Постанова № 31712786, 28.05.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2013 р. (11:00) Справа №801/3171/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим у складі головуючого судді Гаманка Є.О., за участю секретаря Сироватського М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан Турсервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.13р. №0003231501 та №0000341504,

Сторони явку представників не забезпечили.

До Окружного адміністративного суду АР Крим надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан Турсервіс" (далі - позивач) до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.03.13р. №0003231501 та №0000341504.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на думку позивача, висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток є хибними та такими, що суперечать даним бухгалтерського обліку Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан Турсервіс". Позивач вказує на те, що ним надані до перевірки відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, що підтверджують валові витрати позивача, у зв'язку із чим, ним правомірно віднесено до складу сума валових витрат, у зв'язку із чим відповідачем помилково встановлено заниження податку на прибуток у півріччі 2010р. у сумі 17394,00грн. Позивач звертає увагу на те, що при перевірці повноти визначення податкових зобов'язань з ПДВ при здійсненні взаємовідносин між ТОВ «Алан-Турсервіс» з фірмою «Капітель плюс» по вказаним угодам не встановлено їх завищення. Враховуючи викладене позивач вважає висновки відповідача про завищення податкового кредиту з ПДВ у червні 2010р. у сумі 13915,00грн. помилковими.

У письмових запереченнях на позов відповідач просить суд у задоволенні позову відмовити, посилаючись на правомірність висновків Акту перевірки (а.с.36).

В судове засідання, що відбулося 28.05.2013р., сторони явку представників не забезпечили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

У період з 19.02.2013р. по 25.02.2013р. Державною податковою інспекцією у м. Сімферополі АР Крим ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан Турсервіс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам з Фірмою «Капітель Плюс» за період червень 2010р., про що складено акт №1347/15.4/33131362 від 28.02.2013р. (далі - Акт) (а.с.13-22).

Згідно з висновками Акту, перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю "Алан Турсервіс":

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування податку на прибуток підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 17394,00грн., у тому числі по періодах: 1 квартал 2010 року - 17394,00грн.;

- п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97 від 03.04.97р., в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 13915,00грн., в тому числі по періодах: червень 2010 року -13915,00грн.

На підставі вищенаведеного Акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.03.2013р. №0000341504 про нарахування грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 17393,75грн., з яких 13915,00грн. - основний платіж, 3478,75грн. - штрафні санкції та №0003231501 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 21742,50грн., з яких 17394,00грн. - основний платіж, 4348,50грн. - штрафні санкції (а.с.9-12).

Оцінюючи правомірність дій та рішень органу власних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Під час розгляду справи судом з'ясовано, що враховуючи отримані матеріали зустрічних звірок та проведену перевірку позивача, відповідач дійшов висновку про не підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з придбання товарі (робіт, послуг) від постачальника - Фірми «Капітель Плюс», у зв'язку із відсутністю у цієї фірми об'єктів оподаткування податком на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) підприємствам-покупцям в розумінні ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість». У Акті перевірки зазначено, що за період з 01.06.2010р. по 30.06.2010р. позивач обмінювався документами на товари та послуги, зокрема з Фірмою «Капітель Плюс», які мають ознаки фіктивних підприємств, тому усі операції купівлі - продажу за участю Фірми «Капітель Плюс» спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат і податкового кредиту.

При дослідженні судом сум витрат в грошовій, матеріальній і нематеріальній формах, які підлягають віднесенню до складу валових витрат позивача по взаємовідносинах з Фірмою «Капітель Плюс», суд вказує на наступне.

Між Фірмою «Капітель Плюс» та позивачем укладено договір №1-027/463 від 10.06.2010р., предметом якого є надання туристичних послуг, а саме - послуг щодо проживання, харчування та додаткових (а.с.38).

У виконання вищенаведеного договору Фірмою «Капітель Плюс» надані позивачу послуги на загальну суму 83490,00грн., з яких 13915,00грн. ПДВ, що підтверджується : рахунком фактурою №СФ-1020/1 від 11.06.2010р., Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 14.06.2010р., податковою накладною №918 від 14.06.2010р. (а.с.41-44).

