Ухвала суду № 31671231, 03.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2013 року м. Київ К/800/1613/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012

та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012

у справі № 2а-8910/12/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техвестсервіс»

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Техвестсервіс» звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва № 0001862220 від 20.06.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду а наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами планової виїзної перевірки дотримання ТОВ «Науково-виробниче підприємство «Техвестсервіс» вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2011, складено акт № 168/22-20/24721187 від 05.06.2012, в якому зафіксовані порушення вимог пп. пп. 7.2.3, 7.2.6 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 304 999 грн., у тому числі: за жовтень 2010 року - на 254 425 грн., за червень 2011 року - на 24 162 грн., за липень 2011 року - на 14 863 грн., за серпень 2011 року - на 11 549 грн.

На підставі результатів вказаної перевірки, 20.06.2012 відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0001862220 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість 375 209,25 грн., в т.ч.: 304 999 грн. основного платежу та 70 210,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Донараховуючи грошове зобов'язання спірним податковим повідомленням-рішенням, податковий орган виходив з того, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «НВП «Техвестсервіс» здійснювалась поза межами правового поля, оскільки взаємовідносини з його контрагентами ПМП «Мегасервіс», ПП «Гама-Техніка» для ТОВ «НПВ «Техвестсервіс» є фіктивними правочинами, які не мали на меті настання реальних наслідків.

Також судами обох інстанцій встановлено, що між ТОВ «НПВ «Техвестсервіс» (Замовник) та ПМП «Мегасервіс» (Виконавець) укладено договори № 3/2010.07 від 15.07.2010 та № 6/2010.07 від 22.07.2010, згідно яких останнє зобов'язалось надати позивачу послуги з виїзної інспекції працездатності аеродромно-оглядового радіолокаційного комплексу та послуги з комплексної оцінки технічного стану систем авіаційного повітряного зв'язку ДВЧ діапазону; надати послуги з виїзної комплексної оцінки технічного стану АС КПР «AIRCON 2000», встановленої в Дніпропетровському РСП, а перше зобов'язувалось прийняти послуги та своєчасно їх оплатити.

Виконання договірних зобов'язань підтверджується: актами здачі-приймання наданих послуг; податковими накладними; банківськими виписками щодо оплати послуг.

На основі здійснених господарських операцій, позивачем у жовтні 2010 року до складу податкового кредиту було віднесено суму податку на додану вартість в розмірі 254 425 грн., яка сплачена за отримані послуги від його контрагента - ПМП «Мегасервіс».

Між ТОВ «НПВ «Техвестсервіс» (Замовник) та ПП «Гама-Техніка» (Виконавець) були укладені договори № 5.11.04 від 29.04.2011 та № 1.11.05 від 04.05.2011 ремонтно-будівельних робіт об'єктів РТЗ в ДП ОПР Украерорух, за умовами яких останнє зобов'язується виконати роботи, а перше прийняти та своєчасно оплатити їх.

Виконання договірних зобов'язань підтверджується: актами здачі-приймання робіт; податковими накладними; банківськими виписками щодо оплати виконаних робіт.

Позивач відніс до складу податкового кредиту за червень-серпень 2011 року суму податку на додану вартість у розмірі 50 513,40 грн., яка сформована за рахунок оплати позивачем виконаних робіт його контрагенту ПП «Гама-Техніка».

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до абз. 1, 3 пп. 7.2.3., пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках; оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг); податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом; право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 1.7 ст. 1, абз. 1, 2 пп. 7.4.1 п. 7.4 , абз. 1, 3 пп. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 цього Закону податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом; податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2011, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно з п. 201.10 ст. 201 зазначеного Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як встановлено судами, позивачем до складу податкового кредиту за період жовтень 2010 року, червень-серпень 2011 року включені суми податку на додану вартість, сплачені у вартості придбаних робіт та послуг, що підтверджується податковими накладними; дані про припинення юридичних осіб, анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість контрагентів позивача, під час здійснення господарських операцій та видачі податкових накладних, відсутні.

Крім цього, положеннями Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину.

Так, згідно ст. ст. 204, 234 зазначеного Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним; фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що на підтвердження висновків податкового органу про фіктивність укладених позивачем правочинів, відповідних судових рішень надано не було.

За вказаних обставин, відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити.

Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 та постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.07.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)В.В. Кошіль Судді(підпис)І.В. Борисенко (підпис)О.А. Моторний