Постанова № 31713149, 29.05.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2013 р. Справа№ 5011-7/16710-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 29.05.2013 року,

розглянувши апеляційну скаргу прокурора Солом'янського району міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року

у справі № 5011-7/16710-2012 (суддя Якименко М.М.)

за позовом прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах

держави в особі Міністерства оборони України та консорціуму

«Військово-будівельна індустрія»

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю «Павер Моторс»

2) фізичної особи-підприємця - ОСОБА_2

про визнання договору та додаткової угоди недійсними, та стягнення

148 941,96 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року по справі № 5011-7/16710-2012 у позові прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та консорціуму «Військово-будівельна індустрія» до товариства з обмеженою відповідальністю «Павер Моторс», фізичної особи-підприємця - ОСОБА_2 про визнання договору та додаткової угоди недійсними, та стягнення 148 941,96 грн. - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 05.03.2013 року прокурор Солом'янського району міста Києва звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року по справі № 5011-7/16710-2012 скасувати та прийняте нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У судових засіданнях 24.04.2013 року та 29.05.2013 року прокурор надав суду свої пояснення по справі в яких, підтримав подану апеляційну скаргу на підставі доводів зазначених у скарзі та просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване рішення господарського суду міста Києва скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача - консорціуму «Військово-будівельна індустрія» у судових засіданнях 24.04.2013 року та 29.05.2013 року також надав суду свої пояснення по справі в яких заперечив проти доводів, які викладені у позові та в апеляційній скарзі. Представник консорціуму «Військово-будівельна індустрія» просив апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року залишити без змін.

Представник Міністерства оборони України, товариства з обмеженою відповідальністю «Павер Моторс» та фізичної особи-підприємця - ОСОБА_2 у судові засідання 24.04.2013 року та 29.05.2013 року не з'явились. Про час та місце розгляду даної справи у суді апеляційної інстанції учасники процесу повідомлялись належним чином. Однак, поштові конверти з ухвалами про призначення справи до розгляду на 24.04.2013 року що направлялися ТОВ «Павер Моторс» та ФОП - ОСОБА_2 повернулися без вручення адресатам за закінченням терміну зберігання. Судова колегія звертає увагу на те, що вказана вище поштова кореспонденція направлялася за адресою, яка зазначена у позовній заяві та апеляційній скарзі. Судовою колегією було відкладено розгляд справи на 29.05.2013 року про що відповідачам також направлено ухвалу, проте зворотне повідомлення про вручення поштового відправлення до суду не повернулося. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що ухвалу про відкладення розгляду справи також було направлено представнику ТОВ «Павер Моторс» - Калімулліній М.Ш. враховуючи доручення, що міститься у матеріалах справи. Зазначена ухвала суду була вручена адресату.

Враховуючи викладене, заслухавши думку прокурора та представника консорціуму «Військово-будівельна індустрія», колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ст. 75 ГПК України вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки Міністерство оборони України, ТОВ «Павер Моторс» та ФОП - ОСОБА_2 про дату та місце розгляду справи судом повідомлялося належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні 29.05.2013 року, судом обов'язковою не визнавалась, клопотань про відкладення розгляду справи та витребування письмових доказів не надходило. В матеріалах справи міститься достатньо доказів для прийняття рішення по справі.

Крім того, відповідно до абзацу 3 пункту 3.6 Роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. До того ж у пункті 11 Інформаційного листа від 15.03.2007р. №01-8/123 Вищий господарський суд України висловив правову позицію про відсутність повноважень у господарських судів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, у зв'язку з чим прийшов до висновку, що відповідні процесуальні документи мають надсилатися господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Таким чином, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що ТОВ «Павер Моторс» та ФОП - ОСОБА_2 про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, оскільки ухвала суду апеляційної інстанції про призначення справи до розгляду була направлена відповідачам за адресою яка була зазначена в позові та міститься в матеріалах справи. Також, у відповідності до ч.2 ст. 102 ГПК України суд апеляційної інстанції обмежений строком розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а продовження зазначеного строку розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 69 ГПК України без клопотання сторони по справі, не передбачено ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представника консорціуму «Військово-будівельна індустрія», що з'явились в судове засідання, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2010 року між консорціумом «Військово-будівельна індустрія» (далі - підприємство, позивач-2) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП - ОСОБА_2, фірма) було укладено договір № 39у/10 про надання послуг (далі - договір).

Відповідно до п. 2.1 договору консорціумом «Військово-будівельна індустрія» зобов'язується прийняти від ФОП - ОСОБА_2 товарно-матеріальні цінності на зберігання в кількості одиниць обліку згідно прибуткових накладних фірми та забезпечити його надійне зберігання.

Згідно з п. 3.1 договору ФОП - ОСОБА_2 зобов'язана щомісячно оплачувати консорціуму «Військово-будівельна індустрія» рахунки за надані послуги по зберіганню - на протязі 5 банківських днів з моменту одержання рахунку підприємством, але не пізніше 10 числа поточного місяця, за який проводиться оплата. Рахунки за інші послуги оплачуються фірмою на протязі 5 банківських днів з моменту одержання рахунку підприємства.

