Постанова № 31692565, 27.05.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2013 р. Справа №805/3279/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Христофорова А.Б.,

при секретарі - Сапєгіній А.Г.,

за участю

представника позивача - Лещенко С.В.,

представників відповідача - Полторацька Т.В., Діденко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «НПК «Бетослав» до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.10.2012 року № 0003391540, № 0003341542,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «НПК «Бетослав», звернулось до суду з позовною заявою до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.10.2012 року № 0003391540, № 0003341542.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідачем, за наслідками проведеної позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань дослідження господарських відносин, з питань повноти нарахування та сплати в бюджет податків по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Костарика-10» (код за ЄДРПОУ 37365226) у серпні 2011 року, встановлені порушення та складено акт № 4031/15-2-36209043 від 10.09.2012 року.

На підставі акту перевірки № 4031/15-2-36209043 від 10.09.2012 року, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.10.2012 року № 0003391540, № 0003341542, якими позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Не погоджується із спірними податковими повідомленнями-рішеннями та вважає їх такими, що підлягають скасуванню, оскільки висновки акту перевірки щодо порушень встановлених з боку позивача є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи.

Просить задовольнити позовні вимоги.

Представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у письмових запереченнях, просили суд відмовити позивачу в задоволенні позову у повному обсязі.

За змістом наданих заперечень, в обґрунтування незгоди із позовом визначили, що доводи адміністративного позову не спростовують встановлених порушень з боку позивача. Вважають висновки акту перевірки документально обґрунтованими і такими, що відповідають дійсним обставинам справи, а оскаржувані податкові повідомлення - рішення, такими, що прийнято правомірно.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Позивач, - Приватне підприємство «НПК «Бетослав» (Далі - ПП «НПК «Бетослав»), - є юридичною особою та згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, зареєстрований платником податку на додану вартість (а.с. 25).

Відповідач, - Слов'янська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби (Далі,- Слов'янська ОДПІ Донецької області ДПС), є суб'єктом владних повноважень, згідно ст. 48 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

Слов'янською ОДПІ Донецької області ДПС, за наслідками проведеної позапланової невиїзної документальної перевірки позивача з питань дослідження господарських відносин, з питань повноти нарахування та сплати в бюджет податків по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Костарика-10» (код за ЄДРПОУ 37365226) (Далі,- ТОВ «Костарика-10») у серпні 2011 року, встановлені порушення та складено акт № 4031/15-2-36209043 від 10.09.2012 року (Далі за текстом, - акт перевірки).

На підставі акту перевірки, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.10.2012 року № 0003391540, які є предметом оскарження (Далі,- спірні рішення).

Спірним рішенням від 03.10.2012 року № 0003391540 на підставі акту перевірки, згідно з п.п. 54.3.2, п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України (Далі за текстом, - ПКУ) за порушення п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 , п. 138.4, п. 138.6 ст. 138 ПКУ,- збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 12650,00 гривень, з якої основний платіж 12650,00 гривень (а.с.45).

Спірним рішенням від 03.10.2012 року № 0003341542 на підставі акту перевірки, згідно з п.п. 54.3.2, п.54.3 ст. 54 ПКУ за порушення п. 198.1 п. а), п. 198.2, п. 198.3 ст. 198

ПКУ,- збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 11000,00 гривень, з якої штраф 2750,00 гривень (а.с.47).

Спірні рішення за наслідками адміністративного оскарження залишено без змін (а.с. 103-111, 119-123).

Згідно висновків акту перевірки з боку ТОВ «НПК «Бетослав» встановлені наступні порушення :

п. 198.1 п. а), п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 ПКУ, що призвело до завищення податкового кредиту на суму 11000,00 гривень, а також до заниження податку на додану вартість у серпні 2011 року на суму 11000,00 гривень, по взаємовідносинам з ТОВ «Костарика-10» у серпні 2011 року відповідно до укладеної угоди між підприємствами.

