Рішення № 31623565, 30.05.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2013 р.Справа № 922/1644/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальніковой Г.І.

при секретарі судового засідання Близнюковой А.І.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонар" (м. Миколаїв) до Державного підприємства завод "Електроважмаш" (м. Харків) про стягнення 8318,33 грн. за участю представників сторін:

позивача - Сакін В.К. (довіреність №02 від 01.02.13 р.)

відповідача - Ковальов А.В. (довіреність №248-419 від 28.12.12 р.)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Сонар", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного підприємства завод „Електроважмаш" на свою користь 3% річних за прострочку оплати товару за договором поставки продукції №238/07-278-Т від 31.10.11 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума 3% річних становить 1047,58 грн. Також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1720,50 грн. просить суд покласти на відповідача.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки продукції №238/07-278-Т від 31.10.11 р.

Ухвалою господарського суду від 22.04.13 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 21.05.13 р.

21.05.13 р. за вх.№18236 до канцелярії суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

В судовому засіданні 21.05.13 р. було оголошено перерву до 30.05.13 р.

В судовому засіданні 30.05.13 р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні 30.05.13 р. представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на те, що видані позивачем видаткові накладні не є належними доказами, що підтверджують дату поставки та виступають лише підставою для відпуску матеріалів, в зв'язку з чим, вказує на те, що проводити відлік строку виконання зобов'язань від дати видаткової накладної у позивача не має підстав. Вважає, що первинним документом, що може підтверджувати дату поставки товару постачальником на адресу замовника є саме товарно-транспортна накладна, які у позивача відсутні. Враховуючи зазначене, вважає, що проводити відлік строку виконання зобов'язань за договором №238/07-278 -Т від 31.10.2011 року від дати видаткової накладної чи рахунку фактури у позивача не має правових підстав, в зв'язку з чим, зауважив на безпідставності заявлених позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

31.10.11 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сонар" (постачальник або учасник) та Державним підприємством завод "Електроважмаш" (покупець або замовник) було укладено договір поставки продукції № 238/07-278-Т (далі - „договір").

Відповідно до п. 1.1 договору, учасник зобов"язується у 2011-2012 роках поставити замовникові, а замовник - прийняти і оплатити товари, зазначені у специфікації (додаток № 1), яка є невід"ємною частиною даного договору. Поставка здійснюється окремими партіями.

Відповідно до п. 3.1 договору, ціна цього договору становить 5297205,00 грн. В тому числі ПДВ 20% - 882867,50 грн.

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати замовником за фактично поставлену продукцію (окремо узгоджену партію продукції) протягом 45 календарних днів з моменту поставки та прийняття її за якістю та кількістю.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, які підписані представниками сторін та скріплені печаткою позивача.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, поставив відповідачеві товар на загальну суму 579275,67 грн., проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України та умов договору поставки поставки продукції №238/07-278-Т від 31.10.11 р., порушив терміни розрахунків за отриману продукцію, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача та наданими копіями платіжних доручень.

В порядку досудового врегулювання спору, відповідно до частини 2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України, позивачем на адресу відповідача було надіслано претензію №253 від 26.12.12 р. з вимогою сплати пені та 3% річних на суму 28553,83 грн., яка залишилась без відповіді, в зв'язку з чим, вищевказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з відповідним позовом.

На підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивач в позовній заяві нарахував відповідачу 3% річних в розмірі 8318,33 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача стосовно того, що видані позивачем видаткові накладні не є належними доказами, що підтверджують дату поставки та виступають лише підставою для відпуску матеріалів, оскільки відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" видаткові накладні є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинний документ, відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" має містити обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно п. 2.4. Положення "Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" (затв. Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88) первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо. Тобто для надання первинним документам доказової сили при розгляді справ у суді необхідні повні дані про конкретні господарські операції, що здійснюються за конкретним договором, укладеним між сторонами.

Зміст наданих позивачем видаткових накладних свідчить про те, що вони були складені на виконання договору поставки продукції № 238/07-278-Т від 31.10.2011 року, оскільки в них містяться всі необхідні реквізити, визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи викладене, оскільки умовами договору № 238/07-278-Т від 31.10.2011 року не передбачено іншого порядку оформлення первинних документів, в зв"язку з чим, видаткові накладні, які долучені позивачем до матеріалів справи являються документами, що підтверджують дату поставки товару. В свою чергу, товарно-транспортна накладна - це документ, що супроводжує вантажі під час руху, а не документ, на підставі якого підприємства мають здійснювати свій облік в частині постачання або приймання товарно-матеріальних цінностей.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (постанова Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012).

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що відповідач прострочив виконання грошового зобов"язання за договором поставки продукції № 238/07-278-Т від 31.10.2011 року щодо оплати вартості поставленого йому товару.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов"язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов"язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем зроблений розрахунок 3% річних в розмірі 8318,33 грн. Судом встановлено, що позивачем невірно визначені періоди нарахування 3% річних, що призвело до завищення їх розміру. Оскільки надані розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства, тому нарахована сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача частково в розмірі 7846,60 грн. В іншій частині стягнення 3% річних слід відмовити.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі вищевикладеного, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. ст. 253, 254, 530, 599, 610-612, 625, 629, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства завод „Електроважмаш" (61089, м. Харків, проспект Московський, буд. 299, код ЄДРПОУ 00213121) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Сонар" (56500, Миколаївська обл., м. Вознесенськ, вул. Кірова, буд. 11, код ЄДРПОУ 24790030) 3% річних в розмірі 7846,60 грн. та судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 471,73 грн. в позові відмовити.

Повне рішення складено 04.06.2013 р.

Суддя Сальнікова Г.І.