Ухвала суду № 31657149, 29.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 р.Справа № 2а-1011/12/2170

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Зуєвої Л.Є.,

суддів Лук'янчук О.В. та Шевчук О.А.

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

В березні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Механічний завод" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач виконав всі вимоги податкового законодавства для формування валових витрат, податкового кредиту та бюджетного відшкодування по відносинам з ПП "Проммет-М", ПП "Контур-Прим", ТОВ "СТО Балканар", ТОВ "Восток Інвест Метал", МПП "Промтехресурс", ТОВ "Строй-Вінд", ПП "Стальсервіс", ПП "Краун-С", ТОВ "Южспецсплав". На думку позивача, його право на врахування у податковому обліку відносин із згаданими контрагентами підтверджене бухгалтерськими документами та податковими накладними, а придбані товари використані в господарській діяльності. За таких підстав висновки відповідача за актом перевірки від 02.03.2012р. №48/22-1/30667065 є протиправними, а складені на підставі цих висновків спірні податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 року позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19.03.2012р. № 0000031504, від 21.03.2012р. № 0002082201, № 0002092201.

Не погоджуючись з постановленим по справі судовим рішенням, Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби в апеляційній скарзі зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи. При цьому апелянт вважає, що судом допущено порушення матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. У зв'язку з чим в апеляційній скарзі ставиться питання про скасування постанови суду першої інстанції і винесення нової постанови із відмовою в задоволенні позовних вимог.

Оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення почтових відправлень та до канцелярії Одеського апеляційного адміністративного суду надійшли клопотання від сторін про розгляд справи за їх відсутності, тому апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до вимог ст.197 КАС України за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що спірні податкові повідомлення - рішення складені на підставі висновків акту планової виїзної перевірки позивача від 02.03.2012р. №48/22-1/30667065 (далі - акт №48).

За актом перевірки відповідачем перевірялись питання дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.04.2010р. по 30.09.2011 року.

Під час проведення перевірки відповідач встановив, що позивач зависив задекларовані валові витрати за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2011 року на 35724766,75 грн. шляхом неправомірного включення до їх складу вартості придбаних товарів у ПП "Проммет-М", ПП "Контур-Прим", ТОВ "СТО Балканар", ТОВ "Восток Інвест Метал", МПП "Промтехресурс", ТОВ "Строй-Вінд", ПП "Стальсервіс", ПП "Краун-С", ТОВ "Южспецсплав".

Відповідач стверджував, що позивач задокументував з цими постачальниками безтоварні операції, такі, які здійснені з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту з метою отримання податкової вигоди у вигляді зменшення належних до сплати податку на прибуток, ПДВ та протиправного декларування бюджетного відшкодування з ПДВ.

За даними відповідача ПП "Проммет-М", ПП "Контур-Прим", ТОВ "СТО Балканар", ТОВ "Восток Інвест Метал", МПП "Промтехресурс", ТОВ "Строй-Він", ПП "Стальсервіс", ПП "Краун-С", у своїй звітності не декларували умов та ресурсів, достатніх для фактичного здійснення господарських операцій з поставки товарів позивачеві (металобрухту, кальцію хлористого, інших товарів), постачання товарів не підтвердили належним чином складеними товарно-транспортними накладними.

Результати перевірки господарських відносин позивача з ПП "Проммет-М", ПП "Контур-Прим", ТОВ "СТО Балканар", ТОВ "Восток Інвест Метал", МПП "Промтехресурс", ТОВ "Строй-Вінд", ПП "Стальсервіс", ПП "Краун-С", ТОВ "Южспецсплав" були також підставою для зменшення задекларованого податкового кредиту позивача за перевірений період на 4764223,65 грн. і як наслідок зменшення заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ за липень 2010 року на 172941,17 грн., за вересень 2010 року на 3935,57 грн., за жовтень 2010 року на 10983,49 грн. та збільшення грошових зобов'язань з ПДВ за основним платежем на 894486,0 грн. за спірними податковими повідомленнями - рішеннями від 21.03.2012р. №№ 002082201, 0002092201.

Слід зазначити, що Державна податкова інспекція у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби в апеляційній скарзі наголошувала на тому, що господарські операції позивача з контрагентами не мали реальних наслідків, тобто були нікчемними, а позивач є вигодонабувачем.

Судова колегія не може погодитися з такими висновками ДПІ з огляду на наступне.

Відповідно до частин 1 та 5 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено в ч.2 ст.207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частин 1 та 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

На підставі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який пор\шує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України в постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009, зокрема, визначив перелік, правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок , це правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або, приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст. 207 ГК України та ст.228 ЦК України, є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків сплачених (нарахованих) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг, основних засобів) для подальшого використання в межах господарської діяльності.

Дата виникнення права на податковий кредит визначається підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР, відповідно до якої право на податковий кредит виникає у платника по даті здійснення першої з подій: або списання коштів з рахунку в оплату товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач мав передбачені податковим законодавством фінансово-бухгалтерські документи на підставі яких мав підстави для включення сум ПДВ, сплачених та підтверджених податковими накладними, до складу податкового кредиту.

При здійсненні господарських операцій підприємства ПП "Проммет-М", ПП "Контур-Прим", ТОВ "СТО Балканар", ТОВ "Восток Інвест Метал", МПП "Промтехресурс", ТОВ "Строй-Вінд", ПП "Стальсервіс", ПП "Краун-С", ТОВ "Южспецсплав" станом на дату виписки податкових накладних були зареєстровані, як платники податку на додану вартість, мали свідоцтва платника податку на додану вартість та перебували у відповідному реєстрі ДПА України.

Наявні у позивача документи, а саме договори, бухгалтерські та податкові накладні, свідчать про правомірність віднесення ним сум податку на додану вартість по операціях з контрагентами до складу податкового кредиту.

Судова колегія вважає за необхідне зазаначити, що доведення факту існування нікчемного правочину повинно здійснюватись певними засобами доказування. Тобто, наявність доказів, на які посилаються податкові органи під час проведення перевірок, повинні міститися в актах перевірки, та лише в цьому випадку можуть бути підставою для встановлення факту нікчемності (удаваності) правочину та звернення до суду з позовом про стягнення з платника податків коштів, отриманих за нікчемними угодами, проте вказане документальне дослідження передбачає аналіз усіх документів, необхідних для документування господарських операцій, зокрема, передбачених нормативно-правовими актами (Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність» та ін.), зокрема: наявність контрактів (договорів), пов'язаних з реалізацією, поставкою, купівлею-продажем товарів, тощо та додатки до них; документи, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обов'язковою згідно змісту контракту (договору) (такі як - акт прийому-передачі товару, акт виконаних робіт, рахунки-фактури, тощо), а також податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей), інші дані, що свідчать про реальність здійснюваних операцій; фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату коштів (платіжні доручення, виписки банківських установ тощо); реєстри отриманих та виданих податкових накладних.

Податкове законодавство не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку - покупця товару (послуг) за ненадання первинних документів або правильність визначення платником податку - продавцем об'єктів оподаткування та не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення і господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Вказана позиція також узгоджується з висновками Верховного суду України, викладених у постанові від 31.01.2011 року по справі № 21-47а10, в яких зазначено, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

При цьому суд звертає увагу, що вказана позиція стосується не лише адміністрування податку на додану вартість, а й впливає на загальні принципи ведення податкового обліку з усіх видів податку.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що не знайшли свого підтвердження висновки відповідача щодо недійсності правочинів, тобто їх укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування валових витрат та податкового кредиту. Більш того, суд вважає, що ці висновки податкового органу ґрунтуються на сумнівах, які не можуть бути доказами.

З огляду на викладене апеляційний суд не приймає до уваги доводи апелянта, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, зазначених у рішенні суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта.

Оскільки судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції, відповідно до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.

Керуючись ст. ст. 195,197,198, 200, 205, 206, 254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили в порядку, встановленому частиною 5 статті 254 КАС України, і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя Зуєва Л.Є.

суддя Лук'янчук О.В.

суддя Шевчук О.А.