Постанова № 31611926, 03.06.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 червня 2013 року № 826/3326/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Світ Будівельної Техніки»доДержавної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 28.02.2013 № 0001022250 та № 0001012250.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

15.05.2013 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

12.02.2013 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Світ Будівельної Техніки» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» за весь період діяльності ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС складено Акт № 73/22-509/37012886 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Закону України «Про автомобільний транспорт», Постанови КМУ від 25.02.2009 № 207, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 44878 грн., а також порушення п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 39024 грн.

28.02.2013 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 0001022250, яким у зв'язку з порушенням п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Закону України «Про автомобільний транспорт», Постанови КМУ від 25.02.2009 № 207, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 44878 грн.;

№ 0001012250, яким у зв'язку з порушенням п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6 ст. 201 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 39024 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9756 грн.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, Закону України «Про автомобільний транспорт», Постанови КМУ від 25.02.2009 № 207, п.п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 44878 грн., а також порушення п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.1, 201.6 ст. 201 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 39024 грн., стала встановлена ним нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» внаслідок:

порушення СУ ДПС у м. Києві кримінальної справи № 70-556 відносно невстановлених осіб, за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, відповідно до матеріалів якої засновник та директор ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» ОСОБА_1., при допиті в якості свідка показав, що до фінансово-господарської діяльності ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» не має ніякого відношення та повідомив, що в березні 2011 року, перебуваючи в м. Черкаси, втратив паспорт громадянина України;

отримання акту ДПІ у Деснянському районі м. Києва від 20.01.2012 № 60/23-5/32979167 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.08.2011 по 30.11.2011, відповідно до змісту якого операції ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення постачання або виконання відповідної господарської діяльності.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як встановлено Актом перевірки та не заперечувалось представниками сторін, 03.10.2011 та 01.11.2011 між ТОВ «Світ Будівельної Техніки» (покупець) та ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» (продавець) укладено договори поставки № 031011 та № 011111 (далі - Договори), а саме поставку двигунів, валів, муфт, дисків, ножів, лопастей, роликів тощо. На підтвердження факту виконання умов вказаних Договорів складено відповідні видаткові накладні, а також ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» виписало позивачу податкові накладні на загальну суму у розмірі 234143,80 грн. (в тому числі ПДВ 39024 грн.).

Водночас, як видно з матеріалів справи, 17.07.2012 при допиті в якості свідка директора та засновника ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» гр. ОСОБА_1., з попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань, дачу завідомо неправдивих показань, передбачених ст.ст. 384, 385 КК України, останній показав, що до фінансово-господарської діяльності ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» не має ніякого відношення, зокрема, бухгалтерські та податкові документи пов'язані з діяльністю ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» він не складав та не підписував, хто здійснював їх оформлення йому невідомо.

Судом не можуть бути прийняті до уваги похідні документи фінансово-господарської діяльності ТОВ «Світ Будівельної Техніки» з третіми особами, які, на думку позивача, підтверджують виконання спірних Договорів з ТОВ «СКП «Київ-Запчастина», оскільки за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи, що складені з ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» на підставі Договорів видаткові та податкові накладні, які є доказами реальності купівлі-продажу товарів, підписані невідомими особами від імені директора ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» гр. ОСОБА_1., суд приходить до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не беруться судом до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт, що гр. ОСОБА_1. не мав наміру здійснювати та не здійснював підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Світ Будівельної Техніки», суд приходить до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

При цьому, ч. 4 ст. 72 КАС України установлено, що вирок, суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми ч. 1 ст. 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 19.11.2012 № 2379/12/13-12.

За таких умов, а також зважаючи на те, що з постанови Святошинського районного суду м. Києва від 18.03.2013 у справі № 759/3145/13-п не вбачається встановлення фактів здійснення спірних операцій, судом не приймається до уваги вказана постанова.

Також суд зазначає, що в ході аналізу податкової звітності встановлено відсутність будь-якої інформації про наявні складські приміщення, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності.

При цьому, позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджується час здійснення операцій, відсутні трудові ресурси, виробниче обладнання, транспортне та торгівельне обладнання. Відтак, господарські операції, що відбулися оформлені лише документально.

Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справі № К/9991/59709/12.

Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні Договорів, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Світ Будівельної Техніки» податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказані Договори є нікчемними відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Згідно з п.п. 2, 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 N 969 (далі - Порядок № 969) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за N 1401/18696, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Як встановлено судом, податкові накладні виписані ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» на користь позивача, з урахуванням обставин встановлених під час розслідування кримінальної справ № 70-556, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Порядку № 969 підписані невстановленими особами від імені гр. ОСОБА_1., а не останнім, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим дані податкові накладні за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи, що, по-перше, податкові накладні на загальну суму у розмірі 234143,80 грн. (в тому числі ПДВ 39024 грн.) фактично є недійсними та виписані позивачу на підставі нікчемних Договорів, по-друге, ТОВ «СКП «Київ-Запчастина», податкові накладні якого стали підставою для формування ТОВ «Світ Будівельної Техніки» податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість за зверненням невстановлених осіб від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, суд приходить до висновку, що віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012 у справі за позовом ТОВ «Нафта» до Шосткинської МДПІ Сумської області про визнання висновків перевірки неправомірними, визнання чинним договору, скасування податкових повідомлень-рішень.

Крім того, відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті та інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Пунктом 138.1 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи безтоварність, тобто лише документальне оформлення господарських операцій на підставі нікчемних Договорів між позивачем та ТОВ «СКП «Київ-Запчастина», а також те, що видаткові накладні виписані ТОВ «СКП «Київ-Запчастина» на користь позивача, з урахуванням обставин встановлених під час розслідування кримінальної справ № 70-556, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 205 КК України, фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підписані невстановленими особами від імені гр. ОСОБА_1., а не останнім, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останнього, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим вказані документи за висновком суду не можуть породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування валових витрат, суд приходить до висновку, що витрати ТОВ «Світ Будівельної Техніки» за вищевказаними Договорами на порушення пп. 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України не підтверджені належними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а відтак неправомірно були віднесені позивачем до складу валових витрат.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірні податкові повідомлення-рішення від 28.02.2013 № 0001022250 та № 0001012250 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд приходить до висновку про відсутність належних правових підстав для скасування вказаних рішень ДПІ у Святошинському районі м. Києва ДПС.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.

За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ Будівельної Техніки» відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.С. Пащенко