Постанова № 31630492, 11.04.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

11 квітня 2013 року 13:10 Справа № 814/1304/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Зіньковського О.А., секретаря судового засідання Ополинського О.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомПриватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування", вул.Миру 11, м.Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001;доЮжноукраїнської ОДПІ Миколаївської області Державної податкової служби, вул.Комсомольська 3, м.Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55000;проскасування податкового повідомлення - рішення від 29.11.12р. № 0000362201;за участю представників:

Від позивача: Чебан В.О., довіреність №08 від 14.03.13р.;

Від позивача: Сербін К.Л., довіреність №08/120 від 14.03.13р.;

Від позивача: Однороз Н.В., довіреність №07/149 від 08.04.13р.;

Від позивача: Демчук В.В., довіреність №07/148 від 08.04.13р.;

Від відповідача: Тертична І.М., довіреність №248/10/10-010 від 05.03.13р.;

Приватним підприємством "Южноукраїнський комбінат харчування" пред'явлено позов до Южноукраїнської об'єднаної ДПІ в Миколаївській області з вимогою скасувати податкове повідомлення - рішення Южноукраїнської ОДПІ Миколаївської області Державної податкової служби від 29.11.12р. №0000362201.

У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали повністю з підстав зазначених у позові, додаткових поясненнях та наданих доказах (а.с.4-9, 175-178).

Відповідач позовні вимоги не визнав, зазначив, що рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції в Миколаївській області від 29.11.12р. №0000362201 прийнято у відповідності до чинного законодавства, перевірка позивача проведена в порядку та у спосіб передбачений чинним законодавством (а.с.227-250).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд, - встановив:

Приватне підприємство "Южноукраїнський комбінат харчування" зареєстровано як юридичну особу виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради Миколаївської області 10.12.2008р. (свідоцтво №009954, а.с.13), перебуває на податковому обліку у відповідача та є платником ПДВ (свідоцтво НБ№071051, а.с.12)

Позивач, відповідно до КВЕД, займається організацією харчування населення, торгівлею харчовими продуктами, напоями (а.с.60).

В період з 09.11.12р. по 15.11.12р. відповідачем була проведена документальна невиїзна перевірка (акт перевірки від 15.11.12р. №34/22-01/36230520) (а.с.14-32) приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" (позивач) з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ під час відображення операцій з ТОВ "Маріком" за липень 2012р. та з ТОВ "Будівництво УКР-М" за липень 2012р.

Перевіркою було встановлено порушення вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПКУ, ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України та укладення позивачем правочинів з ТОВ "Маріком" та з ТОВ "Будівництво УКР-М", які суперечать моральним засадам суспільства, порушують публічний порядок, та які не спрямовані на реальне настання правових наслідків і є нікчемними.

За результатами перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення -рішення від 29.11.12р. №0000362201, яким позивачу було визначено суму грошового зобов'язання з ПДВ з урахуванням штрафних санкцій на загальну суму - 148890грн. (а.с.10).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав:

Відповідно до п.п.21.1.1 п.21.1 ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Тобто, факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

На підтвердження реальності (товарності) здійснення господарських операцій у періоді що перевірявся позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів.

Також судом було досліджено наступні докази:

- договір оренди нерухомого майна №АО-15/168-А від 31.12.2008р. укладений між ВАТ "Атомсервіс" та позивачем із додатковою угодою (а.с.42-45);

- договір оренди державного нерухомого майна від 19.04.2010р. укладений між позивачем та РВ Фонду державного майна України (а.с.46-48);

- договір на організацію лікувально-профілактичного харчування та продовольчого забезпечення працівників АЕС від 30.03.10р. із додатками та актами виконаних робіт (а.с.49-59);

- договори оренди складських приміщень від 09.01.12р. та від 06.02.12р. (а.с.193-194);

- копія оборотно - сальдової відомості ТОВ "Маріком" (а.с.195);

- податкові декларації з ПДВ, розрахунки коригування сум ПДВ (а.с.61-65. 187-192);

- копії платіжних доручень та квитанцій до касових ордерів (а.с.66, 104-109, 211-212);

- договір купівлі - продажу між позивачем та ТОВ "Маріком", видаткові накладні на продукти харчування, податкові накладні ТОВ "Маріком", заявки на товар (а.с.67-103, 213-225);

- договір постачання між позивачем та ТОВ "Будивництво Укр-М", видаткові накладні на різноманітні супутні товари для громадського харчування, податкові накладні (а.с.110-116);

- звіти про використання коштів наданих на відрядження або під звіт, посвідчення про відрядження водіїв автотранспортних засобів із необхідними відмітками, подорожні листи вантажних автомобілів, накази на відрядження (а.с.117-155, 184-186, 196-210);

- повідомлення керівнику ТОВ "Маріком" про зразки підписів та печаток для заповнення необхідних документів при отриманні товарів (а.с.156);

- повідомлення керівнику ТОВ "Будівництво Укр-М" про зразки підписів та печаток для заповнення необхідних документів при отриманні товарів (а.с.157);

- звіти експедиторів, товарні звіти (а.с.158-168);

- Витяг з ЄДР щодо ТОВ "Маріком" (відомості є підтвердженими (а.с.169);

- Витяг з Єдиного державного реєстру щодо ТОВ "Будівництво Укр-М" (27.009.2012р. внесено рішення засновників про відміну рішення про припинення) (а.с.174).

Всі зазначені бухгалтерські та податкові документи були надані позивачем для проведення перевірки та відображені в акті перевірки але не були взяті відповідачем до уваги (а.с.17).

Таким чином, на підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що факт придбання позивачем товарів у своїх контрагентів (ТОВ "Маріком" та ТОВ "Будівництво Укр-М") підтверджується зазначеними документами та фактом подальшого використання зазначених товарів у власній господарській діяльності (громадському харчуванні у значних обсягах).

Суд не приймає в якості належних доказів посилання відповідача на копії актів ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача (ТОВ "Маріком" та ТОВ "Будівництво Укр-М"):

- Акт ДПІ в Центральному районі м.Миколаєва від 19.12.12р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Будівництво Укр-М" (а.с.254-256);

- Акт ДПІ в Центральному районі м.Миколаєва від 20.09.12р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Будівництво Укр-М" (а.с.257-261);

- Акт ДПІ в Центральному районі м.Миколаєва від 03.09.12р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Будівництво Укр-М" (а.с.262-264);

- Акт ДПІ в Центральному районі м.Миколаєва від 18.10.12р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Маріком" (а.с.265-270);

- Акт ДПІ в Центральному районі м.Миколаєва від 18.10.12р. про неможливість проведення зустрічної звірки "Будівництво Укр-М" (а.с.271-273);

Зазначені акти підтверджують лише факти неможливості проведення перевірок податковими органами із різних підстав.

Крім того, відповідно до листа ДПА України від 03.02.09р. (п.2.1.2) податковим органам при проведенні перевірок слід врахувати, що не може бути доказом безтоварності посилання в акті перевірки на відсутність інформації щодо підтвердження чи спростування будь-яких фактів переміщення товарів, наявності транспортних засобів, тощо.

Судом також було взято до уваги ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.03.13р. по справі 814/764/13-а за позовом ТОВ "Будівництво Укр-М" до ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва про скасування акту про неможливість проведення зустрічної звірки (а.с.275-277). Зазначеною ухвалою суду було закрито провадження у справі оскільки оскарження акту перевірки не передбачено чинним законодавством. В той же час, в мотивувальній частині ухвали, судом наголошено, що висновки ДПІ про недійсність угод позивача (ТОВ "Будівництво Укр-М") зроблені відповідачем з порушенням чинного законодавства, грунтуються на припущеннях, які не можуть бути положено в основу висновків контролюючого органу, а тому дії ДПІ в цій частині є неправомірними (а.с.277).

Аналогічні висновки суду містяться в Ухвалі Миколаївського окружного адміністративного суду від 28.02.13р. по справі №814/665/13-а за позовом ТОВ "Маріком" до ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва про визнання недійсним акту про неможливість проведення зустрічної звірки (а.с.278-280). Зазначеною ухвалою суду було закрито провадження у справі оскільки оскарження акту перевірки не передбачено чинним законодавством. В той же час, в мотивувальній частині ухвали, судом наголошено, що висновки ДПІ про недійсність угод позивача (ТОВ "Маріком") зроблені відповідачем з порушенням чинного законодавства, грунтуються на припущеннях, які не можуть бути положено в основу висновків контролюючого органу, а тому дії ДПІ в цій частині є неправомірними (а.с.280).

Суд також зазначає, що позивач та його безпосередні контрагенти (ТОВ "Маріком" та ТОВ "Будівництво Укр-М"), які виписали податкові накладні, були зареєстровані як платники податку на додану вартість на момент вчинення відповідних господарських операцій.

На підставі зазначених доказів, суд дійшов висновку, що господарські правовідносини позивача та його безпосередніх контрагентів (ТОВ "Маріком" та ТОВ "Будівництво Укр-М") були реальними, товарними, направленими на досягнення економічного ефекту та на отримання прибутку. Правочини не мають ознак нікчемності або фіктивності, не суперечать інтересам держави, оскільки були укладені та реалізовані в рамках законної господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Безпідставним та необґрунтованим також є посилання відповідача на господарську діяльність контрагентів безпосередніх партнерів позивача. Суд приймає до уваги та досліджує господарські взаємовідносини тільки між позивачем та його безпосередніми контрагентами.

Щодо порушень вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України, суд зазначає наступне.

Згідно п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПКУ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами.

У всіх випадках взаємовідносин позивача з ТОВ "Маріком" та ТОВ "Будівництво УКР-М", останніми виписувались податкові накладні на кожну операцію. При цьому, податкові накладні були оформлені належним чином та не визнані недійсними ні податковою, ні судом. На момент їх видачі підприємства-постачальники були внесені до Реєстру платників ПДВ, а також мали свідоцтво платника ПДВ.

Так, судом було встановлено, для здійснення діяльності позивач використовує власні об'єкти: нежитлова будівля (торгово - виробничий комплекс), що належить ПП "Южноукраїнський комбінат харчування" згідно свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів №660 від 18.05.12р., а також орендує нерухоме майно:

- частку будівлі картоплесховища загальною площею 427,5 кв. м., в тому числі холодильну камеру, невиробничі приміщення, відповідно до договору від 31.12.08р. №АО-15/168-А;

- диспетчерський пункт КПП, склад, майстерню, компресорну з майстернями та адміністративно - побутовими приміщеннями, вбиральню, бетонний майданчик, огорожу, відповідно до договору від 19.04.10 №РОФ-876.

- нежитлові офісні приміщення, відповідно до договорів оренди майна, що належить до комунальної власності територіальної громади міста № 381/09 від 06.05.09 р.; № 392/13 від 01.02.13р.; №379/13 від 01.01.13р.

30.03.10р. позивачем було укладено договір №25/3670 з ДП НАЕК "Енергоатом" на організацію лікувально-профілактичного харчування та продовольчого забезпечення працівників ВПЮУАЕС. Відповідно до умов зазначеного договору ПП "ЮКХ" зобов'язується надати послуги по організації лікувально-профілактичного харчування та забезпечити працівників замовника молоком і продуктами харчування.

Для виконання умов договору на організацію лікувально - профілактичного харчування та продовольчого забезпечення позивачем й було укладено договір постачання №10/05 від 27.04.12р. з ТОВ "Маріком" та договір постачання №10/14 від 09.03.11р. з ТОВ "Будівництво УКР-М".

Відповідно до умов зазначених договорів, постачальники (ТОВ "Маріком" та ТОВ "Будівництво УКР-М") зобов'язуються систематично постачати товари народного споживання. При цьому, номенклатура, кількість та ціна товару визначається при кожній поставці на підставі підписаної сторонами специфікації або поданої покупцем та узгодженої постачальником заявки і вказується в накладній. Постачання товарів здійснюється зі складу постачальника, автотранспортом покупця.

В кожному випадку придбання товарів постачальниками виписувались видаткові та податкові накладні. Оплата товарів народного споживання здійснювалась в готівковій та безготівковій формі. В бухгалтерському обліку операції з придбання товарів отриманих від ТОВ "МАРІКОМ" та ТОВ "Будівництво УКР-М" відображено по рахунку № 631 "Розрахунки з постачальниками".

Завантаження товарів здійснювалось на транспорт наданий підприємством, при цьому, отримання товару здійснювалось експедитором ПП "ЮКХ". Крім того, щоразу експедитору видавались посвідчення про відрядження в яких контрагентами - постачальниками зроблені відповідні відмітки про прибуття у пункт призначення та вибуття з нього. На кожне відрядження бухгалтером виготовлявся звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт. Також, на підприємстві видавались накази про відрядження.

Отримання товару також здійснювалось згідно з вимогами наказу Мінфіну від 16.05.96р. №99 "Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей" на підставі повідомлення покупця про зразки печаті.

Зазначене узгоджується з вимогами Постанови КМУ від 25.02.09р. №207 "Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні".

Для підтвердження факту здійснення господарської операції, якщо товар було вивезено зі складу постачальника покупцем на умовах самовивозу, відповідно до зазначеного вище, товарно-транспортні накладні не вимагаються, так як товаросупровідними документами являється товарна (видаткова) накладна, яка містить всі необхідні реквізити, підписи і печаті продавця товару, що свідчить про факт передачі права власності на товар.

Слід також зазначити, що відповідно до п.10 Постанови Пленуму ВС України №9 від 06.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", згідно з ч.5 ст.12 ЦК України, добросовісність набувача майна (робіт, послуг) презюмується.

Пункт 18 зазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України надає перелік правочинів, які є нікчемними, як такі, що порушують публічний порядок: такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні, соціальні основи держави, зокрема:

- правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності;

- правочини, спрямовані на незаконне відчуження, або незаконне володіння, користування землею, як основним національним багатством, її надрами, іншими природними ресурсами;

- правочини щодо відчуження викраденого майна;

- правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу, або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, оспорювані правочини між позивачем та його контрагентом щодо придбання та поставки товарів (послуг) не є нікчемними по закону, як помилково стверджує відповідач.

Відповідачем не надано суду будь - яких доказів застосування до контрагентів позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (реальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагентів або позивача.

Крім цього, слід зазначити, що органи податкової служби не наділені повноваженнями за власною ініціативою визнавати нікчемними (недійсними) господарські угоди між двома суб'єктами господарювання з огляду на норми Закону "Про державну податкову службу" та ст.20 Податкового кодексу України.

В той же час, судом встановлено (доказів про інше відповідачем суду не надано) що у позивача була відсутня як головна мета одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди. Навпаки, судом було встановлено намір здійснювати та фактичне здійснення реальної підприємницької діяльності позивачем.

Суд також дійшов висновку, що дії позивача, як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Проаналізувавши зміст наданих відповідачем доказів (акт перевірки тощо) суд встановив, що висновки про нікчемність операцій (правочинів) позивача та його контрагентів є необґрунтованим, оскільки відповідачем не наведено правової підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами. Висновки відповідачем зроблені без дослідження усіх первинних документів та самих оспорюваних правочинів. Посилання відповідача на частини 1, 5 ст.203, ст.215, частину 1 ст.216 ЦКУ є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними у судовому порядку.

В адміністративних справах суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Відповідач, доказів наявності певних обставин, які свідчать про те, що позивач порушив вимоги чинного законодавства, укладаючи спірні правочини, завідомо діяв з умислом, спрямованим на досягнення такої мети, що суперечить інтересам держави та суспільства, не надав (ч.4 ст.71 КАС України).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до Порядку оформлення результатів перевірок з питань дотримання податкового та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05р. №327, зареєстрованому в МЮ України 25.08.05р. за №25/11205 (надалі - Порядок), а саме пп.2.4.1, 2.4.2 п.2.4, висновок акту перевірки повинен відображати узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, та іншого законодавства з посиланням на підпункти, пункти, статті нормативно-правових актів. Аналогічні вимоги до формування висновків акту перевірки містяться у п.4 Методичних рекомендацій щодо оформлення матеріалів документальних перевірок суб'єктів господарювання, затверджених наказом ДПА України від 11.09.08р. № 584.

