Рішення № 31646338, 29.05.2013, Балаклавський районний суд міста Севастополя

провадження № 2/762/974/13

справа № 762/1156/13-ц

БАЛАКЛАВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

« 29» травня 2013 року м. Севастополь

Балаклавський районний суд міста Севастополя

у складі: головуючого, судді - Дибець О.М.,

при секретарі - Перчук Я.О.,

за участю:

відповідача -ОСОБА_1,розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Балаклавського районного суду міста Севастополя цивільну справу за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором фінансового лізингу,

в с т а н о в и в :

4 квітня 2013 року представник ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» на підставі довіреності від 24 грудня 2012 року ОСОБА_2 звернулась до Балаклавського районного суду міста Севастополя із зазначеною позовною заявою в порядку цивільного судочинства і просить суд :

- Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» (ідентифікаційний код юридичної особи 33149830) суму боргу з лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 2 квітня 2008 року в розмірі 7475 гривень 44 копійки.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач, з яким був укладений договір фінансового лізингу, у повному обсязі не виконав своїх зобов'язань з оплати лізингових платежів, унаслідок чого виник борг у зазначеному розмірі.

У судове засідання представник позивача не прибув, надіслав на адресу суду письмову заву, в якій просить розглянути справу за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 заперечував проти позову, зазначивши на сплату лізингових платежів у повному обсязі за згаданим договором фінансового лізингу, відповідно до визначеної сторонами ціни предмета лізингу, встановленої за первісною вартістю отриманого ним у володіння та користування обладнання.

Сторони, їх представники не заявили, що факти, які мають значення для справи, їм відомі особисто, тому судом не вирішувалось питання про їх допит в якості свідків, згідно зі статтею 184 Цивільного процесуального кодексу України.

Вислухавши пояснення відповідача, усебічно і повно з'ясувавши обставини справи та дослідивши відповідні докази, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, виходячи з такого.

2 квітня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Версія Сістемс», яке діяло в якості комерційного представника Закритого акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» (стаття 243 Цивільного кодексу України), і ОСОБА_1 був укладений договір, за умовами якого ОСОБА_1 приєднався до умов, визначених і затверджених Закритим акціонерним товариством «Лізинг інформаційних технологій», а саме Правил отримання IT-обладнання, інших товарів та послуг у системі LeaseIT, обравши конкретні умови договору згідно із запропонованим йому пакетом LeaseIT Інвайт (пп.1.1., 1.2.).

У зв'язку з набранням чинності Законом України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 року N 514-VI найменування Закрите акціонерне товариство «Лізинг інформаційних технологій» було приведено у відповідність з нормами цього закону, змінено на Приватне акціонерне товариство «Лізинг інформаційних технологій», яке у подальшому вживатиметься у рішенні суду.

Відповідно до частини 1 статті 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому; друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Пунктами 3.1., 5.4.2. Договору, укладеного між ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій в особі комерційного представника ТОВ «Версія Сістемс» та ОСОБА_1, встановлено, що лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця платежі в строк до 20 числа поточного місяця; розрахунки між сторонами здійснюються в гривнях; клієнт (лізингоодержувач) зобов'язаний сплачувати платежі, передбачені пакетом LeaseIT та цим договором.

Пунктом 6.1. Правил також окремо обумовлено, що клієнт (лізингоодержувач) сплачує на користь оператора LeaseIT (лізингодавця) платежі згідно з пакетом LeaseIT.

Згідно положень зазначеного договору приєднання, конкретні умови якого визначені Правилами отримання IT-обладнання, інших товарів та послуг у системі LeaseIT і пакетом LeaseIT Інвайт, лізингодавець ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» зобов'язався придбати за вибором лізингоодержувача ОСОБА_1 комп'ютерне обладнання у постачальника, яким у той самий час виступив комерційний представник позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Версія Сістемс», з подальшою передачею обладнання у володіння та користування лізингоодержувача на строк 2 роки, з виплатою щомісяця рівними частинами лізингових платежів, які складаються з повної вартості предмету лізингу і платежів як винагороди лізингодавцю за отримане у лізинг майно у 2 % від первісної вартості обладнання за кожен місяць до повної виплати вартості обладнання; з передачею права власності на предмет лізингу після повної виплати його вартості.

Таким чином, між сторонами був укладений договір приєднання, який за своєю правовою природою належить до договору фінансового лізингу.

Відносини, що виникають з договору фінансового лізингу, предметом якого є передача у користування лізингоодержувачу - фізичній особі товару, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання і не пов'язано з підприємницькою діяльністю, регулюються відповідними положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду) і купівлю-продаж з урахуванням особливостей, що встановлюються положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16 грудня 1997 року, окремими нормами Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року N 1023-XII з наступними змінами, доповненнями і новими редакціями, а також Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ.

