Ухвала суду № 31596483, 28.05.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 822/1447/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції в особі Старокостянтинівського відділення на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відпровідальністю "Старокостянтинівська меблева фабрика" до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції в особі Старокостянтинівського відділення про скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

В березні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівська меблева фабрика" (далі - ТОВ "Старокостянтинівська меблева фабрика", позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції в особі Старокостянтинівського відділення (далі - Красилівська МДПІ, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необгрунтованої постанови.

Сторони у справі повноважних представників у судове засідання не направили, хоча повідомлялись про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Красилівською МДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Старокостянтинівська меблева фабрика" з питань дотримання податкового та іншого законодавства по проведених фінансово-господарських операціях із ТОВ "Будівельно-торгова компанія "Євробуд", ТОВ "Лідерком" і ТОВ "Інтеграл Ай Ті" за період з 01.07.2011 року по 31.03.2012 року.

За результатами перевірки складено акт №190/2201/37083763 від 21.02.2013 року.

В ході первірки виявлені та зафіксовані в акті порушення позивачем вимог: п.п.138.1.1, п.138.1, п. 138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.138.8.1, п.138.8, ст.138,п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, шляхом заниження суми податку на прибуток на 7143 грн.; п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 200.1, 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України, що полягає в заниженні суми податкових зобовязань з податку на додану вартість на 12882 грн.

На підставі акту №190/2201/37083763 від 21.02.2013 року Красилівською МДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення від від 07.03.2013 року форми "Р" № 0000102200, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 16103 грн., та № 0000112200, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 8929 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги ПП "Аквасервіс", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є необгрунтованими, а тому прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобовязань з податку на прибуток та ПДВ за результатами господарських операцій з ТОВ "Будівельно-торгова компанія "Євробуд", ТОВ "Лідерком" і ТОВ "Інтеграл Ай Ті", так як дані операції, на думку податкового органу, не мали реального характеру, а відбувалось лише документування цих операцій.

26.09.2011 року позивач уклав із ТОВ "Будівельно-торгова компанія "Євробуд" договір поставки № 2609-5 на підставі якого позивач у вересні 2011 року придбав товари (нитки, завіси, опора вальна, ніжка хромована та ролики), що підтверджується рахунком № 26/09-18 від 26.09.2011 року, видатковою накладною № 26/09-08 від 26.09.2011 року, податковою накладною № 600 від 26.09.2011 року, товарно-транспортною накладною № 26/09-08 від 26.09.2011 року, платіжним дорученням №38 від 26.09.2011 року.

01.10.2011 року позивач уклав із ТОВ "Лідерком" договір поставки на підставі якого позивач придбав у жовтні 2011 року у вказаного контрагента нитки, захист для механізму, блискавки та механізм трансформації. Виконання умов договору підтверджується рахунком № б/н від 13.10.2011 року, видатковою накладною № РН-10-2107 від 21.10.2011 року, податковою накладною № 428 від 21.10.2011 року, товарно-транспортною накладною № РН-10-2107 від 21.10.2011 року, платіжним дорученням № 10 від 21.10.2011 року.

Також позивач, на підставі договору поставки № 03/02-03 від 03.02.2012 року, придбав у ТОВ "Інтеграл Ай Ті" нитки 40, нитки 10 та нитки 15, що підтверджується рахунками №16/02-01 від 16.02.2012 року та № 27/02-02 від 27.02.2012 року, видатковими накладними № 16/02-01 від 16.02.2012 року та № 27/02-02 від 27.02.2012 року, товарно-транспортними накладними № 16/02-01 від 16.02.2012 року та № 28/02-01 від 28.02.2012 року, податковими накладними № 271 від 16.02.2012 року та № 391 від 28.02.2012 року, платіжними дорученнями № 277 від 2.03.2012 року, № 287 від 26.03.2012 року та № 318 від 03.04.2012 року.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.6, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України не включаються до складу витрат: для платників податку, які не зареєстровані як платники податку на додану вартість, до складу витрат входять суми податків на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів, робіт, послуг, вартість яких належить до витрат такого платника податку; витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з

визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом становлено, що вищенаведені документи відповідають вимогам до первинних документів, містять усі визначені законом необхідні реквізити, що дає підстави для врахування їх при формуванні податкового кредиту.

Стосовно посилань відповідача на відсутність письмового оформлення замаовлення поставки товару як на підставу для висновку про відсутність реального характеру господарських операції, колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до положень вказаних договорів щодо предмету договору, партією товару вважається його кількість, що вказана в накладній на товар та погодженому сторонами замовленні на поставку партії товару, яке після його належного оформлення є невідємною частиною договору. Назважаючи на відсутність замовлень на товар, в матеріалах справи містяться накладні з яких можна чітко втановити вид та кількість товару, поставленого позивачу.

Таким чином, відсутність письмо оформлених замовлень не може бути прямим доказом і свідчити про відсутність реального товарного характеру господарських операцій, а правочини позивача із вказаними контрагентами спричинили настання правових наслідків, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, які досліджував податковий орган.

Відповідач зазначив, що контрагенти позивача не здійснюють господарської діяльності, не знаходяться за місцем обліку та не мають необхідних виробничи ресурсів для здійснення господарської діяльності, а їх діяльність має характер незаконної оскільки спрямована на надання податкової вигоди іншим контрагентам. В цій частині колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу відповідача на наступне.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Невиконання контрагентом свого зобов'язання зокрема зі сплати ПДВ до бюджету тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення позивача як платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Зазначене підтверджується також практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Красилівської міжрайонної державної податкової інспекції в особі Старокостянтинівського відділення, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 09 квітня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.