Постанова № 31697724, 06.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 року Справа № 5015/564/12(5015/4500/11)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя : Ходаківська І.П.

судді: Данилова Т.Б. (доповідач), Яценко О.В.

розглянувши матеріали касаційної скаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 11.03.2013р.у справі господарського суду№5015/564/12(5015/4500/11) Львівської області за позовом ТОВ "Варіант-Логістик" додержавного територіально-галузевого об'єднання "Львівська залізниця" треті особи 1) Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція 2) Державна податкова інспекція у місті Львові про за участю представників сторін: позивача - відповідача - третіх осіб - стягнення заборгованості в розмірі 32 885,36грн. не з'явився не з'явився 1) не з'явився 2) не з'явився

Розпорядженням №03-05/568 від 31.05.2013р. змінено склад колегії суддів у справі №5015/564/12(5015/4500/11), призначеної до розгляду колегією у складі головуючого судді Першикова Є.В, суддів Данилової Т.Б., Ходаківської І.П., утворено колегію суддів у складі: головуючий суддя Ходаківська І.П., судді Данилова Т.Б., Яценко О.В.

В С Т А Н О В И В:

У червні 2008 року ТОВ "Варіант-Логістик" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до ДТГО "Львівська залізниця" за участю третіх осіб-Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції та Державної податкової інспекції у м. Львові про повернення списаних 32855,36грн. за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів за червень-серпень 2005 року.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням господарського суду Львівської області від 17.12.2012 ( суддя Фартушок Т.Б.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2013 ( головуючого судді Якімець Г.Г., суддів Зварич О.В., Кравчук Н.М.) відмовлено в задоволенні позову ТОВ "Варіант-Логістик" про стягнення з ДТГО "Львівська залізниця" 32855,36 грн. як безпідставно набутого майна.

Не погоджуючись із судовими рішеннями, Товариство з обмеженою відповідальністю "Варіант Логістик" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні і постанові та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що 30.01.2003 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" та Львівською залізницею укладено договір №753/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за надані послуги з перевезення вантажів, згідно з яким залізниця відкрила позивачу особовий рахунок (код) №7584981 в Технологічному підрозділі по обробці перевізних документів (ТехПД) для обліку надходження і списання коштів за надані послуги, а також послуг за вільними (договірними) тарифами, зокрема, щодо переведення стрілок.

Згідно п. 2.2. договору №753/12 від 30.01.2003 р., залізниця зобов'язалась приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласнику, подавати під завантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів.

Пунктом 3.2. договору №753/12 від 30.01.2003 р. встановлено, що у міру виконання перевезень та надання послуг залізниця списує відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, штрафи) з особового рахунку вантажовласника на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами.

По закінченні кожного місяця залізниця надає вантажовласнику витяг з його особового рахунку і податкову накладну згідно п. 3.3. договору.

01.04.2003 між позивачем (користувачем) і підрозділом відповідача (залізницею) було укладено договір №74 про подачу та забирання вагонів, відповідно до якого згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів здійснюється подача, розставляння на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під'їзної колії, яка примикає до станції Чоп Львівської залізниці, а пунктом 14 договору передбачено, що користувач сплачує залізниці плату за подачу і забирання вагонів та маневрову роботу згідно Тарифного керівництва №1, а за додаткові послуги/перевід ручних стрілок - згідно діючих цін і тарифів на договірні послуги за фактично виконану роботу. Збори і плати списуються щодобово по накопичувальній картці та відомості плати за користування вагонами (контейнерами) за фактично виконану роботу.

10.06.2005 між позивачем та відповідачем укладено угоду №410 про взаємодію Львівської залізниці та ТОВ "Варіант-Логістик" при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС, згідно умов якого позивач зобов'язався проводити перевантаження вантажів із вагонів колії 1435 мм у вагони колії 1520 мм, які прибувають по документах ЦІМ та СМГС з відміткою у відповідних графах перевізних документів "Перевантаження "Логістиком".

Позивач ТОВ "Варіант Логістик" здійснював діяльність з перевантаження вантажів з вагонів стандарту колії 1435 мм у вагони стандарту колії 1520 мм та з автомобілів у вагони стандарту колії 1520 мм, а також з митного декларування вантажів, що слідували як у прямому (вагон-вагон), так і у змішаному (автомобіль-вагон з перевантаженням з автомобільного виду транспорту на залізничний вид транспорту) сполученні.

Розрахунки за всі види послуг проводилися в рамках договору №753/12 від 30.01.2003 шляхом списання коштів з попередньої оплати позивача через ТехПД Львівської залізниці з використанням особового рахунку (коду).

У травні, червні - серпні 2005 року на підставі накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами відповідач списав з особового рахунку позивача вартість наданих послуг, нараховуючи на їх вартість податок на додану вартість (ПДВ) в сумі 32855,36 грн.

