Рішення № 31609637, 04.06.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1021/1676/12 Головуючий у І інстанції Литвин О.В.Провадження № 22-ц/780/1967/13 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н.В.Категорія 26 04.06.2013

РІШЕННЯ

Іменем України

4 червня 2013 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого судді : Волохова Л.А.,

суддів : Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,

при секретарі : Лопатюк В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» на заочне рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 14 січня 2013 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

У серпні 2012 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 26.09.2007 року між АКБ «Національний Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк Національний Кредит» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № 69ф/2007/02-597/2-1, згідно умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 140 000,00 грн. з оплатою 18 % річних за користування кредитом, в подальшому ця ставка збільшена до 25 % річних, із кінцевим терміном повернення кредиту та процентів за ним не пізніше 25.09.2013 року. Всупереч зобов'язанням та вимогам закону відповідач порушує строк погашення кредиту та відсотків за користування кредитом, що спричинило утворення заборгованості за кредитом в сумі 87 296,31 грн. та за відсотками в сумі 26 156,03 грн. Крім того, умовами кредитного договору передбачена сплата пені, а цивільне законодавство дозволяє стягувати нарахування інфляційних витрат та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У зв'язку із цим позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Національний Кредит» заборгованість за кредитним договором в розмірі 182 902,43 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 14 січня 2013 року позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором 113 917,35 грн. та вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним заочним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідності висновків суду обставинам справи, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити, заочне рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 14 січня 2013 року скасувати, та ухвалити нове рішення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 26.09.2007 року між АКБ «Національний кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк Національний кредит», та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 69ф/2007/02-597/2-1, відповідно до якого банк надав позичальнику споживчий кредит у сумі 140 000,00 грн. на придбання автомобіля.

Відповідно до п. 2.2 кредитного договору, за користування кредитом встановлюється процентна ставка у розмірі 18 % річних, яку з 16.05.2008 року договором про внесення змін № 02-323/2-1 до кредитного договору змінено на 19 %, а з 27.10.2008 року договором про внесення змін № 02-647/2-1 до кредитного договору - на 25 %.

Відповідно до п. п. 2.3, 2.4 кредитного договору, погашення кредиту здійснюється позичальником щомісячно у відповідності до графіку, а кінцевий термін повернення кредиту та процентів за ним - не пізніше 25.09.2013 року.

Відповідно до п. 5.2.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний своєчасно сплачувати кредит, проценти за користування кредитом, суми неустойки в порядку, передбаченому договором.

Відповідно до п. 5.3.2 кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника (незалежно від настання кінцевого терміну погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або процентами за користування ним, та/або суму неустойки і збитків, передбачених цим договором, зокрема у випадках, які визначаються згідно з цим договором істотними та можуть негативно вплинути на стан кредитної заборгованості позичальника, а саме: позичальник прострочив свої зобов'язання по поверненню кредиту та/або сплаті процентів за користування кредитом щонайменше на один календарний місяць відповідно до умов цього договору. При цьому банк письмово повідомляє позичальника про необхідність дострокової сплати суми заборгованості.

Відповідно до п. 5.2.7 кредитного договору, позичальник зобов'язаний достроково погасити заборгованість за цим договором протягом 30 календарних днів з дати одержання повідомлення банку про вимогу достроково виконати зобов'язання за даним договором у випадках, передбачених п. 5.3.2 договору.

Відповідальність сторін окреслена п.п. 6.1 - 6.7 кредитного договору, за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе згідно умов цього договору зобов'язань винна сторона сплачує іншій стороні суму неустойки та збитків, передбачених цим договором. При цьому збитки відшкодовуються винною стороною понад неустойку, передбачену даним договором. За несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, та нараховується за кожен день прострочення платежу. У випадку порушення позичальником строку погашення отриманого ним кредиту він сплачує відсотки в розмірі 28 % річних від простроченої суми згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, які договором про внесення змін № 02-323/2-1 від 16.05.2008 року змінено на 29 % річних, а договором про внесення змін № 02-647/2-1 від 27.10.2008 року на 35 % річних.

Відповідно до п. 3.7 кредитного договору, у випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання підлягає обчисленню у період з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно.

Відповідно до п. 6.8 кредитного договору, строк позовної давності встановлюється тривалістю у десять років.

З матеріалів справи убачається, що позивач на виконання умов кредитного договору надав відповідачу обумовлену договором суму кредиту шляхом безготівкового перерахування коштів з рахунку відповідача на рахунок ТОВ «Омега-авто» в сумі 140 000,00 грн.

01 березня 2012 року на адресу ОСОБА_3 направлено вимогу про погашення заборгованості в розмірі 128 345,17 грн., з яких поточна заборгованість 38 912,00 грн., прострочена заборгованість 48 384,31 грн., заборгованість за процентами 27 422,51 грн., пеня 13 626,35 грн. в строк не пізніше через сім днів з моменту отримання вимоги. Дану вимогу ОСОБА_3 отримав 14 березня 2012 року.

У відповідності ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 611, 625 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «Банк Національний кредит» про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_3 на умовах, встановлених кредитним договором, своєчасно не виплачує суму боргу за кредитом та боргу по відсоткам, тим самим не виконує належним чином покладені на нього за кредитним договором зобов'язання, а тому суму заборгованості необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Оскільки за кредитним договором, укладеним між позивачем і відповідачем ОСОБА_3 утворилася заборгованість внаслідок невиконання відповідачем умов кредитного договору, з чим погодився і відповідач, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність захисту права позивача шляхом стягнення із відповідачів заборгованості за кредитним договором.

Отже, з урахуванням наведених норм, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

Разом із тим колегія суддів не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо розміру стягнутої із відповідача заборгованості.

Відповідно до розрахунку, наданого ПАТ «Банк Національний кредит», який судом першої інстанції було відхилено, заборгованість позичальника за кредитним договором станом на 01 липня 2012 року становить 182 902,43 грн., з яких 87 296,31 грн. - заборгованість за кредитом, 26 156,03 грн. - заборгованість за процентами, 18 666,08 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 5327,77 грн. - пеня за несвоєчасну сплату процентів, 37 118,88 грн. - проценти річних від простроченої суми кредиту згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, 1 581,35 грн. - індекс інфляції за час прострочки по сплаті процентів по кредиту, 6 756,01 грн. - індекс інфляції за час прострочки повернення кредиту.

Судова колегія погоджується із зазначеними розрахунками, вони грунтуються на вимогах закону та підтверджуються матеріалами справи.

Обґрунтовуючи принцип здійснення такого нарахування, позивачем надано методику з поясненням розрахунків (а. с. 63).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 29.02.2008 року не погашено черговий платіж по кредиту, 3.04 2008 року банк почав нараховувати пеню на черговий не сплачений платіж по кредиту за формулою: сума простроченої заборгованості * розмір подвійної ставки НБУ : 100 : кількість днів у році * кількість днів прострочення.

На думку колегії суддів, даний порядок нарахування узгоджується із ст. 549 ЦК України та порядком, передбаченим кредитним договором від 26.09.2007 року.

Висновки суду першої інстанції про те, що розрахунки позивача є невірними і нарахування має бути проведено на суму прострочення за кожен день зокрема із нарахуванням в послідуючому загального розміру пені, а не за кожен день з розрахунку наростаючого підсумку заборгованості, оскільки такий порядок нарахування штрафних санкцій врегульовано між сторонами кредитним договором, не ґрунтуються на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.

При цьому колегія суддів враховує, що чинним законодавством не забороняється застосування способу наростаючого підсумку, а судова практика, конкретні приклади якої судом першої інстанції наведені не були, не є джерелом права.

Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вимоги про стягнення у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України відсотків та сум інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки на момент звернення позивача до суду із позовом та розгляду останнього строк дії договору не настав і збігає 25.09.2013 року, а відповідно до наданих розрахунків банком проведено нарахування відсотків за користування кредитом, починаючи з 3.03.2008 року по 30.06.2012 року включно на суми, які включають у себе і прострочені суми заборгованості і суми, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України, що по своїй суті є подвійним нарахуванням відсотків на одну і ту ж суму, нараховану до сплати в рахунок погашення кредиту.

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

На виконання вимог п. 5.3.2 кредитного договору ОСОБА_3 вручено вимогу про дострокове повернення заборгованості за кредитним договором, тому твердження суду про те, що строк виконання зобов'язань відповідача за кредитним договором не настав, не відповідає дійсності.

При аналізі ч. 2 ст. 625 ЦК України випливає, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних не є санкцією, а способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора внаслідок знецінення грошових коштів у зв'язку з інфляційними процесами та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору, а тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати боржником неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання. Таким чином інфляційні нарахування на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання. Вказані відсотки не є тотожними відсоткам, нарахованим згідно ст. 1048 ЦК України, оскільки стягнення сум (відсотків) за ст. 1048 ЦК України є платою (винагородою) за користування грошовими коштами, а стягнення сум згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання.

Крім того, в рішенні зазначено, що пеня підлягає стягненню в межах строку, встановленого п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, перебіг якого, з огляду на дату звернення позивача до суду з позовом, починається з 16.08.2011 року, однак дане твердження не відповідає вимогам законодавства та умовам кредитного договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), проте ч. 1 ст. 259 ЦК України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом першої інстанції не взято до уваги, що п. п. 3.7, 6.8 кредитного договору погоджено порядок нарахування пені, яка нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та строк позовної давності сторонами визначено тривалістю у десять років.

З огляду на це застосування скороченого строку позовної давності здійснено судом безпідставно.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України із відповідача стягуються судові витрати, понесені позивачем - 1 829,02 грн. судового збору при розгляді справи у першій інстанції та 914,51 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 2 743,53 грн.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, поскільки вимоги позивача не ґрунтуються на приписах закону

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 304, ч.1 п.2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» задовольнити.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 14 січня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким стягнути із ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства "Банк Національний кредит" заборгованість за кредитним договором в розмірі 182 902,02 грн. (сто вісімдесят дві тисячі дев'ятсот дві) та судові витрати в розмірі 2 743,53 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий

Судді: