Постанова № 31708932, 03.06.2013, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2013 року Справа № 901/1014/13

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Гонтаря В.І.,

суддів Борисової Ю.В.,

Волкова К.В.,

за участю представників сторін:

позивача: Шуригін Роман Олександрович, довіреність № б/н від 12.03.13, товариство з обмеженою відповідальністю "Маритен";

відповідача: Березовчук Марія Леонідівна, довіреність № б/н від 31.05.13, державне підприємство "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ";

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 16 квітня 2013 року у справі № 901/1014/13

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Маритен" (вул. Короленко, буд. 15, кв. 10, Дніпропетровськ,49000)

до державного підприємства "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" (вул. Б. Хмельницького, 11, смт. Первомайське, Первомайський район, АРК, 96300)

про стягнення 1211927,00 грн.

ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Маритен" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою про стягнення з державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая на свою користь заборгованості у розмірі 1020150,00 грн., суми індексу інфляції у розмірі 8150,00 грн., суми 3% річних в розмірі 30605,00 грн., суми пені в розмірі 153022,00 грн. та понесені судові витрати.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 193, 232 Господарського кодексу України, статях 512, 514, 625, 692 Цивільного кодексу України, положеннях Господарського процесуального кодексу України та мотивовані неналежним виконанням державним підприємством радгосп-завод ім.1 Мая своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №295 від 23 березня 2010 року, укладеним між ним та комунальним підприємством "Альянс", в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар (засоби захисту рослин), у зв'язку із чим, у відповідача перед позивачем, який придбав право вимоги за договором про відступлення права вимоги від 10 лютого 2012 року, укладеним між останнім та комунальним підприємством "Альянс", утворилась заборгованість в розмірі 1020150,00 грн. несплата якої новому кредитору у добровільному порядку і явилась підставою для звернення до суду з вимогами про її примусове стягнення з нарахованими на суму заборгованості пенею, інфляційними втратами та 3% річних.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Маритен" 1020150,00 грн. основного боргу, 77458,93 грн. пені, 5100,75 грн. інфляційних втрат, 30605,00 грн. - 3% річних та 5000,00 грн. судового збору, також стягнуто з державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая в доход Державного бюджету судовий збір у розмірі 17666,29 грн.

Не погодившись з рішенням суду, державне підприємство радгосп-завод ім.1 Мая звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що рішення винесена з порушенням норм процессуального та матеріального права, та підлягає скасуванню, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.

Так, заявник апеляційної скарги зазначає що, ненадання до суду первинних фінансових бухгалтерських документів тягне за собою недоведеність позовних вимог, а отже відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Також звертає увагу на те, що між сторонами відсутні будь-які господарські правовідносини, зобов'язання, та взагалі не може існувати будь-яке порушення прав позивача та відсутній предмет спору.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського апеляційна скарга призначена до розгляду на 03 червня 2013.

Представник відповідача у судове засідання з'явився, на задоволенні апеляційної скарги наполягав, та надав письмові пояснення по справі, в яких просив рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2013 року скасувати, та повністю відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача у судове засідання з'явився, проти апеляційної скарги заперечував, та рішення місцевого суду просив залишити без змін.

Повторно розглянувши матеріали справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Державне підприємство радгосп-завод ім.1 Мая (за договором покупець) та комунальне підприємство "Альянс" (за договором продавець) уклали договір купівлі-продажу №295, відповідно до пункту 1.1 якого, продавець зобов'язався передати у власність покупця належне продавцю майно, а покупець зобов'язався прийняти це майно та оплатити його (а.с. 38).

У пункті 1.2 сторони договору узгодили, що майном є засоби захисту рослин.

Досліджуючи умови даного договору, встановлено, що сторони при його укладанні визначили ціну договору (3000000,00 грн. - пункт 2.1), умови платежу та форму оплати (безготівковий розрахунок, с/г продукція - пункт 3.2), визначили свої зобов'язання (пункти 5.1-5.2.3), строки їх виконання (покупець оплачує майно до 25 вересня 2010 року зі строком дії договору з 23 березня 2010 року по 31 грудня 2013 року - пункти 4.1-4.3), відповідальність за невиконання та неналежне виконання умов договору (розділ 6), порядок зміни та доповнень договору (розділ 9) та інше. Договір підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень і скріплений печатками підприємств.

Матеріали справи свідчать про те, що станом на 04 жовтня 2010 року заборгованість покупця перед продавцем збільшилась до суми у 606176,00 грн., про що свідчить гарантійний лист державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая за вих. №380. У даному гарантійному листі відповідач повідомив покупця про те, що на виконання умов договору станом на 05 жовтня 2010 року ним було оплачено 34300,00 грн., а несплаченими залишились 606176,00 грн., які покупець у строк до 01 січня 2011 року зобов'язався погасити у повному обсязі згідно графіку. Вказаний лист підписаний директором заводу та скріплений печаткою.

У 2012 році через неналежне виконання покупцем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу №295 у покупця перед продавцем розмір заборгованості збільшився до 1020150,00 грн. Надавши гарантійний лист №122 від 14 березня 2012 року покупець підтвердив існування та виконання сторонами договору купівлі-продажу №295 від 21 березня 2010 року та у строк до 01 грудня 2012 року зобов'язався у повному обсязі внести оплату за отриманий по вказаному договору товар (засоби захисту рослин) на загальну суму 1020150,00 грн., згідно графіку. Вказаний лист також підписаний директором заводу і скріплений печаткою підприємства.

Судом 1-ї інстанції встановлено, що 10 лютого 2012 року комунальне підприємство "Альянс" (за договором первісний кредитор) та товариство з обмеженою відповідальністю "Маритен" (за договором новий кредитор) уклали договір про відступлення права вимоги, відповідно до пункту 1.1 якого, первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором за договором купівлі-продажу №295 від 23 березня 2010 року (далі - основний договір), укладеним між первісним кредитором та державним підприємством радгосп-завод ім.1 Мая (а.с. 44-45).

За пунктом 1.2 цього договору новий кредитор одержав право (замість первісного кредитору) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов'язань за основним договором.

При узгодженні пункту 3.1 даного договору первісний кредитор зобов'язався передати новому кредитору всю інформацію, яка є важливою для здійснення обов'язків за основним договором у термін до 17 лютого 2012 року.

На виконання умов вказаного договору 14 лютого 2012 року комунальне підприємство "Альянс" сповістило державне підприємство радгосп-завод ім.1 Мая про відступлення права вимоги, що виникло на підставі договору купівлі-продажу №295 від 23 березня 2010 року, укладеного між останнім та комунальним підприємством "Альянс" та повідомило про те, що сума боргу підлягає сплаті новому кредитору - товариству з обмеженою відповідальністю "Маритен", також, у повідомленні було вказано реквізити нового кредитора (а.с. 105).

Вказане повідомлення від 14 лютого 2012 року було отримано директором державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая Вовк Ігорем Володимировичем 15 лютого 2012, про що у повідомленні міститься підпис останнього з зазначенням про те, що повідомлення про відступлення права вимоги по договору купівлі-продажу №295 від 23 березня 2010 року отримано ним нарочним. Письмові зауваження та заперечення у повідомленні з боку боржника відсутні, докази зворотного в матеріалах на час розгляду справи сторонами представлені не були.

Стверджуючи, що у добровільному порядку сума заборгованості у розмірі 1020150,00 грн., що виникла на підставі договору купівлі-продажу №295 від 23 березня 2010 року, державним підприємством радгосп-завод ім.1 Мая новому кредитору оплачена не була, останній скористався своїм правом на звернення до суду з метою примусового стягнення всієї суми боргу з нарахованими на неї штрафними санкціями.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим дійшла висновку про відмову у її задоволенні, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що за своєю правовою природою та ознаками укладений між відповідачем та комунальним підприємством "Альянс" договір є договором купівлі-продажу, предметом якого є засоби захисту рослин, загальні положення про який встановлені статтею 655 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з приписами статті 193 Господарського кодексу України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Аналогічний припис міститься в статті 526 Цивільного кодексу України.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Так, матеріали справи свідчать про те, що відповідач свої зобов'язання за договором купівлі-продажу №295 від 23 березня 2010 року, укладеного між комунальним підприємством "Альянс" та державним підприємством радгосп-завод ім.1 Мая належним чином не виконав, у порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України доказів погашення основної суми заборгованості у розмірі 1020150,00 грн., суду не надав.

Згідно з частиною 1 статті 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина 3 статті 512 Цивільного кодексу України).

У свою чергу частиною 1 статті 513 названого кодексу встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до приписів статті 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи із регламентації вищенаведених правових норм в сфері відносин з відступлення права вимоги, в разі заміни кредитора у зобов'язанні первісний кредитор повністю або у визначеній частині вибуває із зобов'язання. При цьому зміст основного зобов'язання, яке стало предметом уступки права вимоги, тобто обсяг прав та обов'язків його сторін, залишається незмінним, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.

Також, законодавець визначив, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ст. 516 ЦК України).

Втім, в тексті договорів відсутні будь-які обмеження щодо зміни кредитора, зокрема і щодо обов'язкової згоди боржника на заміну кредитора у зобов'язанні.

Також, слід зазначити, що договір про відступлення права вимоги є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, докази зворотного в матеріалах справи відсутні.

Матеріалами справи підтверджується, що про нового кредитора державне підприємство радгосп-завод ім.1 Мая було повідомлено первісним кредитором, а саме повідомленням від 14 лютого 2012 року, яке отримано 15 лютого 2012 року особисто директором державного підприємства радгосп-завод ім.1 Мая Вовк Ігорем Володимировичем нарочним без зауважень та заперечень. Будь-яких обмежень на передачу права вимоги нарахувань інфляційних, 3%річних, а також штрафних санкцій, не встановлено.

Разом з тим, з часу відступлення права вимоги заборгованість, яка виникла за відповідачем за отриманий товар згідно договору купівлі-продажу №295 від 23 березня 2010 року та яка складає 1020150,00 грн. відповідачем не погашалась.

Докази зворотного на час розгляду справи відповідачем представлені не були, у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Отже, аналізуючи сукупність встановлених обставин, вищенаведені приписи матеріального закону, судом встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання перед позивачем щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар за договором №295 від 23 березня 2010 року на суму 1020150,00 грн.

На підставі викладеного, враховуючи відсутність доказів погашення відповідачем спірної суми основної заборгованості, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 1020150,00 грн. на користь нового кредитора - товариства з обмеженою відповідальністю "Маритен" підлягають задоволенню.

Саме з цієї суми заборгованості слід виходити, розраховуючи інші заявлені позовні вимоги у даній справі.

Так, зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 15 березня 2012 року по 15 березня 2013 року у розмірі 30605,00 грн., інфляційні втрати за той же період у розмірі 8150,00 грн. та пеню у розмірі 153022,00 грн. за період з 15 березня 2012 року по 15 березня 2013 року.

При розгляді вказаних вимог, господарськими судами було встановлено наступне.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, приписами статей 534, 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України, а також статтями 229-234 Господарського кодексу України.

Так, у відповідності зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за увесь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов'язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Поряд з цим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Севастопольський апеляційний господарський суд погоджується з розрахунками 3% річних, та з врахуванням виникнення заборгованості з 15 березня 2012 року, встановлено, що загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача, станом на 15 березня 2013 року складає 30688,35 грн. (за період з 15.03.12 по 15.13.13 - 366 днів прострочення), втім позивачем до стягнення визначено суму яка є меншою від суми, обчисленої судом і враховуючи те, що заяви про збільшення позовних вимог в цій частині до суду від позивача не надходило, стягненню з відповідача підлягає 30605,00 грн. оскільки саме таку суму заявлено позивачем до відшкодування.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, умовами договору купівлі-продажу №295 від 23 березня 2010 року, зокрема у пункті 6.5, встановлено, що у разі несвоєчасної або неповної оплати засобів захисту рослин покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від не перерахованої суми за кожний день прострочення.

Матеріалами справи підтвердилось неналежне виконання зобов'язань відповідачем в частині повної та своєчасної оплати за отриманий товар, з огляду на що, станом на 14 березня 2012 року заборгованість відповідача склала 1020150,00 грн., що є підставою для нарахування відповідачу пені на вказану суму заборгованості.

Також колегія суддів погоджується з судом 1-ї інстанції відносно того, що розрахунок пені позивача, судом самостійно здійснено його перевірку та встановлено, що позивачем при обчисленні розміру пені не враховані приписи частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, вказана норма визначає строк нарахування пені, а договором сторони не встановили іншого порядку та строку нарахування пені ніж того, що передбачений чинним законодавством.

На підставі цього, заявлений позивачем до відшкодування розмір пені підлягає наступному коригуванню.

- за період з 15.03.2012 р. по 22.03.2012 р. - 3456,25 грн.

- за період з 23.03.2012 р. по 15.09.2012 р. - 74002,68 грн.

Таким чином, наявні в матеріалах справи документи дозволяють господарським судам зробити висновок про те, що загальний розмір пені, який має бути сплачений державним підприємством радгосп-завод ім.1 Мая за прострочення оплати поставленого позивачем товару, складає 77458,93 грн., а не 153022,00 грн., як обчислено позивачем. Отже, вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції стосовно того, що позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1020150,00 грн. основного боргу, 77458,93 грн. пені, 5100,75 грн. інфляційних втрат та 30605,00 грн. - 3% річних.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає доводи заявника апеляційної скарги неспроможними, з огляду на вимоги статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв'язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 квітня 2013 року у справі №901/1014/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В.І. Гонтар

Судді Ю.В. Борисова

К.В. Волков

Розсилка:

1. товариству з обмеженою відповідальністю "Маритен" (вул. Короленко, буд. 15, кв. 10, Дніпропетровськ, 49000)

2. державному підприємству "Радгосп-завод ім. 1 МАЯ" (вул. Б. Хмельницького, 11, смт. Первомайське, Первомайський район, АРК, 96300)