Судом встановлено, що отримані від Фірми «Капітель Плюс» послуги сплачені позивачем у повному обсязі, що підтверджується виписками по рахунку (а.с.45-46) та не заперечується відповідачем.

Матеріалами справи підтверджено, що послуги придбані у Фірми «Капітель Плюс», було використано позивачем у його господарській діяльності, тобто у подальшому послуги придані у Фірми «Капітель Плюс» продані позивачем Обласному об'єднанню незалежних профспілок гірняків України Західного Донбасу (а.с.62-70). При цьому суд звертає увагу на те, що Акт перевірки не містить опис дослідження первинних документів позивача, які підтверджують як факт придбання послуг від Фірми «Капітель Плюс», так і факт подальшого надання цих послуг від позивача іншим покупцям.

Відповідно до вимог п.п. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88, передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Дослідивши надані позивачем суду на підтвердження правомірності формування спірного податкового кредиту документи, суд вважає безпідставним неприйняття їх відповідачем до уваги, оскільки вказані документи містять обов'язкові реквізити, передбачені п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а відтак відповідають вимогам, які висуваються до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, суд звертає увагу на те, що факти відсутності у первинних документах позивача будь-якого з обов'язкових реквізитів перевіркою також не встановлено і в Акті перевірки не наведено.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача, в обґрунтування своїх висновків, на отримані матеріали зустрічних звірок, оскільки відповідно до п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011р. за № 34/18772, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В той же час, Акти про неможливість проведення зустрічних перевірок, на які посилається відповідач в обґрунтування своїх висновків, не відносяться до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, що перевіряється, які достовірно підтверджують наявність факту порушення.

Суд також вважає безпідставними висновки відповідача, покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, про те, що всі операції купівлі-продажу за участю Фірми «Капітель Плюс» спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту з огляду на таке.

Згідно з позицією Вищого адміністративного суду України, що викладена у постанові від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, при визначенні законності висновків органів податкової служби щодо нікчемності правочинів платника податків судам слід враховувати:

по-перше, припис акту цивільного законодавства України, викладений в частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності). Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом: "Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку";

по-друге, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність: "У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях". Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині;

по-третє, відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним: "У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню". Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю: "Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком".

Інший підхід, на думку Вищого адміністративного суду України, "потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства".

Судом з'ясовано, що договір укладений між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс», виходячи з його змісту, спрямований не на незаконне заволодіння майном держави, а на передачу товарів (послуг) покупцю і отримання за це коштів продавцем.

Тобто, зміст правочину укладеного між позивачем та вищенаведеним контрагентом не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договір укладений за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочину.

Акт перевірки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договору з Фірмою «Капітель Плюс» суду не надано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Будь - яких доказів недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість податковим органом не подано.

За таких підстав, доводи відповідача про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій є необґрунтованими.

Що стосується висновків податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 17394,00грн., та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість всього у сумі 13915,00грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, суму амортизаційних відрахувань.

Згідно з п.5.1 ст. 5 Закону №334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Зазначений обов'язок платника податку - покупця встановлений законодавцем з врахуванням права платника податку на включення до валових витрат вартості придбаних товарів (робіт, послуг) в податковому періоді за датою оприбуткування цих товарів (робіт, послуг) незалежно від їх оплати, як це передбачено пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 вказаного Закону, зменшуючи при цьому об'єкт оподаткування без понесення реальних витрат у розмірі суми, на яку відбулося таке зменшення.

У такий спосіб законодавець забезпечив відповідність об'єкту оподаткування, а відтак і податкових зобов'язань платника податку фактичним даним його фінансово-господарської діяльності, що відповідає такому принципу побудови системи оподаткування, як обов'язковість, суть якого згідно зі ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» полягає, в тому числі, у впровадженні норм щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період.

Таким чином, згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону №334 у платника податків виникають валові витрати, в тому числі, понесені у межах відповідних договорів про виконання робіт, послуг.

