Постанова № 31709048, 31.05.2013, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 27» травня 2013 р. Справа №922/637/13-г

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Білоусова Я.О. суддя Кравець Т.В.,

при секретарі Ісаєвій А.Ю.,

за участю представників сторін:

позивача - Шльонських О.М., за довіреністю від 21.01.2013 року;

відповідача - Ісаченков І.О., за довіреністю №01/922 від 30.04.2013 року;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис», м.Харків (вх.№1169Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2013 року по справі №922/637/13-г,

за позовом Приватного підприємства «УТИС», м.Харків,

до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис», м.Харків,

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство «УТИС» (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою щодо стягнення з відповідача - Публічного акціонерного товариства «АКБ «Базис» в особі Першої Харківської філії Публічного акціонерного товариства «АКБ «Базис» грошових коштів у розмірі 73500,16 грн. Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1720,50 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 04.03.2013 року по справі №922/637/13-г (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» на користь Приватного підприємства «УТИС» грошові кошти у розмірі 73500,16 грн.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» на користь Приватного підприємства «УТИС» судовий збір у розмірі 1720,50 грн.

Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний банк «Базис» з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2013 року по справі №922/637/13-г та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «УТИС» відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції невірно застосовано приписи Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також не врахованого того, що позивач самостійно обрав спосіб задоволення своїх вимог до відповідача саме в рамках ліквідаційної процедури, що підтверджується направленням заяви з вимогами, акцептуванням вимог позивача ліквідатором у розмірі 73500,16 грн. та включенню їх до реєстру вимог кредиторів.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.04.2013 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» прийнято до провадження та призначено до розгляду.

15.05.2013 року представник позивача надав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№3900), в якому просить апеляційну скаргу відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

В обґрунтування своєї позиції по справі позивач зазначає, що дії відповідача по невиконанню розрахункових документів є такими, що порушують умови укладеного між позивачем та відповідачем договору, в зв'язку з чим такі дії стали підставою для звернення до суду з позовною заявою. Позивач також вказує, що зобов'язання відповідача у даних спірних правовідносинах являються зобов'язаннями, які пов'язані з обслуговуванням господарської діяльності банку, на які не поширюється мораторій у розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що у даних правовідносинах банк визнається повіреним клієнта, який надає послуги по виконанню платіжних доручень. При цьому, банк по відношенню до клієнта не є боржником за грошовим зобов'язанням, отже, клієнти не є кредиторами банку.

Ухвалою суду від 15.05.2013 року розгляд справи було відкладено у зв'язку із нез'явленням в судове засідання представника апелянта та для забезпечення повного, всебічного та об'єктивного розгляду апеляційної скарги.

До початку судового засідання 27.05.2013 року відповідач надав через канцелярію суду додаткові письмові пояснення (вх.№4281), в яких виклав інформацію щодо його ліквідації та надав документи в підтвердження того факту, що позивач звертався до нього з кредиторськими вимогами, які акцептовані та включені до реєстру вимог кредиторів, про що у встановленому Законом порядку було повідомлено позивача. Зазначені пояснення та документи були долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 27.05.2013 року представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги у повному обсязі та просив її задовольнити.

Представник позивача проти позиції апелянта заперечував з підстав, викладених у його відзиві.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, заслухавши пояснення представників сторін, а також перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

29.05.2007 року між позивачем, як клієнтом, та відповідачем, як банком, було укладено договір банківського рахунку №1548/3 для здійснення розрахунково-касового обслуговування, відповідно умов якого банк зобов'язався здійснювати розрахунково-касове обслуговування рахунку позивача.

Відповідно до п.1.1 договору, банк відкрив клієнту поточний рахунок в українській гривні №260033011548.

Пунктом 2.1.1 договору визначено, що клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства, крім випадків обмеження права розпорядження коштами у випадках встановлених законодавством України.