Статтею 806 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі); до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом, до відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізин» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За змістом статті 807 Цивільного кодексу України і статті 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу (предмет лізингу) може бути виключно неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізин майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавцю, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

2 квітня 2008 року лізингоодержувач ОСОБА_1 у відповідністю з викладеними умовами договору вчинив заявку на отримання обладнання № 20083794, на підставі чого та на виконання положень укладеного договору в його володіння та користування був переданий предмет лізингу (комп'ютерне обладнання):

- монітор TFT Philips 190S8FS;

- Системний блок IQ Pro D01 (81760) (Intel P DC E2160/GA-945GCMX-S2/1024 Mb/160 Gb / DVD-RW/ Vista Home Basic);

- Акустична система Genius SP-F120;

- Клавіатура Genius KB-06X2;

- Маніпулятор «mouse» Dialog POO3BP

Загальна вартість обладнання була визначена в розмірі 4183 гривні, що підтверджується копією заявки і накладної-вимоги № 20083794 від 2 квітня 2008 року.

Зважаючи на таке та виходячи з наведених умов договору щодо визначення розміру лізингових платежів (ціни договору), розмір щомісячного лізингового платежу, який за передане йому обладнання був зобов'язаний сплачувати протягом 24 місяців відповідач, складає 257 гривень 95 копійок, з яких 174 гривні 29 копійок це відшкодування вартості предмета лізингу (4183 гривень / 24 місяці) і 83 гривні 66 копійок - винагорода за отримане у лізинг майно (4183 гривень * 2 % / 100 %).

Як убачається з наданого суду розрахунку (структура грошових нарахувань та надходжень від 25 березня 2013 року), відповідач ОСОБА_1 таке зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, сплативши на користь ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» за період з 2 квітня 2008 року і протягом наступних 24 місяців грошову суму в загальному розмірі 6192 гривні, що також підтверджується долученими за клопотанням відповідача до матеріалів справи квитанціями.

Разом з тим зі згаданого розрахунку вбачається, що пред'явлення ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій» позову ґрунтується на односторонній зміні товариством ціни договору, що у відповідністю з пунктом 6.12. Правил отримання IT-обладнання, інших товарів та послуг у системі LeaseIT обґрунтовується суттєвим зростанням офіційного курсу Національного банку України долара США до гривні.

Указаним пунктом Правил, до яких приєднався відповідач унаслідок укладення договору від 2 квітня 2008 року, визначено, що Оператор LeaseIT (примітка - ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій») залишає за собою право в односторонньому порядку відповідно збільшити платіж у випадку суттєвих змін встановленого Національним банком України курсу долара США чи Євро по відношенню до української гривні, про що повідомляється Клієнту в рахунку на оплату чергового поточного платежу.

Суд не заперечує право сторін визначати можливість зміни договору фінансового лізингу або окремих його умов, у тому числі зміни в односторонньому порядку такої його істотної умови як ціна, що прямо передбачено частиною 2 статті 632 і частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України, або встановлювати окремий порядок перегляду визначеної ціни договору, однак, за переконанням суду, згадана вище умова щодо односторонньої зміни лізингового платежу є, по-перше, нечіткою і двозначною, адже прямо суперечить вищезгаданим умовам договору приєднання і Правил щодо встановлення ціни договору виключно в обраному пакеті LeaseIT, а сторони договору не досягли згоди щодо критерію визначення суттєвості коливання курсу валют, не встановивши при цьому ні граничного зростання курсу як показника суттєвості його зміни або кратності зростання курсу, ні конкретної іноземної валюти, по відношенню до якої має оцінюватись зміна курсу гривні, зважаючи також і на те, що під час підписання договору та передання товару сторони не встановили еквіваленту його ціни до іноземної валюти як того прямо вимагають положення частини 2 статті 533 Цивільного кодексу України, і, по-друге, така умова договору водночас вводить споживача в оману щодо способу розрахунку ціни, адже за інших обставин звичайно споживач не надав би згоду на укладення договору з такою умовою.

Оцінюючи умови укладеного між сторонами договору, суд звертає особливу увагу на те, що ніби закріплений у пункті 6.12. Правил отримання IT-обладнання, інших товарів та послуг у системі LeaseIT обов'язок лізингодавця повідомляти лізингоодержувача про збільшення лізингового платежу в рахунку на оплату чергового платежу є також двозначним, і, крім того, що позивачем жодного разу не виконувався, цей обов'язок нівелюється положеннями пунктів 6.4. і 6.5. зазначених Правил, за змістом яких неотримання рахунку, який формує та надсилає лізингоодержувачу лізингодавець, не звільняє споживача від зобов'язання щодо своєчасної сплати чергових платежів, які він водночас зобов'язаний щомісяця розраховувати самостійно.

Викладене свідчить не тільки про недосягнення сторонами договору згоди щодо конкретного порядку перегляду в односторонньому порядку розміру лізингових платежів та їх розрахунку лізингоодержувачем у разі їх одностороннього збільшення (односторонньої зміни ціни), але, по-перше, про порушення прав споживача порівняно з нормами Цивільного кодексу України і законодавства про захист прав споживачів, і, по-друге, про нечесну підприємницьку практику з боку ПрАТ «Лізинг інформаційних технологій», адже запропоновані споживачеві до приєднання умови Правил отримання IT-обладнання, інших товарів та послуг у системі LeaseIT щодо наведеного способу розрахунку ціни беззаперечно вводять його в оману, ставить у залежність від нічим не обмеженого розсуду позивача.

Крім того, виходячи з правових позицій Верховного Суду України і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, само по собі зростання курсу валют не є підставою для перегляду розміру платежів за договором, оскільки зазначене стосується обох сторін, й лізингодавець при належній обачливості міг, зважаючи на динаміку зміни курсів із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, проте належної обачливості лізингодавець не виявив, що належить до звичайного ризику при здійсненні підприємницької діяльності (стаття 42 Господарського кодексу України).

Оскільки, як зазначав суд, до відносин фінансового лізингу застосовуються положення Цивільного кодексу України щодо купівлі-продажу, ураховуючи суб'єктний склад правовідносин, у яких з однієї сторони виступає лізингодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передачі товарів, звичайно призначених для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю лізингоодержувача (частина 1 статті 698 Цивільного кодексу України), суд водночас має застосовувати як окремі положення цього Кодексу про роздрібну купівлю-продаж, так і відповідні положення Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з частиною 4 статті 698 Цивільного кодексу України умови договору, що обмежують права покупця - фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем у момент укладення договору, якщо інше не встановлено законом або випливає із суті зобов'язання (частина 1 статті 706 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 і 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час укладення між сторонами договору фінансового лізингу), якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни; підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для свідомого вибору; правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

За змістом частини 2 статті 215 і статті 217 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину встановлена законом, він є нікчемним; у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, установивши, що нечіткою і двозначною умовою про одностороннє збільшення ціни договору та порядок її розрахунку права споживача обмежені порівняно з наведеними положеннями цивільного законодавства, суд встановив, що така умова є нікчемною, відтак положення пункту 6.12. Правил отримання IT-обладнання, інших товарів та послуг у системі LeaseIT є недійсними в силу закону.

Дійшовши такого висновку, суд відзначає, що в іншому випадку він мав би погодитись з тим, що на споживача, який, укладаючи договір фінансового лізингу, беззаперечно діяв добросовісно, розраховуючи на визначені наслідки його виконання, укладеним договором покладений не передбачений жодним актом цивільного законодавства обов'язок угадувати іноземну валюту, в еквіваленті до якої лізингодавець визначатиме зростання ціни, на підставі виключно своїх інтуїтивних вражень самостійно розраховувати як первинну ціну переданого йому товару в еквіваленті на іноземну валюту, так і кожного місця протягом дії договору фінансового лізингу аналізувати коливання курсів валют і оцінювати суттєвість їх змін без будь-яких однозначних критеріїв та упевненості у правильності своїх оцінок, а також самостійно здійснювати розрахунки чергових щомісячних платежів.

Решта умов укладеного договору фінансового лізину, в тому числі й стосовно первинної ціни предмета лізингу і розміру періодичного відшкодування його вартості та сплати винагороди за отримане у лізинг майно, відповідають положенням законодавства і прав споживача неприпустимо не обмежують, відтак, нікчемність умови про одностороннє зростання ціни та порядок її розрахунку не тягне нікчемність укладеного договору в цілому.

Оскільки за змістом ст.ст. 216, 236 Цивільного кодексу України унаслідок недійсності правочину (окремої його умови) не створюється правових наслідків з моменту його чинення, викладене свідчить про необґрунтованість заявлених вимог, що є підставою для відмови в їх задоволенні.

У будь-якому випадку зміна розміру лізингових платежів (ціни договору) є незастосовною до виниклих між сторонами відносин, адже про це у належний спосіб відповідач повідомлений не був.

Таким чином, розглянувши цивільну справу в присутності відповідача, усебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Судові витрати суд розподіляє відповідно до вимог статті 88 Цивільного процесуального кодексу України.

На підставі викладеного і керуючись частиною 2 статті 215, частиною 1 статті 216, ст.ст. 217, 236, 698, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 5, частиною 2 і 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 1, 3, 10, 11, 14, 15, 60, 61, 158 ч. 1, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Лізинг інформаційних технологій» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу за договором фінансового лізингу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду міста Севастополя через Балаклавський районний суд міста Севастополя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Дибець О.М.