Ухвала суду № 31596545, 28.05.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/979/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Альчук М.П.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Лукашик М.О.

за участі:

представника позивача: Костенко О.А.

представника відповідача: Радзіковської І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Аквасервіс" до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2013 року приватне підприємство "Аквасервіс" (далі - ПП "Аквасервіс", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду

з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, працівниками Вінницької ОДПІ проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП "Аквасервіс" з питань достовірності та повноти нарахування податку на додану вартість по взаєморозрахунках зі своїм контрагентом ТОВ "Бімар" за жовтень 2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 286/22/32976538 від 28.01.2013 року.

В ході перевірки виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України, що полягали в заниженні суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за жовтень 2011 року на 1579 грн. та завищенні суми від'ємного значення податку на додану вартість за жовтень 2011 року на 158 грн.

На підставі акту № 286/22/32976538 від 28.01.2013 року Вінницькою ОДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від 19.02.2013 року №0000042206, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" на загальну суму 2369 грн., в тому числі за основним платежем на 1579 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 790 грн., та № 0000052206, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 158 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПП "Аквасервіс", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є необґрунтованими, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з ПДВ за результатами господарських операцій з ТОВ "Бімар", так як дані операції, на думку податкового органу, є безтоварними.

30.09.2011 року ПП "Аквасервіс" уклало із ТОВ "Бімар" договір купівлі-продажу №39, згідно якого ТОВ "Бімар" (продавець) зобов'язується передати товар у власність ПП "Аквасервіс" (покупцю), а останній зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього суму визначену цим договором.

На виконання вказаного договору ТОВ "Бімар" поставило ПП "Аквасервіс" товари згідно відомостей про товар, вказаних в п.2 договору купівлі-продажу №39 від 30.09.2011 року, на суму 10422,05 грн. (в т.ч. ПДВ - 1737,01 грн.), що підтверджується рахунком фактурою, видатковою накладною, платіжним дорученням, податковою накладною (а.с. 49-52). Сплачену у вартості отриманих товарів суму ПДВ позивач врахував при формуванні податкової звітності з ПДВ.

Відповідно до п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з

визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що вищенаведені документи відповідають вимогам до первинних документів, містять усі визначені законом необхідні реквізити, що дає підстави для врахування їх при формуванні податкового кредиту.

Відсутність товарно-транспортних накладних, які відповідно до ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт в Україні" є основними документами на перевезення вантажів, не може бути підставою безтоварності договорів постачання, у зв'язку з наступним.

Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт в Україні" визначений перелік документів для перевізника і водія, на підставі яких здійснюються перевезення вантажів автомобільним транспортом. В той же час у вказаному Законі відсутнє визначення переліку документів, наявність яких є обов'язковою для покупця товару, який не є замовником перевезення.

За змістом п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 вказаних Правил визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Проте жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця. Відсутність вказаних накладних може свідчити лише про факт порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням податкового законодавства та не позбавляє права віднесення до податкового кредиту з податку на додану вартість сум ПДВ, вказаних в податковій накладній, виписаній постачальником товару.

Суд звертає увагу, що факти порушення податкового законодавства можуть встановлюватися податковим органом виключно у спосіб, передбачений законодавством, тобто шляхом проведення перевірок платників податків контролюючим органом, а не за даними з системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Таким чином, посилання відповідача на безтоварність операцій між ПП "Аквасервіс" та ТОВ "Бімар" в зв'язку з встановленням на підставі бази даних ДПА України АІС розбіжностей між сумою податкового кредиту задекларованого ПП "Аквасервіс" та сумою задекларованою ТОВ "Бімар", а також факту відсутністю останнього за місцем його знаходження є необґрунтованими.

При цьому, суд з поміж вказаного також враховує, що згідно ч. 2 ст. 161 КАС України, при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Так, Верховний Суд України у постанові від 27 березня 2012 року (справа № 21-737во10) зазначив, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

ТОВ "Бімар" на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ на час здійснення вказаної господарської операції не було анульоване, правочини з цим суб'єктом господарювання, а також первинні бухгалтерські та податкові документи не визнані у встановленому чинним законодавством України порядку недійсними. Відповідачем не надано жодних належних доказів на спростування вказаних обставин.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 04 червня 2013 року .

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.