Постанова № 31596304, 28.05.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

28 травня 2013 року № 826/5078/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шрамко Ю.Т., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Забава"

до

Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

про

скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2013 р. №0002122220 та №0002132220

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Альфа-Забава”, (надалі - позивач), звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби, (надалі - відповідач), з урахуванням уточнень до позовних вимог, про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2013 р. №0002122220 та №0002132220.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки останнім не було допущено за результатами фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ “Алрей”, ПП “Стітекс”, ПП “Дніпро-інвест груп” та ТОВ “Аксен” порушень вимог законодавства при здійсненні господарської діяльності. Позивач звертав увагу суду на те, що відповідач неправомірно самостійно, (без рішення суду) визнав недійсним договори між позивачем та зазначеними контрагентами, в силу чого, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки висновки акту перевірки та оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, прийнятими на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством України.

В судове засідання 27.04.2013 р. не прибули належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи представники позивача та відповідача. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Необхідність у заслуховуванні свідка чи експерта у справі відсутня, так само, як і відсутні перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Приймаючи до уваги викладене, розгляд справи здійснюється у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідачем була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої, відповідачем було складено Акт про результати виїзної планової перевірки ТОВ “Альфа-Забава” (код за ЄДРПОУ 32378340) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 30.09.2012 р. №876/22-221-32378340 від 07.03.2013 р. (надалі - Акт перевірки №876/22-221-32378340).

Згідно висновків, викладених в Акті перевірки №876/22-221-32378340, позивачем порушено, зокрема, вимоги:

1) п. 1.20. ст.1 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п. 138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п. 138.8.5 п. 138.5 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139, п.п. 153.2.2 п.153.2 ст. 153 Податкового кодексу України ТОВ “Альфа-Забава”, в результаті чого, встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 696819,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року у сумі 42026,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року у сумі 170773,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі у сумі 301807,00 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 130794,00 грн., за півріччя 2012 року у сумі 263698,00 грн., та за 3 квартали 2012 року у сумі 395012,00 грн.;

2) п. 198.2, п. 198.3. п. 198.6 ст. 198 та п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення залишку від’ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 650974,00 грн., у тому числі за липень 2011 року на суму 73088,00 грн., за серпень 2011 р. сумі 22916,00 грн., за вересень 2011 року у сумі 14589,00 грн., за жовтень 2011 у сумі 54571,00 грн., за листопад 2011 року у сумі 57307,00 грн., за грудень 2011 року у сумі 54471,00 грн., за січень 2012 року у сумі 77404,00 грн., за березень 2012 року у сумі 41332,00 грн., за квітень 2012 року у сумі 41182,00 грн., за травень 2012 року у сумі 63056,00 грн., за червень 2012 року у сумі 40578,00 грн., за серпень 2012 року у сумі 4249,00 грн., та за вересень 2012 року у сумі 39403,00 грн.

На підставі вказаного Акту перевірки №876/22-221-32378340 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0002122220 від 27.03.2013 р., (надалі – ППР №0002122220), яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на загальну суму 795572,00 грн., з яких 696819,00 грн. - за основним платежем, а 98753,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями, №0002132220 від 27.03.2013 р. (надалі – ППР №0002132220), яким позивачу зменшено розмір від’ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 650974,00 грн.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Альфа-Забава” зареєстровано Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією 21.05.2003 р., взято на податковий облік у ДПІ у Дніпровському районі м. Києва 29.05.2003 р., зареєстровано як платник податку на додану вартість 25.02.2010 р.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Альфа-Забава”, як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю “Алрей”, як постачальником, був укладений Договір постачання №016/11 від 01.06.2011 року (надалі – Договір №016/11), згідно п.1.1., п.1.2 та п.5.1 якого постачальник зобов'язується поставляти товар відповідно до поданого покупцем замовлення, покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно сплатити його вартість. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Загальну суму Договору складає сума товару, отриманого по всім товарним накладним.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ “Алрей” на виконання умов Договору №016/11 поставило позивачу товар на загальну суму 225362,16 грн., в т.ч. ПДВ 37560,36 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними.

Судом встановлено, що ТОВ “Алрей” були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 225362,16 грн., в т.ч. ПДВ 37560,36 грн.

Зазначені податкові накладні оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Договору №016/11 позивачем були сплачені кошти на загальну суму 225362,16 грн., в т.ч. ПДВ 37560,36 грн., що підтверджується, дослідженими судом банківськими виписками.

Судом також встановлено, що між позивачем, як покупцем, та Приватним підприємством “Стітекс”, як постачальником, був укладений Договір постачання №8/11 від 01.06.2011 року (надалі – Договір №8/11), згідно п.1.1., п.1.2 та п.5.1 якого постачальник зобов'язується поставляти товар відповідно до поданого покупцем замовлення, покупець зобов'язується прийняти товар та своєчасно сплатити його вартість. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної, яка засвідчує момент передачі товару. Загальну суму Договору складає сума товару, отриманого по всім товарним накладним.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ “Стітекс” на виконання умов Договору №8/11 поставило позивачу товар на загальну суму 8012,57 грн., в т.ч. ПДВ 1335,42 грн., що підтверджується видатковими накладними: №1388 від 05.08.2011 р. – на суму 2158,67 грн., в т.ч. ПДВ 359,78 грн., №1393 від 05.08.2011 р. – на суму 718,10 грн., в т.ч. ПДВ 119,68 грн., №1525 від 16.08.2011 р. – на суму 2775,22 грн., в т.ч. ПДВ 432,54 грн., №1719 від 14.09.2011 р. – на суму 2360,58 грн., в т.ч. ПДВ 393,43 грн., що містять всі обов’язкові реквізити.

Судом встановлено, що ТОВ “Стітекс” були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 8012,57 грн., в т.ч. ПДВ 1335,42 грн. (№49 від 05.08.2011 р. – на суму 2158,67 грн., в т.ч. ПДВ 359,78 грн., №50 від 05.08.2011 р. – на суму 718,10 грн., в т.ч. ПДВ 119,68 грн., №56 від 05.08.2011 р. – на суму 919,68 грн. ,в т.ч. ПДВ 153,28 грн., №159 від 16.08.2011 р. – на суму 2775,22 грн., в т.ч. ПДВ 462,54 грн., №47 від 14.09.2011 р. – на суму 2360,58 грн., в т.ч. ПДВ 393,43 грн.).

Зазначені податкові накладні оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Договору №8/11 позивачем були сплачені кошти на загальну суму 8012,57 грн., в т.ч. ПДВ 1335,42 грн., що підтверджується, дослідженими судом, належним чином засвідченими банківськими виписками.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачем, як замовником, та Приватним підприємством “Дніпро-інвест груп”, як постачальником, був укладений Договір №89 від 08.09.2011 р. (надалі – Договір №89) та Договір №98 від 14.11.2011 року (надалі – Договір №98), згідно п.1.1. та п.1.2 якого постачальник зобов'язується передати у власність (поставити), а замовник прийняти та своєчасно оплатити товар (меблі) на умовах цього Договору. 1. Асортимент товару, одиниця виміру, його кількість, ціна, загальна вартість, строки та місце поставки товару, порядок розрахунків та інші умови Договору зазначаються в Специфікації Договору (Додаток № 1), яка підписується Сторонами Договору і є його невід'ємною частиною.

Відповідно до специфікацій до Договору №89 та Договору №98 ПП “Дніпро-інвест груп” зобов’язувалось поставити товар на загальну суму 311700,00 грн., в т.ч. ПДВ 51950,00 грн. (специфікація №1 від 08.09.2011 р. до Договору №89 – на суму 170000,00 грн., в т.ч. ПДВ 28333,33 грн.; специфікація №2 від 08.09.2011 р. до Договору №89 – на суму 41700,00 грн., в т.ч. ПДВ 6950,00 грн.; специфікація №1 від 14.11.2011 р. до Договору №98 – на суму 100000,00 грн., в т.ч. ПДВ 16666,67 грн.).

З матеріалів справи вбачається, що ПП “Дніпро-інвест груп” на виконання умов Договору №89 та Договору №98 поставило позивачу товар на загальну суму 311700,00 грн., в т.ч. ПДВ 51950,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: №93-1 від 27.10.2011 р. – на суму 41700,00 грн., в т.ч. ПДВ 6950,00 грн., №94-1 від 27.10.2011 р. – на суму 170000,00 грн., в т.ч. ПДВ 28333,33 грн., №116 від 30.11.2011 р. – на суму 100000,00 грн., в т.ч. ПДВ 16666,67 грн., що містять всі обов’язкові реквізити.

Судом встановлено, що ПП “Дніпро-інвест груп” були оформлені на користь позивача податкові накладні на загальну суму 211700,00 грн., в т.ч. ПДВ 35283,33 грн. (№141 від 27.10.2011 р. – на суму 41700,00 грн., в т.ч. ПДВ 6950,00 грн., №140 від 27.10.2011 р. – на суму 170000,00 грн., в т.ч. ПДВ 28333,33 грн., №116 від 30.11.2011 р. – на суму 100000,00 грн., в т.ч. ПДВ 16666,67 грн.).

Зазначені податкові накладні оформлені у відповідності до вимог ст.201 Податкового кодексу України та містять всі реквізити, передбачені зазначеною нормою закону для первинних документів.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання умов Договору №89 та Договору №98 позивачем були сплачені кошти на загальну суму 211700,00 грн., в т.ч. ПДВ 35283,33 грн., що підтверджується, дослідженими судом, належним чином засвідченими банківськими виписками.

Судом встановлено, що на час існування спірних правовідносин, контрагенти позивача, - ТОВ “Алрей”, ПП “Стітекс” та ПП “Дніпро-інвест груп” були належним чином зареєстровані як юридичні особи та як платники податку на додану вартість, відтак мали належний обсяг правосуб’єктності для здійснення господарських операцій.

Згідно з дослідженими судом, наданими позивачем деклараціями з ПДВ в розрізі контрагентів, всі господарсько-фінансові стосунки позивача з ТОВ “Алрей”, ПП “Стітекс” та ПП “Дніпро-інвест груп” та третіми особами знайшли відображення в податковому обліку в повному обсязі. Зауважень по наданих деклараціях, порядку їх оформлення представник відповідача не заявив.

Суд констатує, що згідно вимог чинного законодавства України, обов’язок контролювати звітність контрагентів на суб’єктів підприємницької діяльності не покладено, також, суб’єкт підприємницької діяльності не має права контролювати звітність або своєчасність сплати податків іншими особами. Якщо віднесення сум до складу податкового кредиту відбувається на підставі належним чином оформлених розрахункових, платіжних та інших документів, обов’язковість ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку, дії платника податку є правомірними.

Суд критично відноситься до посилань відповідача на акти перевірки контрагентів позивача, складені органами державної податкової служби, як на докази недійсності чи нікчемності правочинів між позивачем та ТОВ “Алрей”, ПП “Стітекс”, ПП “Дніпро-інвест груп”, оскільки відповідно до ч.4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Так, суд звертає увагу, що відповідач не звертався до суду з позовом про визнання Договору №016/11, Договору №8/11, Договору №89 та Договору №98 недійсними.

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов’язаннями.

Вирішуючи питання реальності виконання договору з метою використання отриманого за вказаним договором у власній господарській діяльності, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до визначення ч. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позивача - ТОВ “Алрей”, ПП “Стітекс”, ПП “Дніпро-інвест груп”, не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов’язань по спірних операціях, відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов’язань чи відсутність можливостей залучення до виконання зобов’язань третіх осіб, відповідачем до суду не надано.

Суд критично сприймає доводи представника відповідача про нікчемність Договору №016/11, Договору №8/11, Договору №89 та Договору №98, оскільки ці доводи ґрунтуються на припущеннях, не підтверджуються належними доказами та спростовуються доказами, наданими представником позивача.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Частина друга ст. 215 Цивільного кодексу України передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частиною третьою цієї статті Цивільного кодексу України визначено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідними є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентом до бюджету.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частини першої та четвертої ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку про нікчемність чи недійсність вище вказаних правочинів, укладених між позивачем та ТОВ “Алрей”, ПП “Стітекс”, ПП “Дніпро-інвест груп”, а також не надано доказів, які б свідчили, що правочини в межах спірних правовідносин, є такими, що порушують публічний порядок чи спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.

Суд також звертає увагу, що, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.8., 201,9 та п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Не дає права на віднесення сум податку до податкового кредиту податкова накладна, складена платником, звільненим від сплати податку за рішенням суду, після набрання чинності таким рішенням суду. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п.184.1 ст.184 ПК України, реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника податку.

Зі змісту наведених положень Податкового кодексу України вбачається, що у податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати податку на додану вартість, характер яких залежить від статусу платника (продавець чи покупець), в тому числі підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту. Податкова накладна має силу податкового і одночасно розрахункового документа за умови її складання особою, зареєстрованою як платник податку у порядку, передбаченому статтею 201 Податкового кодексу України.

Відповідно до п.198.1 та п.198.3 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судом встановлено, що товар, отриманий за Договором №016/11, Договором №8/11, Договором №89 та Договором №98, був придбаний з метою використання у власній господарській діяльності, зокрема, для наступної реалізації іншим контрагентам, що підтверджується матеріалами справи.

