Рішення № 31623548, 30.05.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2013 р.Справа № 922/1360/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальніковой Г.І.

при секретарі судового засідання Близнюковой А.І.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (м. Харків) до Суб"єкта підприємницької діяльності фізичної особі-підприємця ОСОБА_1 (м. Харків) про стягнення 65515,88 грн. за участю представників сторін:

позивача - Повелиця Г.В. (довіреність №16/38 від 04.01.13 р.);

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева", звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Суб"єкта підприємницької діяльності фізичної особі-підприємця ОСОБА_1 на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором на ремонт та технічне обслуговування №534 дп, укладеним між сторонами 01.05.10 р. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 65515,88 грн., з яких 50000,00 грн. - сума основного боргу; 5174,50 грн. - інфляційні втрати; проценти за користування грошовими коштами в сумі 10341,38 грн. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні 30.05.12 р. підтримав позов в повному обсязі, витребувані судом документи не надав.

Представник відповідача в призначене судове засідання 30.05.12 р. не з'явився, ухвала суду від 15.04.13 р. про відкладення розгляду справи, що була направлена відповідачеві рекомендованим листом за його юридичною адресою, вказаною в позовній заяві та в витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №816765 від 28.03.13 р., повернулась до господарського суду з довідкою Укрпошти про закінчення терміну зберігання.

Вищий господарський суд України у п.4 Інформаційного листа № 01-8/1228 від 02 червня 2006 року "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив про те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "у зв'язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і тому подібне, з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення відповідним судом певних процесуальних дій.

Відповідно до п.3.6 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України №02-5/289 від 18 вересня 1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, за можливе розгляд справи за позовної заявою позивача за наявними у справі і додатково наданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

01.05.10 р. між ДП "Завод ім. В.О. Малишева" (замовник) та ФОП ОСОБА_1 (виконавець) було укладено договір на ремонт та технічне обслуговування №534 дп, згідно якого замовник доручає, а виконавець зобов"язується надати послуги та виконати роботи з налагодження та обслуговування комп"ютерної мережі.

Відповідно до п.2.1 договору, загальна вартість послуг та робіт по договору дорівнює 50000,00 грн. ПДВ не передбачений.

Відповідно до п.2.2 договору, розрахунки за цим договором здійснюються на умовах попередньої оплати.

Відповідно до п.2.3 договору, оплата проводиться шляхом перерахувань грошових коштів на рахунок виконавця в узгодженому розмірі, згідно з п. 1.2 цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перерахував 50000 грн. на р/р виконавця (відповідача), що підтверджується платіжними дорученнями №5086 від 26.07.10 р. у сумі 15000 грн., №4294 від 18.06.10 р. у сумі 10000 грн., №4628 від 05.07.10 р. у сумі 10000 грн., №4739 від 09.07.10 р. у сумі 15000 грн.

Згідно п.3.1 договору, передбачені п. 1.1 цього договору послуги та роботи мають бути надані в період з 01.05.10 р. по 01.09.10 р.

Судом встановлено, що позивач виконав свої обов'язки у повному обсязі, проте відповідач в порушення норм чинного цивільного та господарського законодавства України, та умов договору на ремонт та технічне обслуговування №534 дп від 01.05.10 р. свої зобов"язання з обслуговування та налагодження комп"ютерної мережі не виконав.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобов"язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості у вигляді попередньої оплати за невиконання зобов"язання взятого на себе відповідно до договору на ремонт та технічне обслуговування №534 дп від 01.05.10 р. в розмірі 50000,00 грн. правомірна, обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем зроблений розрахунок інфляційних втрат в розмірі 5174,50 грн., оскільки надані розрахунки не відповідають вимогам чинного законодавства, тому нарахована сума інфляційних втрат підлягає стягненню з відповідача частково в розмірі 2226,32 грн. В іншій частині стягнення інфляційних втрат слід відмовити.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача 10341,38 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, суд зазначає про відсутність правових підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Так, звертаючись до господарського суду позивач, посилаючись на положення ч. 1 ст. 536, ч.2 ст. 625, ч.2 ст. 1214 Цивільного кодексу України, ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України просив стягнути з відповідача проценти за користування чужими грошовими коштами.

При цьому, оскільки розмір процентів за користування чужими грошовими коштами по договору на ремонт та технічне обслуговування №534 дп від 01.05.10 р. сторони не встановлювали, позивач вважав, що при визначенні розміру процентів за користування чужими коштами за аналогією закону, відповідно до Цивільного кодексу України, слід застосовувати ч.1 ст.536, ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Проте, суд визнає помилковість позиції позивача, оскільки підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

В той же час, якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

У разі несвоєчасного повернення сум попередньої оплати проценти за користування чужими коштами нараховуються на підставі статті 536 ЦК України. Якщо укладеним сторонами договором або законом розмір таких процентів не встановлено, то застосування приписів статті 625 названого Кодексу не є можливим.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 1720,50 грн., оскільки з його вини спір було доведено до суду.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 526, 530, 536, 599, 610, 612, 625, 629, 901 ЦК України, ст. 193, 231 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 33-34, 38, 43, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер фізичної особи-підприємця в ЄДР 20019209025; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (61001, м. Харків, Комінтернівський р-н., вул. Плеханівська, б.126; код ЄДРПОУ 14315629; р/р 26005010124001 в ПАТ "Альфа-Банк", МФО 300346) заборгованість у вигляді попередньої оплати в розмірі 50000,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 2226,32 грн. та судовий збір в розмірі 1720,50 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами в сумі 10341,38 в позові відмовити.

Повне рішення складено 04.06.2013 р.

Суддя Сальнікова Г.І.