Ухвала суду № 31646382, 29.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 р.

Справа № 2а-8691/09/1570

Категорія: 8.1

Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі – Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Одесі апеляційну скаргу Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Кіровоградській області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2010 року у справі за адміністративним позовом Одеської залізниці до Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Кіровоградській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення №0002021700/0 від 03.04.2009 р., –

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2009 року Одеська залізниця звернулась з вищевказаним адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідно до п.п. 4.3.2. п. 4.3. ст. 4 Закону України "Про додаток з доходів фізичних осіб" надбавки до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених на виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується-вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

Позивач зазначав, що відповідно до пп. «д» пп. 4.4.2 п. 4.4. ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» він не може бути притягнутий до відповідальності, так як діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення. На думку позивача, зазначене податкове повідомлення-рішення є незаконним, оскільки не відповідає вимогам діючого законодавства, у зв'язку із чим Одеська залізниця звернулась до суду із вказаним позовом.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2010 року адміністративний позов було задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення №0002021700/0 від 03.04.2009 р.

Не погоджуючись з даною постановою суду податковий орган подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що Знам'янською об'єднаною державною податковою інспекцією у Кіровоградській області проведено виїзну документальну перевірку відокремленого структурного підрозділу (філії) «Локомотивне депо Знам'янка» Одеської залізниці з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 31.12.2008 про що складений акт №70\23-10\01072102 від 25.03.2009.

На підставі Акту перевірки та згідно п. б п.п. 4.2.2 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-III відповідач направив податкове повідомлення-рішення № 0002021700\0 від 03.04.2009, яким визначено податкове зобов'язання позивача в розмірі 252221,16 грн., з них 84073,72 грн. за основним платежем, а 168147,44 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач вважає що повідомлення є таким, що не відповідає вимогам діючого законодавства України з питань оподаткування, в зв'язку із чим порушує законні права, свободи та інтереси Одеської залізниці та має бути повністю скасовано.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що приймаючи спірне рішення про донарахування позивачу зобов’язань з орендної плати за землю та штрафних санкцій, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України, Закону України "Про додаток з доходів фізичних осіб".

За змістом п.п. 4.3.2 п. 4.3 ст. 4 Закону до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються суми коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм п. 9.10 ст. 9 даного Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 року №490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» встановлено, що підприємства, установи, організації самостійно встановлюють набавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником. Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлені постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року №663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон».

У відповідності із абзацами першим та другим загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59 службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою особою).

Відповідно до п. 3.16 Інструкції зі статистики заробітної плати надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, визначених законодавством, відносяться до інших виплат, що не належить до фонду оплати праці.

Статтею 13 Кодексу законів про працю України передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).

Пунктом 4.6 колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам'янка на 2006-2010 роки встановлено, що службові поїздки залізничників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер вважаються відрядженнями, при цьому зберігається діючий порядок обліку виплат за роз'їзний характер робіт. Підтвердженням фактичного знаходження працівників у таких відрядженнях є відомості обліку роз'їзних за формою ФРУ-12, в яких проставляються відповідні відмітки. Підставами для виплат надбавки згідно Положення Про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту, робота яких постійно проходить в дорозі або має роз'їзний характер, а також при службових поїздках в межах обслуговуваних дільниць, в тому числі при роз'їздах за межі України, затверджене наказом Укрзалізниці від 10.06.2002 року №285-Ц, являються відомість обліку роз'їздів (ФРУ-12), маршрутні листки, плани-графіки, журнали обліку тощо. Судом встановлено, що Позивач для обліку роз'їздів у всіх випадках використовувалась відомість за формою ФРУ-12. Зазначені факти сторонами не заперечувались.

Поряд із тим, згідно відповіді ДПА України від 14.07.2006 року №7759/6/17-0716, яка відповідно до п.п. «г» п.п. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону є податковим роз'ясненням, за умови визначення у колективному договорі, трудовому договорі (контракті) службових поїздок працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, відрядженням, надбавки до тарифних ставок і посадових окладів таких працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених Постановою КМУ №663 та Інструкцією №59, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

У подальшому листом ДПА України від 21.08.2007 року №8005/6/17-0716 було додатково повідомлено, що якщо колективним договором, трудовим договором (контрактом) службові поїздки працівників, робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, визначені відрядженнями, то суми коштів, отриманих платником податку на відрядження, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб за умови виконання вимог Інструкції №59, зокрема, оформлення відповідного наказу (розпорядження) керівника підприємства, видачі працівнику посвідчення про відрядження встановленої форми. Таким чином, лист ДПА України від 21.08.2007 року №8005/6/17-0716, який відповідно до пп. «г» пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону також є податковим роз'ясненням, суттєво доповнив податкове роз'яснення, що було надано раніше, оскільки встановив додаткове зобов'язання для платника податку у вигляді оформлення відповідного наказу керівника про відрядження, видачі відповідного посвідчення про відрядження, що не передбачено умовами колективного договору та Положенням про порядок і умови відшкодування витрат працівникам залізничного транспорту,.., невиконання якого потягло за собою відповідні наслідки для позивача. З урахуванням наведеного суд вважає, що Позивач діяв у відповідності до податкового роз'яснення ДПА України від 14.07.2006 року №7759/6/17-0716.

На підставі викладеного суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення Котовської об'єднаної державної податкової інспекції Одеської області від 22.04.2009 року № 0000082304/0 про визначення Котовській дистанції колії №3 Одеської залізниці податкового зобов'язання зі сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 9760,28 гривень та штрафної (фінансової) санкції в розмірі 19520,56 гривень, а всього 29280,84 гривень, є протиправним, підлягає-скасуванню, а позов - задоволенню у повному обсязі.

Між тим судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги твердження представника відповідача, що службові поїздки працівників локомотивного депо Знам'янка, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний характер, не є відрядженнями, оскільки зазначені службові поїздки в колективному договорі між адміністрацією та профспілковим комітетом локомотивного депо Знам'янка на 2006-2010 роки визначені відрядженнями, що відповідає вимогам ст. 13 КЗпП України та положенням Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року №59.

При цьому, слід погодитись з висновком суду першої інстанції, що за своєю природою та особливостями праці службові поїздки працівників локомотивного депо Знам'янка не можуть обліковуватися шляхом оформлення посвідчення про відрядження, оскільки такі поїздки здійснюються в межах дільниць обслуговування, що виключає можливість заповнення зворотної сторони посвідчення про відрядження. У зв'язку із цим в умовах колективного договору було передбачено збереження діючого порядку обліку виплат за роз'їзний характер робіт, який у повній мірі забезпечив належне підтвердження знаходження працівника у такому" відрядженні.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відтак, податковий орган ні в акті перевірки, ні під час судового засідання не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності оскарженого податкового повідомлення-рішення та обґрунтованості висновків акту перевірки.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги Одеської залізниці є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Знам'янської об'єднаної державної податкової інспекції у Кіровоградській області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 березня 2010 року у справі № 2а-8691/09/1570 – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі – 03 червня 2013 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян