Ухвала суду № 31671150, 05.06.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2013 року м. Київ К/9991/58219/12

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючого судді Бухтіярової І.О., суддів Костенка М.І., Ланченко Л.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2012 року

у справі № 2а/1270/3334/2012

за позовом приватного підприємства «Прокат сервіс» (далі - позивач, ПП «Прокат сервіс»)

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області ДПС)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПП «Прокат сервіс» звернулось у квітні 2012 до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.04.2012 року № 0000692310 та № 0000702310.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2012 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено заміну первинного відповідача Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська на належного відповідача Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справ, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини справи.

Відповідачем була проведена документальна виїзна планова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 06.04.2012 року № 278/22/24186943 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.04.2012 року, а саме: № 0000692310 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 140 504, 00 гривень та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 25 941,75 гривня; № 0000702310 про збільшення суми грошового зобов'язання ПП «Прокат сервіс» з податку на додану вартість у сумі 114 961,00 гривня та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 25 064,75 гривні.

З акту перевірки вбачається, що підставою для прийняття спірного рішення послужив висновок податкового органу про порушення позивачем вимог: 1) п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 5.1, п. п. 5.2.1 п. 5.2, п. п. 5.3.9 п. 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року № 283/97-ВР(зі змінами та доповненнями), п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 ст. 138, п. 138.8 ст. 138, п. п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового Кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 140 504,00 гривні, у тому числі: за І квартал 2009 року в сумі 31 241,00 грн., за ІІ квартал 2009 року в сумі 64 499, 00 грн., за ІІІ квартал 2009 року в сумі 6508,00 грн., за IV квартал 2009 року в сумі 1519,00 грн., за ІІ квартал 2011 року в сумі 16 911,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року в сумі 19 826,00 грн.; 2) п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на податок на додану вартість на загальну суму всього у сумі 114 961,00 гривня, у тому числі: за лютий 2009 року в сумі 16 133,00 грн., березень 2009 року в сумі 24 993,00 грн., за травень 2009 року в сумі 17 507,00 грн., за червень 2009 року в сумі 21 185,00 грн., за липень 2009 року в сумі 1291,00 грн., за серпень 2009 року в сумі 657,00 грн., за вересень 2009 року в сумі 33,00 грн., за жовтень 2009 року в сумі 1015,00 грн., за листопад 2009 року в сумі 201,00 грн., за квітень 2011 року 7462,00 грн., за травень 2011 року в сумі 2467,00 грн., за червень 2011 року в сумі 4777,00 грн., за липень 2011 року в сумі 873,00 грн., за серпень 2011 року в сумі 2698,00 грн., вересень 2011 року 13 669,00 грн.

На думку податкового органу, позивачем неправомірно віднесено до складу валових витрат вартість отриманих товарів та неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні товару, за господарськими операціями з ТОВ «МВС -Укрпрофіль», ТОВ «ВКФ «Гермес», ПП «ТКФ «Буд-Спецторг», ТОВ «СЛГ», ТОВ «Транс-Агенство-Сервіс». В акті перевірки відповідач посилається на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних, порушення порядку ведення довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей, як на наявність достатніх підстав для висновку про нереальність здійснення господарських операцій за наведеними вище контрагентами.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Відповідно до пп.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, у тому числі з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За приписами пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 цього Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону).

За приписами пп. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У пункті 198.6 наведеної норми визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Як вбачається з п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність це - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до пп. 5.2.1.п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

За приписами п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.

Згідно п. п. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

У пункті 138.2. ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Відповідно до п. 138.4. та п. 138.5. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що датою здійснення витрат, нарахованих платником податку у вигляді сум податків та зборів, вважається останній день звітного податкового періоду, за який проводиться нарахування податкового зобов'язання з податку та збору.

За приписами п. 139.1.9. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судами попередніх інстанцій досліджені первинні бухгалтерські документи та встановлено факт придбання продукції та послуг позивачем у ТОВ «МВС-Укрпрофіль», ТОВ «ВКФ «Гермес», ПП «ТКФ «Буд-Спецторг», ТОВ «СЛГ», ТОВ «Транс-Агенство-Сервіс». Крім цього встановлено, що надані позивачем відповідні первинні бухгалтерські документи складені з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що на дату здійснення спірних господарських операцій зазначені контрагенти позивача були зареєстровані як платники податків на додану вартість, установчі документи не були визнані недійсними. Товари та послуги, отримані позивачем, в подальшому, були використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій відповідними документами бухгалтерського обліку.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що наданими позивачем первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджується факт того, що спірні правочини набули реального настання тих правових наслідків, на настання яких були спрямовані, а тому висновок податкового органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства є безпідставним.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 3 ст. 220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 18.06.2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.08.2012 року у справі № 2а/1270/3334/2012 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: І.О. Бухтіярова

Судді: М.І. Костенко

Л.В. Ланченко