Рішення № 31599616, 13.05.2013, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/2526/13-ц

Провадження № 2/645/1240/13

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13 травня 2013 р. м. Харків

Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді - Федорової О.В.

при секретарі - Ляховій І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовом:

Публічного акціонерного товариства "БРОКБІЗНЕСБАНК"

до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1

про зняття арешту з майна, -

встановив:

Позивач - Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» звернувся до суду з позовом до відповідача - Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_1, в якому просить суд зняти арешт з майна - автомобіля Орel Vektra, 2007 року випуску, сірого кольору, кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний № НОМЕР_2, зареєстрований ВРЕВ № 3 ГУМВС України в Харківській області на ім'я ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3, що знаходиться в заставі ПАТ «Брокбізнесбанк» в особі Харківського регіонального відділення АТ «Брокбізнесбанк», накладений головним державним виконавцем Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Комар Г.В. згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 28.02.2013 року; а також заборонити органам Державної виконавчої служби у зв'язку з виконанням будь-яких виконавчих дій про стягнення з боржника ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, накладення арешту на вищевказаний автомобіль. В обґрунтування вимог позивач вказує, що цей автомобіль згідно з договором застави № 374А-60-1 від 20.12.2007 року, укладеним в забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором № 374А-60 від 20.12.2007 року, переданий у заставу АБ «Брокбізнесбанк» в особі Харківської філії. Також позивач зазначає, що в провадженні Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (далі - ВДВС) перебуває виконавче провадження ВП № 36233482 про примусове виконання виконавчого листа № 2/2018/1144/2012/01, виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» суми боргу. 28 лютого 2013 року в рамках вказаного виконавчого провадження державним виконавцем ВДВС Комар Г.В. винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а саме на спірний автомобіль, який належить ОСОБА_1.

Позивач, посилаючись на вимоги статей 17, 20 Закону України «Про заставу», ст.. 54 Закону України «Про виконавче провадження» та з огляду на те, що договір застави було укладено значно раніше ніж виникли вимоги іншого стягувача, вважає накладення арешту на заставлений автомобіль та заборону на його відчуження неправомірним у зв'язку з тим, що заставодержатель має переважне право перед іншими кредиторами боржника у разі невиконання ОСОБА_1 зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна. Такі обставини на думку позивача свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у вказаний у позові спосіб.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Третя особа ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги позивача, та пояснила, що постанова Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, винесена в рамках виконавчого провадження ВП № 36233482 про примусове виконання виконавчого листа № 2/2018/1144/2012/01, виданого Київським районним судом м. Харкова на даний час вже оскаржується в суді.

Відповідно до ст.. 224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, з урахуванням того, що позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача та третьої особи, суд встановив наступне.

20 грудня 2007 року між Акціонерним банком «Брокбізнесбанк» в особі Харківської філії, та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 374А-60, за умовами якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 24634,00 доларів США на строк з « 20» грудня 2007 року до « 20» грудня 2014 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5 % річних для придбання автомобіля OPEL VEKTRA. Для забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між банком та позичальником укладено договір застави № 374А-60-1, предметом якого є автомобіль Орel Vektra, 2007 року випуску, сірого кольору, кузов № НОМЕР_1, державний реєстраційний № НОМЕР_2, зареєстрований ВРЕВ № 3 ГУМВС України в Харківській області..

На підставі виконавчого листа № 2/2018/1144/2012/01, виданого 01.10.2012 року Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованості в розмірі 19304,53 доларів США, з яких заборгованість за основною сумою кредиту складає 18987,78 доларів США, заборгованість за процентами за користування кредитом - 316,76 доларів США та пеня в розмірі 22622,62 грн., 28 лютого 2013 року Фрунзенським ВДВС ХМУЮ відкрите виконавче провадження ВП № 36233482, в межах якого виконавчою службою накладено арешт на автомобіль Орel Vektra, державний реєстраційний № НОМЕР_2, що належить боржнику ОСОБА_1, та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить боржнику в межах суми боргу.

Відповідно до ст.ст. 1, 572 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Положеннями ч. 2 ст. 17 Закону України "Про заставу" визначено, що заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя.

Згідно зі ст.. 3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов'язує виникнення прав і обов'язків щодо рухомого майна.

