Постанова № 31625533, 03.06.2013, Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

03 червня 2013 р. Справа № 2-а-820/3968/13-а

Суддя Харківського окружного адміністративного суду, Супрун Ю. О., розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Харківського обласного відділенні Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Охоронне агентство Кратос" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Харківське обласне відділенні Фонду соціального захисту інвалідів (надалі за текстом - ХОВ ФСЗІ, позивач) звернулось з адміністративним позовом до Приватного підприємства "Охоронне агентство Кратос" (надалі за текстом - ПП "Кратос", відповідач), в якому просить суд: стягнути з ПП "Кратос" на користь Харківського обласного відділенні Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за не зайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у сумі 21047,28 та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 4,21 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування інвалідів і не заповнених інвалідами, відповідач до 16.04.2013 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 12545,00 грн. та пеню у сумі 2,51 грн.. Оскільки зазначені суми відповідачем не була сплачена, утворилася заборгованість у розмірі 12547,51 грн..

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, надав до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду заяву від 03.06.2013 року про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надавши суду письмові заперечення, в яких просить відмовити в задоволенні позову, посилаючись на доводи, викладені в запереченнях.

Крім того з боку представника відповідача надано клопотання від 03.06.2013 року, що надійшло до канцелярії Харківського окружного адміністративного суду про розгляд адміністративної справи за його відсутності за наявними доказами.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 3 КАС України розгляд і вирішення адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів.

Згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України зазначено, що у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

За таких обставин суд вважає, що адміністративна справа повинна бути розглянута в порядку письмового провадження, а не прибуття в судове засідання належним чином повідомленого відповідача не є перешкодою для розгляду адміністративної справи.

Оскільки судом зібрані докази, що в своїй сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, визначене ч. 1 ст. 2 КАС України завдання адміністративного судочинства залишається незмінним при розгляді будь-якої адміністративної справи, в тому числі і справи за позовом суб'єкта владних повноважень і дотримання вказаного завдання є обов'язковим в силу приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, суд доходить висновку, що адміністративна справа має бути розглянута та вирішена на підставі наявних в ній доказів.

Дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Згідно форми 10-ПІ "Звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів" за 2012 рік, що надавався відповідачем до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2012 році становила 40 осіб, з них середньооблікова чисельність інвалідів - штатних працівників у підприємства - 0 осіб, чисельність інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 2 особи, що не відповідає вимогам законодавства.

Судом встановлено, що ПП "Кратос" щомісячно протягом 2012 року подавалися звіти форми № 3-ПН до Харківського міського центру зайнятості про два вакантних місця за професією охоронник. При цьому позивачем не надано доказів щодо не забезпечення відповідачем умов для працевлаштування інвалідів, доказів відмови в прийнятті на роботу інваліду, направлення інвалідів центром зайнятості.

Разом з тим, суд звертає увагу, що обов'язок за невиконання якого для господарюючого суб'єкта настають певні юридичні наслідки, стосується подачі до державної служби зайнятості інформації, що є необхідною умовою для сприяння процесу працевлаштування інвалідів.

Суду відповідачем надано копії звітів форми № 3-ПН до Борівського районного центру зайнятості про два вакантних місця за професією охоронець, що були подані щомісячно протягом 2012 року.

Викладене свідчить про виконання відповідачем вимог щодо створення робочих місць, відповідно до нормативів, встановлених ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів".

Статтею 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч.3 ст.18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендації МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Відповідно до ст. 19 вищевказаного Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Стаття 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм Закону дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю покладено обов'язок по перше: виділити та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, по друге: надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, по третє: якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплатити відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Згідно ч. 1 ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення.

Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає, що відповідачем були виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів.

Доказів того, що підприємство не створило робочі місця для інвалідів, відмовляло інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України позивачем не надано, а тому в останнього не було підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Окремо суд звертає увагу на визначення позовних вимог в адміністративному позові та зазначає, що позивачем заявлена сума до стягнення на адміністративно-господарські санкції за не зайняті робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів у сумі 21047,28 та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій в сумі 4,21 грн., що не узгоджується з розрахунком суми позову, в якому зазначено адміністративно-господарських санкцій у розмірі 12545,00 грн. та пені у розмірі 2,51 грн..

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги Харківського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з ПП "Кратос" адміністративно-господарських санкцій у розмірі 12545,00 грн. та пені у розмірі 2,51 грн. нормативно та документально не обґрунтовані, суперечать діючому законодавству, а тому не підлягають задоволенню.

Відповідно ст. 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа судові витрати з відповідача не стягуються.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 159, 160-164, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Харківського обласного відділенні Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Охоронне агентство Кратос" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Ю.О.Супрун