відповідно до яких страхувальник (роботодавець) зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески від об'єкта для нарахування до солідарної системи лише за осіб, які працюють на підприємстві. Після звільнення працівника підприємство не несе обов'язку страхувальника, а відповідно і платника страхових внесків.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в запереченнях проти позову, надав пояснення аналогічні запереченням та просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правом подати заперечення проти позову не скористався, заяви про розгляд справи за його відсутності не надав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Вислухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що з 10 квітня 2006 року по 20 квітня 2010 року ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах зі Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля. Зазначені обставини встановлені рішеннями Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 червня 2010 року по справі № 2-2875/10 та від 25 липня 2012 року по справі № 4730/11 та не заперечуються сторонами.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 червня 2010 року у справі № 2-2875/10 частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля заробітної плати у вигляді доплати до посадового окладу за розширену зону обслуговування, а також недоплаченої заробітної плати за час щорічної відпустки за 2009 рік на загальну суму 3940,39 грн. (а.с. 64-66).

21 вересня 2010 року Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля перерахував позивачу платіжним дорученням № 4959 грошові кошти в сумі 3940,39 грн. (а.с. 14).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 25 липня 2012 року у справі № 2-4730/11 за позовом ОСОБА_1 до Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля про стягнення заборгованості з заробітної плати, відновлення порушених прав на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, відшкодування завданих збитків позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, стягнуто зі Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля заробітну плату за період з 01 січня 2010 року по 20 квітня 2010 року у вигляді надбавки до посадового окладу (за складність, напруженість у роботі) в сумі 224,58 грн., заробітну плату у вигляді доплати до посадового окладу (за розширену зону обслуговування) в сумі 224,58 грн. та недоотриману заробітну плату за час щорічної відпустки з 14 січня 2010 року по 10 лютого 2010 року у розмірі 310,86 грн. на загальну суму 760,02 грн. (а.с. 15-18).

01 листопада 2012 року Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля перерахував позивачу платіжним дорученням № 4244 грошові кошти в сумі 760,02 грн. (а.с. 67).

При виконанні зазначених рішень Жовтневого районного суду м. Луганська Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля при виплаті ОСОБА_1 належних сум не здійснено нарахування страхових внесків до Пенсійного фонду України.

20 березня 2013 року позивачем в порядку Закону України «Про звернення громадян» та Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» подав до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська скаргу № 61, в якій, серед іншого просив перевірити правильність нарахування та сплати Східноукраїнським університетом імені Володимира Даля страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують виплату заробітної плати ОСОБА_1 за 2009 рік у сумі 3940,39 грн., перерахованої йому за платіжним дорученням від 21 вересня 2010 року № 4959 (згідно виконавчого листа від 20 липня 2010 року № 2 -2875/10) та за 2010 рік у сумі 760,02 грн., перерахованої йому за платіжним дорученням від 01 листопада 2012 року № 4244 (згідно виконавчого листа від 24 вересня 2012 року № 2-1031/12) (а.с. 19-29).

За результатами перевірки, проведеної управлінням Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська за скаргою ОСОБА_1 складено акт від 10 квітня 2013 року № 5 «Про результати позапланової-тематичної перевірки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля» відповідно до висновків якого порушень правильності нарахування, утримання та сплати страхових внесків, із сум які були виплачені ОСОБА_1 згідно рішень Жовтневого районного суду м. Луганська та правильності відображення у звітності, що використовується в системі персоніфікованого обліку нарахованих та сплачених сум ОСОБА_1 за період з 01 січня 2009 року по 02 листопада 2012 року не встановлено (а.с. 46-49).

У відповіді на зазначену скаргу від 22 квітня 2013 року за № 77/С-7, відповідачем зазначено, що підстав для донарахування страхових внесків із сум, виплачених позивачу за рішенням суду і визнанням їх простроченою заборгованістю немає (а.с. 32-33).

Вирішуючи дану справу по суті суд виходить з того, що предметом спору є нарахування, утримання та сплата страхових внесків на суми заробітної плати ОСОБА_1 виплачені йому Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля за рішеннями суду після звільнення позивача.

