Ухвала суду № 31645199, 22.05.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 травня 2013 р.Справа № 2-а-5703/10/1470

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємства «Каскад і Ко» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва (правонаступник - ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

01.07.2010 року ПП «Каскад і Ко» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва (правонаступник - ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС) про скасування податкових повідомлень-рішень №0001492301/0 від 11.03.2010 року, №0001812301/1 від 01.06.2010 року.

В обґрунтовання своїх позовних вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки ДПІ щодо достовірності нарахування підприємством суми бюджетного відшкодування ПДВ є неправомірними, а спірні податкові повідомлення рішення, відповідно, є протиправними, що, в свою чергу, призвело до безпідставного заниження податкового кредиту з ПДВ.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року адміністративний позов ПП «Каскад і Ко» - задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0001492301/0 від 11.03.2010 року, №0001812301/1 від 01.06.2010 року

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва 18.07.2011р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.06.2011 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ПП «Каскад і Ко» відмовити у повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, сповіщених належним чином про дату, час і місце судового розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, за таких підстав.

Судом 1-ї інстанції встановлені наступні обставини справи.

В лютому 2010 року працівниками ДПІ була проведена планова виїзна документальна перевірка підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.09.2009 року, за результатами якої, 11.02.2010 року було складено акт №387/232-00/32332945, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог діючого на той час податкового законодавства, а саме:

- п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.11.3 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 року №283/97-ВР в частині заниження податку на прибуток у сумі 9 291 грн.;

- п.п.7.2.6 п.7.2., п.п.7.3.1 п.7.3., п.п.7.4.5 п.7.4 п.п.7.5.1 п.7.5., п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР в частині завищення суми ПДВ, заявленої до бюджетного відшкодування на суму 117 509 грн.

Так, актом перевірки встановлено, що позивачем в податкових деклараціях з ПДВ за лютий 2009 року та вересень 2009 року задекларовано податковий кредит минулих періодів - за період вересень 2008 року - у сумі 78 333 грн., жовтень 2008 року - 83 473 грн., що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ у загальному розмірі 161 806 грн.

При чому, висновок відповідача про неправомірне включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 161 806 грн. ґрунтується лише на тому, що податкова накладна повинна складатися у момент виникнення податкових зобов'язань продавця, які, в свою чергу, повинні бути включені до складу податкового кредиту у той період коли виникли ці податкові зобов'язання.

Таким чином, в подальшому, на підставі вказаного акту перевірки, уповноваженою особою податкового органу було прийнято податкові повідомлення-рішення від 11.03.2010 року №0001492301/0 та №0001812301/1 від 01.06.2010 року.

Не погоджуючись із вказаними вище рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що висновки акту перевірки та спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та не заснованими на законі, у зв'язку з чим, позовні вимоги, в свою чергу, є обґрунтованими, доведеними та підлягаючими задоволенню.

Колегія суддів апеляційного суду цілком погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх обгрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно положень ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи повинні діяти у спосіб та у порядку передбаченому Конституцією та законами України.

Так, діючий на момент спірних правовідносин Закон України «Про податок на додану вартість» визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Відповідно до положень п.1.7. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

А у відповідності до змісту п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 вказаного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Так, з матеріалів справи встановлено, що між ПП «Каскад і Ко» та ТОВ ВКФ «Нікпромтех» були укладенні договори підряду від 25.08.2008 року; від 10.06.2008 року та договір про співпрацю від 22.06.2007 року.

На виконання умов зазначених договорів, ТОВ ВКФ «Нікпромтех» виконало для позивача монтажні роботи, що, в свою чергу, підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином оформленими первинними документами, а саме :

- видатковими накладними №Н-0110/08 від 01.10.2008 року, №Н-2010/1 від 20.10.2008 року, №Н-2710-01 від 27.10.2008 року, №Н-2710-02 від 27.10.2008 року, №Н-2710-03 від 27.10.2008 року, №-0109 від 11.09.2008 року, №Н-00001109 від 19.09.2008 року, №-0109/3 від 11.09.2008 року;

- Актами здачі-приймання робіт №Н-2010/2 від 20.10.2008 року та №Н-00000109 від 29.09.2008 року;

- Актами прийомки виконаних робіт б/н від 27.10.2008 року та б/н від 29.10.2008 року.

При цьому, слід зазначити, що у спірному акті перевірки та запереченнях відповідача факт реального виконання зазначених договорів під сумнів не ставиться.

Також, з матеріалів справи вбачається, що податкові накладні, на підставі яких позивачем нарахований податковий кредит з ПДВ, були складені контрагентом у вересні 2008 року та жовтні 2008 року, а фактично вони були отримані позивачем лише тільки на його запити - у лютому 2009 року.

Отже, за таких підстав, судова колегія приходить до висновку про те, що відповідно до положень п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права у позивача на податковий кредит є дата фактичного отримання ним цих податкових накладних.

Крім того, судовою колегією встановлено, що позивачем спірні суми ПДВ були включені у склад податкового кредиту у тому звітному періоді, у якому були отримані податкові накладні, оскільки включення таких даних без наявності податкових накладних було б безпідставним.

Таким чином, суд 2-ї інстанції приходить до аналогічного, що і окружний суд, висновку про додержання позивачем вимог п.п.7.5.1. п.7.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо періоду формування податкового кредиту та, як слідство, про відсутність порушення позивачем положень цієї норми Закону.

Згідно з приписів абзаців 1,2 п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Як видно з матеріалів справи, у спірному акті перевірки відповідачем вказано, що такої скарги від позивача не надходило.

Враховуючи вказані обставини, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити, що абзацом 2 вказаної норми Закону встановлено саме право особи на подачу такої скарги, а не обов'язок.

До того ж, слід вказати, що акт перевірки не містить більш жодного обґрунтування порушення позивачем приписів п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Крім того, сукупний аналіз вищезазначених норм Закону України «Про податок на додану вартість» свідчить про те, що право на податковий кредит виникає у платника податків лише тільки після одержання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Отже, виходячи з наведених положень закону, на думку судової колегії, суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач, в даному випадку, при включенні до свого податкового кредиту за лютий та вересень 2009 року суми ПДВ по податкових накладних, діяв відповідно до норм законодавства.

Також, при цьому, ще слід вказати, що згідно із ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

При чому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, у урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що відповідач, в порушення вимог ч.2 ст.71 КАС України, не довів належними засобами доказування правомірність прийняття ним податкових повідомлень-рішень №0001492301/0 від 11.03.2010 року, №0001812301/1 від 01.06.2010року, а тому, відповідно, позовні вимоги дійсно підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,199,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 червня 2011 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко