Постанова № 31662484, 29.05.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 року № 813/2007/13-а

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді Потабенко В.А.

за участю секретаря судового засідання Гойни Є.А.,

представників сторін:

від позивача - Сабан М.Р., згідно довіреності,

від відповідача - Пилип'юка А.М., Рибака Н.Я., згідно довіреності,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" (надалі -ТОВ "Транс-Сервіс-1") до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ в Пустомитівському районі) про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ "Транс-Сервіс-1" звернулося до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Пустомитівському районі про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000202200 та №0000212200 від 12 березня 2013 року.

В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що висновки акту ДПІ у Пустомитівському районі (від 21.02.2013р. № 315/2200/32602104), на підставі якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідно до податкових накладних, отриманих від контрагентів, цілком обґрунтовано нормами законодавства, зокрема Податковим кодексом України. Позивач зазначає, що первинні бухгалтерські документи видані у відповідності до вимог законодавства, оформлені належним чином, а операції пов'язані з його власною господарською діяльністю. Водночас, позивач зазначає, що органом державної податкової служби при проведенні перевірки було взято до уваги лише інформацію, викладену у акті ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.12.2012 року № 5724/22-9/38291826 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Мансіторг" та акті ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 24.12.2012 року № 5653/22-9/38292290 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Грін Макс" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за вересень-жовтень 2012 року, що є, на його думку, неприпустимим. Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення прийнято неправомірно та такі підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги повністю, просив позов задовольнити.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги заперечили повністю з підстав, наведених у запереченні на позов від 16.04.2013 року та додаткових поясненнях, суть яких зводиться до наступного. Представлені позивачем первинні документи не підтверджують факту поставки товарів та послуг та законність відображення даних правовідносин у податковій звітності. Надання всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах неповні, недостовірні та (або суперечливі), є наслідком укладення нікчемних правочинів тощо. Відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений на первинних документах, відповідно тоді така господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні податкові наслідки для платника шляхом формування ним складу податкового кредиту. Оскільки актами про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ "Мансіторг" та ТОВ "Грін Макс" встановлено відсутність у зазначених підприємств основних фондів, трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, між такими суб'єктами господарювання та позивачем є нікчемними. В зв'язку з наведеним у задоволенні позову слід відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов підставний і підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1"зареєстроване 19.08.2003 року Пустомитівської РДА, свідоцтво про державну реєстрацію № 14041200000000047 від 19.08.2003 року, код ЄДРПОУ 32602104, взято на податковий облік в ДПІ в Пустомитівському районі Львівської області 23.08.2003 року за № 02502090, є платником ПДВ з 27.08.2003 року.

За результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ "Транс-Сервіс-1" з питань правомірності формування податкового кредиту по декларації з податку на додану вартість за жовтень 2012 року по взаємовідносинах із ТОВ "Мансіторг" та ТОВ "Грін Макс", оформленої актом №315/2200/32602104 від 21.02.2013 року, ДПІ в Пустомитівському районі прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000202200 від 12.03.2013 року, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 2248584,00 грн. та нараховано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 562146,00 грн.;

- №0000212200 від 12.03.2013 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за жовтень 2012 року в розмірі 479583,00 грн.

Як зазначено в акті перевірки, ДПІ у Пустомитівському районі було зроблено висновки про порушення позивачем п.п. 198.1-198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2765-УІ, з наступними змінами та доповненнями (надалі - ПК України), в результаті чого ТОВ "Транс-Сервіс-1" за жовтень 2012 року було завищено податковий кредит в розмірі 2728167,00 грн., в т.ч. по взаємовідносинах із ТОВ "Мансіторг" на суму 1561833,35 грн., та ТОВ "Грін Макс" на суму 1166333,33 грн., що призвело до завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за жовтень 2012 року в сумі 479583,00 грн., та заниження податку на додану вартість за жовтень 2012 року в сумі 2248584,00 грн.

Підставою цього є висновок відповідача про те, що господарські операції, які відображені позивачем в документах, не мають достатньої доказовості фактичного здійснення господарських операцій, і, як наслідок, така діяльність була спрямована лише на створення умов для отримання права на формування податкового кредиту.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

20.08.2012 року між позивачем (покупець) та ТОВ "Мансіторг" (постачальник) укладено договір за №2008/1, згідно якого постачальник зобов'язаний передати шини вантажні вживані (надалі - товар) у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товар на умовах викладених у даному договорі (п.1.1. договору) .

Аналогічний договір було укладено з ТОВ "Грін Макс" за №2808-1 від 28.08.2012 року.

Протягом вересня 2012 року позивач придбавав в зазначених контрагентів товар.

Отримання товару підтверджується видатковими та податковими накладними, які оформлені належним чином.

Посилання відповідача на те, що видаткові накладні не відповідають положенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у зв'язку з тим, що не можна ідентифікувати особу, яка підписала видаткові накладні, судом не береться до уваги, оскільки до матеріалів справи позивачем долучено копію посадової інструкції начальника дільниці шиномонтажу Боровця Т.Б від 02.07.2012 року, якому надає право від імені підприємства підписувати видаткові накладні.

Також суд вважає необґрунтованими твердження ДПІ у Пустомитівському районі про відсутність документів, які підтверджують факт транспортування товару від постачальника до покупця, а саме товарно-транспортних накладних, дорожніх листів, оскільки.

Як зазначено в поясненнях позивача, ТОВ "Транс-Сервіс-1" відповідно до укладених договорів з ТОВ "Грін Макс" та ТОВ "Мансіторг" (п. 4.2 вищенаведених договорів) транспортування товару здійснювалось самостійно, власним автотранспортом і для власних потреб, на підставі документів, які посвідчують право власності на товар, тому товарно-транспортна накладна не оформлювалася.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

У відповідності з п.2. Постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. № 207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні" для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, необхідно:

- накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж;

- посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

- реєстраційний документ на транспортний засіб або інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження транспортним засобом;

- талон про проходження державного технічного огляду;

- поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Для водія юридичної особи необхідним є також дорожній лист з відмітками про проведення передрейсових медичного огляду водія та огляду технічного стану транспортного засобу. Серед переліку документів, які необхідні для здійснення перевезення, якщо дане перевезення здійснюється для власних потреб товарно-транспортна накладна не передбачена.

На підтвердження можливості здійснювати транспортування товару власними засобами, позивачем було надано копію витягу про власні транспортні засоби, а саме рядка 030 "залишкова вартість основних засобів розділу І "необоротні активи" балансу ТОВ "Транс-Сервіс-1" станом на 31 грудня 2012 року. Як вбачається з даного витягу, позивач володіє 1202 транспортними засобами, тобто має реальну можливість здійснювати перевезення товару власними силами та засобами, в тому числі і для власних потреб.

Суд погоджується з твердженням позивача про необов'язковість оформлення товарно-транспортних накладних, оскільки відповідно до ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" - автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ.

У відповідності із ст. 16 Закону України "Про дорожній рух" - водій зобов'язаний: мати при собі та на вимогу працівників міліції, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів.

Згідно Листа Державної податкової служби України від 13.04.2012р. № 6542/6/15-1415 - Законом України від 05.07.2011р. № 3565-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень" у текстах законів України "Про автомобільний транспорт", "Про дорожній рух" та "Про міліцію" вилучено посилання на дорожні листи. Тобто, підприємства, які експлуатують транспортні засоби, мають право не виписувати водіям дорожні листи.

Згідно ч.3. ст.4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" - умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

ТОВ "Транс-Сервіс-1" уклало з ТОВ "Мансіторг" додаткову угоду від 23.08.2012 року до договору № 2008/1, де сторони погодили можливість проведення розрахунку за товар шляхом передання простих векселів.

Аналогічну умову було обумовлено з ТОВ "Грін Макс", що відображено у додатковій угоді від 31.08.2012 року до договору № 2808-1.

Судом в ході розгляду справи встановлено, що оплата отриманого товару здійснювалась позивачем шляхом видачі простих векселів, що підтверджується копіями векселів, актів приймання-передачі векселів, актів пред'явлення векселів до платежу, платіжних доручень, актів приймання-передачі пред'явлених векселів, які долучені до матеріалів справи.

Отриманий товар позивач зберігав у власних складських приміщеннях, на підтвердження чого надав копію рішення виконавчого комітету Годовицько-Басівської сільської ради від 17.01.2012 року, копію декларації про готовність об'єкта до експлуатації від 03.02.2012 року, копію витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.02.2012 року, копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.02.2012 року, копію витягу про державну реєстрацію прав від 14.02.2012 року, згідно з якими ТОВ "Транс-Сервіс-1" володіє на території Годовицько-Басівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області об'єктом придорожнього сервісу, що складається з адміністративно-побутового будинку, станції технічного обслуговування, технічного корпусу та очисних споруд.

Як зазначено позивачем та перевірено судом, бухгалтерський облік ведеться у відповідності до Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань та господарських операцій підприємств і організацій за допомогою прикладної програми "1С: Підприємство".

На підтвердження цього позивачем було долучено до матеріалів справи наказ № 1 "Про облікову політику підприємства" від 02.01.2008 року, згідно якого облікова політика - сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Облікова політика визначає єдині принципи організації і методології ведення бухгалтерського обліку для підприємства, а саме: організаційну форму бухгалтерської служби; організацію системи внутрішнього обліку, звітності і контролю; використання єдиного плану рахунків і системи облікових регістрів.

Облік автомобільних шин в бухгалтерському обліку, за наявними в матеріалах справи доказами, ведеться на субрахунку 201 (Сировина і матеріали) рахунку 20 (Виробничі запаси) Розділу ІІ (Запаси). Придбання шин (виробничих запасів) в постачальника відображається в обліку наступним проведенням: Дебет 201 (Сировина і матеріали) Кредит 631 (Розрахунки з вітчизняними постачальниками). Списання автомобільних шин проводиться в момент їх встановлення, про що здійснюється бухгалтерський запис Дебет 231 (Основне виробництво) Кредит 201 (Сировина і матеріали).

Враховуючи те, що позивач володіє автомобільним транспортом та надає послуги з перевезення вантажів, факт використання ним придбаних ТМЦ у власній господарській діяльності підтверджується списанням автомобільних шин, оформленим актами списання матеріалів у зв'язку з виробничою потребою від 30.09.2012 року та 30.11.2012 року, які долучені до матеріалів справи.

Позивачем у судовому засіданні було надано пояснення, що укладення договорів з контрагентами відбувалося шляхом їх обміну за допомогою поштового зв'язку.

Згідно ст.180 Господарського кодексу України - господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України - господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Договори надані позивачем, які укладалися з ТОВ "Мансіторг" та ТОВ "Грін Макс" є підписані уповноваженими особами та скріплені печатками, а тому, створюють, змінюють та припиняють правовідносини між позивачем та його контрагентами.

Відповідно до п.2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 року, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Поняття господарської операції визначено в ст. 1 вищевказаного Закону, це - дія або подія, яка викликає зміни у структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, а первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 9 цього ж Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704.

Згідно п.2.4 даного Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений даний документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.16 даного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

Податковий кредит, у відповідності до п.14.1.181 ст.14 ПК України, визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.180.1 ст. 180 ПК України, для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є:

1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу;

2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку;

3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України, а також:

- особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, які передбачають повне або часткове умовне звільнення від оподаткування, у разі порушення таких митних режимів, встановлених митним законодавством;

- особа, яка використовує, у тому числі при ввезенні товарів на митну територію України, податкову пільгу не за цільовим призначенням та/або всупереч умовам чи цілям її надання згідно із цим Кодексом, а також будь-які інші особи, що використовують податкову пільгу, яку для них не призначено.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно п.198.2 ст.198 ПК України є дата здійснення першої з наступних подій:

а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг);

б) дата отримання податкової накладної.

