Рішення № 31645685, 30.05.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/1742/13 30.05.2013 30.05.2013 30.05.2013

Провадження № 22ц/784/1641/13 Суддя першої інстанції Разумовська О.Г.

Категорія 42 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 травня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Мурлигіної О.Я.,

суддів: Коломієць В.В., Царюк Л.М.,

при секретарі Шпонарській О.Ю.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення із зняттям з реєстраційного обліку та зобов'язання вчинити певні дії ,-

В С Т А Н О В И Л А:

30 травня 2012 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом, який вточнила в подальшому, до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення із зняттям з реєстраційного обліку та зобов'язання відповідача звільнити помешкання від належних йому особистих речей.

Позивачка посилалася на те, що вона на підставі укладеного договору дарування с попереднім власником будинку - ОСОБА_4, є власником 34/100 часток житлового будинку АДРЕСА_1. В зазначеному будинку після його відчуження залишився проживати ОСОБА_3 син попереднього власника, який добровільно виселятися не бажає і чинить перешкоди у користуванні будинком новому власнику. Відповідач проживає у вказаному житловому будинку без належних правових підстав, що порушує її права, як власниці. Добровільно звільняти зазначене житлове приміщення ОСОБА_3 відмовляється.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року позов задоволено. Усунуто перешкоди в користуванні належною ОСОБА_2 частиною житлового будинку АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_3 без надання йому іншого житлового приміщення із зняттям з реєстраційного обліку за вказаною адресою. Зобов'язано ОСОБА_3 звільнити належну ОСОБА_2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 від належних йому особистих речей. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Суд першої інстанції, розглянувши спір в межах заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідив обставини справи, належно оцінив надані сторонами докази й дійшов вірного висновку, що ОСОБА_3 втратив право користування спірним житлом і право власності позивачки підлягає захисту шляхом виселення відповідача без надання йому іншого житлового приміщення.

Судом встановлено, що відповідно договору дарування від 12 грудня 2011 року позивачка ОСОБА_2 є власником 34/100 частки житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 5-6). Як вбачається з технічного паспорту ця частка житлового будинку є окремим житловим будинком.

Відповідач є сином попереднього власника зазначеного житла - ОСОБА_4, проживав в будинку і був зареєстрований (а.с. 11).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла (а.с. 34).

Згідно із ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК УРСР з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному до угоди з власником. Право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності права приватної власності на це майно.

Таким чином, зміст вищевказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника житла, які визначені в ч. 2 ст. 64 ЖК УРСР, користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно, тобто права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідним від прав самого власника.

Суд першої інстанції обґрунтовано залишив поза увагою положення ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР, оскільки вказана норма передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Відповідач не був і не є членом сім'ї нового власника, а відтак гарантії, визначені ст. 156 ЖК України на нього не розповсюджуються, а тому місцевий суд підставно задовольнив вимоги позивачки щодо виселення відповідача з вказаного житла без надання йому іншого житлового приміщення.

Разом з тим, районний суд задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, дійшов передчасного висновку, що відповідач підлягає зняттю з реєстраційного обліку та про необхідність зобов'язання ОСОБА_3 звільнити житло від особистих речей.

Відповідно до вимог ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-1У «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (надалі - Закон № 1382-1У) зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду.

Отже, судом помилково застосовані правила ст. 391 ЦК України до правовідносин, які регулюються Законом № 1382-1У, оскільки питання про зняття з реєстрації колишніх членів сім'ї власника будинку залежить від вирішення питання про їх право проживання.

Зобов'язання відповідача звільнити житло від особистих речей при примусовому виселенні із житла передбачена ст. 78 Закону України «Про виконавче провадження» при виконання рішення суду. Оскільки примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від особи, яка виселяється, її майна, домашніх тварин та у забороні даній особі користуватися цим приміщенням, то ці вимоги не підлягають задоволенню одночасно при задоволенні вимог про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом виселення.

За такого, вимоги про зняття з реєстрації відповідача та зобов'язання його звільнити житло від особистих речей задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України в частині позовних вимог про зняття з реєстрації ОСОБА_3 та зобов'язання його звільнити житло від особистих речей підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2013 року в частині вирішення позовних вимог щодо зняття з реєстраційного обліку та зобов'язання звільнити житловий будинок від належних особистих речей скасувати та постановити в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про зняття з реєстраційного обліку та зобов'язання звільнити належну ОСОБА_2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 від належних особистих речей відмовити.

В іншій частині зазначене рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді