Постанова № 31626498, 28.05.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" травня 2013 р. Справа№ 5011-32/15354-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Іоннікової І.А.

Корсакової Г.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників:

від прокуратури: Долгорук С.М. - посвід. № 002718 від 05.09.2012 року;

від позивача: не з'явились;

від відповідача 1: Слободюк О.І. - представник за довіреністю № 5 від 09.01.2013р.;

від відповідача 2: ОСОБА_4 - представник за довіреністю б/н від 08.05.2013 року;

від відповідача 3: ОСОБА_5 - представник за довіреністю б/н від 12.12.2012 року;

від відповідача 4: Слободюк О.І. - представник за довіреністю № 1 від 14.01.2013р.;

розглянув апеляційну скаргу першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2013р.

у справі № 5011-32/15354-2012 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Виконуючого обов'язки прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради

до 1) Шевченківська районна у м. Києві рада

2) Суб'єкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_6, м. Київ

3) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7

4) Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у м. Києві ради

про визнання недійсним договору

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суть рішення і апеляційної скарги:

Виконуючий обов'язки прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до першого відповідача - Шевченківської районної у м. Києві ради, другого відповідача - Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_6, третього відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_7, четвертого відповідача - Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у м. Києві ради з позовом, в якому (з урахуванням заяви про остаточну редакцію позовних вимог, прийнятих судом) (т.3, а/с 56-60) просить:

- поновити строк позовної давності;

- визнати недійсним рішення Шевченківської районної у місті Києві ради від 11.02.2006 року № 684 в частині включення позиції 42 до Переліку об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежитлового приміщення площею 297, 9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2;

- визнати недійсним наказ Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради від 14.08.2006 року № 73-з в частині включення позицією 8 Переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу площею 266, 10 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2;

- визнати недійсним договір купівлі - продажу нежилого приміщення від 22.05.2007 року, укладений між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської у місті Києві ради та ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 щодо продажу нежилих приміщень з № 1 по № 5 (групи приміщень № 94 а), з № 1 по № 8 (групи приміщень № 99), з № 1 по № 7 (групи приміщень № 98) (в літ. Г) загальною площею 266, 10 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2;

- зобов'язати Суб'єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_6 (АДРЕСА_1), протягом 30-денного строку з дня набрання рішенням законної сили, вчинити дії: а саме повернути до комунальної власності територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36, ЄДРПОУ 22883141), нежилі приміщення з № 1 по № 5 (групи приміщень № 94 а), з № 1 по № 8 (групи приміщень № 99), з № 1 по № 7 (групи приміщень № 98) (в літ. Г) загальною площею 266, 10 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 за актом приймання - передачі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.11.2012 року здійснено заміну неналежного відповідача у справі - Ліквідаційну комісію Шевченківської районної у м. Києві ради на належного - Шевченківську районну у м. Києві раду та залучено до участі у справі іншого відповідача - Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради.

Рішенням від 27.02.2013 року господарський суд м. Києва поновив строк позовної давності, у задоволенні всіх позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 27.02.2013 року у справі № 5011-32/15354-2012 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення не відповідає фактичним обставинам справи та нормам чинного законодавства, оскільки судом першої інстанції не було встановлено того факту, що при приватизації оспорюваного об'єкту був порушений визначений законом порядок, в тому числі безпідставно застосований такий спосіб приватизації як викуп, що суперечить нормам Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), Закону України «Про державну програму приватизації», Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки, на думку апелянта, при приватизації зазначеного нежитлового приміщення повинен був застосовуватись конкурентний спосіб приватизації об'єкту: шляхом проведення аукціону або конкурсу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.04.2013 року апеляційна скарга Першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради на рішення господарського суду м. Києва від 27.02.2013 року була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 5011-32/15354-2012 на 14.05.2013 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2013 розгляд справи відкладено на 28.05.2013 року.

27.05.2013 року через відділ документального забезпечення суду, представник відповідача 1 та відповідача 4 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що вважає доводи апелянта необґрунтованими, а рішення суду першої інстанції законним і просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

У судовому засіданні 28.05.2013 року представник прокуратури підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник відповідача 1 та відповідача 4 у судовому засіданні 28.05.2013 року підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача 3 у судовому засіданні 28.05.2013 року підтримав відзив на апеляційну скаргу, поданий раніше, заперечував проти доводів апелянта і просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні 28.05.2013 року заперечував проти доводів апелянта і просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Крім того, заявив клопотання про зупинення провадження по даній справі до винесення рішення по справі №22-ц/796/7269/2013.

Суд апеляційної інстанції відхилив заявлене клопотання в розумінні ч. 1 ст. 79 ГПК України, оскільки не встановив, що вказана справа пов'язана з даною справою, та відповідно, не можливо розглянути дану справу до справи №22-ц/796/7269/2013 (що розглядається іншим судом загальної юрисдикції).

Представник позивача у судове засідання 28.05.2013 року не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 20.05.2013р. стороні поштового відправлення № 04116 08599380.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд з урахуванням обмеження розгляду справи процесуальними строками дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника позивача, який належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи копії документів засвідчені всіма сторонами частково з недотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, але при дослідженні в судових засіданнях витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому в силу ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. наявні в матеріалах справи копії документів є належними доказами. До того ж, сторони не заперечували відповідність наданих копій оригіналам.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно з'ясовано місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 11.05.2006 року, між суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_6 (орендарем за умовами договору) та Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, (орендодавцем за умовами договору), було укладено договір № 1572/1 оренди нежилих приміщень територіальної громади Шевченківського району м. Києва (т.1, а/с 89-94), предметом якого є тимчасове платне користування (оренда) нежилого приміщення - підвалу загальною площею 297,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 21.02.2006 року № 684 "Про приватизацію об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва", а саме п. 42 додатку до нього, було включено вищезазначений об'єкт договору оренди до об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації шляхом викупу (т.1, а/с 19).

Згідно технічного плану спірного об'єкту, складеного 19.09.2006 року Київським міським бюро технічної інвентаризації, остаточна, з урахуванням контрольних обмірів, загальна площа вищезазначеного нежилого приміщення становить 266,1 кв.м. (т. 1, а/с 35-41).

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що в подальшому спірне майно було включено до переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу, відповідно до п. 8 додатку до наказу Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради від 19.10.2006 року № 73-з. (т. 1, а/с 22).

Наказом Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради № 41-з від 18.05.2007 року (т. 1, а/с 51), зокрема, затверджена вартість спірного майна у розмірі 1 412 610 грн., що відповідає висновку суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «Експерт-ЛТД» від 18.05.2007 року (т. 1, а/с 52).

В подальшому, спірне майно було приватизоване відповідачем 2, шляхом укладення 22.05.2007 року між Управлінням з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (продавцем за умовами договору), та ОСОБА_6 (покупцем за умовами договору), договору купівлі-продажу нежилого приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 (т. 1, а/с 132-133).

Пунктом 1.1. зазначеного договору визначено, що продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення загальною площею 266,10 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

При цьому, право власності на об'єкт приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості нежилого приміщення і підтверджується самим договором та актом прийому-передачі зазначеного об'єкта. Повна вартість нежилого приміщення становить 1 412 610,00 грн. (п.п. 1.5., 1.7. договору). Факт сплати відповідачем 2 вказаної грошової суми не заперечується учасниками апеляційного провадження.

11.07.2007 року, між покупцем та продавцем був складений акт прийому-передачі спірного майна (т.1, а/с 134), після чого, у відповідача 2 виникло право власності на нежиле приміщення загальною площею 266,10 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Наведене підтверджує той факт, що при відчуженні спірного майна, був застосований такий спосіб приватизації як викуп. Викладене вище також не заперечується учасниками апеляційного провадження.

30.06.2007 року між відповідачем 2 та відповідачем 3, був укладений договір іпотеки та договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9, за умовами яких відповідач 3 набув права власності на спірне майно.

У доводах апеляційної скарги, як і позовної заяви, прокурор посилається на те, що відповідачем 2 не було здійснено невід'ємного поліпшення спірного майна, яке неможливо відокремити без завдання йому шкоди, вартістю не менше як 25% від його залишкової вартості, як необхідної умови для визначення способу приватизації спірного майна шляхом викупу про що зазначено в п. 51 Державної програми приватизації. Через що апелянт вважає, що даний факт порушує права та майнові інтереси Київської міської ради та, відповідно, є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу, і як наслідок - повернення майна до комунальної власності.