Відповідно до п. 5.1 договору з метою якісного надання послуг, підприємством виділяється приміщення (частина приміщення, відкритий-майданчик, тощо), загальною площею 273,2 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, під зберігання товаро-матеріальних цінностей, які належать фірмі.

17.12.2011 року додатковою угодою № 1 до договору внесено зміни, а саме: 1) п. 5.1 договору викладено в наступній редакції: « п.5.1 договору - з 10.08.2010 року, для якісного надання послуг виконавцем виділяється гаражне приміщення, реєстраційний номер Ж, за загальною площею 253,6 кв.м. та приміщення реєстраційний номер Е , загальною площею 19,7 кв.м. в АПК під зберігання товаро-матеріальних цінностей.; п. 5.1 договору - з 02.11.2010 року, для якісного надання послуг виконавцем виділяється гаражне приміщення, реєстраційний номер Ж, за загальною площею 253,6 кв.м. та приміщення реєстраційний номер Е загальною площею 19,7 кв.м. та 28,5кв.м в АПК під зберігання товаро-матеріальних цінностей; п. 5.1 договору - з 01.01.2011 року, для якісного надання послуг виконавцем виділяється гаражне приміщення, реєстраційний номер Ж, за загальною площею 253,6 кв.м. та приміщення реєстраційний номер Е, та 28,5кв.м в АПК під зберігання товаро-матеріальних цінностей.", 2) п. 6.1 договору викладено в наступній редакції: «Договір вступає в силу з моменту їх підписання сторонами і діє до 30 червня 2012 року. За домовленістю сторін дія договору може бути продовжена на новий строк шляхом підписання додаткової угоди.».

Вказана додаткова угода №1від 17.12.2011 року до договору № 39у/10 від 10.08.2010 року була підписана як консорціумом «Військово-будівельна індустрія» в особі голови комісії з ліквідації - Кузнецова А.В. так і ТОВ «Павер Моторс» в особі директора ОСОБА_2 (в минулому ФОП - ОСОБА_2).

Прокуратурою Солом'янського району м. Києва було проведено перевірку дотримання вимог чинного законодавства про оренду державного та комунального майна в діяльності консорціуму «Військово-будівельна індустрія». Зазначеною перевіркою встановлено, що за вказаним вище договором про надання послуг, ТОВ «Павер Моторс» використовує приміщення для здійснення підприємницької діяльності та фактично сторони уклали прихований договір оренди майна, а не договір про надання послуг по зберіганню.

Так, у листопаді 2012 року прокурор Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та консорціуму «Військово-будівельна індустрія» звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до ТОВ «Павер Моторс», ФОП - ОСОБА_2 про визнання договору та додаткової угоди недійсними, та стягнення 148 941,96 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку прокурора договір № 39у/10 про надання послуг від 10.08.2010 року укладений між ФОП - ОСОБА_2 та консорціумом «Військово-будівельна індустрія» є прихованою передачею державного майна в оренду, в наслідок чого консорціум «Військово-будівельна індустрія» за період з 10.08.2010 року по 01.06.2012 року не перераховано до бюджету 70% від загальної суми надходжень за прихованими договорами оренди в загальній сумі 148 941,96 грн. З цих підстав, прокурор та Міністерство оборони України просили задовольнити позов, визнавши недійсним договір № 39у/10 про надання послуг від 10.08.2010 року укладений між ФОП - ОСОБА_2 та консорціумом «Військово-будівельна індустрія» та додаткову № 1 до договір № 39у/10 від 01.08.2010 року укладену між цими ж сторонами, а також стягнути з ТОВ «Павер Моторс» 148 941,96 грн. боргу.

При цьому, консорціумом «Військово-будівельна індустрія», як позивач в інтересах якого звернувся прокурор із даним позовом заперечив проти його задоволення та зазначив, що спірний договір було укладено між сторонами як договір про надання послуг зберігання, а не договір оренди як помилково вважає прокурор.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року по справі № 5011-7/16710-2012 у позові прокурора Солом'янського району міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та консорціуму «Військово-будівельна індустрія» до ТОВ «Павер Моторс», ФОП - ОСОБА_2 про визнання договору та додаткової угоди недійсними, та стягнення 148 941,96 грн. - відмовлено повністю.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судова колегія апеляційного господарського суду вважає помилковими та необґрунтованими доводи позовної заяви щодо стягнення грошових коштів за договором оренди, на підставі п.17 методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 року № 786, а саме 70% від загальної суми надходжень за договором до державного бюджету.

Як вірно вказав суд першої інстанції, згідно з п.п. «б» п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Так, постачальником послуг за фактично укладеним договором є консорціум «Військово-будівельна індустрія», а ТОВ «Павер Моторс» за договором виступає замовником послуг.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Згідно з ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи ТОВ «Павер Моторс» виконало свої зобов'язання щодо оплати по договору за рахунками що виставлялися консорціумом «Військово-будівельна індустрія». При цьому консорціум «Військово-будівельна індустрія», як особа, що надавала послуги та отримувала відповідну плату, не здійснило відрахування 70 % від вартості наданих послуг до державного бюджету, що були нараховані на базу оподаткування, визначену п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, та включених до вартості плати за послуги.

