Постанова № 31657002, 29.05.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2013 р. Справа№ 28/368

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Лобаня О.І.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 29.05.2013 року

розглянувши апеляційну скаргу Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» на рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року

у справі № 28/368 (головуючий суддя - Смирнова Ю.М.,

судді Літвінова М.Є., Спичак О.М.)

за позовом Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста

Києва

до Української державної будівельної корпорації «Укрбуд»

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача: 1) Головне управління Державної казначейської служби України у

м. Києві

2) Міністерство фінансів України

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року по справі № 28/368 позов Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва до Української державної будівельної корпорації «Укрбуд», треті особи Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Міністерство фінансів України про стягнення заборгованості - задоволено повністю. Стягнуто з Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» на користь держави 2 083 623,47 грн. простроченої заборгованості по сплаті пені, нарахованої на заборгованість по основному боргу за несвоєчасне повернення позички, 352 204,93 грн. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування позичкою, 364 938,13 грн. простроченої заборгованості по сплаті пені, нарахованої на заборгованість по відсотках за несвоєчасне повернення позички, також стягнуто з Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 21.01.2013 року Українська державна будівельна корпорація «Укрбуд» звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року по справі № 28/368 скасувати та прийняте нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2013 року апеляційну скаргу Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» на рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року прийнято до провадження та призначено до розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Дніпровському районі міста Києва та у запереченнях на скаргу Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві та Міністерство фінансів України, вважають подану відповідачем апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною. Позивач та треті особи просили суд апеляційної інстанції залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року у даній справі без змін.

У судових засіданнях 10.04.2013 року, 24.04.2013 року, 22.05.2013 року та 29.05.2013 року представник Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» надав суду свої пояснення по справі в яких підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційний господарський суд апеляційну скаргу задовольнити рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити ДПІ у Дніпровському районі міста Києва у задоволенні позову.

Представники ДПІ у Дніпровському районі міста Києва у судових засіданнях 24.04.2013 року, 22.05.2013 року, 29.05.2013 року та Міністерства фінансів України у судових засіданнях 10.04.2013 року, 24.04.2013 року, 22.05.2013 року, 29.05.2013 року та представник Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві у судових засіданнях 24.04.2013 року та 29.05.2013 року також надали суду свої пояснення, щодо поданої апеляційної скарги відповідача в яких, заперечили проти задоволення скарги на підставі доводів зазначених у письмових відзиві та запереченні. Представники позивача та третіх осіб просили суд апеляційної інстанції залишити вказану апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року у даній справі без змін.

У відповідності до ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши наявні в справі матеріали, розглянувши апеляційну скаргу, Київським апеляційним господарським судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 06.07.1994 року між Міністерством фінансів України та Корпорацією «Укрбуд» укладено договір № 39 про надання позички (далі - договір), за умовами якого Міністерство зобов'язується надати Корпорації в липні 1994 року бюджетну позичку в сумі 150 млрд.крб. для здійснення будівництва склотарного заводу агрофірми «Зоря» (Рівненська область) строком на 2 роки з процентною ставкою 2 відсотки річних.

Відповідно до п. 1.2 договору Корпорація зобов'язується забезпечити повне повернення одержаних коштів і процентів по ним до 1 липня 1996 року з моменту надання позички.

В подальшому сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 01.12.1998 року до договору, якою сторони погодили, що Міністерство фінансів України пролонгує термін погашення залишку наданої корпорації «Укрбуд» бюджетної позички в сумі 1 350 тис. грн. для здійснення будівництва склотарного заводу агрофірми «Зоря» до 01 жовтня 1999 року з процентною ставкою 2 відсотки річних.

На виконання умов договору Міністерством фінансів України перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в сумі 150 млрд.крб., про що свідчать платіжні доручення № 871 від 12.07.1994 року, № 428 від 09.08.1994 року та № 492 від 30.09.1994 року. Факт отримання позички відповідачем не заперечується.

В свою чергу відповідач, свого зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманої на підставі договору № 39 від 06.07.1994 року позички не виконав та зазначену суму повернув лише 06.04.2010 року про що свідчить виписка з банку. (а.с. 81).

Так, у жовтні 2004 року Державна податкова інспекція у Дніпровському районі міста Києва звернулася до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Української державної корпорації «Укрбуд» 1 368 007,08 грн., в тому числі 1 154 465,00 грн. основного боргу та 213 542,08 грн. пені. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного з Міністерством фінансів України договору № 39 від 06.07.1994 року та додаткової угоди № 1 від 01.12.1998 року до нього.

В процесі розгляду справи ДПІ у Дніпровському районі міста Києва уточнила свої позовні вимоги, та просила суд стягнути з відповідача заборгованість на загальну суму 2 800 766,53 грн., з яких 2 083 623,47 грн. простроченої заборгованості по сплаті пені, нарахованої на заборгованість по основному боргу з несвоєчасне повернення позички, 352 204,93 грн. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування позичкою, 364 938,13 грн. простроченої заборгованості по сплаті пені, нарахованої на заборгованість по відсотках за несвоєчасне повернення позички.

Відповідач проти зазначеного позову заперечив вказавши на те, що сума основного боргу за договором була сплачена у повному обсязі, а строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені закінчився. Пеня повинна розраховуватись за шість місяців у відповідності до п. 11 постанови Кабінету Міністрів України № 174, яким встановлено граничні строки нарахування пені. До того ж, на момент виникнення та існування спірних правовідносин жодним нормативно правовим актом не було закріплено розмір пені та порядок її нарахування. Крім того, позивач вважає, що до спірних правовідносин не можна застосовувати Бюджетний кодекс України від 08.07.2010 року так, як останній (зазначений кодекс) не поширюється на ці правовідносини. Відповідач вважає, що до даних правовідносин необхідно було б застосувати саме Бюджетний кодекс України від 21.06.2004 року. Також, відповідач звернув увагу на те, що позивачем було застосовано зворотну дію Закону України №2181-ІІІ, у частині яка посилює відповідальність відповідача та не було застосовано статтю 15 Закону України №2181-ІІІ, якою встановлено строки позовної давності та пом'якшено відповідальність відповідача.

Як зазначалося вище, рішенням господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року по справі № 28/368 позов ДПІ у Дніпровському районі міста Києва до Української державної будівельної корпорації «Укрбуд», за участю третіх осіб Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Міністерства фінансів України про стягнення заборгованості - задоволено повністю. Стягнуто з Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» на користь держави 2 083 623,47 грн. простроченої заборгованості по сплаті пені, нарахованої на заборгованість по основному боргу за несвоєчасне повернення позички, 352 204,93 грн. простроченої заборгованості по сплаті відсотків за користування позичкою, 364 938,13 грн. простроченої заборгованості по сплаті пені, нарахованої на заборгованість по відсотках за несвоєчасне повернення позички, також стягнуто з Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» судові витрати.

Задовольняючи позовні вимоги місцевий господарський суд виходив з того, що факт порушення відповідачем обов'язку у частині своєчасного повернення позички, є доведеним, а строк позовної давності на спірні правовідносини не застосовується.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду з таким висновком місцевого господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача пені за період з 01.10.1999 року по 10.03.2011 року, погодитися не може та вважає за необхідне зазначити наступне.

Як встановлено судом, відповідно до п.1.2 договору № 39 про надання Міністерством фінансів України позички корпорації «Укрбуд», Міністерство зобов'язується надати Корпорації в липні 1994 року бюджетну позичку в сумі 150 млрд.крб. для здійснення будівництва склотарного заводу агрофірми «Зоря» строком на 2 роки з процентною ставкою 2 відсотка річних. 18 грудня 1998 року між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до вказаного договору, якою було пролонговано термін погашення залишку наданої позички в сумі 1 350 000, 00 грн. до 01 жовтня 1999 року. Тобто, останнім днем для повернення відповідачем отриманої позички сторони встановили 31 вересня 1999 року.

