Постанова № 31627879, 15.05.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2013 р. Справа № 804/5546/13-а Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Дєєв М.В., одноособово розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Дочірнього підприємства «Асканія Дістріб'юшн Дніпро»

до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі

м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби

про визнання протиправними дії та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Асканія Дістріб'юшн Дніпро» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання протиправними дій Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо визнання в акті перевірки № 2438/22-217/33323690 від 27.12.2012 року правочинів, вчинених позивачем нікчемними, а також такими, які вчинені без наміру створення правових наслідків, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 30.01.2013 року № 0000022300 та № 0000032300.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що посадовими особами Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 2438/22-217/33323690, на підставі якого винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Зазначені податкові повідомлення-рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вони були прийняті всупереч нормам діючого законодавства. Крім того, позивач зазначає, що висновки, зазначені у акті перевірки є суб'єктивною думкою перевіряючи податкового органу і не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки податковий орган не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві. Проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечував.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника у судове засідання не забезпечив, з клопотанням про відкладення розгляду справи не звертався. Надіслав суду заперечення проти позову, у яких зазначив, що податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, вважає, що підстав для скасування оскаржуваних податкових повідомлень - рішень не має, з огляду на зазначене просить суд відмовити в задоволенні позову.

У відповідності до ст. 122, ст. 128 КАС України, справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У період з 29.10.2012 року по 20.12.2012 року Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби проведено документальну планову виїзну перевірку ДП «Асканія Дістріб'юшн Дніпро» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.07.2011 року по 30.09. 2012 року.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем порушено вимоги:

- п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 203, 215, 216, 228, 662, 655, 656, 901, 902, 903 Цивільного кодексу України, підприємством занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 811483 грн., в тому числі у липні 2011 року - 8590 грн., у серпні 2011 року - 200059 грн., у вересні 2011 року - 71589 грн., у жовтні 2011 року - 54952 грн., у листопаді 2011 року - 169586 грн., у грудні 2011 року - 154057 грн., у січні 2012 року - 29909 грн., у лютому 2012 року - 58688 грн., у березні 2012 року - 318886 грн., у квітні 2012 року - 26623 грн., у червні 2012 - 3897 грн., у липні 2012 року - 122 грн., у серпні 2012 року - 1525 грн.;

- п. 176.2 ст. 176, пп. 168.1.1 -168.1.4, п. 168.1 ст. 168, ст. 18, п.167.1 ст. 167, пп.163.1.1, 163.1.2 п. 163.1 ст. 163, пп. 177.8 ст. 177 Податкового кодексу України, не утримано та не перераховано до бюджету податок з доходів фізичних осіб в сумі 1950 грн.

- п.п. 14.1.27, п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст.138, п.п. 139.1.1, п.п. 139.1.9

п. 139.1 ст.139 Податкового Кодексу України, занижено податок на

прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму всього 915304 грн., в т.ч. у 3 кварталі 2011 року на суму 428919 грн., у 4 кварталі 2011 року на суму 143446 грн., у 1 кварталі 2012 року у сумі 51678 грн., у 2 кварталі 2012 року на суму 84685 грн., у 3 кварталі 2012 року у сумі 206576 грн.

30 січня 2013 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесені податкові повідомлення - рішення:

- № 0000032300 про нарахування податку на прибуток у сумі 915304 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у сумі 85734 грн. 75 коп.;

- № 0000032300 про нарахування податку на додану вартість в сумі 811483 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в сумі 202870 грн. 75 коп.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями - рішеннями, 08.02.2013 року позивачем було подано скаргу до Державною податкової служби у Дніпропетровській області. Рішенням від 05.04.2013 року за № 1522/10/10-25 скарга ДП «Асканія Дістріб'юшн Дніпро» залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.

З матеріалів справи вбачається, що під час проведеної перевірки податковим органом встановлено порушення податкового законодавства, яке вчинено позивачем у перевіряємий період, сутність якого полягає у формуванні податкового кредиту від підприємств - ТОВ «Дельтасервіс», ПП «Конкорд».

При цьому, податковим органом із посиланням на норми Цивільного кодексу було зроблено висновок про нікчемність укладених правочинів із вказаними суб'єктами господарювання.

Крім того, відповідач вказує, що протягом перевіреного періоду на підставі відповідних договорів і актів виконаних робіт до складу витрат та податкового кредиту з ПДВ позивач включав послуги з передпродажної підготовки товарів та витрати на рекламу та дослідження ринку наступних виконавців: ТОВ «Авеню Маркет», ПП «Агентство маркетингових досліджень», ТОВ «Адвентіс», ТОВ «Алкен Маркет», ТОВ «АТБ-Маркет», ТОВ «Край-2», ТОВ компанія «Євротек», ТОВ «Вега-Прим», ТОВ «Віват», ПП «Наш Келих», ТОВ «Омега», ТОВ «Спар-центр», ТОВ «РББ Груп», ТОВ «Торгівельний союз «РТЦ», ТОВ «Стиль-Д», ПП «Сфера», ПрАТ «Фуршет» (ДП «Гарантія-Маркет», ДП «Фуршет Регіон», ДП «Фуршет Центр»), ТОВ «Ювітрейд». За висновком ДПІ у відповідних актах виконаних робіт крім інформації, що маркетингові послуги, з перепродажної підготовки товарів, послуги з реклами та дослідження ринку надані виконавцем у повному обсязі та своєчасно на зазначену суму, не міститься необхідних даних про зміст та обсяг господарської операції (деталізації об'єкта надання послуг) та іншої інформації згідно з якою можна зробити висновок про реальне виконання цих послуг. Так, до актів робіт не надано звіти про проведені дослідження (виконані роботи), висновки, результати експертизи, аналітичні таблиці, інші документи, що підтверджують здійснення та вартість виконаних робіт. Також у вказаних актах відсутня інформація об'єктів, по яких здійснювався аналіз змін купівельного попиту та не конкретизовані заходи, націлені на збільшення обсягів реалізації продукції.

Суд не погоджується з вищевикладеними висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Натомість позивачем до матеріалів справи були долучені документи первинного бухгалтерського обліку із дослідження яких суд вбачає їх відповідність вимогам Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Твердження відповідача про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання господарської діяльності або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності позивачем - є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Вказані висновки підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Відповідна правова позиція відображена в Постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12.

Крім того, щодо порушення позивачем пп. 14.1.27, 14.1.36, п. 14.1. ст.14, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139, п. 198.1., п. 198.2., п. 198.3, п. 198.6 Податкового Кодексу України, в частині, того, що витрати на маркетингові, рекламні та послуги з просування товару не пов'язані з господарською діяльністю позивача, суд зазначає наступне.

Згідно п.п. 14.1.108 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, маркетингові послуги (маркетинг) - функціонування діяльності платника податків у. сфері вивчання ринку, стимулювання збуту продукції (робіт, послуг) політики цін, організації та управлінні руху продукції (робіт, послуг) до споживача та після продажного обслуговування споживача в межах господарської діяльності такого платника податків.

Судом встановлено, що позивачем було укладено ряд договорів на виконання послуг з предпродажної підготовки товару, надання рекламних послуг, послуг з дослідження ринку, маркетингових послуг з підприємствами в яких здійснюється реалізація товарів, а саме, з ТОВ «Адвентіс», ПП «Сфера», ДП «Фуршет - Центр», ПП «Агенство маркетингових послуг», ТОВ «Віват», ДП «Регіон - Маркет», ТОВ «Стиль - Д», ДП «Гарантія - Маркет», ТОВ «Омега», ТОВ «АТБ - Маркет» При цьому, надання послуг з вказаними контрагентами згідно договорів послуг підтверджуються актами приймання - передачі виконаних робіт (послуг) та виписаними податковими накладними.

Відповідно до п.п.14.1.27 Податкового кодексу України, під витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податків, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ Кодексу.

Не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, в силу п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п. 138.1 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, котрі враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 128. 10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього кодексу: крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

До складу інших витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, включаються витрати на збут, зокрема витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів.

Узагальнюючою податковою консультацією щодо віднесення витрат на оплату маркетингових та рекламних послуг, яка затверджена Наказом Державної податкової служби України від 15.02.2012 N 123, передбачено, що до маркетингових послуг належать, у тому числі послуги з розміщення продукції платника податку в місцях продажу, послуги з вивчення, дослідження та аналізу споживчого попиту, внесення продукції (робіт, послуг) платника податку до інформаційних баз продажу, послуги зі збору та розповсюдження інформації про продукцію (роботи, послуги).

Згідно листа Державної податкової адміністрації від 08.09.2011 року № 16504/6/15-1415 «Відносно витрат на оплату маркетингових і рекламних послуг», до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються витрати на оплату маркетингових та рекламних послуг, зокрема, послуг з визначення обсягів продажів продукції; визначення залишків продукції; визначення відносної динаміки продажу продукції; визначення середньоденних продажів продукції, в тому числі щодо продукції, яка випускається під торговими марками, що належать та /або використовуються товариством, і що вже передана (продана) дистрибуцій ним мережам на дату надання товариству таких послуг.

З огляду на вищевикладене, оскільки приписи ст.139 Податкового кодексу України не містять жодних застережень щодо включення до складу валових витрат вартості послуг по просуванню продукції (торгової марки) та стимулюванню збиту товару, а домовленості відносно згаданого просування були суттєвими умовами спірних правочинів, то витрати по оплаті послуг щодо просування товарів підлягають віднесенню на збільшення витрат.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Суд звертає увагу на те, що надані акти виконаних робіт (надання послуг) містять всі необхідні реквізити, передбачені ч.2 ст. 9 « Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак, є належною підставою для віднесення сум вартості відображених цими актами послуг (робіт) до складу валових витрат.

Щодо тверджень відповідача про те, що надані платником податків до перевірки акти прийому-передачі повинні містити більш детальний зміст та обсяг господарської операції, крім тих, які були складені сторонами на підтвердження фактів надання маркетингових послуг, суд зазначає наступне.

До кожного з актів виконаних робіт (надання послуг) додано звіт про обсяги продажу товарів, яким безпосередньо відображено результати наданих послуг, які не були прийняті до уваги посадовими особами податкового органу під час проведення перевірки.

Крім того, суд зауважує на тому, що позивачем були виписані податкові накладні, які відповідають вимогам и.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, невідповідність зазначених у них даних фактичним обставинам господарських операцій не встановлена, а тому, з урахуванням вимог ст. 198 Податкового кодексу України, вони є підставою для формування податкового кредиту.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Дочірнього підприємства «Асканія Дістріб'юшн Дніпро»- задовольнити.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби щодо визнання в акті перевірки № 2438/22-217/33323690 від 27.12.2012 року правочинів, вчинених позивачем нікчемними, а також такими, які вчинені без наміру створення правових наслідків.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 30.01.2013 року № 0000022300 та № 0000032300.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) З оригіналом згідно Постанова не набрала законної сили станом на 15.05.2013 року СуддяМ.В. Дєєв М.В.Дєєв