До набрання чинності 01 січня 2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», спеціальним законом який визначав принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулював порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом був Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з абзацом 5 пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

Абзацом 6 пункту 7 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Згідно із пунктом 1 статті 11 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (тут і надалі посилання на норми Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» наводяться в редакції, що діяла до 01 січня 2011 року) загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, в об'єднаннях громадян, у фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;

Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальниками відповідно до цього Закону, серед іншого, є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону;

Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону (частина 1 статті 15 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхувальник зобов'язаний: вести облік виплат (доходу) застрахованої особи за кожним календарним місяцем та календарним роком, зберігати ці дані за період до 1 липня 2000 року протягом 75 років, а за період після цієї дати - протягом усього часу сплати страхових внесків та протягом п'яти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форми документа, після чого дані передаються до архіву на належне зберігання протягом 70 років згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів України (пункт 2); нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески (пункт 6).

Страхові внески до солідарної системи у відповідності із частиною 1 статті 19 Закону № 1058 нараховуються: для роботодавця - на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці», виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Страхові внески до Накопичувального фонду у відповідності із частиною 2 статті 19 Закону № 1058 нараховуються на всі суми сукупного оподатковуваного доходу (прибутку) застрахованих осіб, а для осіб, які беруть добровільну участь, - на суми, визначені договором про добровільну участь.

Нарахування страхових внесків відповідно до частин першої та другої цієї статті, здійснюється на суми, які не зменшені відповідно до законодавства про податок на доходи фізичних осіб. Страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, які не зменшені на суму податків, інших обов'язкових платежів і внесків, що відповідно до законодавства сплачуються із зазначених сум, та суми утримань, що здійснюються відповідно до законодавства або за договорами позики, придбання товарів та виплат тощо або на інші цілі за дорученням отримувача. Страхові внески нараховуються на суми, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також незалежно від того, чи були зазначені суми фактично виплачені після їх нарахування до сплати (частини 3, 5 і 6 статті 19 Закону № 1058).

Відповідно частини 1 статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Частиною 2 статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Згідно з частиною 3 статті 20 Закону № 1058 обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески обчислюються територіальним органом Пенсійного фонду в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за непрямим методом виходячи з оцінки валового доходу та витрат страхувальника, кількості осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, обсягу виробленої (реалізованої) продукції (послуг), суми сплачених ним податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законодавством, у разі: ухилення страхувальника чи його посадових осіб від надання територіальному органу Пенсійного фонду звітності чи інших документів про сплату страхових внесків; неведення страхувальником бухгалтерського обліку чи відсутності в нього відповідних первинних документів; якщо сума страхових внесків, нарахована страхувальником, не підтверджується документами. Обчислення територіальними органами Пенсійного фонду сум страхових внесків за минулі періоди провадиться виходячи з розміру страхового внеску, що діяв на день нарахування виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Відповідно до статті 106 Закону № 1058:

- суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій (частина 2);

- територіальні органи Пенсійного фонду за формою і у строки, визначені правлінням Пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату (частина 3);

- строк давності щодо стягнення недоїмки, пені та штрафів не застосовується (частина 15).

Про правомірність формування управліннями Пенсійного фонду України після 1 січня 2011 року вимоги щодо сплати недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, яка виникла до 01 січня 2011 року, свідчить правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 03 липня 2012 року у справі № 21-157а12 (реєстраційний номер рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 25300159) за наслідками розгляду справи за винятковими обставинами у зв'язку з наявністю підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, - неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Згідно із частиною 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 було сплачено Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля грошові кошти платіжними дорученнями від 21 вересня 2010 року № 4959 у сумі 3940,39 грн. (згідно виконавчого листа від 20 липня 2010 року № 2 -2875/10) та від 01 листопада 2012 року № 4244 у сумі 760,02 грн. (згідно виконавчого листа від 24 вересня 2012 року № 2-1031/12).

Виплачені суми є заробітною платою ОСОБА_1, яка була недоплачена позивачу Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля за 2009 та 2010 роки, тобто за період перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах зі Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля. Зазначені обставини встановлені судовими рішеннями Жовтневого районного суду м. Луганська у справі від 22 червня 2010 року у справі № 2-2875/10 та від 25 липня 2012 року у справі № 4730/11.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, виплачені кошти є заробітною платою ОСОБА_1, а тому є фактичними витратами роботодавця, Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, на оплату праці ОСОБА_1, на які повинні нараховуватися страхові внески, незалежно від часу виплати такої заробітної плати.

Враховуючи, що у 2009 та 2010 роках Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля виступав страхувальником по відношенню до ОСОБА_1, тобто до застрахованої особи, а грошові кошти з виплати заробітної плати були недоплачені позивачу саме з вини університету, суд вважає, що на них повинні бути нараховані страхові внески.

Виплата грошових коштів Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля на користь ОСОБА_1 за судовими рішеннями Жовтневого районного суду м. Луганська після звільнення позивача, не змінює правову природу цих коштів, які є недоплаченою заробітною платою позивача за період перебування у трудових відносинах зі Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля, та на які повинні нараховуватися страхові внески незалежно від часу нарахування та виплати такої заробітної плати. Виплачені кошти є витратами Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля на виплату заробітної плати ОСОБА_1, стягнуті за рішенням суду після звільнення позивача, а для ОСОБА_1, такі кошти є оподатковуваним доходом, на які не нараховані страхові внески.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що у період нарахування та виплати позивачу грошових коштів за рішенням суду, ОСОБА_1 не перебував у трудових відносинах зі Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля, а тому останній не несе обов'язків страхувальника, а відповідно і платника страхових внесків з огляду на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Страхувальниками, відповідно до цього Закону є роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно із Законом України № 108/95-ВР від 24 березня 1995 року «Про оплату праці» фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб та на підставі вимог статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на них, до 01 січня 2011 року повинні бути нараховані страхові внески.

Крім того, статтею 116 Кодексу законів про працю України визначено при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до статті 94 цього Кодексу заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України № 889-IV від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору. Виключний перелік доходів, які не оподатковуються, наведено в пункті 4.3 статті 4 вказаного Закону, однак суми заробітної плати, виплачені після звільнення працівника, до цього переліку не входять.

Згідно з пунктом 3.5 статті 3 Закону України № 889-IV від 22 травня 2003 року «Про податок з доходів фізичних осіб» при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який відповідно до закону справляється за рахунок доходу найманої особи.

Тобто, відповідно до цієї норми оподаткування певних виплат податком з доходів фізичних осіб передбачає попереднє утримання з нарахованих сум страхових внесків, визначених законодавством.

Враховуючи викладене суд зазначає, що на суми заробітної плати, перерахованої ОСОБА_1 за фактично відпрацьований час, але виплачених після його звільнення, слід нараховувати і утримувати страхові внески до Пенсійного фонду України, оскільки такі виплати належать до заробітної плати і з них утримується податок з доходів фізичних осіб.

Крім того, згідно листа державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганська від 07 березня 2012 року № 4006/1710 Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля в порушення підпункту «б» пункту 19.2. статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не включено до податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за 3-й квартал 2010 року, дохід за ознакою 101 у сумі 3940,39 грн., виплачений ОСОБА_1 21 вересня 2010 року, в результаті чого Східноукраїнському національному університету імені Володимира Даля донараховано податку на доходи фізичних осіб разом із штрафними санкціями у сумі 738,83 грн. (а.с. 34).

Суд не бере до уваги посилання відповідача на Інструкцію зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, оскільки в абаці 2 пункту 1.1 цієї інструкції зазначено, що Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Разом із цим, суд зазначає, що позовні вимоги позивача щодо визнання незаконним та скасування акта управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська «Про результати позапланової-тематичної перевірки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля щодо правильності нарахування та сплати страхових внесків, із сум які були виплачені ОСОБА_1 згідно рішень Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 червня 2010 року по справі № 2-2875/10 та від 25 липня 2012 року по справі № 4730/11 та правильність відображення у звітності, що використовується в системі персоніфікованого обліку сум нарахованих та сплачених ОСОБА_1 за період з 01 січня 2009 року по 02 листопада 2012 року» задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення.

ОСОБА_1 фактично оскаржує висновки акта перевірки від 10 квітня 2013 року за № 5, оскільки вважає ці висновки передчасними і немотивованими.

Суд зазначає, що згідно діючого законодавства вказаний акт, не тягне за собою якихось юридичних наслідків для позивача, а тому не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Він є документом, що лише фіксує певні обставини так, як їх бачить представник Пенсійного фонду.

З огляду на вказане акт перевірки є лише одним із видів доказів, належність, допустимість та достовірність яких оцінюється судом при розгляді справ. Акт перевірки управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська не є рішенням (актом індивідуальної дії) в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, він не є обов'язковим до виконання, сам по собі не тягне для позивача ніяких правових наслідків.

Дії відповідача по проведенню перевірки та складанню акта перевірки є способом реалізації наданої суб'єкту владних повноважень компетенції. Самі по собі ці дії не тягнуть для особи будь-яких правових наслідків, оскільки не тягнуть за собою юридичних наслідків.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що вимоги позивача в цій частині не підлягають задоволенню через відсутність порушення прав, а обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об'єкту порушеного права.

При цьому суд зазначає про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки за приписами статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України спори щодо оскарження дій суб'єкта владних повноважень відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Суд зазначає, що у випадку закриття провадження у справі, ці вимоги законодавства виконати не вбачається можливим з огляду на те, що такі вимоги як визнання протиправними дій органів Пенсійного фонду України при проведенні перевірки не можуть бути оскаржені останнім в жодному з видів судочинства, окрім як в адміністративному.

З огляду ж на положення частини 2 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення, а також на принцип диспозитивності, закріплений в статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що позивач у справі адміністративного провадження вільний у виборі способів захисту свого порушеного права і суд не вправі за позивача вирішувати, з якими позовними вимогами йому слід звертатись до суб'єкта владних повноважень, у зв'язку з чим у разі обрання особою при зверненні до суду способу захисту, який на переконання суду не відповідає об'єкту порушеного права, суд за результатами розгляду такої справи повинен відмовити позивачу у задоволенні таких позовних вимог, а не закривати провадження у справі, позбавляючи по суті таким чином особу самого права на звернення до суду.

Крім того, суд зазначає, що позовні вимоги щодо зобов'язання управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська обчислити страхові внески до Пенсійного фонду України на підставі документів, що підтверджують виплату заробітної плати (доходу) ОСОБА_1 у сумі 3940,39 грн. та 760,02 грн. за рішеннями Жовтневого районного суду м. Луганська у справах № 2-2875/10 та № 2-1031/12; стягнути з Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля страхові внески до солідарної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, обчислені із заробітної плати ОСОБА_1 в сумі 3940,39 грн. та 760,02 грн.; надіслати Східноукраїнському національному університету імені Володимира Даля вимогу щодо подачі до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська необхідних коригуючих документів щодо виявлених недостовірних звітів про застраховану особу ОСОБА_1 за період з 01 січня 2009 року по 20 квітня 2010 року та порушити питання про притягнення до відповідальності осіб Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, винних у порушенні законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування задоволенню не підлягають.

Процедуру добровільної участі осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески), сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, а також відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах визначає Інструкція про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України затверджена Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року за № 21-1 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663.

Підпунктом 5.9 пункту 5 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України затвердженої Постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року за № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 року за № 64/8663 встановлено, що обчислення страхових внесків органами Пенсійного фонду здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які нараховуються страхові внески.

Таким чином, підставою для обчислення органами Пенсійного фонду страхових внесків страхувальнику є акт перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків. В ході судового розгляду справи судом встановлено, що висновки акта управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська «Про результати позапланової-тематичної перевірки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля щодо правильності нарахування та сплати страхових внесків, із сум які були виплачені ОСОБА_1 згідно рішень Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 червня 2010 року по справі № 2-2875/10 та від 25 липня 2012 року по справі № 4730/11 та правильність відображення у звітності, що використовується в системі персоніфікованого обліку сум нарахованих та сплачених ОСОБА_1 за період з 01 січня 2009 року по 02 листопада 2012 року» від 10 квітня 2013 року № 5 не відповідають приписам Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та суперечать встановленим в судовому засіданні обставинам.

За своєю правовою природою повноваження органів Пенсійного фонду України щодо обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України є дискреційними повноваженнями даного суб'єкту владних повноважень.

Як випливає зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року (надалі - також «Рекомендація R (80)2») під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів.).

Тобто, дискреційні повноваження це - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки основним критерієм здійснення правосуддя є право.

Тобто, обов'язок відповідача щодо вчинення дій про які просить позивач виникають лише за умов наявності акта перевірки, відповідно до висновків якого встановлені порушення правильності нарахування та сплати страхових внесків об'єктом перевірки. Суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії без дотримання відповідачем обов'язкової процедури, яка відноситься виключно до його компетенції.

Таким чином, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, за наявності в матеріалах справи акта перевірки від 20 квітня 2013 року № 5, та без проведення повторної перевірки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, з урахуванням обставин, встановлених під час розгляду зазначеної справи, є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Згідно правової позиції, яка викладена Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України в постанові від 24 січня 2006 року за результатами перегляду за винятковими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 17 серпня 2005 року у справі № 9/175-04 за позовом АКБ «Мрія» до Державної податкової інспекції у м. Вінниці про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин з зазначенням способу, який, на думку суду, не призводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто, захисті права, що порушується. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Правову позицію щодо можливості обрання самим судом іншого способу захисту порушеного права позивача, у разі, якщо позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушених прав, підтримано Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України і у постанові від 20 квітня 2010 року за результатами перегляду за винятковими обставинами справи за позовом спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до відкритого акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», приватної фірми «Орнатус» про зобов'язання вчинити певні дії. Зокрема, в зазначеній постанові Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України вказала, що суд, пославшись на обрання позивачем неправильного способу захисту публічних інтересів держави, не врахував, що правила частини 3 статті 105 КАС України, стосовно зазначення позивачем у позовній заяві способу захисту судом порушених прав, не виключають можливості обрання іншого способу захисту самим судом. Зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Таким чином, зважаючи на обставини справи суд вважає за необхідне для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, вийти за межі позовних вимог і зобов'язати відповідача - управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська, провести повторну перевірку Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля щодо правильності нарахування та сплати страхових внесків, із сум які були виплачені ОСОБА_1 згідно рішень Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 червня 2010 року по справі № 2-2875/10 та від 25 липня 2012 року по справі № 4730/11 та правильність відображення у звітності, що використовується в системі персоніфікованого обліку сум нарахованих та сплачених ОСОБА_1 за період з 01 січня 2009 року по 02 листопада 2012 року, з урахуванням обставин, встановлених в судовому засіданні.

Стосовно вимог позивача про постановлення в порядку статті 166 Кодексу адміністративного судочинства України окремої ухвали про порушення Пенсійним фондом України Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» під час надання роз'яснень пенсійного законодавства в листах від 19 липня 2010 року № 12421/03/20 «Щодо донарахування страхових внесків на суми виплат звільненим працівникам», від 21 серпня 2010 року № 14672/03-20 та від 27 серпня 2010 року № 15066/03-20 «Щодо нарахування пенсійних внесків на суми виплат звільненим працівникам», суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно із статтею 166 Кодексу адміністративного судочинства України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

Тобто, суд із власної ініціативи вирішує питання щодо винесення окремої ухвали відносно відповідних осіб, а тому вимоги позивача в цій частині не можуть розглядатися як позовні, тому що вони стосуються не вимог до відповідача, а пропозицій до суду першої інстанції, який розглядає адміністративну справу.

Суд вважає, що постановлення окремої ухвали не є імперативною нормою для суду, а є його правом. Суд не знаходить підстав для винесення окремої ухвали за результатами розгляду даної адміністративної справи.

За таких обставин позивач, з урахуванням приписів частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України частково довів суду правомірність заявлених позовних вимог, натомість відповідач як суб'єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, не довів суду правомірність своїх дій, у зв'язку з чим, суд вважає за необхідне адміністративний позов задовольнити частково.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 05 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 10 червня 2013 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-71, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля про визнання незаконним та скасування акта, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська (код ЄДРПОУ 21792318, місцезнаходження: 91005, м. Луганськ, вул. Фрунзе, 121і), провести повторну перевірку Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля щодо правильності нарахування та сплати страхових внесків, із сум які були виплачені ОСОБА_1 згідно рішень Жовтневого районного суду м. Луганська від 22 червня 2010 року по справі № 2-2875/10 та від 25 липня 2012 року по справі № 4730/11 та правильність відображення у звітності, що використовується в системі персоніфікованого обліку сум нарахованих та сплачених ОСОБА_1 за період з 01 січня 2009 року по 02 листопада 2012 року, з урахуванням обставин, встановлених в судовому засіданні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 10 червня 2013 року.

Суддя Р.С. Твердохліб