Рішення № 31710297, 05.06.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.13 року Справа № 914/1123/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Козак І.Б.

при секретарі Іваночко В.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом: Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області, Львівська область, м Дрогобич,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал», м. Трускавець,

про: зобов'язання укласти пункти 6., 7.2.3., 7.4.4. та 8.3.2. договору в редакції Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: Федис Л.І. - представник (довіреність в матеріалах справи);

Від відповідача: Абакумова С.В. - представник (довіреність в матеріалах справи).

Сторонам роз'яснено права та обов'язки, передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, підстави відводу судді відповідно до статті 20 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано. Сторони не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами.

Суть спору: розглядається справа за позовом Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» про зобов'язання укласти пункти 6., 7.2.3., 7.4.4. та 8.3.2. договору в редакції Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області та стягнення судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.03.2013 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 23.04.2013 року, про що сторони були належним чином повідомлені під розписку: позивач - 28.03.2013 року рекомендованою поштою №82103 0033399 4, відповідач - 28.03.2013 року рекомендованою поштою №82200 0014196 7 (оригінали повідомлень про вручення поштових відправлень в матеріалах справи).

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду по справі, в судовому засіданні оголошувалась перерва, про що сторони належним чином повідомлялись під розписку (докази в матеріалах справи).

Представник позивача в судове засідання 05.06.2013 року з'явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, проти позову заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

В ході судового розгляду встановлено:

Позивач: Комунальне підприємство «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 03348910, знаходиться за адресою: 82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Федьковича, буд. 11, що підтверджується Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АЄ №541077 та Довідкою Головного управління статистики у Львівській області з ЄДРЮО та ФОП серії АБ №643352 (докази в матеріалах справи).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» є юридичною особою, йому присвоєно код ЄДРПОУ 33086713, знаходиться за адресою: 82200, Львівська область, м. Трускавець, вул. І.Франка, буд. 59, що підтверджується Витягом з ЄДРЮО та ФОП серії АЄ №242669 (докази в матеріалах справи).

21.03.2013 року Комунальне підприємство «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області звернулось до господарського суду Львівської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал» про зобов'язання укласти пункти 6., 7.2.3., 7.4.4. та 8.3.2. договору в редакції Комунального підприємства «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області та стягнення судових витрат.

Позовні вимоги позивача обґрунтовуються наступним:

Комунальне підприємство «Дрогобичводоканал Дрогобицької міської ради Львівської області надає послуги водопостачання та водовідведення Товариству з обмеженою відповідальністю «Трускавецький водоканал».

Так, 20 лютого 2013 року позивач Листом №303 звернувся до відповідача з проектом договору про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення для розгляду та підписання (належним чином завірена копія листа долучена до матеріалів справи).

Листом від 21.02.2013 року вих. №125 ТзОВ «Трускавецький водоканал» надіслано позивачу підписаний примірник договору з протоколом розбіжностей (належним чином завірена копія листа-відповіді долучена до матеріалів справи).

Так, у протоколі розбіжностей відповідач не визнає права позивача на обмеження (припинення водопостачання) та припинення приймання стічних вод, не погодивши пункти 6.; 7.2.З.; 7.4.4.; 8.3.2 надісланого для розгляду і підписання проекту договору. Відмову від підписання вказаних пунктів договору відповідач мотивує їх невідповідністю вимогам статті 16-1 Закону України від 10.01.2002 року №2918-ІІІ «Про питну воду і питне водопостачання» та Постанови КМУ від 08.02.2006 року №119 «Про затвердження Порядку обмеження питного водопостачання до рівня екологічної броні», оскільки відповідач надає послуги з постачання холодної води і водовідведення населенню міста Трускавець Львівської області, а відтак, позивач не має права припиняти подачу води і відвід стічних вод позивачу.

Протоколом розбіжностей до Договору про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення від 21.02.2013 року відповідач не погодив пункти 6., 7.4.4. та 8.3.2. договору, вилучив їх з договору. Окрім того, відповідач виклав пункт 7.2.3. в наступній редакції:

7.2.3. «Забезпечувати безперешкодний доступ відповідальних представників Виконавця до приладу обліку в камері РЧВ с. Доброгостів та запірної арматури в точках розмежування балансової належності і контролю за рівнем споживання питної води».

