Постанова № 31674685, 05.06.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2013 року Справа № 5021/1450/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді Палій В.М.,

судді Васищака І.М.,

судді Міщенка П.К.,

розглянувши касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна

України по Сумській області

на постанову Харківського апеляційного господарського суду

від 20.12.2012р.

у справі господарського суду Сумської області №5021/1450/12

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по

Сумській області

до Приватного виробничого підприємства "Вибір"

про стягнення 131 652,34 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: Кліменченко С.В. - довіреність у справі,

ВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Сумській області звернулося до господарського суду Сумської області з позовом до Приватного виробничого підприємства "Вибір" і просить суд стягнути з останнього передбачену умовами договору оренди державного майна від 25.11.2005р. №740 та частиною 2 ст.785 ЦК України неустойку у розмірі 131 652,34 грн., нараховану за період з 29.07.2011р. по січень 2012р. за несвоєчасне повернення майна з оренди.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач посилається на сплив скороченої позовної давності для стягнення неустойки і подав заяву про її застосування. Одночасно відповідач подав заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги №219 від 23.10.2012р. на суму 73 603,31 грн., посилаючись на те, що у період з серпня 2011р. по червень 2012р. ним здійснено переплату орендних платежів за договором на вказану суму.

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.11.2012р. (суддя М.С.Лущик) позов задоволено повністю: присуджено до стягнення з відповідача 131652,34 грн.

Вказане рішення мотивовано тим, що норма статті 785 ЦК України не ставить застосування до орендаря відповідальності у вигляді стягнення неустойки у залежність від сплати чи не сплати ним орендної плати за фактичне користування майном після припинення договору оренди. Залишаючи без задоволення заяву відповідача про припинення зобов'язання зарахуванням, суд першої інстанції виходив з умов пункту 5.11. договору оренди, відповідно до якого орендар зобов'язаний сплачувати орендну плату за весь час користування майном до моменту його повернення за актом приймання-передачі. Тому перераховані відповідачем кошти як орендна плата за користування майном у період з липня 2011р. по травень 2012р., включно до повернення майна згідно акту приймання-передачі, не можуть вважатися надмірно сплаченою орендною платою.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. (головуючий, суддя Пелипенко Н.М., судді Івакіна В.О., Ільїн О.В.) рішення суду першої інстанції скасовано частково та ухвалено нове рішення про стягнення з відповідача 58049,03 грн. неустойки. В решті позову відмовлено.

При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р. в іншій справі №5021/2459/2011 між тими ж сторонами встановлений преюдиційний для даної справи факт того, що договір оренди припинив свою дію 25.07.2011р. внаслідок чого припинилися будь-які зобов'язання між сторонами договору, у т.ч. і визначені у пункті 5.11. На підставі цього суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що нарахована позивачем сума неустойки підлягає зменшенню на суму сплачених відповідачем після припинення дії договору коштів.

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати, як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги і відзиву на неї та проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 25.11.2005р. між сторонами укладено договір оренди державного майна №740 за умовами якого, позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення одноповерхової будівлі, загальною площею 961 кв.м., розташоване за адресою: м.Суми, вул.Харківська, 129, що знаходиться на балансі Сумського будівельно-монтажного експлуатаційного управління, для розміщення складських приміщень.

Відповідач вступив у строкове платне користування майном 25.11.2005р., що підтверджується актом приймання - передачі від 25.11.2005р.

22.01.2008р. між сторонами укладено договір про внесення змін до договору оренди №740 від 25.11.2005р.

Договорами про внесення змін до договору оренди державного майна від 07.10.2009р. та від 04.12.2009р. визначено новий розмір загальної орендованої площі 977,0 кв.м. та продовжено строк дії договору оренди до 25.07.2011 року.

Пунктом 10.8 договору передбачено, що його чинність припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до пункту 5.11 договору, в редакції від 25.11.2005р., та пункту 3.9, у редакції договору від 22.01.2008р., відповідач зобов'язаний сплатити оренду плату за весь час користування майном до моменту його повернення за актом приймання-передачі. У разі припинення (розірвання) договору оренди відповідач сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передавання включно.

Умовами пунктів 10.10.-10.12 договору, у редакції від 22.01.2008р., визначено, що у разі припинення або розірвання договору майно протягом трьох робочих днів повертається відповідачем балансоутримувачу; майно вважається поверненим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання-передавання; обов'язок щодо складання акту про повернення майна покладено на відповідача; якщо відповідач не виконує обов'язку щодо повернення майна, позивач має право вимагати від відповідача сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за час прострочення.

Судами з'ясовано, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р. в іншій справі №5021/2459/2011 зобов'язано відповідача повернути державне нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 977 кв.м., які розташовані за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 129, балансоутримувачу - Сумському будівельно-монтажному експлуатаційному управлінню Південної залізниці, оформивши передачу актом прийому-передачі, обов'язок по складанню акту прийому-передачі покладено на відповідача. В обґрунтування вказаної постанови покладено факт припинення 25.07.2011р. договору оренди державного майна №740 від 25.11.2005р. у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, та не повернення орендованого майна до державної власності.

Відповідач повернув об'єкт оренди балансоутримувачу за актом приймання-передачі лише 11.05.2012р.

Несвоєчасне повернення відповідачем орендованого майна після припинення договору оренди стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном за час прострочення його повернення.

Так, згідно ч.1 ст.219 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу ч.6 ст.283 ГК України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 291 ГК України передбачено, що договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

За статтею 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Правові наслідки припинення договору оренди також встановлені ст.27 спеціального Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою передбачено, що у разі закінчення строку дії договору оренди та відмови від його продовження орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Статтею 795 ЦК України визначено, що повернення наймачем предмета договору найму, якщо ним є будівля або інша капітальна споруда (їх окрема частина), оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Згідно з частиною другою статті 785 ЦК України, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Системний аналіз вказаних норм з урахуванням положень ст.11 ЦК України, ст.174 ГК України та умов договору оренди свідчить про те, що у зв'язку із припиненням договору у розумінні ст.291 ГК України - внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, у відповідача виник обов'язок повернути балансоутримувачу протягом трьох робочих днів майно з оренди. Саме з цих підстав постанова Харківського апеляційного господарського суду від 14.02.2012р. у справі №5021/2459/2011 зобов'язала ПВП "Вибір" повернути спірне державне нерухоме майно за адресою: м.Суми, вул.Харківська, 129 балансоутримувачу Сумському будівельно-монтажному експлуатаційному управлінню Південної залізниці.

Наслідком порушення виконання обов'язку щодо повернення майна є застосування до відповідача самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення, до якої, як вірно зазначено судом першої інстанції, спеціальна позовна давність в один рік не застосовується.

При цьому, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні ст.795 ЦК України пов'язано не з закінченням строку, на який було укладено договір, як помилково зазначено судом апеляційної інстанції, а з моментом підписання сторонами відповідного документу (акту) про повернення орендарем предмета договору оренди.

Отже, неправильне застосування судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин норм матеріального права призвело до безпідставного зменшення належного до стягнення з відповідача розміру неустойки, у зв'язку з чим оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції, - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст.49, 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Сумській області задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.12.2012р. у справі №5021/1450/12 скасувати, залишивши в силі рішення господарського суду Сумської області від 15.11.2012р.

3. Стягнути з Приватного виробничого підприємства "Вибір" на користь Фонду державного майна України по Сумській області 1843,14 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

4. Доручити господарському суду Сумської області видати наказ на виконання пункту 3 даної постанови.

Головуючий, суддя Палій В.М.

Суддя Васищак І.М.

Суддя Міщенко П.К.