Пунктом 2.3.1 договору встановлений обов'язок банку приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові, грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Між сторонами також було укладено договір за яким відповідач (банк) взяв на себе банківське обслуговування позивача (клієнта) в системі електронних платежів, а також інших документів довільного формату по рахунках згідно додатку № 1 з використанням програмного комплексу Клієнт-Банк «Стиль». До вказаного договору між сторонами було підписано додатки № 1-3.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач платіжними дорученнями: №60 від 13.04.2012 року №№ 64, 65, 66, 67, 68 від 18.04.2012 року та №73 від 21.06.2012 року надав відповідачу розпорядження про перерахування грошових коштів, які знаходяться на рахунку позивача, згідно з призначенням платежу, зазначеному в дорученні.

Проте, відповідач вищевказані платіжні доручення не виконав та грошові кошти не перерахував.

Відповідно до пункту 1.12 «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 року №22, банк (філії, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання/стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на облікування за позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувану про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини «Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку»; ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності.

Відповідач 20.04.2012 року, 23.04.2012 року та 26.06.2012 року надав позивачу повідомлення про невиконання розрахункового документа №718 від 20.04.2012 року, №749, №750, №751, №752, №753 від 23.04.2012 року та №1134 від 26.06.2012 року, в яких повідомив, що у зв'язку із тим, що немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку вищевказані платіжні доручення не виконано. Крім того, відповідач узяв вищезазначені платіжні доручення для облікування за позабалансовим рахунком №980423011548.

Таким чином, відповідач (банк) діяв відповідно до приписів «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» без порушення вимог законодавства України, що виключає висновок суду першої інстанції про неправомірність дій відповідача.

Постановою Правління Національного банку України від 20.04.2012 року №168 у Публічному акціонерному товаристві «Акціонерний комерційний банк «Базис» призначена тимчасова адміністрація строком на шість місяців з 23.04.2012 року до 23.12.2012 року та з метою створення сприятливих умов для відновлення фінансового стану введено повний мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на три місяці з 23.04.2012 року до 23.07.2012 року.

У відповідності до ч.1 ст. 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, що діяла на той момент) Національним банком України розміщено інформацію про призначення тимчасової адміністрації на своєму офіційному веб-сайті та у газеті «Урядовий кур'єр» №74 від 24.04.2012 року.

Згідно ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції від 05.07.2012 року) тимчасова адміністрація - це процедура, що застосовується Національним банком України при здійсненні банківського нагляду за обставин, передбачених цим Законом.

Відповідно до ст. 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» тимчасова адміністрація приступає до виконання своїх обов'язків негайно після прийняття рішення про її призначення.

26.04.2012 року, тобто після введення тимчасової адміністрації, позивач звернувся до відповідача з заявою вих.№26/04/1 від 26.04.2012 року про розблокування грошових коштів для здійснення платежів. Однак, 17.05.2012 року відповідач надав відповідь на заяву, в якій повідомив що у ПАТ «АКБ «Базис» з 23.04.2012 року введено повний мораторій на задоволення вимог кредиторів, а також те, що ним робиться все можливе для відновлення своєї платоспроможності та для виконання свої зобов'язань за договором банківського рахунку.

Частина 1 статті 1074 Цивільного кодексу України встановлює, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також: у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України під час здійснення тимчасової адміністрації має право повністю або частково на строк не більше ніж три місяці ввести мораторій на задоволення вимог кредиторів банку.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» мораторій - це зупинення виконання банком зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Частиною 3 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», встановлено що, протягом дії мораторію: забороняється здійснювати стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення, та вжиття заходів, спрямованих на забезпечення такого стягнення відповідно до законодавства України; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо пати податків і зборів (обов'язкових платежів).

При цьому, у відповідності з частиною 2 статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Також, ст. 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність визначає, що мораторій не поширюється на зобов'язання, які пов'язані з обслуговуванням господарської діяльності банку, в тому числі виплатою заробітної плати, авторської винагороди, відшкодуванням шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників банку, а також вимоги кредиторів щодо виплати заробітної плати, аліментів, пенсій, стипендій, соціальних допомоги у межах установлених тимчасовим адміністратором лімітів. Крім того, мораторій не поширюється на зобов'язання банку з перерахування органам Пенсійного фонду України єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, на зобов'язання з повернення фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування розміщених на депозитних рахунках у банках тимчасово вільних коштів, у тому числі резервів коштів цих фондів.

Тобто, відповідач не в змозі виконати зобов'язання щодо перерахування коштів згідно платіжних доручень №60 від 13.04.2012 року №№ 64, 65, 66, 67, 68 від 18.04.2012 року та №73 від 21.06.2012 року, у зв'язку із тим, що введено мораторій, дія якого поширюється на правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем щодо перерахування грошових коштів.

Крім того, призначення у банку тимчасової адміністрації та ведення мораторію на задоволення вимог кредиторів, яким в силу закону та постанови НБУ на термін дії мораторію зупинено виконання банком зобов'язань перед кредиторами, у тому числі і перед позивачем, не тільки унеможливлюють виконання відповідачем платіжних документів позивача, а й унеможливлює вчинення дій направлених на повернення грошових коштів позивачу, які знаходяться на його рахунку.

На думку колегії судів, суд першої інстанції необґрунтовано послався на те, що зобов'язання відповідача у даних спірних правовідносинах являються зобов'язаннями, які пов'язані з обслуговуванням господарської діяльності банку, оскільки необхідно розмежовувати поняття господарської діяльності та поняття забезпечення господарської діяльності.

Спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли з підстав неналежного виконанням банку умов договору та предметом розгляду даної справи є стягнення коштів, які знаходять на поточному рахунку в установі банку. Тобто, розгляд справи пов'язаний з дослідженням, зокрема, обставин щодо належного проведення банком його господарської діяльності, що не є тотожнім поняттям - обслуговування господарської діяльності.

Таким чином, на думку колегії судів, суд першої інстанції необґрунтовано послався на те, що мораторій на спірні правовідносини не поширюється у зв'язку із приписами частини 4 статті 85 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки вона містить припис про те, що мораторій не поширюється на зобов'язання, які пов'язані саме з обслуговуванням господарської діяльності банку, а не при здійсненні господарської діяльності банку.

Колегія суддів також вважає, що посилання місцевого господарського суду в оскаржуваному рішенні на те, що відповідач не є боржником у зобов'язанні (за договором про розрахунково-касове обслуговування), а позивач - кредитором - особою, на користь якої зобов'язаний виконати певні дії, оскільки зобов'язальні правовідносини пов'язані з правом власності (речовим правом) та виконання майнових зобов'язань призводить до виникнення, зміни чи припинення права власності, чого не відбувається між сторонами у зобов'язаннях за договором банківського рахунку є необґрунтованими та спростовуються нормами чинного законодавства.

Зокрема, відповідно до приписів статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Цивільного кодексу України.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 510 Цивільного кодексу України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Таким чином, оскільки 29.05.2007 року між позивачем та відповідачем укладено договір банківського рахунку №1548/3 на здійснення розрахунково- касового обслуговування, відповідно до умов якого відповідач відкрив позивачу поточний рахунок та взяв на себе зобов'язання здійснювати його розрахунково-касове обслуговування, зокрема, виконувати розпорядження про перерахування відповідних сум з рахунку, на вказані зобов'язання розповсюджуються положення розділу І глави 47 Цивільного кодексу України («Загальні положення про зобов'язання») і в даному разі позивач є кредитором за договором банківського рахунку №1548/3, а відповідач є боржником.

23.08.2012 року Постановою Правління Національного банку України №357 «Про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» з 28.08.2012 року відкликано банківську ліцензію, ініційовано процедуру ліквідації та призначено ліквідатора ПАТ «АКБ «Базис» Ладоненко Віру Миколаївну.

В подальшому 21.01.2013 року Постановою Правління Національного банку України №19 «Про зміну ліквідатора Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» з 21.01.2013 року припинено повноваження ліквідатора ПАТ «АКБ «Базис» Ладоненко Віри Миколаївни та призначено ліквідатором Гонтар Ганну Анатоліївну.

Згідно з вимогами пункту 3 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» процедура ліквідації банку, ініційована до набрання чинності цим законом, здійснюється у відповідності до законодавства, що діяло до набрання чинності вказаним законом.

Набрання чинності Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 року відбулось 22.09.2012 року у зв'язку з офіційним опублікуванням в газеті «Голос України» від 21.03.2012 року №51.

У зв'язку з тим, що процедуру ліквідації ПАТ «АКБ «Базис» було розпочато з 28.08.2012 року, тобто до набрання чинності Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», до процедури ліквідації ПАТ «АКБ «Базис» повинно застосовуватись законодавство, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Отже, питання організаційних і правових засад створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків в даному випадку регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність», в редакції від 05.07.2012 року.

У відповідності з частиною 1 статті 89 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідатором опубліковано відомості відкриття ліквідаційної процедури у газеті «Урядовий кур'єр» №155 від 30.08.2012 року.

Згідно з пунктом 9.1. глави 9 розділу 6 Постанови Правління Національного банку України від 28.08.2012 року №369 «Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» ліквідатор протягом п'яти робочих днів із дня розміщення інформації про початок ліквідаційної процедури в засобах масової інформації має повернути кредиторам розрахункові документи, що не сплачені в строк з вини банку. Одночасно ліквідатор повідомляє про початок ліквідаційної процедури та про строк, протягом якого кредитори мають право заявити про свої вимоги до банку, а також: зазначає адресу для їх надсилання.

Згідно з частиною 1 статті 93 Закону України «Про банки і банківську діяльність» ліквідатор припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення одного місяця з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури.

Частиною 2 статті 93 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що ліквідатор протягом трьох місяців з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 93 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ліквідатор протягом трьох місяців з дня опублікування оголошення про початок ліквідаційної процедури складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України.

На виконання норм глави 16 (ліквідація банків) Закону України «Про банки і банківську діяльність» позивачем за вх.№1541 від 19.09.2012 року подано вимогу про задоволення вимог кредитора у сумі 73500,16, що знаходяться на поточному рахунку №260033011548.

28.11.2012 року за вих.№558 відповідач надав позивачу повідомлення про акцептування вимог кредитора у сумі 73500,16 грн. що знаходяться на поточному рахунку №260033011548.

Отже, позивачем до моменту звернення з даною позовною заявою до господарського суду Харківської області самостійно вже було обрано спосіб захисту своїх прав та вжито заходів передбачених Законом України «Про банки і банківську діяльність» з метою подальшого погашення його кредиторських вимог.

Нормами глави 16 (ліквідація банків) Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено певний порядок погашення вимог кредиторів, в період здійснення ліквідаційної процедури банка, а стягнення з відповідача коштів на підставі договору банківського рахунку є не можливим, оскільки це фактично є погашенням вимог кредитора в порушення порядку, встановленого ст. ст. 93, 96 Закону «Про банки і банківську діяльність» та поза межами встановленої ліквідаційної процедури.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне відзначити, що безпідставність позовних вимог випливає також зі змісту ч.2 ст. 67 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої у разі ліквідації боржника - юридичної особи виконавчий документ надсилається ліквідаційній комісії (ліквідатору) для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення у встановленому законом порядку.

Таким чином, навіть у разі задоволення даних позовних вимог і видачі на підставі відповідного рішення суду виконавчого документа, цей виконавчий документ буде надісланий ліквідатору ПАТ «АКБ «Базис» для виконання рішення у встановленому законом порядку, тобто, в порядку черговості встановленої ч.1 ст. 96 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що при прийнятті рішення господарським судом Харківської області від 04.03.2013 року по справі №922/637/13-г неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та невірно застосовано норми матеріального права, тому рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2013 року підлягає скасуванню, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 91, 101, п. 2 ст. 103, п. 1, п. 4 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Базис» задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 04.03.2013 року по справі №922/637/13-г скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким в задоволені позовних вимог Приватного підприємства «УТИС» - відмовити.

Повний текст постанови складено 31 травня 2013 року.

Головуючий суддя Хачатрян В.С.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Кравець Т.В.