Постанова № 31610356, 08.05.2013, Тернопільський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/547/13-a

"08" травня 2013 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі:

судді Баранюк А.З.

при секретарі судового засідання Шевчук Т.Й.

за участю:

представника позивача: Василевського В.А.;

представника відповідача: Чайнюк О.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за адміністративним позовом спільного малого підприємства «Домекс» до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Спільне мале підприємство «Домекс» (надалі - позивач) звернулося до суду із позовом Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції (надалі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 0001472305/0/35218 та № 0001462305/0/35217 від 08.06.2005 року.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2005 року позовні вимоги частково задоволенні, а саме визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 08.06.2013 року № 0001472305/0/35218 в частині донарахування 48350 грн. податку на прибуток та 13837,5 грн. фінансових санкцій, в іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 року постанову Господарського суду Тернопільської області в частині відмови в задоволенні вимог позивача скасовано, в іншій частині - залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.05.2008 року постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.02.2006 року скасовано, а справу направлено до Львівського апеляційного адміністративного суду на новий розгляд.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2009 року постанову Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2005 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.02.2013 року постанову Господарського суду Тернопільської області від 17.11.2005 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2009 року скасовано, а справу направлено на розгляд до Тернопільського окружного адміністративного суду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та пояснив, що донарахування податковим органом СМП фірмі «Домекс» податку на додану вартість та податку на прибуток є безпідставними, оскільки з боку платника податків відсутні порушення норм податкового законодавства, що регулює спірні правовідносини, а тому просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила та пояснила, що позовні вимоги є безпідставними а оскаржувані податкові повідомлення - рішення винесені контролюючим органом в межах повноважень та у відповідності до чинного законодавства, з врахуванням фактичних обставин та досліджених в процесі перевірки документів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача судом встановлено, що Тернопільською об'єднаною державною податковою інспекцією проведено виїзну планову перевірку дотримання відповідачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.04.2003 року по 31.05.2005 року про що складено Акт № 1734/23-05/21157585 від 06.06.2005р.

На підставі акту перевірки Тернопільською ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0001462305/0/35217 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 91032,75 грн., в тому числі 60683,50 грн. основного платежу та 30344,25 грн. штрафних санкцій. Дане повідомлення-рішення прийнято за висновками по порушення позивачем п.п.7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»;

- № 0001472305/0/35218 про визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 111667,55 грн., в тому числі 78870,50 грн. основного платежу та 32797,05 грн. штрафних санкцій. Дане повідомлення-рішення прийнято за висновками по порушення позивачем п.п.4.1 ст. 4, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.1 п. 5.3, п.п. 5.4.2 п. 5.4, п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 5 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

На виконання зазначених приписів статті 227 КАС України, судом встановлено наступне.

При проведенні перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем вимог п.5.9. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у заниженні валового доходу за 2004 рік на 3143,75 грн. та за 1 квартал 2005 року на 380,00 грн., що зумовлено заниженням суми приросту запасів на вартість малоцінних предметів, яка при їх придбанні не враховувалась при визначенні приросту, а списувалась на рах. 92 «Адміністративні витрати» за відсутності будь-яких актів на списання.

Відповідно до п.6 Стандарту 9 «Запаси» Стандартів бухгалтерського обліку України, затверджених Наказом Мінфіну від 20.10.1999р. № 246, запаси включають малоцінні та швидкозношувані предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року. Згідно п.23 вартість МШП, що передаються в експлуатацію, виключається зі складу активів з подальшою організацією оперативного кількісного обліку таких предметів за місцями експлуатації і відповідними особами протягом строку їх фактичної експлуатації.

Згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Мінфіну України від 30.11.1999 року №291, малоцінні необротні активи обліковуються на рахунку 11 «Інші необоротні матеріальні активи», з використанням відповідних субрахунків (11.2).

Крім того, знос необоротних активів обліковується на рахунку 13 «Знос необоротних активів», субрахунок 132 «Знос інших необоротних активів».

Позивачем вартість придбаних запасів обліковувалась на рахунку 22 «Малоцінні і швидкозношувані предмети» і списувалась на витрати рахунку 92 без нарахування зносу і застосування для цієї операції відповідного рахунку (рах. 132).

У разі, коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді (рядок 01.2 Декларації по податку на прибуток).

У разі, коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді (рядок 4.2 Декларації по податку на прибуток).

Відповідно до п. 5.9 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку у підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі-запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Тобто, при придбанні запасів їх вартість відноситься до складу валових витрат по першій події ( по оплаті чи отриманні товару).

Коли запаси оплачені і оприбутковані на їх вартість збільшується балансова вартість запасів. При передачі запасів в експлуатацію балансова вартість запасів зменшується.

Приріст (убуток) балансової вартості запасів відображається у додатку К1 (Наказ Державної податкової адміністрації України від 29.03.2003 № 143) до декларації по податку на прибуток за відповідний податковий період.

Перевіркою також встановлено порушення п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у завищенні валових витрат на 81100 грн., пов'язаних з придбанням товарно-матеріальних цінностей та послуг, що зумовлено включенням до складу витрат витрати на придбання таких товарно-матеріальних цінностей, не підтверджених первинними бухгалтерськими документами.

Позивач в позовній заяві як на підставу своїх позовних вимог посилається на те, що документи за другий квартал 2003р. не були охоплені перевіркою з вини перевіряючих. Однак, зазначене не є підставою неподання документів, оскільки відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» декларації з податку на прибуток підприємства подаються поквартально, і відомості податкового обліку, зокрема, за другий квартал 2003 року ґрунтуються на первинних документах попереднього періоду.

Відповідач підтвердив, що період за який витребовувались документи не був охоплений попередньою перевіркою і відповідно повторної чи додаткової перевірки цього періоду не було.

До перевірки реєстри синтетичного та аналітичного обліку, первинні бухгалтерські документи були представлені позивачем не в повному об'ємі і підтвердили із здекларованих валових витрат в сумі 484,3 тис. грн. лише витрати на 403,2 тис. грн., при цьому поважних причин неподання таких документів для перевірки позивачем не наведено.

Також в ході перевірки було встановлено порушення п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у включенні до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі факсових копій податкових накладних, а не оригіналів.

Так, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія втишається у продавця товарів (робіт, послуг) (пп. 7.2.3 п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Відповідно до пп. 7.4.5 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого врахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, врахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як вказано в акті перевірки та випливає із позовної заяви на момент перевірки оригіналів податкових накладних, перелічених розділі 2.5 акту перевірки, у позивача не було. Відтак, позивач має право на включення зазначених сум сплаченого ПДВ до податкового кредиту не у декларації за липень 2003 р.; квітень, липень, серпень, жовтень 2004 року, березень 2005 року, а у червні 2005 року, коли оригінали накладних було отримано.

Також підприємством було включено в склад валових витрат витрати, в оплату робіт, наданих ЗАТ Львівським інститутом менеджменту, пов'язаних з навчанням та укладанням іспиту працівника підприємства за програмою «фахівець з питань торгівлі цінними паперами» (акт виконаних робіт від 05.09.04р.на 944грн.), та встановлення Козівським РЕМ ящика зовнішньої установки на вводі до будівлі побутового споживача (приватного будинку) в с. Яструбово (рахунок від 23.09.02р. на 134,20грн.) Зазначені витрати по своїй суті не пов'язані з господарською діяльністю підприємства, тому мало місце порушення пп.5.3.1, п.5.3, ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», №283/97-ВР від 22.05.1997р. із змінами та доповненнями. Іншого позивачем не доведено і не обґрунтовано.

Перевіркою також було встановлено порушення п.п. 5.4.2 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке полягало у завищенні валових витрат на 193400 грн. в результаті включення до їх складу вартості отримання консультаційних послуг, наданих ПП ОСОБА_3

При цьому Вищий адміністративний суд України зазначив, що задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив, зокрема, з того, що надання ПП ОСОБА_3 позивачу консультаційних послуг підтверджено відповідними первинними документами, а саме накладними, розрахунками за надані послуги, що давало позивачу право на віднесення таких витрат до складу валових, однак, з такими висновками погодитись не можна, оскільки вони зроблені без всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, незастосування системного аналізу норм чинного законодавства.

Згідно з п 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 цього пункту передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п.п. 5.3 - 5.7 цієї статті.

Пунктом 11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» заборонені додаткові обмеження щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Проте, відповідно до абзацу четвертого пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 названого Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, підставою для включення витрат підприємства до складу валових є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

В свою чергу, факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з врахуванням якісних характеристик послуг, які б однозначно свідчили про призначення наданих послуг для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

З наданих позивачем актів прийому-передачі та з інших матеріалів справи не вбачається, в якому обсязі були надані послуги, у чому вони полягали, так само як і не встановлено наявності економічної доцільності витрат на оплату спірних послуг, а саме, доказів направлення таких витрат на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому.

В судовому засіданні представник позивач не надав доказів про документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок з господарською діяльністю товариства, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Крім цього, перевіркою було виявлено порушення п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у включенні до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, перераховану позивачем спочатку при отриманні попередньої оплати, а потім при отриманні податкових накладних.

Вищий адміністративний суд України зазначив, що поза увагою судів попередніх інстанцій залишились доводи позивача щодо непідтвердження суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість донарахованої спірним податковим повідомленням-рішенням від 08.06.2005 №0001462305/0/35217 в сумі 60688,5 грн., оскільки згідно висновків акта перевірки, заниження податку на додану вартість становить 52312 грн., однак причини таких розбіжностей, а також сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість, яка підлягає донарахуванню судами попередніх інстанцій не встановлювалась.

В судовому засіданні з пояснень представника відповідача та поданого розрахунку встановлено помилку в акті перевірки та те, що заниження суми ПДВ склало 53003,0 грн., отже нарахована фінансова санкція відповідно складає 26501,5 грн.

З'ясувавши повно та всебічно обставини в адміністративній справі, підтверджені належними та допустимими доказами в їх сукупності суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158-167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення рішення від 08.06.2005 року № 0001462305/0/352517 по податку на додану вартість в частині нарахування основного платежу в сумі 7685,5 грн. (сім тисяч шістсот вісімдесят п'ять гривень 50 коп.) та штрафних санкцій в сумі 3843 грн. (три тисячі вісімсот сорок три гривні).

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в порядку і строки, передбачені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлено і підписано 13 травня 2013 року.

Головуючий суддя Баранюк А.З.

копія вірна

Суддя Баранюк А.З.