Постанова № 31597140, 29.05.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2013 р. Справа№ 910/955/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Рєпіної Л.О.

суддів: Суліма В.В.

Тарасенко К.В.

розглянув апеляційну скаргу ТОВ «Трігліф» на рішення господарського суду м. Києва від 02.04.2013 року № 910/955/13 (суддя Ломака В.С)

за позовом Комунального підприємства»Київжитлоспецексплуатація»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Трігліф»

про стягнення 76 393,74 грн.

дослідивши та вивчивши матеріали вправи, апеляційну скаргу, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.04.2013р. у справі № 910/955/13 задоволений позов КП "Київжитлоспецексплуатація" до ТОВ «Трігліф» про стягнення 76 393,74 грн.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного господарського суду, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині стягнення судового збору.

Представник позивача, проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити їх без задоволення, рішення суду - без змін.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причина суду не відома,

Президія Вищого господарського суду України від 19.07.2010 р. N 04-06/113 «Про внесення змін і доповнень до деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України» зазначила наступне: особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Так, ухвала про порушення провадження за апеляційною скаргою відповідача та призначення справи до розгляду, направлена ТОВ «Трігліф» за адресою, що зазначена в апеляційній скарзі та довідки ЄДРПОУ.

Проте, відділення поштового зв'язку ухвалу апеляційного суду повернув без вручення відповідачеві, зазначивши, що Товариство знаходиться за іншою адресою.

За таких обставин, враховуючи приписи ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає що відповідача повідомлено належним чином, та за відсутності будь-яких клопотань з боку відповідача, вважає можливим розглянути справу у його відсутність.

Розглянувши справу за правилами розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов наступного висновку.

Як встановлено матеріалами справи, 01.05.2005 р. сторонами укладено договір про надання послуг на теплопостачання та технічне обслуговування і утримання внутрішньобудинкових інженерних систем ЦО та їх абонентських уводів № 1162, за умовами якого позивач зобов'язався розподіляти надану енергопостачальною організацією в цілому на будинок теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляції (під час опалювального сезону), гарячого водопостачання (протягом року), в кількості та в обсягах згідно з заявкою абонента (звернення-доручення); надавати послуги по розрахунковому обслуговуванню абонента з енергопостачальною організацією за спожиту теплову енергію (додаток № 1), проводити, засобами дирекції технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем опалення, ГВП, абонентських уводів, у свою чергу, відповідач - зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у зверненні-дорученні, не допускаючи їх перевищення; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в додатку № 2 до цього договору; своєчасно та в повному обсязі сплачувати позивачу вартість спожитої теплової енергії.

Згідно зі ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. ст. 525-526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання і одностороння зміна умов договору не допускаються, за винятком випадків, передбачених законом.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, мотивуючи вимоги тим, що не виконував належним чином зобов'язань з компенсації вартості спожитої теплової енергії, внаслідок чого у нього за спірним договором утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 70 974, 63 грн., що підтверджується: довідками даних по будинках (спорудах) КП "Київжитлоспецексплуатація" опалення і гарячого водопостачання яких здійснюється від теплових мереж АК "Київенерго", розрахунками нарахувань, в яких відображені облікові картки, реєстрами видачі платіжних документів, актами прийому виконаного опалення та технічного обслуговування.

Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд виходив з того, що сума боргу є доведеною та підтверджується матеріалами справи, а враховуючи наявність прострочення оплати з боку відповідача, вимоги позивача про нарахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Заперечуючи проти рішення, в частині суми що підлягає стягненню в якості судового збору, відповідач вказує на те, що судом присуджено до стягнення 1 720,50 грн., тоді як позивачем позов оплачений в розмірі 1 609,50грн.. Крім того, вважає, що при поданні позовної заяви судовий збір, що підлягав сплаті позивачем повинен становить 1 677грн.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Зі змісту ст. 44 ГПК України сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України "Про судовий збір".

Вказуючи на те, що господарський суд присудив до стягнення суму більшу ніж сплачену позивачем не звернув увагу на те, що крім платіжного доручення №1985 від 17.10.2012р. на 1 609,50грн. ще є платіжне доручення №92 від 16.01.2013р. на суму 111грн., що загалом становить присуджену до стягнення суму 1 720,50грн. судового збору за подання позовної заяви.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» та у відповідності до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено ставки судового збору за подання позовної заяви до господарського суду, зокрема,за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 2 відсотки ціни позову, але не менше 1, 5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» установлено у 2013 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01.01.2013р. - 1 147, грн., тоді як на 2012 рік мінімальна заробітна плата становила 1073грн.

Таким чином, враховуючи загальну сплачену позивачем суму 1 720,50грн. судового збору, колегія суддів не вбачає порушень.

Відповідно до статей 509, 510, 513, 520, 521 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми. Зі змісту вказаної статті випливає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з пунктом 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Так, за змістом ст. 99, 101 ГПК України апеляційні суди переглядають справи за правилами розгляду справ у першій інстанції за наявними і додатково поданими доказами.

Так, відповідач не оспорює та не спростовує суму основного боргу та розмір застосованих санкцій, а як вказано вище, апеляційна інстанція не знайшла порушень в частині вимог щодо судового збору.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги , а рішення господарського суду є обґрунтованим і таким, що відповідає чинному законодавству.

Керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ТОВ «Трігліф» залишити без задоволення, рішення господарського суду м. Києва № 910/955/13 від 02.04.2013 року -без змін.

2. Матеріали справи повернути господарському суду міста Києва.

Головуючий суддя Рєпіна Л.О.

Судді Сулім В.В.

Тарасенко К.В.