п.п. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 , п. 138.4, п. 138.6 ст. 138 ПКУ, що призвело до завищення валових витрат на загальну суму 55000 гривень, а також заниження податку на прибуток за період 2-4 квартал 2011 року на загальну суму 12650,00 гривень по взаємовідносинам з ТОВ «Костарика-10» у серпні 2011 року відповідно до укладеної угоди між підприємствами (а.с.82-83).

В обґрунтування висновків акту перевірки, податковим органом покладено обставини нереальності здійснення фінансово - господарських взаємовідносин позивача із ТОВ «Костарика-10» (код за ЄДРПОУ 37365226), в рамках укладеної угоди між підприємствами № КП 02/11-01 від 02.08.2011 року щодо постачання комплектуючих частин для бетонозмішувальних вузлів, виробляємих ПП «НПК «Бетослав».

Суд не погоджується із висновками акту перевірки з наступних підстав.

Суд не погоджується із позицією податкового органу щодо обґрунтування вищезазначених висновків акту перевірки обставин нереальності здійснення господарської діяльності ТОВ «Костарика-10», встановленої актом від 31.10.2011 року № 802/23-104/37365226 ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова, оскільки така позиція суперечить принципу індивідуалізації відповідальності, закріпленому у частині другій статті 61 Конституції України, коли один суб'єкт господарювання звільнений від відповідальності за дії або бездіяльність іншого суб'єкта господарювання.

До того ж відповідачем у свою чергу не надано доказів прийняття податкових повідомлень-рішень за наслідками акта перевірки контрагента позивача.

На думку суду, інформація, яка міститься у акті перевірки контрагента не є належним доказом при формуванні висновків акту перевірки, за наслідками якого прийнято спірні рішення, оскільки він не відноситься до первинних документів бухгалтерського та податкового обліку платника податків суб'єкта контролю.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди-покупця товару (робіт послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту (зобов'язання) здійснювати контроль та перевірку за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету, і в подальшому за можливі дії порушника.

Податковим органом не наведено жодної правової норми, яка передбачає встановлення такої відповідальності взагалі, або у даному спірному випадку.

Конституційний принцип індивідуалізації відповідальності знайшов своє відображення в Постановах ВСУ від 06.04.2004 року у справі 8/140, від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10, від 31.01.2010 у справі № 21-47а-10.

Наведена правова позиція суду цілком узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява N 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що якщо національні органи влади за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним із сплатою ПДВ, який нараховується з операції в ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовує заходи відповідальності до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, що перебував поза контролем такого отримувача та відносно якого у останнього не було засобів відстеження та забезпечення виконання зобов'язань, то органи влади виходять за рамки розумного та порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

З приводу суперечливості висновків, викладених у акті перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно описової частини акту перевірки, не встановлено взаємовідносини суб'єкта господарювання, що перевіряється, з платниками, установчі документи свідоцтва про державну реєстрацію, первинні та інші документи яких в судовому порядку визнані недійсними.

З аналогічних підстав суд не погоджується із висновками податкового органу щодо поршень з боку позивача, сформованих за рахунок розбіжностей встановлених згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України за серпень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Костарика-10», оскільки згідно акту перевірки зазначені розбіжності виникли за рахунок зменшення податкових зобов'язань контрагента-постачальника ТОВ «Костарика-10», виявлених спеціалістами ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова.

Суд не погоджується з твердженням податкового органу щодо виключності товарно-транспортної накладної як документа, що підтверджує факт надання транспортних послуг, оскільки зазначене не передбачено положеннями діючого законодавства України.

Типова форма товарно-транспортної накладної №1-ТН затверджена спільним наказом Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95.

Відповідно до пп. б) п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ № 731 від 28.12.1992, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

Оскільки наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.95 не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, його дія не розповсюджується на підприємства, що не входять в сферу управління Міністерства транспорту України.

Враховуючи, що позивач та сторона з якою укладено договір не входить в сферу управління Міністерства транспорту України, застосування товарно-транспортної накладної за формою №1-ТН для підприємства не є обов'язковим.

До того ж у переліку підтверджуючих документів, установленому п. 44.1 ПКУ, на підставі яких платник податків повинен вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподатковування, ТТН не включено.

Суд звертає увагу на ту обставину, що керівником підприємства позивача надано до суду письмові пояснення від 25.05.2013 року, згідно до яких він зазначив, що ТМЦ, що стосується спірних правовідносин, придбаний від контрагента ТОВ «Костарика-10», він отримав за довіреністю № 30 від 19.08.2011 року у м. Харкові за адресою знаходження ТОВ «Костарика-10». Також вказав, що відправлення товару відбувалось у місто Дніпропетровськ егковим автомобілем «Ніссан Прем'єра», який був найнятий ТОВ «Костарика-10». При відправці товару він поставив підпис у товарно-транспортній накладній, яку підготувало ТОВ «Костарика-10». У місті Дніпропетровську товар був отриманий керівником РБУ, що будується.

Згідно п.п. 16.1.5. п. 16.1 ст. 16 ПКУ,- платник податків зобов'язаний, зокрема подавати на належним чином оформлену письмову вимогу контролюючих органів (у випадках, визначених законодавством) документи з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансову звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням та сплатою податків та зборів. У письмовій вимозі обов'язково зазначаються конкретний перелік документів, які повинен надати платник податків, та підстави для їх надання.

Згідно п. 44.6. ст. 44 ПКУ,- у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно п. 44.2 ст. 44 ПКУ,- для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку щодо доходів та витрат з врахуванням положень цього Кодексу.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно п. 138.2. ст. 138 ПКУ,- витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

На думку суду, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, фактично здійснені, і підтверджені належним чином складеними первинними документами.

Отже, показники податкової звітності позивача, на підставі даних, підтверджених документами, що відображають реальність господарської операції, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Таким чином суд не приймає до уваги ту обставину, що податковому органу не було надано весь обсяг витребуваних документів, а також не знаходить підстав для формування висновків акту перевірки щодо порушень з боку позивача з цих підстав, оскільки їх відсутність не є підставою для не включення витрат з придбання товару до складу податкового кредиту та віднесення до валових витрат, а зазначене включення здійснено на підставі інших документів, які є первинними документами у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та відповідають її вимогам.

З аналогічних підстав суд не погоджується із позицією відповідача, що стосується ненадання документів про визначення собівартості реалізованої продукції, в частині придбання саме від ТОВ «Костарика-10» ТМЦ а також ненадання технічного паспорта.

До того ж податковий орган у акті перевірки не навів норм чинного законодавства, які б зобов'язували позивача складати документи про відсутність яких йдеться у акті перевірки на підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 2, 4, 5 ст. 8 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів,

також для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації, в тому числі самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звітності безпосередньо власником або керівником підприємства, підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства;

обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства;

визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов'язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

У відповідності до ч.1,2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо.

Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Згідно п. 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за N 168/704,- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.15 цього положення,- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Згідно п. 2.16 цього положення,- забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Згідно ст. 1 Закону України,- «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»,- господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Згідно п. 186.1. ст. 186 ПКУ,- місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах «б» і «в» цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Згідно п. 198.1. ст. 198 ПКУ,- право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2. ст. 198 ПКУ,- датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Згідно п.198.3. ст. 198 ПКУ,- податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, підстави виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту визначаються вичерпним переліком приписів ПКУ, зокрема наведених ст. 198 ПКУ.

Реальність господарських операцій, що стосуються спірних правовідносин, а також дотримання вимог законодавства з питань оподаткування, у вигляді правомірності формування податкового кредиту та формування валових витрат, підтверджується наданими суду: податковими деклараціями із додатками 5, договором № КП 02/11-01 від 02.08.2011 року із додатком № 1 від 02.08.2011 року, накладною № 580, податковою накладною, реєстром виданих та отриманих податкових накладних, виписками банку, договіром № 21 від 21.10.2010 року із додатком № 3 від 21.10.2010 року, накладною вимогою на відпуск матеріалів від 11.11.2011 року, довіреністю № 30 від 19.08.2011 року, паспорт на ТМЦ, товарно-транспортну накладною, договором № 11 від 04.11.2010 року із додатковою угодою та специфікацією, накладною № 29 від 24.11.2011 року, довіреністю № 958 від 01.11.2011 року (а.с. 124-152), журналом реєстрації виданих довіреностей, наказом № 19/к від 15.08.2011 року.

Вказані первинні документи містять усі необхідні реквізити, передбачені п.п. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", відповідають приписам ст.ст. 3,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.п. 2.4, п.п. 2.15 п. 2.16 Положення про документальне підтвердження записів у бухгалтерському обліку, затв. Наказом МФУ від 24.05.1995 року № 88, у тому числі зазначено назву документа, назву підприємства, найменування продукції, об'єми постачання та суми коштів, що підлягають оплаті, особистий підпис, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У Постанові Президії Верховного Суду України та Президії Ради суддів України № 7 від 03.04.2009 «Про стан здійснення судочинства адміністративними судами» наголошується, що згідно з практикою Верховного Суду України у даній категорії справ під час судового засідання судом мають з'ясовуватися обставини щодо фактичного наміру підприємства одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Суд звертає увагу на ту обставину, що подальша реалізація придбаних у ході спірних правовідносин ТМЦ підтверджується наданими у судовому засіданні договорами із відповідними специфікаціями, виданими податковими накладними, видатковими накладними, актами прийому матеріалів та ін.

Таким чином, одержання економічного ефекту, за наслідками реалізації товарів та послуг підтверджується матеріалами справи.

Отже відповідачем не доведено суду відповідності обставин викладених у акті перевірки фактичним обставинам справи.

Надані позивачем та досліджені судом первинні документи за змістом і формою є первинними документами у розумінні положень Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять інформацію про здійснені господарські операції.

Проведеною перевіркою податкового органу встановлені обставини складання відповідних первинних документів на поставлені контрагентом товари, та не встановлено обставин невідповідності цих накладних поставленим товарам.

Крім того, правильність заповнення податкових накладних та форма податкових накладних у суді не заперечується та не викликає у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.

Відповідно до ч.3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і у суду не виникає сумнівів щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат правомірно включено витрати, що стосуються спірних правовідносин.

Отже, оскільки обставини встановлені у судовому засіданні, не відповідають обставинам встановленим у акті перевірки, суд вважає, що висновки податкового органу є документально необґрунтованими.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно абз. 2 п. 58.1 ст. 58 ПК України,- податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, як вбачається із наведеної норми, при прийняті контролюючим органом податкового повідомлення в ньому зазначається підстава такого нарахування.

Згідно п. 55.1. ст. 55 ПК України,- податкове повідомлення-рішення про визначення суми грошового зобов'язання платника податків або будь-яке інше рішення контролюючого органу може бути скасоване контролюючим органом вищого рівня під час проведення процедури його адміністративного оскарження та в інших випадках у разі встановлення невідповідності таких рішень актам законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду відповідач не довів правомірності спірних рішень.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З огляду на те, що позивач у позовних вимогах, зокрема просить визнати недійсним спірне рішення, з метою належного та повного захисту прав позивача суд вважає за необхідне скасувати спірне рішення.

Оскільки відповідач не довів суду правомірність підстав нарахування позивачу податкових зобов'язань, суд приходить до висновку про скасування спірного рішення.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що викладені в позовній заяві вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати, у тому числі судовий збір та витрати на проведення судової експертизи, підлягають стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

Відповідно до ст.94 КАСУ-, суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору відповідно до задоволених вимог на суму 264,00 гривень.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Приватного підприємства «НПК «Бетослав» до Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.10.2012 року № 0003391540, № 0003341542, - задовольнити повністю.

Скасувати повністю податкові повідомлення-рішення Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 03.10.2012 року № 0003391540, від 03.10.2012 року № 0003341542.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «НПК «Бетослав» судовий збір у розмірі 264,00 гривень (двісті шістдесят чотири) гривень шляхом їх безспірного списання із рахунку Слов'янської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 27 травня 2013 року в присутності представників сторін.

Постанова виготовлена в повному обсязі 01 червня 2013 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Христофоров А.Б.