Постанова № 31717646, 05.06.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2013 р. Справа № 804/4453/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: позивача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими та неправомірними, оскільки господарські операції позивача мали реальний характер та підтверджуються первинними документами, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі даного акту, не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не прибув, надав клопотання про розгляд справи за відсутності представника та заперечення, зазначивши, що податковим органом було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача, висновки про вчинені позивачем порушення, зроблені в акті перевірки, відповідають фактичним обставинам, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення позивача, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Східно-Дніпровською об'єднаною державною податковою інспекцією Дніпропетровської області Державної податкової служби (надалі Східно-Дніпровська ОДПІ) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 (надалі - ФОП ОСОБА_3) з питання дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період з 01.04.2012 року по 31.10.2012 року по всьому колу придбання та продажу товарів (послуг), за результатами якої складено акт від 06.03.2013 року №152/17/НОМЕР_1.

Згідно висновків акту перевірки позивачем допущено порушення:

- ч. 1 ст.203, 215, 216, 629, 658, 654, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України;

- ст.22, п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України.

15.03.2013 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000251701, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 10 871,15 грн.

Не погодившись з результатами перевірки, позивач звернувся до відповідача із запереченнями.

Листом від 25.03.2013 року №1376/10/17 Східно-Дніпровська ОДПІ повідомила, що заперечення до акту перевірки отримано із запізненням, у зв'язку з чим залишені без розгляду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Акт перевірки не містить жодних посилань та доказів, з яких підстав відповідач вважає угоди, здійснені позивачем, нікчемними правочинами. При наявності ж об'єктивних даних щодо недодержання вимог відповідності правочинів інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, їх недійсність має встановлюватись виключно судом із застосуванням визначених законом наслідків.

Аналізуючи статтю 20 Податкового кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач не наділений законними повноваженнями щодо визнання правочинів недійсними або нікчемними.

Таким чином, висновок податкового органу про порушення позивачем частини 1 статті 203, статей 215, 216 Цивільного кодексу України зроблено поза межами компетенції податкової інспекції, оскільки чинним законодавством не передбачено право щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність правочинів, укладених чи неукладених суб'єктами господарювання, при перевірці їх господарської діяльності або визнання їх такими, що не відповідають закону, в тому числі вимогам статей 629, 658, 654, 662, 655, 656 Цивільного Кодексу України в актах перевірки.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 Податковим кодексом України визначено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 44.1 статті 41 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно статті 1 Закону України від 16.07.1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», згідно якої первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо), які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Взаємовідносини ФОП ОСОБА_3 з ТОВ «РИВС» ґрунтувались на укладеному господарському договорі №02-04/12 від 12.04.2012 року.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «РИВС» у квітні, травні, червні, серпні 2012 року продало товар (сільгоспзапчастини) на загальну суму 95030,00 грн., в т.ч. ПДВ 15838,32 грн., виписало видаткові та податкові накладні, а ФОП ОСОБА_3 отримав придбаний товар та на підставі виданих ТОВ «РИВС» податкових накладних включив до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість за відповідні періоди суми податку за цими операціями, вніс ці документи у реєстр виданих та отриманих податкових накладних.

Таким чином, дослідивши первинні документи позивача, суд встановив, що зобов'язання сторін за вищезазначеним договором були виконані належним чином та в повному обсязі.

Суд звертає увагу, що акт перевірки не містить обставин про встановлення будь-яких недоліків первинних бухгалтерських документів, наданих позивачем.

Як вбачається з матеріалів справи, висновки, викладені в акті перевірки від 06.03.2013 року №152/17/НОМЕР_1, зроблені відповідачем на підставі акту від 21.12.2012 року №7211/224/34914473 з питань не підтвердження господарських відносин ТОВ «Ривс» з вказаними платниками податків, відповідно до висновків якого операції з поставки ТОВ «РИВС» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин системного придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків».

Проте суд не погоджується з таким твердженням відповідача, оскільки факт відсутності складських приміщень, автомобільного та іншого транспорту, устаткування, недостатня кількість працівників не є безумовною підставою здійснення підприємством фіктивної діяльності, оскільки юридична особа має право укладати угоди на виконання робіт (надання послуг) з іншими суб'єктами господарювання. Покупець за законодавством не зобов'язаний контролювати, яким чином його контрагенти здійснюють свою господарську діяльність.

Судом встановлено, що під час укладення та виконання договору між ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «Ривс» з метою підтвердження статусу контрагенту позивач звертався до офіційних державних реєстрів, інформація з яких свідчила, що ТОВ «РИВС» на момент здійснення операцій є діючим, державну реєстрацію підприємства в установленому законодавством України порядку не скасовано, свідоцтво платника податку на додану вартість у вказаного контрагента анульовано не було, відтак будь-яких перепон з приводу укладення, а також виконання господарських договорів з ним, а надалі і включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку за такими договорами у позивача не було.

Суд зауважує, що висновки про порушення контрагентом податкової дисципліни, зафіксовані в акті перевірки, не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності господарської операції. Податковим органом не надано доказів того, що позивач та його контрагент діяли зі спільним умислом, що суперечить інтересам держави з метою отримання матеріальних благ.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідачем зроблено висновок про підтвердження ФОП ОСОБА_3 подальшої реалізації товарів лише частково на суму податкових зобов'язань по ПДВ 7140,08 грн., та за результатами перевірки донараховано податок на додану вартість в сумі 8696,92 грн.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що придбаний позивачем у ТОВ «РИВС» товар був частково реалізований ТОВ СП «Колор ИТ», ТОВ «Аквапрофіль», ТОВ «Авангард», ТОВ «Автомобіліст», ПП «Борисфен», ТОВ «Дніпрянка» на загальну суму 42840,48 грн., в тому числі ПДВ 7140,08 грн. Решта товару на суму 52181,52 грн., в тому числі ПДВ 8696,92 грн. зберігається на складському приміщенні.

Оскільки отримання позивачем ТМЦ від ТОВ «РИВС» підтверджується належними документами, оформленими відповідно до вимог чинного законодавства України, ці операції призвели до зміни реального майнового стану позивача, то суд приходить до висновку, що господарські операції із ТОВ «РИВС» для підприємства позивача мали реальний і товарний характер, а одержані ТМЦ були використані в подальшому в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності.

Отже, суд приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість за податковими накладними, отриманими від контрагентів.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено факт наявності порушень позивачем податкового законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, та таким, що спростовується матеріалами справи.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо зменшення податкового кредиту фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на суму 15838,32 грн. та податкових зобов'язань на суму 7140,08 грн. за квітень, травень, червень, серпень 2012 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Східно-Дніпровської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби №0000251701 від 15.03.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 10871,15 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 10 червня 2013 року.

Суддя В.В. Степаненко