При розгляді справи, судом встановлено, що висновки Акта перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, викладені в ньому обставини ґрунтуються на припущеннях, без зазначення первинних документів та без системного викладення порушень вимог чинного податкового законодавства з боку позивача.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

В обґрунтування нікчемності правочинів відповідач посилається на акти інших податкових органів (а.с.254-273) про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ "Маріком" та ТОВ "Будівництво УКР-М".

В той же час, при складанні актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів, податковим інспектором не досліджувались жодні первинні документи. У зв'язку з чим, було порушено вимоги Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10р. №984. Висновки про укладення нікчемних правочинів є суб'єктивними припущеннями перевіряючого і не підтверджуються достатніми та необхідними доказами, в тому числі первинними документами.

Крім того, згідно Порядку, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.10р. №1232, зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Як вбачається з вимог Порядку №1232 за результатами проведеної зустрічної звірки складається довідка.

Надані відповідачем акти про неможливість проведення зустрічних звірок суб'єкта господарювання є різновидом податкової інформації, необхідної для виконання органами державної податкової служби покладених на них функцій та завдань, право на збір якої передбачено ст.72 Податкового кодексу України.

Але, оскільки зустрічні звірки не є перевірками, то за їх результатами не може складатись акт перевірки, тобто наслідками зустрічної звірки не можуть бути висновки про порушення податкового чи цивільного законодавства платником податків та прийматись податкові повідомлення-рішення про визначення грошових зобов'язань.

Отже, висновки щодо нікчемності правочинів, що були зроблені на підставі таких актів перевірки є недопустимими та не можуть породжувати цивільно-правові наслідки про недійсність договорів.

Суд також зазначає, що згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до положень ст.ст.69, 71, 76, 86 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Обґрунтованим, на думку суду, є також посилання позивача на відповідну судову практику. Так, в Постанові ВАСУ від 14.11.2012 року по справі №К/9991/50772/12 зазначено, що навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи із загальних засад судочинства.

Таким чином, якщо нікчемною угоду вважає тільки третя особа, то така особа може лише вимагати застосування наслідків недійсності нікчемного правочину у відповідності із п.5 ст.216 ЦК України, а не застосовувати такі наслідки самостійно. Така угода має бути визнана недійсною лише за рішення суду.

Крім того, в Ухвалі ВАСУ від 19.02.2013р. по справі №К/9991/56274/12 було зазначено, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з ПДВ.

Відповідачем не було надано суду доказів наявності фактів узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником або інших неправомірних дій з боку позивача.

Суд також зазначає, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями ВСУ при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах від 09.09.08р. у справі №21-500во08, від 01.06.10р. у справі №21-573во10 та від 31.01.11р. у справі №21-47а10 Верховний Суд України дійшов висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Крім того, зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.09р. в пункті 71 зазначив, що платник податку не повинен нести відповідальності за наслідки невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також пеню. На думку суду, такі вимоги стали б надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" №3477-IV від 23.02.06р. українські суди мають застосовувати при розгляді справ практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, прийняте на підставі Акту перевірки відповідачем податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими, підкріплені належними та достатніми доказами, та, у зв'язку з цим, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 11, 158, 160-163 КАС України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати податкове повідомлення - рішення Южноукраїнської ОДПІ Миколаївської області Державної податкової служби від 29.11.2012р. №0000362201.

3. Присудити на користь Приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування" (код ЄДРПОУ 36230520) судові витрати у розмірі 1488грн. 91коп. Державній казначейській службі України стягнути судові витрати з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Южноукраїнської ОДПІ Миколаївської області Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому статтею 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанову може бути оскаржено в порядку передбаченому статтями 185, 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського адміністративного апеляційного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення у судому засіданні вступної та резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Зіньковський О.А.

Вступну та резолютивну частини постанови

складено в нарадчій кімнаті і проголошено

в присутності представників сторін 11.04.13р.

Повний текст постанови складено та підписано 12.04.13р.