Рішення № 31642695, 04.06.2013, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-7660/2011

Провадження № 2/344/657/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ЗАОЧНЕ

03 червня 2013року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Шамотайло О.В.

секретаря Устинської Н.С.

позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління казначейства в Івано-Франківській області, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ВДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області та ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області про відшкодування шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся в Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області з позовом до Головного управління казначейства в Івано-Франківській області, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ВДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області та ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з держави на користь ОСОБА_1 309149,82 грн. у відшкодування прямої матеріальної шкоди та 85686,03 грн. у відшкодування внаслідок інфляційного знецінення прямої шкоди.

Позивач до початку розгляду справи судом по суті, подав уточнену позовну заяву та просив суд про безспірне списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на відшкодування шкоди в розмірі 309149,82 грн. у відшкодування прямої матеріальної шкоди та 85686,03 грн. у відшкодування внаслідок інфляційного знецінення прямої шкоди, а відповідачами визначив Головне управління казначейства в Івано-Франківській області, ВДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області та ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що внаслідок невиконання судового рішення позивач, за уступкою права вимоги первісного кредитора новому кредитору, не отримав відшкодування у розмірі 309149,82 грн. згідно з виконавчими листами суду.

Позивач в судовому засіданні вимоги позову підтримав та просив позов задовольнити, а в подальшому подав суду лист, за змістом якого просив справу розглядати за його відсутності.

Представник Головного управління казначейства в Івано-Франківській області Варшавський О.П. заперечував проти задоволення позову, а в подальшому в судові засідання не з'являвся, причини неявки суду не повідомляв.

Представник відповідача ВДВС Головного управління юстиції в Івано-Франківській області в судове засідання не з'явився, а про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду, заперечення на позовну заяву суду не подавав.

Представник відповідача ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області Француз І.Г., в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, та просив відмовити в їх задоволенні на підставі поданого відзиву на позов, а в подальшому в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час та місце судового розгляду.

Таким чином, виходячи зі змісту ч.1 ст.224 ЦПК України, та того, що відповідачі про причини неявки суд не повідомили, суд вважає, що можливо провести заочний розгляд справи.

У відповідності до ч. 2 ст. 197 ЦПК у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені сторонами докази судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2011р. (а.с. 5-7) встановлено, що «після надходження наказів господарського суду Івано-Франківської області №28 від 01.02.2008р., №128 від 18.04.2008р. та №276 від 09.12.2008р., ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції винесено постанови про відкриття виконавчого провадження №ВП 6689270 від 14.03.2008р., №ВП 12151584 від 29.05.2008р., №ВП 11007762 від 23.01.2009р. про стягнення з ПП «Стальімпекс» на користь ВАТ «Будівельник» відповідно до зазначених наказів коштів в сумі 120 224,93 грн., 68 699,96 грн. та 120 224,93 грн.(копії постанов містяться в матеріалах справи).

На даний час, винесено постанови від 15.02.2001р. про повернення стягувачу наказу №276 виданого 09.12.2008р. та наказу №128 виданого 18.04.2008р., оскільки у боржника відсутне майно на яке може бути звернено стягнення.

Факт, що органами виконавчої служби вживались заходи по виявленню майна, підтверджуються копіями запитів до реєструючих органів, зокрема до ДПІ в м.Івано-Франківську, ВРЕР УДАІ при УМВС, ЦДЗК, ОБТІ Івано-Франківської області, інспекції державного технічного нагляду, головного управління статистики тощо.

Одже, щодо виконання наказів № 276 та №128, виконавчою службою вчинялись дії по виконанню виконавчих документів.

В частині визнання протиправною бездіяльності органів ДВС по виконання наказу № 28 від 01.02.08., скаргу ВАТ "Будівельник" слід задоволити, оскільки суду не надано документів, які підтвердять, що державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби Івано-Франківської області по виконанню наказу №28 від 01.02.08, протягом 6 місяців, як це передбачено Законом України "Про виконання провадження" провів виконавчі дії з виконання рішення і що ним було виконано вимоги вищевказаного закону та направлено ВАТ "Будівельник", як учаснику виконавчого провадження, копії документів виконавчого провадження по виконанню наказу № 28 від 01.02.08р.».

У відповідності до ч.3 ст. 61 ЦПК України встановлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином факт видачі судових наказів, винесення постанов про повернення наказу №276 виданого 09.12.2008р. та наказу №128 виданого 18.04.2008р.стягувачу, а також бездіяльності органів ДВС по виконанню наказу № 28 від 01.02.2008р. доказування не потребують.

Постановами державних виконавців ВДВС Івано-Франківського міського управління юстиції про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 12151584 від 16.02.2011р. та ВП № 11007762 від 15.02.2011р. повернуто виконавчі документи на підставі п.2 ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», а підставою для повернення вказаних вище виконавчих документів стягувачеві державним виконавцем зазначено той факт, що у боржника відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення (а.с. 8) та неможливість з'ясування місцезнаходження боржника та його майна (а.с.12).

Враховуючи вищевикладене, позивач, посилаючись на те, що виконання наказів господарського суду Івано-Франківської області стало неможливим у зв'язку з бездіяльністю державних виконавців, звернувся з даним позовом про стягнення з держави шкоди, завданої органом державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1174 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Згідно з частиною 3 статті 11 Закону України «Про державну виконавчу службу» шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Відповідно до пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14 при розгляді позовів фізичних і юридичних осіб про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст. 11 Закону N 202/98-ВР, ст. 86 Закону N 606-XIV і враховувати, що в таких справах відповідачами можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001р. №12-рп/2001 встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної) завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної виконавчої служби, їх посадовими та службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на зазначені вище органи державної влади.

Пунктом 4 Положення про Державне казначейство України від 13.04.2011р. передбачено, що казначейство відповідно до покладених на нього завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї юридичної особи. Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до частини 5 статті 124 і частини 3 статті 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства.

Обов'язковість судових рішень гарантується згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін.

Відповідно до цього принципу постанова або ухвала суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх суб'єктів правовідносин, яких у той чи інший спосіб стосується судове рішення.

За змістом ст. 116 ГПК України визначено. що виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом, а також те, що наказ видається після набрання судовим рішенням законної сили.

Як встановлено судом, в спірних правовідносинах невиконання судового рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим до виконання, відбулося частково у зв'язку з відсутністю у боржника майна та інших цінних речей, на які можна звернути стягнення, а частково внаслідок бездіяльності органу державної виконавчої служби.

При цьому ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2011р. в справі №14/207-7/22 встановлено, що органами виконавчої служби вживались заходи по виявленню майна, що підтверджувалось відповідними документами (копіями запитів до реєструючих органів, зокрема до ДПІ в м.Івано-Франківську, ВРЕР УДАІ при УМВС, ЦДЗК, ОБТІ Івано-Франківської області, інспекції державного технічного нагляду, головного управління статистики тощо) і вказано, що стосовно виконання наказів № 276 та №128, виконавчою службою вчинялись дії по виконанню виконавчих документів, а в задоволенні скарги щодо визнання протиправною бездіяльності в цій частині відмовлено.

Водночас, повноваження щодо виконання судового наказу №28 від 01.02.2008р. чинне законодавство покладає на відповідний орган державної виконавчої служби (у спірних правовідносинах - на відділ примусового виконання рішень ДВС Івано-Франківської області), а ухвалою господарського суду від 19.04.2011р. визнано протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Івано-Франківської області по виконанню наказу №28 від 01.02.2008р.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. та ст.1 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998р. передбачено, що завданням державної виконавчої служби і обов'язком державного виконавця є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини, в рішенні по справі «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина суду. А оскільки п.1 ст.6 §1 Конвенції про права людини і основоположних свобод гарантує кожному право на суд, це право було б ілюзорним, якби правова система договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обовязкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності.

Тобто стягувач повинен мати обґрунтовані очікування щодо належного виконання органом державної виконавчої служби покладених на нього законом повноважень.

А у спірних правовідносинах зміст принципу юридичної визначеності повинен проявлятися в тому, що, пред'явивши виконавчий документ за належним місцем виконання, стягувач, повинен був мати обґрунтовані очікування щодо можливості подальшого задоволення своїх вимог (задоволених судом) за рахунок майна боржника.

Крім того, відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - також «Конвенція») кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Суд також акцентує увагу на Рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі «Stretch v. United Kingdom» («Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії») (www.echr.coe.int/echr), виходячи зі змісту пунктів 32-35 якого майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Так, як зазначено в пунктах 32-34 вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини, відповідно до усталеної практики ЄСПЛ, «майно» розглядають як «існуюче майно» або активи, включаючи вимоги, стосовно яких заявник може заявити, що він має, принаймні, «законні очікування» отримання ефективної реалізації права власності.

Крім того, в пункті 47 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Деркач та Палек проти України» від 21 грудня 2004 року Суд нагадав свою прецедентну практику, згідно з якою відсутність у заявника можливості домогтися виконання рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване першим реченням частини першої статті 1 Протоколу № 1 (див. серед інших рішень, рішення у справах «Бурдов проти Росії», заява N 569498/00, п. 40 та «Ясіуньєне проти Латвії» від 06.03.2003, заява N 41510/98, п. 45).

Отже, в розумінні прецедентної практики Європейського суду з прав людини законні очікування стягувача щодо можливості задоволення своїх вимог до боржника є власністю стягувача, яка захищається відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та якої він не може бути позбавлений інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

А тому позовні вимоги в частині безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку по наказу №28 від 01.02.2008р. підлягають до задоволення в зв'язку із встановленням ухвалою господарського суду протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Івано-Франківської області по виконанню наказу №28 від 01.02.2008р.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, проаналізувавши обставини справи та вимоги чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що факт завдання стягувачу шкоди в сумі 120224,93 грн. - сума стягнення за виконавчим листом, знайшов своє підтвердження, а тому вимога позивача про стягнення з держави 120224,93 грн. підлягає до задоволення. Проте суд не може погодитися із вимогами позивача в частині стягнення 43401,23 інфляційних витрат, оскільки такі вимоги позивача про стягнення інфляції не підкріплені посиланням на правові норми, а відтак є безпідставними.

Задовольняючи вимоги позову у зазначеній частині, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку по наказам № 276 та №128, з огляду на наступне.

Суд звертає увагу на те, що стаття 1174 Цивільного кодексу України не визначає вину посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, як підставу відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі її незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. При цьому вказана стаття передбачає обов'язковою умовою її застосування саме наявність заподіяння шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю.

Ухвала господарського суду Івано-Франківської області від 19.04.2011р., на яку в обґрунтування своїх позицій покликаються, як сторона позивача, так і сторона відповідача, встановила, що «…На даний час, винесено постанови від 15.02.2001р. про повернення стягувачу наказу №276 виданого 09.12.2008р. та наказу №128 виданого 18.04.2008р., оскільки у боржника відсутне майно на яке може бути звернено стягнення. Факт, що органами виконавчої служби вживались заходи по виявленню майна, підтверджуються копіями запитів до реєструючих органів, зокрема до ДПІ в м.Івано-Франківську, ВРЕР УДАІ при УМВС, ЦДЗК, ОБТІ Івано-Франківської області, інспекції державного технічного нагляду, головного управління статистики тощо. Одже, щодо виконання наказів № 276 та №128, виконавчою службою вчинялись дії по виконанню виконавчих документів.», а в задоволенні вимог щодо визнання протиправною бездіяльності органів державної виконавчої служби, в частині, що стосувалась зазначених наказів було відмовлено. Тобто судом було спростовано покликання про бездіяльність органу державної влади, яка пов'язана з виконанням судового рішення, а наявність незаконних рішень чи дій органу державної влади встановлено не було.

За таких обставин позовні вимоги щодо безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку по наказу №128 від 29.11.2008р. на суму стягнення за виконавчим листом в розмірі 68699,96 грн. та 20884,79 грн. інфляційних витрат та наказу №276 від 23.07.2009р. на суму стягнення за виконавчим листом в розмірі 120224,93 грн. та 21400,04 грн. інфляційних витрат до задоволення не підлягають.

Отже, вимоги стягувача є частково підставними, а оскільки правочином №38/2 від 19.04.2011р. щодо заміни кредитора у зобов'язанні (а.с. 19) ВАТ «Будівельник», як стягувач по справі №14/207-7/22 Господарського суду Івано-Франківської області, є кредитором у зобов'язанні, яке визнане судом з видачею ним наказів №28 від 01.02.2008р., №128 від 18.04.2008р., №276 від 09.12.2008р. та уступив право вимоги ОСОБА_1, то безспірне списання коштів з Єдиного казначейського рахунку України по справі №14/207-7/22 по наказу Господарського суду Івано-Франківської області №28 від 01.02.2008р. на суму 120224,93 грн. відшкодування прямої шкоди внаслідок бездіяльності підлягає на користь саме ОСОБА_1.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, прийнятих судами, а також іншими державними органами, які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.

Відповідно до підпункту 2 пункту 41 вищевказаного Порядку (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Таким чином, шкода в розмірі 120224,93 грн. відшкодування прямої шкоди підлягає стягненню з держави на користь ОСОБА_1 шляхом списання коштів зі спеціально визначеного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Зважаючи на викладене, дослідивши обставини справи, оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та, відповідно, такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі ст. 56 Конституції України, ст. 1174 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» , Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845, керуючись ст. ст. 209, 213, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Внаслідок невиконання судового рішення в межах, в спосіб та в порядку, визначеному законом під час виконання наказу Господарського суду Івано-Франківської області №28 від 01.02.2008р. по справі №14/207-7/22 на суму 120224,93 грн. відшкодування прямої шкоди стягнути з держави шляхом списання коштів зі спеціально визначеного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, і.п.н. НОМЕР_1, паспорт серіїї НОМЕР_2, виданий 11.04.2001р. Городенківським РВ УМВС в Івано-Франківській області).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з держави на користь ОСОБА_1 120,00 грн. витрат, понесених при розгляді справи шляхом списання коштів зі спеціально визначеного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України в Івано-Франківській області для відшкодування шкоди, завданої органами державної влади чи їх службовими особами.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідачів протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

( Повний текст рішення виготовлений 04.06.2013р.).

Суддя: Шамотайло О.В.