Ухвала суду № 31710962, 29.05.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/491/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Тарновецький І.І.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Полотнянка Ю.П. Сторчака В. Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Державної судової адміністрації України, ОСОБА_2 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, територіального управління державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, головного управління державного казначейства України при Міністерстві фінансів України про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню, -

В С Т А Н О В И В :

В листопаді 2008 року ОСОБА_2 звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Апеляційного суду Хмельницької області, Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Головного управління Державного казначейства України при Міністерстві фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошовому утриманню.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 12.02.2013 року вказаний позов задовольнив частково, а саме: стягнув з Державної судової адміністрації України і зобов`язав Державну казначейську службу України провести видатки з державного бюджету, передбачені Державній судовій адміністрації України на користь позивача 71949 грн. 56 коп. заборгованості по заробітній платі; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Державна судова адміністрація України подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, а також незастосування законодавства, яке підлягало застосуванню.

Крім того, до суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_2, в якій позивач наголошує на помилковості висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості із виплати компенсації за період з 01.06.2005 року по 31.12.2005 року.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 з 19.03.2004 року працює на посаді судді Апеляційного суду Хмельницької області і протягом червня-грудня 2005 року отримувала заробітну плату.

На момент виникнення спірних правовідносин питання оплати праці регулював Закон України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII, який встановлював гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці.

Відповідно до частини 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862-XII передбачено, що розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя..

Нормами статті 44 Закону визначено, що гарантований мінімальний посадовий оклад судді не може бути меншим встановленого в співвідношенні до окладу Голови Верховного Суду України. Недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної законом та порушенням конституційних гарантій щодо незалежності та недоторканності суддів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30.06.2005 року № 513 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Конституційного Суду України" та постановою № 514 "Про оплату праці Голови та заступників Голови Верховного Суду України", було підвищено оклади, зокрема, Голові Конституційного Суду України та Голові Верховного Суду України.

При цьому, Кабінет Міністрів України не привів посадові оклади суддів у відповідність з вимогами статті 44 Закону України "Про статус суддів". Лише 03 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджено схеми посадових окладів інших керівників та суддів Конституційного Суду України, керівників та суддів інших судів загальної юрисдикції, якою привів оклади суддів у відповідність з встановленим частиною 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" співвідношенням до посадових окладів Голови Верховного Суду України та голови суду, в якому працює суддя.

Разом з тим, Кабінет Міністрів України не усунув порушення вимог частини 2 статті 44 Закону України "Про статус суддів" і не привів оклади суддів усіх судів України до встановленого цією нормою співвідношення, одночасно з окладами Голови Верховного Суду України та Голови Конституційного Суду України, а саме з 01.06.2005 року, оскільки надав постанові "Про оплату праці суддів "від 3 вересня 2005 року № 865 чинності з 01.01.2006 року (пункт 5 Постанови).

Відтак, з 01.06.2005 року до 01.01.2006 року оклади суддів не відповідали вимогам статті 44 Закону України "Про статус суддів".

На підставі висновку судово-економічної експертизи Вінницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз №3611-3644 від 25 лютого 2009 року заборгованість перед позивачем по заробітній платі становить 71949,56 грн.

Таким чином, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовну заяву необхідно задовольнити в частині стягнення недорахованої заробітної плати в сумі 71949,56 грн.

Водночас, суд апеляційної інстанції не бере до уваги посилання ОСОБА_2 в частині стягнення заборгованості із виплати компенсації, оскільки до вказаних спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000, № 2050-III, із змінами та доповненнями, оскільки за правилами, визначеними статтею 3 цього Закону, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Таким чином, оскільки позивачем заявлена вимога про нарахування компенсації щодо оспорюваної суми заробітної плати, а не нарахованої, остання не підлягає задоволенню, що вірно враховано судом першої інстанції.

Отже, доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судові рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а відтак апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Крім того, ухвалою від 01.04.2013 року апеляційне провадження за скаргою Державної судової адміністрації України відкрито та відстрочено апелянту сплату судового збору до дати прийняття судом апеляційної інстанції рішення.

Враховуючи, що станом на день розгляду апеляційної скарги ДСА України, відсутні докази сплати судового збору апелянтом, колегія суддів вважає за необхідне присудити з останнього його сплату в розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційні скарги Державної судової адміністрації України, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року - без змін.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь Державного бюджету судовий збір в розмірі 359 (триста п'ятдесят девять ) грн. 75 коп.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Полотнянко Ю.П.

Сторчак В. Ю.