Згідно з п.п.5.3.1 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не включаються до складу валових витрат витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, обов'язковими умовами включення витрат платника податків до складу валових витрат є їх пов'язаність з веденням господарської діяльністю, а також підтвердження їх відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Слід зазначити, що п.5.11 ст. 5 Закону №334 заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначено статтею 11 Закону №334, однак вказана стаття не містить переліку обов'язкових документів, якими повинні бути підтверджені валові витрати.

Згідно п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Пунктом 138.1.1 ст. 138 ПКУ, передбачено, що витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку;

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПКУ, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до п.п.139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПКУ, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Беручи до уваги, що господарські операції між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс» були товарними, реальними та підтверджені наданими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, суд вважає безпідставними висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток підприємств за спірний період.

Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який втратив чинність, але діяв під час виникнення спірних відносин, далі Закон №168), поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

В силу вимог п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4.5 Закону №168 не підлягають включенню до складу податкового кредиту с суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити реквізити, що наведені у цій статті, зазначені окремими рядками.

Як зазначено у п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Аналогічні норми викладені у Податковому кодексі України.

Пункт 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України визначає, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.6.2 Наказу Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 року, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.11.2011р. за № 1333/20071 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Пункт 198.3 ст. 198 КАС України визначає, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Як зазначено у п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

В силу п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як зазначено у п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України, реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

При цьому, в силу п. 184.5 ст. 185 Податкового кодексу України з моменту анулювання реєстрації особи як платника податку така особа позбавляється права на віднесення сум податку до податкового кредиту, виписку податкових накладних.

Фірма «Капітель Плюс» на момент укладення з позивачем договору і виписки податкових накладних була зареєстрована у якості платника податку на додану вартість.

Перевіряючи податкові накладні, виписані Фірмою «Капітель Плюс» судом встановлено, що вони відповідають вимогам ч.2 п. 201.1 ст. 200 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ та з податку на прибуток підприємств спірними податковими повідомленнями-рішеннями.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем належними доказами не доведено, в чому полягає неспрямованість договору №1-027/463, укладеного між Фірмою «Капітель Плюс» та позивачем 10.06.2010р., на настання обумовлених ним правових наслідків, у чому полягає та чим підтверджується його суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету.

Відповідачем не доведено суду існування судового рішення, яким встановлена фіктивність договору №1-027/463, укладеного між позивачем та Фірмою «Капітель Плюс» 10.06.2010р. При цьому суд звертає увагу на те, що якщо припустити, що існує судове рішення щодо визнання фіктивності інших угод, що були укладені з Фірмою «Капітель Плюс», це не є беззаперечним доказом того, що всі договори укладені з цим контрагентом позивача спрямовані на здійснення операцій з надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

В даному ж випадку, як слідує з Акту перевірки, висновки працівників контролюючого органу про фіктивність договорів з Фірмою «Капітель Плюс» ґрунтувались тільки на Актах про неможливість проведення зустрічних перевірок цього контрагента, а не вироку суду, що набрав законної сили.

Крім того, суд зазначає, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету чи не надав податкові декларації до податкового органу, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на віднесення сплачених ним витрат до валових витрат та відповідних сум ПДВ до податкового кредиту, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо цього та має всі документальні підтвердження розміру своїх валових витрат та податкового кредиту.

Відповідачем не надано доказів не отримання позивачем товарів (послуг) від Фірми «Капітель Плюс», не проведення платежів з ним (в тому числі оплату ПДВ), не використання товарів (послуг) в господарській діяльності платника податків. Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

У зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню, оскільки не суперечать вимогам діючого законодавства та підтверджені матеріалами справи.

Під час судового засідання, яке відбулось 28.05.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 03.06.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 122, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС, прийняті відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан Турсервіс" від 19.03.2013р.:

- №0000341504 про нарахування грошових зобов'язань з ПДВ в сумі 17393,75грн., з яких 13915,00грн. - основний платіж, 3478,75грн. - штрафні санкції;

- №0003231501 про нарахування грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств сумі 21742,50грн., з яких 17394,00грн. - основний платіж, 4348,50грн. - штрафні санкції.

3. Стягнути судовий збір в розмірі 391,37грн. із Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим ДПС на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алан Турсервіс" .

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Гаманко Є.О.