Таки чином, доводи позовної заяви та апеляційної скарги щодо порушення ТОВ «Павер Моторс» інтересів консорціум «Військово-будівельна індустрія» не відповідають дійсним обставинам справи. Як вірно встановлено місцевим господарським судом, ТОВ «Павер Моторс» не укладено договір оренди з консорціумом «Військово-будівельна індустрія» через відсутність таких повноважень у останнього.

Звіт внутрішнього аудиту фінансово-господарської діяльності консорціуму «Військово-будівельна індустрія» від 03.07.2012 року № 234/40/75 зроблений Міністерством оборони України не може бути прийнятим судом як належний доказ, оскільки вказаний звіт складено за результатами внутрішнього аудиту Міністерством оборони України, яке у свою чергу є учасником процесу та зацікавленим у даній справі, та який не є компетентним та незалежним органом по відношенню до Державної фінансової інспекції України. В матеріалах справи відсутній висновок (звіт) Державної фінансової інспекції України за результати проведеної перевірки фінансово-господарської діяльності консорціуму «Військово-будівельна індустрія». Таких доказів не було надано ні під час розгляду даної справи у суді першої інстанції ні під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з п. 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» господарським судам у вирішенні спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, необхідно враховувати, зокрема, таке. Угоди, які містять порушення закону, не породжують будь-яких бажаних сторонами результатів, незалежно від рішення суду і волі сторін та їх вини в укладенні протизаконної угоди. Правові наслідки таких угод настають лише у вигляді повернення сторін у початковий стан або в інших формах, передбачених законом. Це, зокрема, угоди, які підпадають під ознаки статей 48, 49, 50, 58 Цивільного кодексу, а також укладені з порушенням форми, якщо законом спеціально передбачено таку форму (стаття 46 і частина перша статті 47 Цивільного кодексу).

Проте, позивачами однобічно застосовано норму щодо повернення сторін у початковий стан, в разі застосування наслідків недійсності правочину. Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що у разі застосування наслідків недійсності правочину, судом має бути повернено сторони у попередній стан, тобто зобов'язано також консорціум «Військово-будівельна індустрія» повернути отримані від ТОВ «Павер Моторс» грошові кошти за договором, що є недійсним за твердження прокурора та позивача - Міністерства оборони України.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними» від 12.03.1999 року № 02-5/111, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.

Таким чином, відповідно до положень чинного законодавства України, визнання правочину недійсним ставиться в залежність від його відповідності вимогам чинного законодавства та актам органів державної влади.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що спірний договір було укладено між сторонами у відповідній формі, підписаний та по ньому погоджені всі істотні умови у відповідності до чинного законодавства України, а отже договір є дійсним. Судом встановлено, що спірний договір було укладено для надання послуг із зберігання, а не оренди як помилково вважає прокурор.

Виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції прокурором не було подано належних та переконливих доказів в обґрунтування заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі, на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, а отже висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні вказаного позову є правомірними.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне змінити рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року у справі № 5011-7/16710-2012 в частині розподілу судових витрат.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення суду, судом першої інстанції не вирішено питання про розподіл судових витрат у даній справі, тобто з кого із сторін та в якому розмірі судовий збір підлягає стягненню.

Як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлю, що позов було заявлено необґрунтовано та безпідставно.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України. Згідно п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлений в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. За подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір встановлений в розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до п.п. 4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду судовий збір встановлений в розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Оскільки, прокурор Солом'янського району м. Києва звільнений від сплати судового збору та, як при зверненні до господарського суду першої інстанції так і при зверненні до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою не сплачував його, та суд апеляційної інстанції залишає рішення суду без змін та відмовляє прокурору у задоволенні апеляційної скарги, та враховуючи, що консорціум «Військово-будівельна індустрія» як позивач в інтересах якого звертався прокурор із вказаним позовом заперечував проти його задоволення та не підтримував позов, судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне стягнути Міністерства оборони України в дохід Державного Бюджету України 4125,83 грн. судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції та 2062,91 грн. судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції. При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, судова колегія апеляційного господарського суду врахувала, що Міністерство оборони України в інтересах якого також звертався прокурор із даним позовом, підтримало заявлений позов та просило його задовольнити.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що апеляційну скаргу прокурора Солом'янського району міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року у справі № 5011-7/16710-2012 слід залишити без задоволення. Рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року у справі № 5011-7/16710-2012 в частині розподілу судових витрат - змінити. Стягнути з Міністерства оборони України в дохід Державного Бюджету України 4125,83 грн. - судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року у справі № 5011-7/16710-2012 залишити без змін.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу прокурора Солом'янського району міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року у справі № 5011-7/16710-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року у справі № 5011-7/16710-2012 в частині розподілу судових витрат - змінити.

3. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, код 00034022) в дохід Державного Бюджету України 4125,83 грн. - судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

4. В іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року у справі № 5011-7/16710-2012 залишити без змін.

5. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, пр-т. Повітрофлотський, 6, код 00034022) в дохід Державного Бюджету України 2062,91 грн. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції.

6. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 5011-7/16710-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 03.06.2013 року