З приводу наведених доводів апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (надалі - Закон) сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання. Частиною 1 статті 59 Закону встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частина 5 статті 16 Закону встановлює, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно з п. 30 ст. 26 Закону, до виключної компетенції рад віднесено, зокрема, прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності.

У відповідності до п. п. 5, 6 ст. 60 Закону, органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Приписами ст. 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Підставою набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншим суб'єктам права власності в порядку, встановленому законом, що узгоджується з положення ст. ст. 328, 329 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Київська міська рада може передавати районним у містах радам у власність або в управління об'єкти комунальної власності міста Києва в порядку, передбаченому законами України.

Рішенням № 208/1642 від 27.12.2001 року «Про формування комунальної власності територіальних громад районів міста Києва», Київська міська рада затвердила перелік об'єктів права комунальної власності територіальних громад міста Києва.

Відповідно до п. 1264 таблиці 7 додатку 11 до цього рішення, власником нежилих приміщень площею 725,2 кв.м. в будинку № 14 Г по вул. Ярославів Вал, на час здійснення приватизаційних дій, являлась територіальна громада Шевченківського району м. Києва в особі Шевченківської районної у м. Києві ради.

Суд апеляційної інстанції приймає в цій частині доводи представника відповідача 1 та 4 в частині того, що вищезазначене рішення Київської міської ради ніким не було скасовано.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у комунальній власності, є органи приватизації, створені місцевими радами.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом або викупу.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин) викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації:

- не проданих на аукціоні, за конкурсом;

- включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу;

- зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".

Пункт 51 Державної програми приватизації (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), встановлює, що у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, приміщення) орендар одержує право на викуп цього майна, якщо орендарем за згодою орендодавця здійснено за рахунок власних коштів поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, вартістю не менш як 25 відсотків залишкової (відновної за вирахуванням зносу) вартості майна (будівлі, споруди, приміщення). Оцінка вартості об'єкта приватизації у цьому разі здійснюється із застосуванням експертної оцінки. Таке ж право одержує орендар у разі прийняття рішення про приватизацію відповідно до законодавства України.

Тому, з урахуванням того, що даний пункт передбачає можливість одержання права викупу орендарем іншими способами, встановленими законодавством України, апеляційним судом в цій частині приймаються, як обґрунтовані, доводи відповідача 1 та відповідача 4.

Виходячи з цього, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовної вимоги прокурора про визнання недійсним рішення Шевченківської районної у місті Києві ради від 11.02.2006 року № 684 в частині включення позиції 42 до Переліку об'єктів комунальної власності Шевченківського району м. Києва, що підлягають приватизації шляхом викупу, нежитлового приміщення площею 297, 9 кв. м., оскільки, затверджуючи даний висновок та відповідний перелік до нього, Шевченківська районна у місті Києві рада діяла у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.

Конституційний суд України у п. 5 мотивувальної частини рішення від 13.12.2000 року по справі №14-рп/2000, дійшов висновку про те, що доцільність застосування того чи іншого способу приватизації визначається органом приватизації самостійно, крім випадків визначених законом. Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що орган приватизації вправі самостійно обрати такий спосіб приватизації як викуп за відсутності будь-яких додаткових умов (як то проведення майна на більш ніж 25% його вартості).

Відтак, посилання прокурора на положення п. 51 Державної програми приватизації не приймаються судом апеляційної інстанції, як підстава для задоволення позову та апеляційної скарги.

До того, як вбачається з матеріалів справи, спірне майно належало територіальній громаді Шевченківського району міста Києва на праві комунальної власності, згідно свідоцтва про право власності від 28.03.2007 року (т. 1 а/с 43).

Рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради від 25.11.2003 року №263 «Про реорганізацію Фонду приватизації комунального майна Шевченківського району у м. Києві» з 01.12.2003 року Фонд приватизації комунального майна Шевченківського району у м. Києві реорганізовано в Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради зі статусом юридичної особи (відповідач 4 по справі).

Основним нормативним актом, який регулює діяльність та повноваження відповідача 4, є Положення про Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради (надалі Положення).

