Рішення № 31623660, 29.05.2013, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року справа № 5020-1204/2012

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «АлТранс» (вул. Куйбишева, 15-А, кв. 17, м. Донецьк, 83062)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_2, 99042)

про стягнення 4500,00 грн.

Колегія суддів у складі:

Архипенко О.М. - головуючий, Єфременко О.О., Плієва Н.Г.

Представники сторін у засідання суду не з'явились.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «АлТранс» (далі - позивач, ТОВ «ТТК «АлТранс») звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі - суд) із позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 14500,00 грн.

Позовні вимоги, із посиланням на статті 387, 390, 530, 1212, 1213 Цивільного кодексу України, обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання по поверненню безпідставно отриманих та збережених грошових коштів в сумі 14500,00 грн, які перераховані позивачем платіжним дорученнями від 18.05.2012 №457 на загальну суму 34500,00 грн.

Ухвалою суду від 26.10.2012 позовна заява ТОВ «ТТК «АлТранс» прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-1204/2012.

21.11.2012 позивач звернувся до суду з клопотанням про покладення на відповідача витрат, пов'язаних з оплатою ТОВ «ТТК «АлТранс» послуг адвоката вартістю 5000,00 грн.

Ухвалою суду від 27.12.2012 вирішено здійснювати розгляд справи №5020-1204/2012 колегіально, у складі трьох суддів.

Ухвалою суду від 04.04.2013 справа прийнята до провадження колегією суддів у складі: Архипенко О.М. (головуючий), Єфременко О.О., Плієва Н.Г.

Ухвалою суду від 29.05.2013 провадження у справі в частині стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 10000,00 грн припинено у порядку пункту 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині позову. Таким чином, нерозглянутою залишилась вимога про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 4500,00 грн.

Позивач явку представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, заявою від 01.03.2013 звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутності його уповноважених представників.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 ГПК України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову. Про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, за адресою місця проживання, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Явку представника у судове засідання не забезпечив.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Згідно з пунктом 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 ГПК України, у відсутність представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд

В С Т А Н О В И В:

18.05.2012 позивачем платіжним дорученням №457 з призначенням платежу «плата за щебінь 20-40 мм (500 тн) згідно рах. №21 від 11.05.2012» здійснено перерахування на поточний рахунок відповідача коштів у розмірі 34500,00 грн, що підтверджується відповідною банківською випискою з особистого банківського рахунку ТОВ «ТТК «АлТранс» /арк.с. 9-10/.

Як стверджує позивач, вказане перерахування грошових коштів було здійснено ним помилково, без достатньої правової підстави.

За таких обставин, 01.06.2012 позивач звернувся до відповідача з претензією-вимогою від 25.03.2012 вих. №52, в якій вимагав від останнього повернути безпідставно набуті грошові кошти у сумі 34500,00 грн протягом семи днів з дня отримання цієї вимоги.

Проте, вказана вимога позивача була виконана відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі. Так, відповідно до банківських виписок з особистого банківського рахунку ТОВ «ТТК «АлТранс» на момент звернення з даним позовом до суду відповідач здійснив повернення безпідставно набутих грошових коштів з призначенням платежу «повернення оплати за щебінь 20-40 мм (500 тн) згідно рах. №21 від 11.05.2012» лише на суму 20000,00 грн: 22.06.2012 - 10000,00 грн; 09.07.2012 - 5000,00 грн; 16.07.2012 - 5000,00 грн /арк.с. 11-13/.

Отже, невиконання відповідачем зобов'язання по поверненню залишку безпідставно отриманих та збережених грошових коштів в сумі 14500,00 грн, і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно зі статтею 174 ГК України виникають, зокрема, внаслідок придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав.

За приписами статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Але, вказана правова норма не встановлює конкретного строку виконання зобов'язання щодо повернення безпідставно набутого майна. В такому разі підлягає застосуванню стаття 530 ЦК України.

Частиною другою статті 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як раніш встановлено судом, відповідна вимога про повернення відповідачем безпідставно набутих коштів була надіслана позивачем рекомендованим листом 01.06.2012, що підтверджується долученим до матеріалів справи фіскальним чеком відділення поштового зв'язку від 01.06.2012 №5512.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 12.12.2007 N 1149, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 за N 1383/14650 (далі - Наказ №1149), передбачені нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між обласними центрами України протягом 3 днів, без урахування дня подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання. При пересиланні рекомендованої письмової кореспонденції зазначені нормативні строки пересилання збільшуються на один день.

Таким чином, з урахуванням нормативних строків пересилання поштових відправлень між обласними центрами України, вимога позивача про повернення безпідставно отриманих коштів мала бути отримана відповідачем у період з 02.06.2012 по 05.06.2012, а з 06.06.2012 останній повинен був виконати обов'язок з повернення відповідної суми грошових коштів.

Як раніш встановлено судом, на момент звернення позивача з даним позовом до суду відповідач добровільно повернув безпідставно набуті грошові кошти лише в сумі 20000,00 грн.

Втім, судом також встановлено, що після звернення позивача до суду з даним позовом відповідач додатково повернув позивачеві частину безпідставно набутих коштів у розмірі 10000,00 грн, що підтверджується долученою останнім до матеріалів справи копією банківської виписки з особистого банківського рахунку ТОВ «ТТК «АлТранс». За таких, обставин, ухвалою суду від 29.05.2013 провадження у справі в цій частині позову було припинено в порядку пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Водночас, відповідач не надав суду доказів повернення грошових коштів у розмірі 4500,00 грн, як залишку раніш безпідставно отриманих від позивача за платіжним дорученнями від 18.05.2012 №457 коштів на загальну суму 34500,00 грн, тоді як відповідно до статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, аналізуючи сукупність встановлених обставин, вищенаведені приписи матеріального закону, судом встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення позивачу суми грошових коштів у розмірі 4500,00 грн, як отриманих та збережених останнім без достатньої правової підстави.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ «ТТК «АлТранс» про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 4500,00 грн суд визнає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл господарських витрат зі сплати судового збору, суд зазначає наступне.

Справляння судового збору в Україні регулюється Законом України «Про судовий збір» (далі - Закон), із відповідними змінами і доповненнями.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати (частина друга статті 4 Закону).

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2012 становить 1073,00 грн.

Таким чином, при зверненні 24.10.2012 до господарського суду з даним позовом позивач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 1609,50 грн.

Водночас, як вбачається з платіжного доручення від 17.10.2012 №1014, наданого позивачем в якості доказу сплати ним судового збору за подання до суду позову, фактично позивачем було сплачено 1677,00 грн, тобто судовий збір було внесено в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Розмір переплати становить 67,50 грн.

На підставі того, що за приписами пункту 1 частини першої статті 7 Закону сплачена сума судового повертається у разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сума судового збору у розмірі 67,50 грн, перерахована згідно з платіжним дорученням від 17.10.2012 №1014 на суму 1677,00 грн, підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Відповідно до статті 49 ГПК України решту витрат позивача по сплаті судового збору у розмірі 1609,50 грн суд покладає на відповідача.

Вирішуючи питання про покладення на відповідача витрат, пов'язаних з наданням позивачу послуг адвокатом ОСОБА_5 вартістю 5000,00 грн, суд зазначає наступне.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини третьої статті 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Пунктом 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Як вбачається з матеріалів справи, у клопотанні від 21.11.2012 позивач в якості доказів, які підтверджують його фактичні витрати на оплату послуг адвоката, послався на: договір про надання адвокатом юридично-правової допомоги (юридичних послуг) від 01.10.2012, укладеного між ТОВ «ТТК «АлТранс» та адвокатом ОСОБА_5; рахунок (квитанцію) б/н від 01.10.2012 на оплату послуг згідно з договором про надання адвокатом юридично-правової допомоги №2 від 01.10.2012; платіжне доручення від 08.11.2012 №1060 про оплату рахунку (квитанцію) б/н від 01.10.2012; свідоцтво №3336 про право заняття адвокатською діяльністю ОСОБА_5 /арк.с.31-37/.

Водночас, клопотанням від 01.03.2012, в якості доказів понесення витрат по оплаті послуг адвоката, позивач долучив до матеріалів справи вже інші документи: оригінал договору №2 про надання адвокатом юридично-правової допомоги від 01.10.2012, укладеного між ТОВ «ТТК «АлТранс» та адвокатом ОСОБА_5; оригінал додаткової угоди від 30.10.2012 до договору №2 про надання адвокатом юридично-правової допомоги від 01.10.2012; оригінал рахунку (квитанції) б/н від 30.10.2012 з призначенням платежу «оплата послуг адвоката за надання правової допомоги, згідно умов договору про надання адвокатом юридично-правової допомоги №2 від 01.10.2012 у господарській справі №5020-1204/2012»; копії платіжного доручення від 10.10.2012 №976 з призначенням платежу «…згідно рахунку б/н від 01.09.2012 без ПДВ»; копію виписки з особистого банківського рахунку ТОВ «ТТК «АлТранс», якою підтверджується виконання банком 10.10.2012 платіжного доручення від 10.10.2012 №976 /арк.98-108/.

