Ухвала суду № 31666917, 29.05.2013, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №0610/2-2435/11 Головуючий у 1-й інст. Шульга О.М.

Категорія 46 Доповідач Товянська О. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді : Товянської О.В.

суддів: Микитюк О.Ю., Гансецької І.А.

при секретарі : Валяник А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільно нажитим майном подружжя та про поділ спільного майна

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2013 року, -

встановила:

В липні 2011р. ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом. Уточнивши позовні вимоги 21.12.2012р., остаточно просила визнати спільною сумісною власністю подружжя майно, а саме автобус «ПАЗ» д.н.НОМЕР_1, вартістю 114877грн., автобус «І-VAN» д.н. НОМЕР_3, вартістю 120000грн., легковий автомобіль «Опель-Вектра» д.н. НОМЕР_4, вартістю 130000грн., нежитлові приміщення в гаражному кооперативі АДРЕСА_1, вантажний автомобіль «МАН» вартістю 100000грн., стягнути з відповідача ? ринкової вартості спільного майна подружжя в сумі 464877грн., половину грошових коштів, сплачених за кредитними договорами №МК-17-08 від 14.03.2008р., № 714 від 24.05.2006р., №199-0051007 ФК-08 від 30.07.2008р., зобов'язати відповідача виплатити половину доходів, отриманих ним як суб'єктом підприємницької діяльності.

Рішенням Коростенського міськрайсуду Житомирської області від 04 березня 2013 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано автобус ПАЗ 32054-07, д.н. НОМЕР_1, автобус «І-VAN», НОМЕР_5, д.н. НОМЕР_3 скасувати, легковий автомобіль «Опель-Вектра», д.н. НОМЕР_4 спільною сумісною власністю подружжя, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на ? ід.ч. автобуса «І-VAN» НОМЕР_5, д.н.НОМЕР_3, залишивши вказаний транспортний засіб у їх спільній частковій власності, а також стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35400грн. вартості ? частини відчуженого майна (автобус ПАЗ 32054-07 і легкового автомобіля «Опель-Вектра»).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на ? ід.ч. автобуса «І-VAN» НОМЕР_5, д.н. НОМЕР_3 та залишення вказаного транспортного засобу у спільній частковій власності скасувати, прийняти в цій частині нове рішення про відмову у позові, висновки суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що спірний автобус придбано за рахунок кредитних коштів. Станом на дату розірвання було сплачено лише незначну суму зобов'язань за кредитним договором, значна сума була сплачена ним на користь банка самостійно, за рахунок власних коштів після розірвання шлюбу. В решті рішення він не оскаржує.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Ст.17 Закону України від 23 лютого 2006р. N3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має

право мирно володіти своїм майном.

Конституція України (ст.41), ст.316-319,321 ЦК України передбачають, що власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном. Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право приватної власності є непорушним. Оскільки право власності складається з таких його невід'ємних складових як право володіння, користування та розпорядження, то позбавлення особи хоча б одного з них ущемить права власника, які охороняються законом.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таким чином у законі діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, якщо воно набуте ними за час шлюбу, визнання ж такого майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка потребує доведення.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з липня 2003р. по серпень 2009р. Неповнолітня дитина сторін проживає із матір'ю.

Задовольняючи частково позов і визнаючи придбані транспортні засоби спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1, суд першої інстанції правильно виходив із того, що це майно має режим спільної сумісної власності, як таке, що набуте під час шлюбу. Суд обґрунтовано визнав це майно спільною власністю подружжя.

Що стосується доводів ОСОБА_2 про придбання спірного майна за власні та одержані в кредит кошти, які він погашав особисто, то ця обставина при вирішенні вимог щодо режиму спільності майна, правового значення не має. Згідно чинного законодавства питання погашення боргів спільно подружжям чи кожним особисто, вирішується судом при поділі майна.

Відповідно до вимог сімейного законодавства України спільною сумісною власністю подружжя є все майно, нажите ним під час шлюбу, а не кожна річ, у тому числі неподільна, що входить до його складу. Тому при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя суд визначає розмір часток кожного з них щодо всього майна виходячи з його повної вартості, а не щодо кожної речі, та обирає спосіб його поділу із передбачених сімейним законодавством, а саме: поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя у спільному майні; присудження майна в натурі одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Вартість майна сторони не оспорювали. Ніяких клопотань про витребування доказів, або призначення відповідної експертизи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції - не заявляли.

Апеляційний суд враховує, що ознаками судових доказів є їх достовірність і достатність. Достовірність доказів - це їх якість, точність і правильність відображення обставин, що входять в предмет доказування. А достатність - це сукупність доказів, яка дозволяє вирішити справу.

Рішення в частині решти вимог ніким не оскаржується, а тому не є предметом апеляційного розгляду (п. 15 постанови Пленуму Верховного суду України № 12 від 24.10.2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку").

Судове рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи. Підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст.209,218,303,304,307,308,313-315,319,324,325 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий : Судді: