Ухвала суду № 31587444, 28.05.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1445/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 травня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Прищепчуку А.В.,

за участю:

представника позивача - Клименка А.П.,

представника відповідача - Дрозд І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт-Рейтинг» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Експерт-Рейтинг» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.11.2012 року №0010182290 та №0010192290, якими товариству визначено грошові зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на необґрунтованість відповідачем доводів про нікчемність угод, за наслідками укладення яких у позивача виникло право на податковий кредит з податку на додану вартість та витрати по яким останнім віднесені до складу валових.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну виїзну перевірку позивача в частині дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Альфакем Україна» за грудень 2011 року, березень - квітень 2012 року, за підсумками якої складено акт від 02.11.2012 року №1822/22-90/31172449 та виявлені порушення п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п. 140.2 ст. 140, пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.8 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 29461,16 грн. за 2011 рік та завищення суми податкового кредиту з ПДВ на загальну суму 229647,00 грн., в тому числі за грудень 2011 року - на 53295,00 грн., за березень 2012 року - на 100212,00 грн., за квітень 2012 року - на 76140,00 грн.

У зв'язку із наведеним відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 16.11.2012 року №0010182290, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 29461,00 грн. та №0010192290, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 287059,00 грн., з них 229647,00 - за основним платежем, 57412,00 - за штрафними санкціями.

Обговорюючи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на таке.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для визначення податкових зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість позивачу стало виявлення прийняття останнім виконаних робіт від ТОВ «Альфакем Україна» за договором виконання робіт, який, на переконання податкового органу, суперечить п.п. 1, 2 ст. 215, п. 1, 5 ст. 203 ЦК України, тобто є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків.

Зазначене припущення контролюючого органу ґрунтуються на висновках, викладених в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 10.09.2012 року №3645/22-4/36678727 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Альфакем Україна» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.10.2009 року по 30.07.2012 року». У названому акті працівниками ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС, на підставі даних податкових баз, податкової звітності ТОВ «Альфакем Україна» та актів про неможливість проведення зустрічних звірок щодо контрагентів цього товариства - ТОВ «Квік-Принт» та ПП «Тонкар», не встановлено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Альфакем Україна» за період з 01.10.2009 року по 30.07.2012 року, встановлено відсутність об'єктів оподаткування при придбанні та продажі товарів (послуг) та не підтверджено задекларований цим підприємством податковий кредит з ПДВ по контрагентам-постачальникам за вищевказаний період. Також, висновки відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «Альфакем Україна» у грудні 2011 року, березні та квітні 2012 року ґрунтуються на тому, що у провадженні СВ ДПІ в Оболонському районі м. Києва ДПС знаходиться кримінальна справа №75-00197, порушена за фактом фіктивного підприємництва при створенні деяких підприємств, зокрема ТОВ «Альфакем Україна» за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України.

Аналізуючи наведені доводи, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI.

Так, згідно вимог п.п. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Підпунктом 138.2. ст. 138 ПК України закріплено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1 - 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як убачається із акту перевірки, відповідачем встановлено, що у грудні 2011 року, березні та квітні 2012 року позивач вступав у господарські відносини з ТОВ «Альфакем Україна» за договором №0710/1 від 07.10.2011 року, предметом якого було проведення опитування населення, підбір учасників групових дискусій, тестування зразків продукції, тестування реклами та інші види соціальних досліджень.

У ході податкової перевірки відповідачем було досліджено акти здачі-приймання виконаних робіт та виписані позивачу на наслідками складання цих актів податкові накладні.

Як зазначає відповідач у акті перевірки, розрахунки за виконані роботи за договором №0710/1 від 07.10.2011 року проведені у безготівковій формі і вартість виконаних робіт разом із сумою ПДВ сплачена позивачем у повному обсязі.

Дані щодо здійснених господарських операцій та сплачених сум податку на додану вартість були відображені позивачем у відповідних звітних деклараціях та в додатку 5 до податкової декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» за грудень 2011 року, березень та квітень 2012 року.

Аналізуючи висновки податкового органу щодо правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум, на які виписано податкові накладні ТОВ «Альфакем Україна», колегія суддів приходить до наступного.

Податковим кредитом в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України правомірність формування суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість безпосередньо залежить від правомірності формування податкового кредиту.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

В силу п. 201.4 ст.201 названого Кодексу податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Пунктом 201.8 ст. 201 цього Кодексу встановлено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, судова колегія зауважує, що законодавцем визначено єдину підставу виникнення права у платника податку на отримання податкового кредиту, пов'язану з отриманням таким платником податку податкової накладної, оформленої належним чином із зазначенням усіх обов'язкових реквізитів, визначених ПК України, та видану суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не висловлено зауважень з приводу оформлення та змісту первинних документів, що опосередкували господарські операції, які були предметом податкової перевірки щодо дотримання вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Податкового кодексу України.

У матеріалах справи відсутні будь-які дані про те, що на момент надання податкових накладених контрагент позивача не був зареєстрований платником податку на додану вартість, а тому не мав права виписувати податкові накладні.

Колегія суддів звертає увагу на те, що однією із основних засад податкового законодавства України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків (пп. 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України).

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Колегія суддів вважає, що відповідачем не доведено належним чином правомірності податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі недостатньо обґрунтованих висновків про угод, що відбулися між позивачем та ТОВ «Альфакем Україна» у грудні 2011 року, березні та квітні 2012 року.

З цього приводу, колегія суддів зазначає, що нікчемним є правочин у випадку, коли такий суперечать інтересам держави та/або суспільства. Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення злочинного умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Підтвердженням винуватості особи у вчиненні правочинів, які суперечать інтересам держави, в силу ст. 62 Конституції України, може бути лише обвинувальний вирок суду, яким установлено відповідні обставини.

Колегія суддів не приймає до уваги покликання апелянта на висновки слідчого, викладені у матеріалах досудового слідства по кримінальній справі № 75-00197 як на підставу нікчемності угоди, укладеної між позивачем та його контрагентом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування у адміністративній справі є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ч. 4 ст. 70 КАС України).

Частиною першою статті 70 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

В силу частини 3 названої процесуальної норми докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи до уваги не беруться.

З огляду на викладене слід зазначити, що будь-які свідчення та інші матеріали зібрані в рамках кримінальної справи, повинні бути оцінені органами слідства і судом з урахуванням всіх інших матеріалів, які знаходяться в справі. Переоцінка їх доказового значення призводить до слідчих і судових помилок, постановлення неправильного рішення.

В кожній із стадій процесу оцінка доказів має свої особливості, які пояснюються відмінними умовами і задачами даної стадії. Так, оцінка доказів, здійснена в стадії досудового слідства, носить лише попередній характер.

Вирішення головного питання кримінального судочинства - про винуватість чи невинуватість особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, здійснюється тільки судом на основі доказів, досліджених в ході судового розгляду.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком.

Таким чином, лише вирок суду у кримінальні справі, який набув законної сили, та матеріали кримінальної справи, якими встановлено діяння, що впливають на визначення податкових зобов'язань, можуть бути використані податковим органом при наданні оцінки фінансово-господарським операціям платників податків.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази існування будь-яких обвинувальних вироків стосовно посадових осіб позивача чи його контрагента.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, що є підставою для їх скасування.

Зважаючи на наведене, судовою колегію не встановлено підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 березня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складений 03 червня 2013 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М