Таким чином, в межах розгляду даної справи, позивачем на підтвердження понесення ним витрат по оплаті послуг адвоката за договором про надання адвокатом юридично-правової допомоги від 01.10.2012 №2 (в редакції змін, внесених додатковою угодою від 30.10.2012), було надано:

- два рахунки на оплату послуг адвоката - від 01.10.2012 /арк.с.35/ та від 30.10.2012 /арк.с. 105/;

- два платіжних доручення про сплату відповідних рахунків - від 08.11.2012 №1060 /арк.с.36/ та від 10.10.2012 №976 /арк.с.106/.

За змістом письмових пояснень від 08.05.2013 б/н, витребуваних ухвалою суду від 04.04.2013, позивач конкретизував перелік доказів, якими він обґрунтовує клопотання про покладення на відповідача витрат по сплаті послуг адвоката: договір про надання адвокатом юридично-правової допомоги №2 від « 01.10.2013»; додаткова угода від « 30.10.2013» до договору про надання адвокатом юридично-правової допомоги №2 від « 01.10.2013»; рахунок-квитанція від « 01.10.2013»; інші документи. При цьому, уточнення реквізитів платіжного доручення, на підставі якого було перераховано кошти на користь адвоката ОСОБА_5, позивач не навів.

Водночас, дослідивши надані позивачем обидва платіжні доручення, колегія суддів прийшла до висновку, що жодний з цих платіжних документів не підтверджує сплату позивачем послуг адвоката, наданих останнім саме в межах вирішення спору в цій справи.

Так, щодо платіжного доручення від 08.11.2012 №1060 судом встановлено, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень вказаний платіжний документ вже був використаний позивачем в якості доказу понесення витрат по оплаті послуг адвоката ОСОБА_5 в іншій господарській справі: рішенням господарського суду Донецької області від 24.12.2012 у справі №5006/6/105/2012 на користь ТОВ «ТТК «АлТранс», зокрема, стягнуто витрати, пов'язані з наданням адвокатських послуг у розмірі 2000,00 грн. З мотивувальної частини зазначеного рішення суду вбачається, що підставою для стягнення витрат на послуги адвоката є: договір про надання адвокатом юридично-правової допомоги від 01.10.2012, укладений між ТОВ «ТТК «АлТранс» та адвокатом ОСОБА_5; рахунок (квитанція) б/н від 01.10.2012 на суму 5000,00 грн; платіжне доручення від 08.11.2012 №1060 про перерахування на користь адвоката ОСОБА_5 коштів у розмірі 5000,00 грн.

З іншого платіжного доручення (від 10.10.2012 №976) та банківської виписки, якою підтверджується виконання банком цього платіжного документа, вбачається, що ТОВ «ТТК «АлТранс» здійснено перерахування грошових коштів на користь ОСОБА_5 згідно із рахунком від 01.09.2012 б/н.

За таких обставин, платіжне доручення від 10.10.2012 №976 також не може бути прийняте судом в якості належного доказу сплати позивачем послуг адвоката за договором про надання адвокатом юридично-правової допомоги від 01.10.2012 №2 (в редакції змін, внесених додатковою угодою від 30.10.2012), оскільки рахунок, який сплачений за цим платіжним документом, виставлений раніше дати укладення зазначеного договору.

Як встановлено судом, позивачем в обґрунтування заявленого клопотання про покладення на відповідача вартості послуг адвоката також надано оригінал рахунку (квитанція) б/н від 30.10.2012 на загальну суму 5000,00 грн з призначенням платежу «оплата послуг адвоката за надання правової допомоги, згідно умов договору про надання адвокатом юридично-правової допомоги (юридичних послуг) №2 від 01.10.2012 у господарській справі №5020-1204/2012». Водночас, жодного доказу, який би свідчив про перерахування ТОВ «ТТК «АлТранс» на користь ОСОБА_5 грошових коштів відповідно до цього рахунку, - позивачем надано не було.

Згідно із частиною першою статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про відсутність належних доказів, які б свідчили про понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката з надання правової допомоги щодо ведення даної справи, а тому клопотання про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5000,00 грн суд відхиляє за безпідставністю.

Керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «АлТранс» до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 4500,00 грн, - задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 99042; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «АлТранс» (ідентифікаційний код 35292565; вул. Куйбишева, 15-А, кв. 17, м. Донецьк, 83062) заборгованість у розмірі 4500,00 грн (чотири тисячі п'ятсот грн 00 коп.), а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1609,50 грн (одна тисяча шістсот дев'ять грн 50 коп.).

2. Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Торгово-транспортна компанія «АлТранс» (ідентифікаційний код 35292565; вул. Куйбишева, 15-А, кв. 17, м. Донецьк, 83062) з Державного бюджету України суму судового збору у розмірі 67,50 грн, сплаченого на підставі платіжного доручення від 17.10.2012 №1014 на суму 1677,00 грн.

Повне рішення складено 03.06.2013.

Головуючий суддя О.М. Архипенко

Суддя О.О. Єфременко

Суддя Н.Г. Плієва