Постанова № 31698396, 05.06.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2013 року місто Київ № 810/1962/13-а

11.26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Шевченко А.В., при секретарі судового засідання Коваленко О.О., за участю представників

позивача: ОСОБА_1,

відповідача: Івашкевич О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_3доСквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової службипровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3, з адміністративним позовом до Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, з урахуванням збільшення позовних вимог, від 08.01.2013 року № 0009551701, від 08.01.2013 року № 0009561701, від 08.01.2013 року № 0009571701 та від 15.04.2013 року № 0001431700.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що податкові повідомлення-рішення Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 08.01.2013 року № 0009551701, від 08.01.2013 року № 0009561701, від 08.01.2013 року № 0009571701 та від 15.04.2013 року № 0001431700 прийняті відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України та підлягають скасуванню.

В призначений день та час у судове засідання з'явився представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем, зареєстрований Сквирською РДА Київської області відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Серії НОМЕР_6, місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_5.

З матеріалів справи вбачається, що 12.12.2012 року Сквирською МДПІ Київської області ДПС було проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 12.12.2012 року № 833/1701/НОМЕР_5 «Про результати планової документальної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ідентифікаційний номер: НОМЕР_5 за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року».

Перевіркою встановлено та в Акті зафіксовано наступні порушення вимог податкового законодавства:

- за результатами документальної перевірки позивача за 2011 рік збільшено суму валового доходу на 27 296, 00 гривень, витрати зменшено на 679 642, 00 гривень, внаслідок чого чистий дохід, який підлягає оподаткуванню збільшено на 706 938, 00 гривень;

- відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, податок на доходи фізичної особи-підприємця з прихованого доходу отриманий від підприємницької діяльності за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року визначено за ставкою згідно пункту 167.1 статті 167 Податкового кодексу України в сумі 106 040, 70 гривень, підлягає сплаті до бюджету;

- в порушення пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, позивачем завищено податковий кредит з ПДВ за березень-серпень 2011 року на суму 135 928, 33 гривень у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум ПДВ по придбанню транспортних послуг у ТОВ «Альфакомтрейд», в результаті чого занижено ПДВ за березень-серпень 2011 року на суму 135 928, 33 гривень, який підлягав сплаті до бюджету.

На підставі Акта перевірки від 12.12.2012 року № 833/1701/НОМЕР_5 Сквирською МДПІ Київської області ДПС були винесені наступні податкові повідомлення-рішення:

- від 08.01.2013 року № 0009551701 за платежем по податку на доходи фізичних осіб на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 106 040, 70 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 26 510, 18 гривень;

- від 08.01.2013 року № 0009561701 за платежем по ПДВ (період березень-липень 2011 року) на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 119 245, 00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1, 00 гривень;

- від 08.01.2013 року № 0009571701 за платежем по ПДВ (період липень-серпень 2011 року) на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 16 683, 33 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 4 170, 83 гривень.

Вищевказані податкові повідомлення-рішення відповідача були оскаржені позивачем в адміністративного порядку.

За результатами розгляду скарги позивача, Рішенням ДПС у Київській області про результати розгляду скарг від 28.03.2013 року № 171/с/10-206/090 залишені без змін податкові повідомлення-рішення Сквирської МДПІ Київської області ДПС від 08.01.2013 року № 0009561701 та № 0009571701, а податкове повідомлення-рішення від 08.01.2013 року № 0009551701 збільшено в частині грошового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб на суму 11 880, 36 гривень, і в частині застосованої штрафної санкції у розмірі 2 970, 09 гривень.

Також суд звертає увагу на наступні обставини, встановлені під час судового розгляду справи.

На адресу позивача 20.04.2013 року надійшло податкове повідомлення-рішення Сквирської МДПІ Київської області ДПС від 15.04.2013 року № 0001431700 за платежем по податку на доходи фізичних осіб на суму грошового зобов'язання за основним платежем - 11 880, 36 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 970, 09 гривень.

Як вбачається з листа про розгляд скарги на податкове повідомлення-рішення від 15.04.2013 року № 0001431700 Сквирської МДПІ Київської області ДПС від 07.05.2013 року № 250/7/17-022, вищевказане податкове повідомлення-рішення прийняте на підставі Рішення ДПС у Київській області про результати розгляду скарг від 28.03.2013 року № 171/с/10-206/090.

Рішенням ДСП у Київській області від 15.05.2013 року № 290/с/10-206/337, скарга позивача на податкове повідомлення-рішення Сквирської МДПІ Київської області ДПС від 15.04.2013 року № 0001431700 - залишена без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями Сквирської МДПІ Київської області ДПС від 08.01.2013 року № 0009551701, від 08.01.2013 року № 0009561701, від 08.01.2013 року № 0009571701 та від 15.04.2013 року № 0001431700, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив суд визнати їх протиправними та скасувати, що і є предметом даного позову.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та його контрагентом ТОВ «Альфакомтрейд» судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

01.03.2010 року між ТОВ «Квіза-Трейд» (замовник) та позивачем (експедитор) укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування. Згідно з предметом даного договору експедитор зобов'язується від свого імені та за свій рахунок укласти один або декілька договорів з перевізниками тощо. Відповідно до тарифів на транспортно-експедиційні послуги перевізника та маршрути, позивач повинен був здійснювати перевезення у межах міста Києва та міста Обухова, також здійснював міжміські перевезення по містах, вказаних у цьому додатку до договору.

З матеріалів справи встановлено, що позивач (експедитор, довірена особа замовника ТОВ «Квіза-Трейд») мав взаємовідносини з ТОВ «Альфакомтрейд» (перевізник) на підставі договору від 21.02.2011 року № 21323. Конкретні умови по кожному перевезенню за цим договором обумовлюються в разовій заявці.

Також господарські взаємовідносини позивача з його контрагентом ТОВ «Альфакомтрейд» підтверджуються договором, актами приймання-передачі виконаних робіт про надання транспортних послуг, податковими накладними, рахунками-фактури, платіжними дорученнями, подорожніми листами вантажного автомобіля тощо.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме послуги було надано та за якою ціною.

В Акті перевірки зазначено, що ФОП ОСОБА_3 неправомірно відніс до складу валових витрат витрати на закупку транспортних послуг у ТОВ «Альфакомтрейд» на суму 679 642, 00 гривень на тій підставі, що при проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації, а також згідно отриманих висновків ГВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі міста Києва щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Альфакомтрейд» за березень-серпень 2011 року.

Заперечуючи проти позову відповідач також зазначив наступне.

В ході перевірки встановлено, що позивач фактично у період, що перевірявся, здійснював за кодом 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту на загальній системі оподаткування.

Відповідачем від ДПІ у Голосіївському районі міста Києва отримано Акт від 30.11.2011 року № 1438/3-23-40-37414425 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альфакомтрейд» щодо підтвердження господарських відносин із контрагентами за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

В акті про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альфакомтрейд» встановлено відсутність в реєстраційних документах ТОВ «Альфакомтрейд» виду господарської діяльності «діяльність автомобільного вантажного транспорту», трудових ресурсів, основних засобів, а саме: транспортних засобів, на яких виконувались послуги по перевезенню вантажів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

При проведенні аналізу наявної в органі ДПС інформації, а також згідно отриманих висновків ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі міста Києва щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Альфакомтрейд» за березень-серпень 2011 року, які були надані службовими записками ГВПМ ДПІ у Голосіївському районі міста Києва від 28.09.2011 року № 4837/26-1/51 та від 04.11.2011 року № 5640/26-1/51 ТОВ «Альфакомтрейд» має ознаки «фіктивності», а саме: кількість працюючих - 1 особа; наявність основних засобів - відсутні; місцезнаходження не встановлено; проведено експертне дослідження документів експертом сектору техніко-криміналістичного забезпечення роботи Святошинського РУ ГУ МВС України в місті Києві № 1314 від 01.08.2011 року, в якому зазначено, що підпис від імені директора ТОВ «Альфакомтрейд» ОСОБА_4 в представлених на дослідженнях документах (Договір № 3701/28-417/1 від 04.05.2011 року про визнання електронних документів) ймовірно виконано не ОСОБА_4, а іншою особою. Крім цього, звітність за відповідні періоди надана в електронному вигляді, при роздруківці в графі «підпис керівника» зазначено прізвище ОСОБА_4

Аналізом поданої до ДПІ у Голосіївському районі міста Києва звітності з ПДВ за березень-серпень 2011 року та на підставі аналізу бази даних ІАС ДПА України «Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено наступне. У ТОВ «Альфакомтрейд» в додатку № 5 до податкової декларації з ПДВ в розділі «Податкові зобов'язання» відсутній контрагент ФОП ОСОБА_3, реєстраційний № НОМЕР_5.

Таким чином відповідач дійшов висновку про те, що факт придбання транспортних послуг у березні-серпні 2011 року на суму 679 642, 00 гривень (без ПДВ) у ТОВ «Альфакомтрейд» позивачем не підтверджено, чим порушено вимоги пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України.

Також відповідач дійшов висновку про неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми ПДВ по придбанню транспортних послуг у ТОВ «Альфакомтрейд» у результаті чого занижено ПДВ на суму 135 928, 00 гривень за березень-серпень 2011 року.

З вищевикладеними твердженнями відповідача суд не погоджується з тих підстав, що останнім не зазначено та не наведено конкретних правочинів між суб'єктами господарювання, по яких можна було робити висновки щодо відсутності чи наявності умов для реального настання результатів господарської діяльності.

Відповідач в Акті перевірки також вказав, що якщо платником податків здійснюються операції без мети реального настання правових наслідків, але з метою формування податкового кредиту та, як наслідок, несплата податків, то такі дії призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Також, необхідно зазначити, що поняття фіктивної юридичної особи законодавчо не закріплене.

Статтею 55-1 Господарського кодексу України передбачений вичерпний перелік встановлених законодавством ознак фіктивності, зокрема, ознаки фіктивності, що дають підстави для звернення до суду про припинення юридичної особи або припинення діяльності фізичною особою - підприємцем, в тому числі визнання реєстраційних документів недійсними:

зареєстровано (перереєстровано) на недійсні (втрачені, загублені) та підроблені документи;

незареєстровано у державних органах, якщо обов'язок реєстрації передбачено законодавством;

зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою передачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), померлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансово-господарську діяльність або реалізовувати повноваження;

зареєстровано (перереєстровано) та проваджено фінансово-господарську діяльність без відома та згоди його засновників та призначених у законному порядку керівників.

Отже, враховуючи вищевикладені положення статті 55-1 Господарського кодексу України, посилання відповідача на ознаки «фіктивності» з підстав, викладених в акті перевірки, не підпадають під законодавчо визначені поняття фіктивної юридичної особи.

Щодо завищення валових витрат, у зв'язку з чим і було донараховано податок на доходи фізичних осіб, суд відмічає наступне.

Перевіркою встановлено, що за результатами документальної перевірки позивача за 2011 рік збільшено суму валового доходу на 27 296, 00 гривень, витрати зменшено на 679 642, 00 гривень, внаслідок чого чистий дохід, який підлягає оподаткуванню збільшено на 706 938, 00 гривень.

Відповідно до пункту 177.1 статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Позивачем під час проведення перевірки надавалися всі первинні бухгалтерські документи, копії яких наявні у матеріалах справи, на підтвердження правомірності віднесення отриманих транспортних послуг від ТОВ «Альфакомтрейд» до складу валових витрат.

В Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Альфакомтрейд» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, слід зазначити наступне.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

Пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання послуг. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Альфакомтрейд» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме договором, актами приймання-передачі виконаних робіт про надання транспортних послуг, податковими накладними, рахунками-фактури, платіжними дорученнями, подорожніми листами вантажного автомобіля тощо.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Альфакомтрейд».

Також, слід відмітити, що фактично висновки перевіряючих ґрунтуються виключно на висновках акта перевірки ДПІ у Голосіївському районі міста Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки суєта господарювання ТОВ «Альфакомтрейд» код ЄДРПОУ 37414425 щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків покупцями за березень-серпень 2011 року» від 30.11.2011 року № 1438/3-23-40-37414425.

З акта перевірки ДПІ у Голосіївському районі міста Києва вбачається, що свідоцтво платника ПДВ було анульовано 27.09.2011 року (слід відмітити, що з пошуку в Реєстрі платників ПДВ вбачаться, що анулювання відбулося за ініціативою платника, тим більше на час спірних правовідносин березень-серпень 2011 року ТОВ «Альфакомтрейд» було платником ПДВ).

Також, з наданих представником позивача витягів з ЄДРЮОФОП вбачається, що ТОВ «Альфакомтрейд» знаходиться за адресою 69002, Запорізька область, місто Запоріжжя, Жовтневий район, вулиця Глісерна, будинок 24-А.

В акті перевірки ДПІ у Голосіївському районі міста Києва зазначає, що ТОВ «Альфокомтрейд» переходить до ДПІ у Жовтневому районі міста Запоріжжя, у зв'язку з чим був направлений запит щодо встановлення податкової адреси ТОВ «Альфакомтрейд». Тобто, фактично перевірку за адресою 01033, місто Київ, вулиця Гайдара, будинок 27/А, офіс 123 було проведено, вже після перереєстрації ТОВ «Альфакомтрейд» у місті Запоріжжя.

Також, відповідачем на підтвердження нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ «Альфакомтрейд» надано висновок спеціаліста від 01.08.2011 року № 1314 з якого вбачається, що підпис у договорі № 3701/28-417/1 від 04.05.2011 року ймовірно виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою.

Слід звернути увагу, що між позивачем та ТОВ «Альфакомтрейд» було укладено єдиний договір від 21.02.2011 року № 21323, що це за договір № 3701/28-417/1 від 04.05.2011 року і яке відношення він має до взаємовідносин позивача та ТОВ «Альфакомтрейд» відповідач жодним чином не обґрунтував ані під час проведення перевірки, ані під час судового розгляду.

Вирішуючи питання про реальність придбання у ТОВ «Альфакомтрейд» транспортних послуг з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Матеріалами справи підтверджено, що отримані позивачем послуги від ТОВ «Альфакомтрейд» були використані позивачем в обумовлений термін та в повному обсязі з метою виконання умов договору від 01.03.2010 року на транспортно-експедиційне обслуговування, укладеного між позивачем та ТОВ «Квіза-Трейд».

Позивачем були надані подорожні листи вантажного автомобіля, з яких вбачається, що ТОВ «Альфікомтрейд» надавали автомобільні засоби для здійснення перевезень за замовленнями ФОП ОСОБА_3

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Альфакомтрейд», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Слід відмітити, що податковий облік формують не самі по собі цивільні правочини, а саме господарські операції, тобто фактичний рух активів та/або зміни власного капіталу чи зобов'язань платника податку. Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення (проведення) їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення та дослідження первинних документів платника податків, наявність та законність складення яких, як фактично, так і юридично, буде підтвердженням здійснення таких операцій.

Із системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається висновок, що право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат виникає у платника податків за наявності сукупності таких елементів: наявності у сторін спеціальної податкової правосуб'єктності (особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ); фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій постачальником на користь покупця; наявності причинно-наслідкового зв'язку між операцією з придбання товарів чи послуг та потребою використання в господарській діяльності; документального підтвердження факту здійснення господарської операції сукупністю належним чином складених (оформлених) первинних та інших документів (у т.ч. платіжних), які зазвичай супроводжують операції певного виду та підтверджують їх фактичне виконання; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної (має усі обов'язкові реквізити).

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії документів, які підтверджують факт отримання послуг та, відповідно, сплату таких послуг.

Відтак, у ході судового розгляду справи позивачем спростовано висновки відповідача щодо відсутності реальних операцій, шляхом надання належних та допустимих доказів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій з надання транспортних послуг.

Згідно первинних бухгалтерських документів та податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та до складу валових витрат за відповідні періоди, що відображено у податкових деклараціях.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання позивачеві послуг документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для висновку суду щодо реальності господарської операції.

Відтак, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, що призвело до завищення валових витрат та заниження податку на додану вартість, з підстав визнання спірних правочинів нікчемними, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такі контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження господарських операцій, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо дій цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для донарахування сум податкового зобов'язання позивачеві. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняті оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту та валових витрат, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача є необґрунтованими.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставами для скасування податкових повідомлень-рішень, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки доводів не надав. Натомість позивач скористався своїм правом та надав суду всі належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 136, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Сквирської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 08.01.2013 року № 0009551701, від 08.01.2013 року № 0009561701, від 08.01.2013 року № 0009571701 та від 15.04.2013 року № 0001431700.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 здійснені ним судові витрати в сумі 2 442 (дві тисячі чотириста сорок дві) гривні 50 копійок.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Шевченко А.В.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 07 червня 2013 р.