Відповідно до розділу 1 Положення, основним завданням Управління є:

- забезпечення процесу формування комунального майна району;

- забезпечення ефективного управління комунальною власністю територіальної громади Шевченківського району м. Києва.

Пункт 20 Положення передбачає, що однією з основних функцій Управління є формування переліків об'єктів та не житлових приміщень комунальної власності району, що підлягають приватизації (у тому числі шляхом викупу).

Таким чином, вимога прокурора щодо визнання частково недійсним наказу Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради від 14.08.2006 року № 73-з в частині включення позицією 8 Переліку нежитлових приміщень, що підлягають приватизації шляхом викупу площею 266, 10 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 є також недоведеною та необґрунтованою, оскільки при дослідженні апеляційним судом правомірності дій відповідача 4 по внесенню спірного майна у зазначений перелік, порушень законодавства не встановлено. Так, відповідач 4 діяв в межах своїх повноважень, виконуючи рішення Шевченківської районної у місті Києві ради від 11.02.2006 року № 684, через що, підстав для визнання недійсним частково даного переліку, в оскаржуваній частині - не вбачається.

В цій частині доводи прокурора стосовно порушення інтересів позивача по справі, колегія суддів вважає необґрунтованими та недоведеними, оскільки в матеріалах справи не має жодного доказу того, що при здійсненні процедури приватизації та продажі спірного майна, відповідач 4 діяв в інтересах територіальної громади м. Києва. В свою чергу, факт перебування спірного майна у комунальній власності відповідача 1, а також повноваження, надані відповідачу 4 пунктом 20 Положення про Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, дають відповідачам 1 та 4 право самостійно проводити процедуру приватизації комунального майна району, незалежно від територіальної громади м. Києва, ніяким чином не порушуючи її інтереси.

Викладене є самостійною підставою для відмови прокуратурі у задоволенні позову, поданому в інтересах територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, в розумінні ст. 1 ГПК України.

Доводи апелянта про недоотримання коштів від продажу об'єктів приватизації відповідним державним бюджетом ґрунтуються виключно на припущеннях і не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції, як підстава для задоволення позовних вимог, оскільки не підтверджуються, крім іншого, відповідними доказами, як того вимагають приписи ст.32-34 ГПК України.

Законодавець встановлює, що вирішуючи спори про визнання правочинів, рішень органів місцевого самоврядування, недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Так, законом визначено підстави для визнання правочину недійсним та настання певних наслідків.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст угоди не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, окрім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих згідно з Конституцією України (статті 1, 8 Конституції України).

Згідно з ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності угоди є недотримання в момент здійснення угоди стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Якщо недійсність угоди прямо не встановлена законом, проте одна зі сторін або інша заінтересована особа оспорює її дійсність за підставами, встановленими законом, така угода може бути визнана судом недійсною, що встановлено ч. 3 ст.215 ЦК України.

За результатом перегляду справи, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, з якими закон пов'язує недійсність договору, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Крім того, суд апеляційної інстанції у даній постанові встановив, що рішення Шевченківської районної у місті Києві ради від 11.02.2006 року № 684, а також наказ Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у місті Києві ради від 14.08.2006 року № 73-з, прийняті правомірно, з дотриманням вимог чинного законодавства, а відтак, вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності не підлягають задоволенню як похідні.

Стосовно питання поновлення строку позовної давності судом першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Початок перебігу позовної давності визначається за приписами ст. 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущеної позовної давності може вирішуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі, коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (частина друга ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Беручи до уваги той факт, що відповідна прокурорська перевірка, в результаті якої, прокурор дізнався про викладені вище обставини, відбулась у 2012 році, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що прокуратурою не пропущений строк позовної давності, а відтак поновлення строку позовної давності по даній справі, крім іншого, не потребується. Всупереч наведеному, суд першої інстанції у резолютивній частині рішення поновив строк позовної давності.

Разом з цим, у відповідності до норм ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення. В даній справі суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні всіх заявлених позовних вимог, з яким погодився суд апеляційної інстанції.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції в розумінні ст. 104 ГПК України, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2013р. у справі № 5011-32/15354-2012 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.02.2013р. у справі № 5011-32/15354-2012 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 5011-32/15354-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 04.06.2013р.

Головуючий суддя Коротун О.М.

Судді Іоннікова І.А.

Корсакова Г.В.