Оспорювана сума 32855,36грн., утримана Львівською залізницею з попередньої оплати позивача, є сумою нарахованого ПДВ за послуги, пов'язані з перевезенням вантажів транзитом через територію України, про що також вказано у постанові Верховного Суду України від 30.05.2011 по даній справі.

Судами встановлено, що предметом спору у даній справі є стягнення суми 32855,36 грн. за червень-серпень 2005року податку на додану вартість, утриманої Львівською залізницею та перерахованої до Державного бюджету України, яку позивач просить стягнути з залізниці як безпідставно набуте майно, посилаючись при цьому на ст.1212 ЦК України.

Вирішуючи справу по суті, суди попередніх інстанцій керувались п.7.1 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з яким поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000 та зареєстрованих в Мінюсті 24.11.2000 за № 864/5085 також передбачено, що у випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, який списується з особового рахунку платника. При цьому чинне законодавство не вимагає згоди від платника в будь-якій формі на нарахування та списання податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість", об'єктом оподаткування за загальним правилом є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, а згідно із п.6.1 ст.6 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків.

Положеннями п.5.15 ст.5 вказаного Закону встановлено, що звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.

У відповідності до Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів - це перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. Транзитні послуги (роботи) - безпосередньо пов'язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо.

Статтею 8 Закону України "Про транзит вантажів" передбачено, що тарифи на транзитні послуги (роботи) визначаються договорами (контрактами), зазначеними у статті 7 цього Закону, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, договори (контракти) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод щодо транзиту вантажів у відповідності до ст.7 Закону України "Про транзит вантажів" між сторонами не укладались, а із відомостей плати за користування вагонами, накопичувальних карток, ВМД, залізничних накладних, не вбачається факту замовлення позивачем у відповідача послуг з транзиту вантажу, надання відповідачем транзитних послуг. При проведенні позивачем оплати наданих відповідачем послуг не зазначено, що оплата здійснюється за послуги з транзиту вантажів.

Сума нарахованого Львівською залізницею податку на додану вартість була перерахована до Державного бюджету України відповідно до ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". На суму сплаченого податку на додану вартість відповідач надав позивачу податкові накладні, у зв'язку з чим у позивача виникло право на формування податкового кредиту. Доказів невключення податку на додану вартість до податкового кредиту позивачем судам не надано.

Згідно Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів) а також проведення відповідних перевірок та встановлення фактів порушення податкового законодавства відноситься до компетенції податкових органів.

З витягу із акту органу ДПІ №140/23-0/01059900 від 20.11.2006 "Про результати виїзної планової документальної перевірки ДТГО "Львівська залізниця" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.03.2006", судами вбачається, що порушень залізницею податкового законодавства, в тому числі правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, не виявлено.

Відповідно до ст.1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Предметом регулювання вказаної норми закону є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними нормами права.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій правомірно дійшли висновку, що спірна сума є податком на додану вартість, яка утримана ДТГО "Львівська залізниця" та перерахована до Державного бюджету України, а відтак така сума податку не може вважатися отриманою залізницею без достатньої правової підстави та збереженою у себе за рахунок позивача, так як набувачем у цій ситуації є Державний бюджет України, з огляду на що посилання позивача на ст.1212-1214 ЦК України є безпідставними.

Поряд з цим, вказана справа неодноразово розглядалась судами. Вищий господарський суд України у постанові від 23.11.2011 по даній справі зазначив, що в постанові Верховного Суду України від 30.05.2010 не вказано, що спори по розрахунках між господарюючими суб'єктами та господарськими договорами даної категорії не підвідомчі господарським судам, а зазначено що спори щодо повернення сум ПДВ з Державного бюджету України не відносяться до компетенції господарських судів.

Вартість будь-якої послуги, роботи відповідно до чинного законодавства включає в себе податок на додану вартість і наявність між сторонами спору про розрахунки за надані послуги, в тому числі стосовно правильності визначення вартості наданих послуг, не змінює правової природи відносин між сторонами у справі, що виникли із господарського договору, саме як господарських.

Отже з урахуванням того, що позов пов'язаний із наданням послуг на підставі господарського договору, за суб'єктним складом сторонами у справі виступають суб'єкти господарювання, а не орган, наділений владними повноваженнями, відтак суди підставно визнали, що спір підлягає вирішенню господарськими судами.

Статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик", оскільки судами попередніх інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для даної справи, їм надано належну правову оцінку та прийнято рішення і постанову з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає підстави залишити їх без змін.

Судові витрати, сплачені касатором до бюджету під час подання касаційної скарги, у зв'язку з відмовою в задоволенні касаційної скарги на підставі ст.49 ГПК України залишаються на касаторі.

Враховуючи наведене, та керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Варіант-Логістик" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2013р. у справі №5015/564/12(5015/4500/11) господарського суду Львівської області залишити без змін.

Головуючий І. Ходаківська

Судді Т. Данилова

О. Яценко