Із зазначеного вище вбачається, що відповідач помилково вважав, що первинні документи були складені ТОВ “Алрей”, ПП “Стітекс” та ПП “Дніпро-інвест груп” з порушенням вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції, та не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку.

Також судом встановлено, що між позивачем, як орендарем, та ТОВ “Аксен”, як орендодавцем, були укладені:

- Договір оренди від 17.08.2010 р. (надалі – Договір від 17.08.2010 р.), відповідно до умов якого на умовах, визначених цим договорі, орендодавець зобов’язується передати, а орендар зобов’язується прийняти в оренду приміщення площею 230 кв.м., яка є частиною Торговельного комплексу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Малишко, 3-В(літера А). Ставка плати за оренду за один квадратний метр складає 68,66 грн.;

- Договір оренди нежитлового приміщення №1-ОРД від 01.06.2011 р. (надалі Договір №1-ОРД), відповідно до умов якого орендодавець зобов’язується передати, а орендар зобов’язується прийняти в оренду приміщення, площею 739 кв.м., яке розташоване в Торговельному центрі за адресою: м. Київ, вул. А.Малишка, 3-В. Орендна ставка складає 365,36 грн. за 1 кв.м.

Суд не погоджується з твердженнями відповідача про завищення в Договорі №1-ОРД ціни орендної плати на 296,70 грн. за квадратний метр, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ за червень 2011 р. – вересень 2012 р. на суму 548150,00 грн., виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів ¦ робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Згідно з пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована.

При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Позивач стверджував, а відповідач не заперечував, що фактично приміщення площею 230 кв.м. використовувалось під заклад громадського харчування, а приміщення площею 739 кв.м на 1-му поверсі під заклад торгівлі, тобто в різних сферах господарювання.

З матеріалів справи вбачається, що орендовані площі за Договором від 17.08.2010 р. та Договором №1-ОРД на 1-му та 4-поверхах не є однорідними, так як не мають подібних характеристик, значно різняться, не можуть виконувати однакові функції та не можуть вважатися взаємозамінними.

Суд погоджується з думкою представника позивача про те, що для визначення звичайної ціни коректнішим є порівняння орендної плати за приміщення площею 739 кв.м. на 1 поверсі з подібним приміщенням, також на 1 поверсі в подібному торговому центрі, яке може використовуватися для цілей торгівлі подібними товарами.

Враховуючи вищезазначене суд вважає помилковим висновок відповідача про визначення рівня звичайної ціни по орендній площі на рівні орендної плати за приміщення площею 230 кв.м.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідачем не було доведено правомірність та обґрунтованість прийнятих податкових повідомлень-рішень від 27.03.2013 р. №0002122220 та №0002132220.

З логічного аналізу, зазначених вище норм, та фактичних обставин справи суд приходить до висновку, що позивачем не було допущено порушень вимог податкового законодавства, що спричинило: заниження податку на прибуток на загальну суму 696819,00 грн., у тому числі за 2 квартал 2011 року у сумі 42026,00 грн., за 2-3 квартали 2011 року у сумі 170773,00 грн., за 2-4 квартали 2011 року у сумі у сумі 301807,00 грн., за 1 квартал 2012 року у сумі 130794,00 грн., за півріччя 2012 року у сумі 263698,00 грн., та за 3 квартали 2012 року у сумі 395012,00 грн.; завищення залишку від’ємного значення, яке після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на загальну суму 650974,00 грн., у тому числі за липень 2011 року на суму 73088,00 грн., за серпень 2011 р. сумі 22916,00 грн., за вересень 2011 року у сумі 14589,00 грн., за жовтень 2011 у сумі 54571,00 грн., за листопад 2011 року у сумі 57307,00 грн., за грудень 2011 року у сумі 54471,00 грн., за січень 2012 року у сумі 77404,00 грн., за березень 2012 року у сумі 41332,00 грн., за квітень 2012 року у сумі 41182,00 грн., за травень 2012 року у сумі 63056,00 грн., за червень 2012 року у сумі 40578,00 грн., за серпень 2012 року у сумі 4249,00 грн., та за вересень 2012 року у сумі 39403,00 грн.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Згідно з положеннями частини першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги викладене у сукупності, керуючись вимогами ст.ст. 69-71, ст.94, ст. 158-163, ст. ст. 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Забава” задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби від 27.03.2013 р. №0002122220 та №0002132220.

3. Судові витрати в сумі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні) присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Забава" (ідентифікаційний код 32378340) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Ю.Т. Шрамко