Відповідно п. 201.10 ст.201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.1 ст.201 ПК України передбачено, що податкова накладна має містити ряд реквізитів. Одним із реквізитів податкової накладної є код товару згідно УКТЗЕД.

Відповідач стверджує, що оскільки код товару згідно УКТЗЕД у податкових накладних відсутній, то такі податкові накладні не відповідають умовам Податкового кодексу України, а, отже, на їх основі не можна формувати податковий кредит відповідного місяця.

Суд з позицією відповідача не погоджується, виходячи з наступного.

Справді, одним із обов'язкових реквізитів податкової накладної є код товару згідно УКТЗЕД, але законодавством передбачено випадки, коди код УКТЗЕД не зазначається, зокрема, якщо товари були піддані достатній обробці/переробці на митній території України, то вони вважаються товарами українського походження, а, тому, при їх постачанні код УКТЗЕД в податковій накладній не зазначається.

Так, згідно ст. 40 Митного кодексу України у разі, якщо у виробництві товару беруть участь дві або більше країн, країною походження товару вважається країна, в якій були здійснені останні операції з переробки, достатні для того, щоб товар отримав основні характерні риси повністю виготовленого товару, що відповідають критеріям достатньої переробки згідно з положеннями цієї статті.

Критеріями достатньої переробки, зокрема є: виконання виробничих або технологічних операцій, за результатами яких змінюється класифікаційний код товару згідно з УКТЗЕД на рівні будь-якого з перших чотирьох знаків.

Предметом поставок згідно договорів з ТОВ "Грін Макс" та ТОВ "Мансіторг" були шини автомобільні (вживані).

У відповідності із Розділом 6 "Полімерні матеріали, пластмаси та вироби з них; каучук, гума та вироби з них" Закону України "Про Митний тариф України" та Листа Державної митної служби України "Про впровадження методичних рекомендацій щодо класифікації окремих товарів згідно з вимогами УКТЗЕД" № 11.1/2-16/7598-ЕП від 16.05.2011р. - шини гумові пневматичні поділяються на нові та відновлені або ті, що використовувалися. Шини гумові пневматичні нові підлягають класифікації за товарною позицією 4011, а шини гумові пневматичні відновлені або ті, що використовувалися підлягають класифікації за товарною позицією 4012.

Шини гумові пневматичні, які були предметом поставки вважаються такими, що використовувалися, оскільки виконували виробничі операції, а, тому, повністю відповідають критеріям достатньої переробки, бо внаслідок виробничої операції змінився код товару згідно з УКТЗЕД.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (п.201.6 ПК України).

Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (п.198.6 ст.198 ПК України).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару.

Виходячи із приписів вищевказаної імперативної норми закону, лише відсутність податкової накладної позбавляє права на включення до складу податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг).

Водночас, наявність податкової накладної без фактичного здійснення господарської операції (оприбуткування товару, його оплата, використання у господарській діяльності тощо) не може бути підставою для включення визначених у такій накладній сум податку на додану вартість до податкового кредиту відповідного місяця.

Первинні та інші документи, що були подані в ході судового розгляду на підтвердження позовних вимог підтверджують право позивача на формування податкового кредиту. Зазначені документи в силу приписів Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", є первинними документами та містять необхідні реквізити та інформацію. Доказів того, що вказані первинні документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними відповідачем не надано.

А, отже, такі первинні бухгалтерські документи є підставою для формування податкового кредиту.

Як вбачається з акта перевірки № 315/2200/32602104 від 21.02.2013 року, підставою для висновку про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами стали акти ДПІ у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби від 26.12.2012 року № 5724/22-9/38291826 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Мансіторг" та від 24.12.2012 року № 5653/22-9/38292290 "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Грін Макс" щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за вересень-жовтень 2012 року та висновки про те, що вони (контрагенти) не мають основних фондів та виробничих потужностей, трудових ресурсів, транспортних засобів для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження ТМЦ, зазначенні контрагенти не знаходяться за місцем реєстрації тощо.

На думку суду, зазначені обставини безпідставно були наведені перевіряючими в акті від 21.02.2013 року, без жодного зазначення того, яким саме чином вони перешкоджали здійсненню реальних господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Крім того, зазначені обставини жодним чином не перешкоджають контрагентам позивача провадити господарську діяльність силами інших суб'єктів підприємницької діяльності за плату на підставі відповідних угод.

В актах ДПІ у Печерському районі м. Києва, на які покликались ревізори в своїх висновках, та копії яких було отримано в судовому засіданні, питання можливості здійснення таких операцій силами інших суб'єктів підприємницької діяльності податковим органом не досліджувались, а висновок щодо відсутності необхідних умов для ведення господарської діяльності не може заслуговувати на увагу, оскільки чинне законодавство України не визначає норми необхідних умов для здійснення того чи іншого виду господарської діяльності, у зв'язку з чим доводи інспекторів податкової служби щодо відсутності таких умов мають виключно оціночний характер та базуються на припущеннях. Відсутність у податкового органу можливості перевірки суб'єкта підприємницької діяльності теж не може слугувати беззаперечним доказом наявності фіктивності такого підприємства.

Крім того, відсутність матеріальних ресурсів у контрагентів не може слугувати підставою для висновків щодо фактичного нездійснення господарської операції. У законодавстві відсутня норма, яка б зобов'язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Відповідно до п.3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №984 від 22.12.2010 року, акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з п.6 даного Порядку, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

З врахуванням вищевикладеного, акт перевірки від 21.02.2013 року, що є предметом дослідження, не відповідає вимогам вищезгаданого Порядку та складений без об'єктивного аналізу господарських операцій, вчинених позивачем і ґрунтується виключно на припущеннях щодо безтоварності операцій.

Тобто висновки представників ДПІ у Пустомитівському районі спираються не на дослідженнях та аналізі первинних документів, а є похідними від висновків актів, що складені іншими податковими органами.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем податковий кредит за жовтень 2012 року сформовано на підставі податкових накладних, що знаходяться в матеріалах справи, які не мали недоліків та, порядок заповнення яких відповідав встановленому чинним законодавством порядку.

Судом також досліджувались обставини добросовісності позивача при вчиненні згаданих господарських операцій з ТОВ "Мансіторг" та ТОВ "Грін Макс", на що платником податків було представлено витяги з офіційного веб-сайту Державної податкової адміністрації України, згідно яких свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість цих контрагентів на момент вчинення господарських операцій не були анульовані.

Неподання контрагентами постачальника податкової звітності не можуть впливати на правомірність формування підприємством податкового кредиту, оскільки платник податку не повинен нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником чи його контрагентами зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню.

Слід зазначити, що визначення органом державної податкової служби ТОВ "Транс-Сервіс-1" податкових зобов'язань, як наслідок встановлених в акті перевірки, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність постачальника або контрагентів постачальника, в даному випадку, не може перекладатись на покупця.

Така ж позиція викладена й у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту (позиція Верховного суду України викладена у Постанові від 31 січня 2011р.)

У сфері податкових правовідносин, платник податку не володіє додатковим обов'язком з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак платник не може зазнавати негативних наслідків (зокрема, у вигляді позбавлення його права на податковий кредит) внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу (позиція Вищого адміністративного суду України викладена в Ухвалі від 28.11.2012р. по справі № К/9991/23061/12).

Згідно ст.61 Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, одна із сторін договору не може нести відповідальність за діяльність свого постачальника або контрагентів постачальника, в тому числі за несплату податків та обов'язкових платежів до державного бюджету.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Стаття 203 Цивільного кодексу України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності: правочини спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження, об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна: правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними".

Склад цивільного правопорушення передбаченого ст.228 Цивільного кодексу України обов'язково містить специфічну мету, тобто порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладення угоди виконувала представницькі функції. Дана мета тягне кримінальну відповідальність. Така мета може бути доведена лише обвинувальним вироком (позиція Вищого адміністративного суду України викладена у Постанові від 14.11.2012р. по справі № К/9991/50772/12).

ДПІ у Пустомитівському районі не надано доказів про факти порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання ТОВ "Транс-Сервіс-1"правочинів, а отже, не встановлено мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства.

Згідно ст.204 Цивільного кодексу України - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цих актах не були відображені. Вказані в актах перевірок контрагентів позивача висновки є суб'єктивною думкою державного податкового інспектора (позиція Вищого адміністративного суду України викладена у постанові від 14.11.2012р. по справі № К/9991/50772/12).

За наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Посилання ДПІ у Пустомитівському районі на ст.ст. 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених з контрагентами - недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано правової позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку.

Виходячи із норм ст. 20 Податкового кодексу України, органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання ти чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Щодо податкового повідомлення-рішення, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, в розмірі 479683,00 грн., то суд зазначає наступне.

У відповідності з п. 200.1 ст.200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.3 ст.200 ПК України, при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.4 ст.200 ПК України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

- залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.4.6.4. наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість на додану вартість" від 25.11.2011 року № 1492, якщо в наступному звітному податковому періоді різниця між сумою податкових зобов'язань і сумою податкового кредиту з урахуванням залишку такого від'ємного значення минулого звітного (податкового) періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду, має від'ємне значення (рядок 22 декларації), до декларації 0110 подається (Д2) (додаток 2).

У відповідності з п 4.6.6 вказаного наказу, залишок від'ємного значення включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (відображається у рядку 24 декларації поточного звітного (податкового) періоду та переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду).

Як свідчать податкові декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року та жовтень 2012 року, копії яких є долученими до матеріалів справи, позивач відобразив від'ємне значення у відповідності з нормами Податкового кодексу України та наказу Міністерства фінансів України "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість на додану вартість" від 25.11.2011 року № 1492.

На підставі наведених законодавчих норм, а також висновку суду про реальність господарських операцій з ТОВ Мансіторг" та ТОВ "Грін Макс", ТОВ "Транс-Сервіс-1" мало право на використання накопиченого податкового кредиту у майбутньому, зокрема в рахунок погашення платежів з ПДВ наступних податкових періодів чи в рахунок податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що, в свою чергу, зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наслідками розгляду справи суд погоджується з твердженнями позивача про відсутність порушення ним норм податкового законодавства, описаних в акті перевірки від 21.02.2013 року.

Висновки відповідача, як органу державної податкової служби, про безтоварність та нереальність укладених позивачем з ТОВ "Мансіторг" та ТОВ "Грін Макс" договорів не є обґрунтованими, не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами та ґрунтуються на припущеннях.

Водночас, доказування не може базуватись на припущеннях в силу ст.ст. 69-70 КАС України.

Враховуючи наведене, в суду відсутні правові підстави вважати правомірними спірні податкові повідомлення-рішення, якими ТОВ "Транс-Сервіс-1" збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість та зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість.

А, відтак, відсутні і підстави для застосування штрафних (фінансових) санкцій на підставі ст. 123 Податкового кодексу України.

Звідси, податкові повідомлення-рішення ДПІ в Пустомитівському районі №0000202200 та №0000212200 від 12.03.2013 року, є протиправними і підлягають скасуванню.

Оскільки позивачем документально підтверджено сплату судового збору в сумі 2294,00 грн., такі судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України користь ТОВ "Транс-Сервіс-1".

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 18, 19, 33-35, 69-71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

позов задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби від 12.03.2013 року № 0000212200 та № 0000202200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" (ЄДРПОУ 32602104) 2294,00 грн. сплаченого при подачі позову до суду судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені ст.ст. 186, 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 03.06.2013 року.

Суддя Потабенко В.А.