За приписами ст. 12 вказаного Закону, реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно не є чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Згідно зі ст.. 585 ЦК України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвідчення.

З матеріалів справи вбачається, що договір застави, укладений між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 20 грудня 2007 року, був того ж дня посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований у реєстрі за реєстровим номером 703.

Таким чином, суд погоджується з думкою позивача про те, що право застави у нього виникло з моменту укладення та нотаріального посвідчення договору застави, тобто з 20 грудня 2007 року.

Відповідно до статей 21-23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», застава рухомого майна згідно з параграфом 6 гл. 49 ЦК України, що виникає на підставі договору, є видом забезпечувального обтяження і відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Згідно постанови державного виконавця Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції Комар Г.В., при примусовому виконанні виконавчого листа № 2/2018/1144/2012/01, виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» суми боргу, 28 лютого 2013 року в рамках виконавчого провадження ВП № 36233482, накладено арешт на автомобіль Орel Vektra, державний реєстраційний № НОМЕР_2, що належить боржнику ОСОБА_1, та який перебуває в заставі у позивача.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача -заставодержателя.

Положеннями ч. 1 ст. 589 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з ч. 3 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Згідно з п. 1.5 договору застави, укладеного між АБ «Брокбізнесбанк» та ОСОБА_1 20 грудня 2007 року, узгоджена сторонами оціночна вартість предмета застави (спірного автомобіля) становить 124403,00 гривні.

Як наголошує позивач у справі, заборгованість боржника ОСОБА_1 за кредитним договором перед Банком станом на 20.03.2013 року становить 336165,34 грн., що значно перевищує вартість предмету застави - автомобіля.

Отже, на підставі вищевказаного, суд вважає, що ПАТ «Брокбізнесбанк» належить право вищого пріоритету задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави.

В силу дії п. 4 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

Позивач стверджує, що таке повідомлення ВДВС на його адресу не направлялося.

Разом з цим, слід зазначити, що Пленум Верховного Суду України в п. 16 постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26.12.2003 року та в п. 4 постанови «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» № 6 від 27.08.1976 року роз'яснив, що позови по зазначеній категорії справ пред'являються до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт.

Відповідно до ч. 1 та 4 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Таким чином, законодавством України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.

Відповідно до ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач, тобто особи, матеріально-правовий спір між якими суд повинен розглянути і вирішити у порядку цивільного судочинства.

Позивачем у цивільному процесі є особа, на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів якої відкрито позовне провадження у цивільній справі, а відповідачем - особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і має відповідати за пред'явленими позовними вимогами.

Ознаками сторін цивільної справи є: виникнення між ними матеріально-правового спору, що стало підставою для відкриття провадження у цивільній справі; вони завжди діють на захист власних прав, свобод та інтересів від свого імені.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ЦПК України суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Зі змісту наведеної норми, які повністю кореспондується з вищевказаними нормами законів, вбачається, що право обирати коло осіб, до яких може бути пред'явлено позов, цілком належить позивачу і саме виходячи з його волі, наявність якої є обов'язковою і яка має бути виражена у відповідному клопотанні, суд має прийняти рішення щодо заміни певних осіб на інших, або залучення нових осіб у відповідному процесуальному статусі.

Зазначене підтверджується позицією Верховного суду України, викладеній у п. 12 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», яка визначає, що при пред'явленні позову до частини відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів. Суд зобов'язаний вирішити справу за тим позовом, що пред'явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Оскільки дії ВДВС щодо арешту майна боржника та заборону його відчуження спрямовані на примусове виконання рішення суду, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених Законом України "Про виконавче провадження", суд приходить до висновку, що у задоволенні позову як такого, що пред'явлений до неналежної сторони, слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 1, 20, 572 Закону України «Про заставу», ст.ст. 3, 12, 21-23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», Постановою Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №5 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду», Постановою Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 серпня 1976 року «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», ст.ст. 15, 20, 572, 585, 589 ЦК України, ст.ст. 11, 30, 33, 57-60, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції, третя особа ОСОБА_1 про зняття арешту з майна - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії, відповідно до вимог ст.. 229 ЦПК України.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачами, які не приймали участі у розгляді справи, якщо заяву про перегляд заочного рішення не було подано.

Суддя Федорова О.В.