Також позивач вказує на те, що відповідачем мотивовано свою відмову від підписання договору в редакції позивача їх невідповідністю Типовому договору, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 та «Правилам користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України» затвердженим наказом Мінжитлокомунгоспу 27.06.2008 року за №190, та зареєстрованим в Міністерстві юстиції 07.10.2008 року за №936\15627.

Таким чином, на думку позивача, відповідач неправильно застосовує статтю 16-1 ЗУ «Про питну воду та питне водопостачання» та Постанову КМУ «Про затвердження Порядку обмеження питного водопостачання до рівня екологічної броні» від 08.02.2006 року № 119, оскільки перераховані нормативні документи, на думку позивача, надають останньому право припиняти водопостачання споживачам (крім населення) у разі несплати або внесення не в повному обсязі плати за використану ними воду. Відповідач - ТзОВ «Трускавецький водоканал» є юридичною, а не фізичною особою, а відтак, обмеження «крім населення», на думку позивача, до відповідача не застосовується.

Як зазначає у своїй позовній заяві позивач, КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення, що є єдиним джерелом отримання доходів. Отримані від здійснення господарської діяльності кошти використовуються позивачем для надання споживачам послуг, тобто сплати податків, електропостачання, закупівлю пального, матеріалів для проведення ремонтних робіт, оплату праці персоналу. Відтак, несвоєчасна сплата споживачами вартості отриманих послуг має негативні наслідки для підприємства, такі як припинення послуги електропостачання, що, в свою чергу, блокує роботу позивача та унеможливлює надання послуг водопостачання та водовідведення, в результаті чого всі споживачі, в тому числі і ТзОВ «Трускавецький водоканал» залишаються без води.

Так, позивач звертає увагу суду на те, що пунктом 2.1. Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 року №37 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 26.04.2002 року за №403/6691 передбачено право позивача, серед іншого, відключати підприємства від мереж водопроводу та каналізації після письмового попередження у разі відсутності договору або ухиленні від укладання або продовження (переукладення) договору; несплати або несвоєчасної оплати послуг водовідведення; невиконання підприємствами умов договору, цих Правил та заходів з нормалізації якості та режиму скиду стічних вод; а також негайно після усного попередження у разі загрози виходу з ладу мереж або споруд каналізації, порушення технологічного режиму роботи очисних споруд. При цьому за збитки підприємств - порушників водоканал відповідальності не несе.

Окрім того, позивач вказує на те, що спірні положення договору не суперечать чинному законодавству, оскільки пунктами 1, 2 та 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630, оскільки вказані Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг і фізичною та юридичною особою.

Так, на думку позивача, відповідач отримує від позивача послугу з постачання холодної води і водовідведення не для задоволення власних потреб у холодній воді та водовідведення, як це передбачено пунктом 2 Правил, а для надання аналогічних послуг споживачам міста Трускавець. Тобто тут не йде мова про комунальні послуги, а про купівлю води та скидання стоків. Відповідач закуповує матеріальний ресурс для здійснення господарської діяльності

Таким чином позивач приходить до висновків, що право на припинення водопостачання та приймання стічних вод надано КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради чинним законодавством України, спірними пунктами конкретизуються умови договору, а Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України лише визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 23.04.2013 року за вх. №13963/13, позовні вимоги позивача заперечує у повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, виходячи з наступного.

21.01.2013 року відповідач отримав від позивача два примірника проекту договору від 02.01.2013 року про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення для розгляду та підписання.

У відповідності до вимог частини четвертої статті 181 ГК України, відповідачем складено протокол розбіжностей щодо окремих умов договору, про що було зроблено застереження у договорі.

Так, договір, за виключенням пунктів 6, 7.2.3., 7.7.5., 8.3.2., набрав чинності 31.01.2013 року, а, згідно частини сьомої статті 181 ГК України, якщо сторона - виконавець за договором, яка в установленому порядку визнана монополістом на ринку товарів, робіт, послуг, не передасть до суду розбіжностей, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. Так, на думку відповідача, позивач є виробником - виконавцем послуг з водопостачання та водовідведення, в установленому законом порядку це підприємство визнано монополістом. Таким чином, оскільки позивач до 19.02.2013 р. не передав до суду ті розбіжності, що залишились неврегульованими, то договір про надання послуг з постачання холодної води і водовідведення набрав чинності в редакції відповідача, тобто з врахуванням протоколу розбіжностей. Відтак, позивач, згідно умов договору від 31.01.2013 року, не має права на обмеження (припинення) водопостачання та припинення приймання стічних вод міста Трускавця.

Окрім того, відповідач звертає увагу суду на той факт, що ПАТ «Львівобленерго» припиняє електропостачання на об'єкти позивача у зв'язку з систематичним порушенням КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради строків розрахунків за спожиту електроенергію, що підтверджується, зокрема, долученим до позовних матеріалів Повідомленням про припинення постачання електроенергії суб'єктам господарської діяльності від 31.01.2013 року №П39798 (належним чином завірена копія повідомлення долучена до матеріалів справи). Внаслідок відімкнення електропостачання позивачу місто Трускавець залишається без води до повного відновлення електропостачання, котре здійснюється протягом 5 календарних днів з дня проплати при тому, що відповідач в повному обсязі і в обумовлені договором строки розраховується за послуги водопостачання та водовідведення з позивачем , і не має заборгованості за електроенергію. Вказане твердження відповідач підтверджує долученими супровідним листом від 16.05.2013 року вх. №17099/13 до матеріалів справи копіями рахунків-фактур та платіжних доручень про їх сплату за період з січня по березень 2013 року. Окрім того, як вбачається із Довідки ТзОВ «Трускавецький водоканал» від 15.05.2013 №555, протягом 2013 року у відповідача існує постійна переплата за отримані комунальні послуги, розрахунки за надані комунальні послуги проводяться відповідачем вчасно і у повному обсязі.

Відповідач звертає увагу суду на те, що про припинення водопостачання на місто Трускавець позивач може повідомити за годину до відключення, або після припинення подачі води. Так, листом від 18.10.2012 року №1732, отриманим відповідачем по факсу в 14 год. 49 хв., позивач повідомив, що о 13 год. 55 хв. год. ПАТ «Львівобленерго» припинило подачу електроенергії на водозабір «Гірне». За таких обставин відповідач не в змозі завчасно попередити місто, зокрема, мешканців, про припинення водопостачання. Як результат, зазначає відповідач, мешканці міста та відпочивальники масово пред'являють обґрунтовані претензії до підприємства.

Договір між позивачем та відповідачем укладається на основі типового договору, який затверджено постановою КМУ від 21.07.2005 року №630 Про затвердження правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення). Пункт 1 цих Правил зазначає, що Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг, і фізичною та юридичною особою.

Так, відповідач вказує, що відповідні твердження знаходять своє відображення у позовній заяві. Але погоджуючись з тим, що Правила регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг, і що сторони укладають договір на основі цих Правил та затвердженого Постановою КМ України типового договору, позивач стверджує, що у правовідносинах між сторонами не йдеться про комунальні послуги.

Предметом договору, на думку відповідача, є все таки комунальні послуги, а укладається він сторонами у відповідності до норми частини четвертої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Так, відповідач зазначає, що рішенням господарського суду Львівської області у справі №5015/7518/11 за позовом ТОВ «Трускавецький водоканал» до КП «Дрогобичводоканал» про порядок застосування тарифу на послугу водовідведення, встановлено, що між сторонами існують правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання комунальних послуг. Отже, на думку відповідача, в правовідносинах сторін позивач є виробником комунальних послуг з водопостачання та водовідведення на ринку комунальних послуг, і виконавцем цих послуг для відповідача. Закуповуючи такі послуги, відповідач є виконавцем комунальних послуг для своїх споживачів, зокрема, населення. Тобто, обидва підприємства здійснюють господарську діяльність, спрямовану на забезпечення житлово-комунальними послугами - послугами з водопостачання та водовідведення - споживачів у місті Трускавці, в тому числі населення, яке має питому вагу серед споживачів міста.

Окрім того, відповідач вказує на те, що в Програмі реформування та розвитку житлово-комунального господарства м. Дрогобича на 2011-2016 роки визначені проблеми ЖКГ, зокрема:

- зношеність значної частини обладнання КП «Дрогобичводоканал», яке вичерпало свій ресурс, внаслідок чого має місце велика енергоємність затрат на виробництво холодної води;

- заборгованість населення м. Дрогобича, яке є найбільшим боржником. Стабілізація фінансового стану КП «Дрогобичводоканал» полягає:

- в організації збору коштів від споживачів, зокрема, від населення;

- в реалізації нових технологій;

- у формуванні реальної ціни на послуги.

Отже, на думку відповідача, через енергоємність затрат, заборгованість населення та низькі тарифи позивач не в змозі вчасно і в повному обсязі сплачувати за спожиту електроенергію. Щодо відповідача, то підприємство є найбільш дисциплінованим і добросовісним платником серед споживачів позивача, а відтак, в останнього немає підстав для включення до договору умов про припинення надання послуг або обмеження їх обсягу до рівня екологічної броні.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно статті шостої Закону України від 10.01.2002 року №2918-ІІІ «Про питну воду і питне водопостачання» державна політика у сфері питної води та питного водопостачання будується на принципі гарантованого першочергового забезпечення питною водою населення для забезпечення питних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб.

Нормами статті 16-1 Закону України «Про питну воду і питне водопостачання» встановлено, що з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру через припинення питного водопостачання споживачам (крім населення) у разі несплати або внесення не в повному обсязі плати за використану ними питну воду встановлюється екологічна броня питного водопостачання. Оплата питної води, використаної в межах встановленої екологічної броні питного водопостачання, здійснюється за рахунок коштів відповідних споживачів (крім населення). Порядок обмеження та складання переліку споживачів питної води, до яких застосовується обмеження питного водопостачання до рівня екологічної броні питного водопостачання, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку обмеження питного водопостачання до рівня екологічної броні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.2006 року №119 встановлено, що цей порядок визначає механізм обмеження питного водопостачання для споживачів (крім населення), які не внесли в установлені строки або внесли не в повному обсязі плату за використану ними питну воду (далі - споживачі), до рівня екологічної броні - мінімального рівня використання питної води (далі - обмеження) з метою запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Пунктом 6 вказаного Порядку передбачено, що перелік споживачів, на яких поширюється обмеження, складається регіональними комісіями з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій за погодженням з територіальними органами Мінприроди та МНС. До переліку включаються споживачі, об'єкти яких відповідно до законодавства належать до категорії потенційно небезпечних об'єктів та об'єктів підвищеної небезпеки.

Перелік затверджується Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями на один календарний рік і на 1 січня поточного року доводиться до підприємств питного водопостачання

Станом на час розгляду справи в судовому засіданні доказів включення відповідача до Переліку споживачів, на яких поширюється обмеження питного водопостачання до рівня екологічної броні та мінімального рівня обмеження постачання сторонами суду не заявлено та не подано.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Приписами пункту 2.1. Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 року №37 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 26.04.2002 року за №403/6691 передбачено право позивача, серед іншого, відключати підприємства від мереж водопроводу та каналізації після письмового попередження у разі відсутності договору або ухиленні від укладання або продовження (переукладення) договору; несплати або несвоєчасної оплати послуг водовідведення; невиконання підприємствами умов договору, цих Правил та заходів з нормалізації якості та режиму скиду стічних вод; а також негайно після усного попередження у разі загрози виходу з ладу мереж або споруд каналізації, порушення технологічного режиму роботи очисних споруд. При цьому за збитки підприємств - порушників водоканал відповідальності не несе.

Пунктом 1 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 передбачено, що ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (далі - виконавець), і фізичною та юридичною особою (далі - споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі - послуги).

Пунктом 3 вказаних Правил встановлено, що послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Згідно пункту 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Відповідно до статті 1 Закону України від 24.06.2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» виробником комунальних послуг є суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; виконавцем - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору, а споживачем - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Нормами статті 3 вказаного Закону передбачено, предметом його регулювання є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.

Відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв на:

1) проведення ремонтних і профілактичних робіт виконавцем/виробником за графіком, погодженим з виконавчими органами місцевих рад або місцевими державними адміністраціями згідно з нормативними документами. Допустима тривалість перерв у наданні послуг, їх періодичність встановлюються Кабінетом Міністрів України на підставі стандартів, нормативів, норм, порядків та правил експлуатації, проведення випробувань теплових мереж, поточного і капітального ремонтів, реконструкції об'єктів житлового фонду;

2) міжопалювальний період для систем опалення, рішення про початок та закінчення якого приймається виконавчими органами відповідних місцевих рад або місцевими державними адміністраціями виходячи з кліматичних умов згідно з правилами та іншими нормативними документами;

3) ліквідацію наслідків аварій або дії обставин непереборної сили. Перерва у наданні комунальних послуг, яка виникла внаслідок аварії або дії обставин непереборної сили, має бути ліквідована у найкоротші терміни, що визначаються нормативними документами. Якщо ліквідація наслідків аварії або дії обставин непереборної сили потребує більше однієї доби, виконавець/виробник спільно з органами місцевого самоврядування здійснює заходи щодо зменшення її негативного впливу на споживачів.

Так, вказана стаття не містить положень щодо можливості припинення надання комунальних послуг у випадку невиконання або неналежного виконання умов договору щодо оплати наданих виробником комунальних послуг.

Приписами статті частини четвертої статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено, що у разі якщо виконавець не є виробником, відносини між ним та виробником регулюються окремим договором, який укладається відповідно до вимог цієї статті.

Пункт 4 статті 179 ГК України передбачає, що при укладенні господарський договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Відповідно до статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що, у випадку наявності заперечень щодо окремих умов договору, сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

Приписами частини сьомої статті 181 ГК України встановлено, що у випадку, коли сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Як вбачається із матеріалів справи та підтверджується в судовому засіданні представником позивача, протокол розбіжностей до договору отримано КП «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради 21.02.2013 року, а позов надіслано до суду 12.03.2013 року, що підтверджується відтиском календарного штампу поштового відділення на поштовому конверті з позовними матеріалами.

Таким чином суд дійшов до висновку про те, що строк передачі неврегульованих розбіжностей при укладенні договору в порядку, передбаченому частиною сьомою статті 181 ГК України, позивачем не пропущено.

Згідно частини третьої статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Частиною першою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть гос подарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до право порушників господарських санкцій на підставах і в по рядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно статті 8 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду для захисту його конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Як вказано у статті 16 ЦК України, суд може захистити порушене, оспорюване або невизнане цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно приписів статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши та дослідивши матеріали справи і подані сторонами докази, оцінив їх в сукупності та прийшов до висновку, що позов не є документально та нормативно обґрунтований, відповідачем спростований, а тому в його задоволенні слід відмовити повністю.

Судові витрати покласти на сторони відповідно до статті 49 ГПК України та залишити сплачений за подання позовної заяви до суду платіжним дорученням від 12.03.2013 року №1556 судовий збір в розмірі 1 147 грн. 00 коп. за позивачем.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 20, 22, 32 - 34, 43, 44, 49, 77, 82 - 85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Залишити сплачений за подання позовної заяви до суду платіжним дорученням від 12.03.2013 року №1556 судовий збір в розмірі 1 147 грн. 00 коп. за Комунальним підприємством «Дрогобичводоканал» Дрогобицької міської ради Львівської області (82100, Львівська область, м. Дрогобич, вул. Федьковича, буд. 11; код ЄДРПОУ 03348910).

05.06.2013 року прийнято, підписано та проголошено вступну і резолютивну частини рішення. Описову та мотивувальну частину рішення оформлено відповідно до статті 84 ГПК України 10.06.2013 року.

Рішення може бути оскаржено в порядку ст. ст. 91 - 93 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 ГПК України.

Суддя Козак І.Б.