Таким чином, право позивача на своєчасне повернення відповідачем позички за договором №39 було порушено 01.10.1999 року і відповідно, саме з вказаної дати необхідно розраховувати як строк позовної давності для пред'явлення відповідної вимоги, так і штрафні санкції (пеню).

Як вбачається з оскаржуваного рішення суду першої інстанції, місцевим господарським судом був прийнятий розрахунок пені зроблений позивачем згідно якого, пеня розрахована з 01.10.1999 року по 10.03.2011 року, тобто більше ніж за 11 років. Місцевий господарський суд дійшов до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин постанови Кабінету Міністрів України «Питання обліку заборгованості, в тому числі простроченої, перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії, бюджетними позичками/фінансовою допомогою, наданими Міністерством фінансів у 1993-1998 роках, нарахування пені та списання безнадійної заборгованості».

Проте, судова колегія з таким розрахунком пені погодитися не може, оскільки у відповідності до пункту 11 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України № 174, нарахування пені починається з моменту виникнення простроченої заборгованості і припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинне бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором про надання кредиту, бюджетної позички/фінансової допомоги.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що ні законом який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, ні укладеним між позивачем та відповідачем договором №39, не передбачалися інших строків нарахування пені, а отже застосування судом вище вказаного положення закону є обов'язковим.

Як вбачається з матеріалів справи, всупереч зазначеного, господарським судом м. Києва до спірних правовідносин було застосовано лише ті положення постанови Кабінету Міністрів України № 174, які посилюють відповідальність відповідача. Що ж до пункту 11 вище вказаної постанови, яким обмежено нарахування пені 6-ти місячним строком, місцевим господарським судом застосовано не було, що є порушенням норм матеріального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає помилковим посилання суду на п. 16.3.1 статті 16 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон України № 2181-ІІІ), яким вказано, що нарахування пені закінчується у день прийняття банком, обслуговуючим платника податків, платіжного доручення на сплату суми податкового боргу. У разі часткової сплати суми податкового боргу нарахування пені зупиняється на таку сплачену частку.

Судом першої інстанції помилково та не вірно було витлумачена вказана норма без урахування приписів цивільного, господарського й адміністративного права.

Так, дійсно статтею 16 Закону України №2181-ІІІ встановлено правило, що нарахування пені припиняється у день надходження коштів від замовника. Але таке правило не має абсолютного характеру і його застосування повинно відповідати іншими положенням закону, в тому числі статті 15, якою встановлено строки позовної давності та їх застосування.

Судова колегія апеляційного господарського суду проаналізувавши зазначені норми Закону вважає, що якщо борг буде сплачено добровільно в рамках строку позовної давності, то пеня припиняє нараховуватися з моменту сплати. Але якщо такої сплати не було, то нарахування пені припиняється по спливу 6 місячного строку.

Таким чином, у вирішенні питання відносно того, який строк нарахування пені слід застосувати до спірних правовідносин у даній справі, судова колегія приходить до висновку, що такий строк законодавчо обмежений (ст. 16 Закону №2181-111) та становить 6-ть місяців (п.11 Постанови Кабінету Міністрів України №174). Твердження позивача про те, що нарахування пені не обмежено, колегія вважає помилковим та необгрунтованим.

Отже, на підставі вище викладеного та з урахуванням того, що нарахування пені розпочалося 01.10.1999 року, і здійснювалося протягом 6-ти місяців, судова колегія вважає, що останнім днем для нарахування пені є 01.04.2000 року. (01.10.1999 рік + 6 місяців).

Крім того, як вбачається з оскаржуваного рішення суду, місцевим господарським судом до спірних правовідносин було застосовано норми Бюджетного кодексу України. При цьому, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що у даному випадку необхідно було б застосувати редакцію, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин й звернення позивача до суду, тобто Бюджетний кодекс України від 21.06.2001 року №2542-ІІІ, в редакції від 17.06.2004 року, як того вимагає стаття 58 Конституція України. Застосування судом першої інстанції одночасно дві редакції Бюджетного кодексу України (редакцію на момент виникнення правовідносин та редакцію на момент винесення судового рішення) є помилковим.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в редакції Бюджетного кодексу України чинній на момент звернення позивача до суду не було передбачено жодних обмежень відносно застосування строку позовної давності, тоді як в чинній редакції кодексу міститься норма про заборону застосування строку позовної давності на вимоги щодо погашення заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (стаття 17 кодексу).

До того ж, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за необхідне вказати наступне. Так, задовольняючи позов в повному обсязі, місцевий господарський суд керувався нормами Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України 2010 року, які набули чинності тільки в 2011 році і таким чином припустився порушення конституційних принципів, що закон не має зворотної дії в часі, окрім кримінальних законів, які пом'якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду від 19.04.2000 року № 6- рп/2000 «У справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, статей 6, 81 Кримінального кодексу України (справа про зворотну дію кримінального закону в часі)» вказано, що положення статті 58 Конституції України з урахуванням вимог пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України треба розуміти так, що виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та встановлюється кримінальна відповідальність за їх вчинення. Такі закони мають зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують кримінальну відповідальність особи, а положення частини другої статті 6 Кримінального кодексу України треба розуміти так, що зворотну дію в часі мають лише закони, які скасовують або пом'якшують кримінальну відповідальність особи.

Задовольняючи позовні вимоги ДПІ у Дніпровському районі міста Києва в 2013 році на підставі норм Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України 2010 в повному обсязі з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, місцевий господарський суд припустився порушення норм самого Бюджетного кодексу України 2010 року, оскільки вказаним актом не встановлюється принцип розповсюдження його норм на відносини, які виникли до набрання ним чинності, але тривають, як то, вказано в ЦК України 2003 року.

Крім того, як вже зазначалося вище, Закон № 2181 є спеціальним Законом щодо відносин повернення боргів перед бюджетом. А отже борг за бюджетною позикою є податковим боргом в розумінні Закону України №2181.

Позивач, обґрунтовуючи підстави звернення до суду із позовом про стягнення з відповідача пені, нарахованої на суму простроченої заборгованості з бюджетної позички, зауважує на приписах статті 17 Бюджетного кодексу України та Закону України «Про Державний бюджет на 2011рік» якими визнано органи державної податкової служби органами стягнення, зокрема щодо стягнення простроченої заборгованості за бюджетними позичками. Також, позивач наголошує на застосуванні інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами Державної податкової служби, як підставу для нарахування пені на бюджетну позичку та наказ Державної податкової адміністрації України від 11.06.2003 року № 290 «Про затвердження Інструкції про порядок нарахування та погашення пені за платежами, що контролюються органами держаної податкової служби».

Приймаючи оскаржуване судове рішення про задоволення позову, місцевий господарський суд не дослідив питання щодо підвідомчості даного спору господарським судам. Зазначене залишилось поза увагою суду першої інстанції.

Однак, із встановлених апеляційним господарським судом обставин справи вбачається, що податковий орган не є стороною угоди, у зв'язку із невиконанням якої і було пред'явлено позов у даній справі, а у спірних правовідносинах здійснює по відношенню до відповідача владні управлінські функції на основі законодавства на виконання делегованих повноважень щодо стягнення заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів.

Відповідно до ч. 4 статті 17 Бюджетного кодексу України (у редакції чинній на день пред'явлення позову), у разі невиконання юридичними особами своїх зобов'язань щодо погашення та обслуговування, наданих на умовах повернення кредитів, залучених державою або під державні гарантії, інших гарантованих державою зобов'язань та стягнення заборгованості перед Державним бюджетом України з наданих підприємствам і організаціям позичок із державного бюджету, позичок, наданих за рахунок коштів, залучених державою або під державні гарантії, плати за користування цими позичками органи стягнення застосовують механізм стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Прострочена заборгованість суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету (включаючи плату за користування такими кредитами (позиками) та пеню) стягується з такого суб'єкта господарювання органами державної податкової служби, що є органами стягнення такої заборгованості у порядку, передбаченому Податковим кодексом України або іншим законом, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна цього суб'єкта господарювання (ч. 9 статті 17 Бюджетного кодексу України).

Таким чином із наведених законодавчих актів вбачається, що органи державної податкової служби України визначено у 2010-2011 роках органами стягнення заборгованості юридичних осіб перед державою із застосуванням при цьому механізму стягнення цієї заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів, включаючи погашення такої заборгованості за рахунок майна боржників.

Згідно п.п. 20.1.28 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності, та згідно вимог статей 1, 4-1, 12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Однак, Державна податкова інспекція у Дніпровському районі міста Києва звернулась до господарського суду на виконання функцій, передбачених чинним законодавством для стягнення податкового боргу, і правовідносини, які виникли між сторонами, не є господарськими, а з викладеного вбачається, що спір між сторонами в даній справі виник з приводу бюджетних відносин.

Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено перелік категорій справ, які підвідомчі господарським судам, серед яких, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Разом з тим, цією нормою не віднесено до підвідомчості господарських судів справи у спорах про стягнення бюджетної заборгованості.

Таким чином, судова колегія вважає, що господарським судам не підвідомча справа за позовом податкового органу, якому делеговані повноваження на стягнення бюджетної заборгованості у порядку, передбаченому законом для стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів.

Згідно приписів статті 80 частини 1 пункту 1 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відтак, у місцевого господарського суду не було правових підстав розглядати спір, який не підвідомчий господарським судам, а тому рішення суду підлягають скасуванню, а провадження у справі - припиненню.

Судова колегія апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що такої правової позиції дотримується Вищий господарський суд, зокрема у постановах від 30.11.2011 року по справі № 31/5009/1844/11 (головуючий суддя - Прокопанич Г.К., судді - Новікова Р.Г., Попікова О.В.), від 24.11.2010 року по справі № 21/57 (головуючий суддя - Кравчук Г.А., судді - Мачульський Г.М., Кривда Д.С.), від 05.07.2011 року по справі № 5005/1082/2011 (головуючий суддя - Дроботова Т.Б., судді - Волковицька Н.О., Рогач Л.І.).

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року, прийняте після неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв'язку з не правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що не відповідає нормам закону.

Відповідно до ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право: 1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення; 3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково; 4) змінити рішення.

Таким чином, апеляційну скаргу Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» на рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року слід задовольнити частково, оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року скасувати повністю. Провадження у справі № 28/368 господарського суду міста Києва припинити.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України. Оскільки, ДПІ у Дніпровському районі звільнена від сплати судового збору та при зверненні до господарського суду не сплачувала його, а в апеляційній інстанції відповідачем було сплачено судовий збір у розмірі 28007,67 грн. та суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу частково та припиняє провадження у справі, судова колегія апеляційного господарського суду вважає за необхідне повернути Українській державній будівельній корпорації «Укрбуд» з Державного Бюджету України 14003,83 грн. сплаченого судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи наведене вище та керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Української державної будівельної корпорації «Укрбуд» на рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року у справі № 28/368 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 21.01.2013 року у справі № 28/368 скасувати повністю.

Провадження у справі № 28/368 господарського суду міста Києва припинити.

3. Повернути Українській державній будівельній корпорації «Укрбуд» (02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 23, ідентифікаційний код 00026867) з Державного Бюджету України 14003,83 грн. сплаченого судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

4. Видачу відповідного наказу доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 28/368 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Лобань О.І.

Судді Майданевич А.Г.

Федорчук Р.В.

Дата підписання 03.06.2013 року