Ухвала суду № 31586933, 29.05.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ушенко С.В.

Суддя-доповідач - Гайдар А.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року справа №2а/0570/16868/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією в складі

головуючого судді Гайдара А.В.,

суддів Ханової Р.Ф.,

Лях О.П.

за участю секретаря судового засідання Левченко Г.О.,

за участю

представників позивача Горєлової Н.К., Журик О.І. (за довіреностями)

представників відповідача Іванченко В.А., Савро А.Ю. (за довіреністю)

у відкритому судовому засіданні розглянув апеляційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової службина постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23квітня 2013 року у справі № 2а/0570/16868/2012 (головуючий І інстанції - Ушенко С.В.) за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «МЛЗ» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової службипро скасування податкових повідомлень-рішень від 27.08.2012 року № 0000023500 та від 30.10.2012 року № 0000033500, -

В С Т А Н О В И В :

До Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулось Приватне акціонерне товариство «МЛЗ» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.08.2012 року № 0000023500 та від 30.10.2012 року № 0000033500.( т.1 арк. справи 3-11)

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 р. у справі № 2а/0570/16868/2012 позовні вимоги приватного акціонерного товариства «МЛЗ» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 27.08.2012р. № 0000023500 та від 30.10.2012р. № 0000033500 - задоволені у повному обсязі.Скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.08.2012р. № 0000023500, прийняте Макіївською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 30.10.2012р. № 0000033500, прийняте Макіївською об'єднаною державною податковою інспекцією Донецької області Державної податкової служби. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «МЛЗ» здійснені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2268,00 грн. (т.2 арк. справи 189-194)

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Макіївська об'єднана державна податкова інспекція Донецької області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції, прийняте нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. (т.2 арк. справи 210-213 )

В судовому засіданні представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представники позивача у судовому засіданні заперечували про доводів апеляційної скарги та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін..

За правилами частини першої статті 195 КАС України перегляд судового рішення суду першої інстанції здійснюється в межах апеляційних скарг.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку представників сторін, перевіривши матеріали справи і, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Позивач - Приватне акціонерне товариство «МЛЗ» (ідентифікаційний код юридичної особи 31798871, 86108, Донецька область, м. Макіївка, вул. Свердлова, б. 25) є юридичною особою, зареєстровано 18.01.2002 року Виконавчим комітетом Макіївської міської ради, як платник податків знаходиться на обліку в Макіївській ОДПІ з 01.02.2002 року за № 62 відповідно до довідки про взяття на облік платника податків та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100335629.

Згідно п.п. 75.1.2. п.75.1. ст. 75, п.п. 78.1.1. п. 78.1. ст. 78, п. 79.1 ст. 79, п.82.2. ст.82 Податкового кодексу України та відповідно до наказу № 921 від 18.07.2012р. відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПрАТ «МЛЗ» щодо документального підтвердження господарських відносин з платником податків ТОВ «Карат», їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень, вересень 2010р.

Перевіркою встановлені наступні порушення:

- ч. 1, 4, 5 ст. 203, ч. 2 ст. 207, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України, - правочин щодо виконання умов усної угоди, укладеної між ПрАТ «МЛЗ» та ТОВ «Карат» (ЄДРПОУ 30712966), є нікчемним;

- п. 4 ст. 180 Господарського кодексу України, - підприємством не підтверджено якість товару;

- п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», - безпідставно сформовано податковий кредит за рахунок сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від постачальника ТОВ «Карат» на суму ПДВ 252 875,5 грн., у т.ч. за серпень 2010р. - 41 228,17 грн., за вересень 2010р. - 211 647,33 грн. нараховану на вартість ТМЦ проданих ТОВ «Карат» у зв'язку з непідтвердженням факту реалізації ТМЦ при здійсненні нікчемного правочину;

- п. 5.1, пп 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», - підприємством занижено суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 316 093,0 грн., у т.ч. по податковій декларації з податку на прибуток за 9-ть місяців 2010р. - 316 093,0 грн., у зв'язку з визнанням правочину, що відбувся між ПрАТ «МЛЗ» та ТОВ «Карат», нікчемним та не підтвердженням факту придбання товару.

За результатами перевірки податковим органом прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000023500 від 27.08.2012 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 252 876 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 63 219 грн., та № 0000013500 від 27.08.2012 р., яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 316 093 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 158046,50 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку. Рішенням ДПС в Донецькій області податкове повідомлення-рішення від 27.08.2012р. №0000023500 залишено без змін, а податкове повідомлення-рішення від 27.08.2012р. №0000013500 скасовано в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій. За результатами адміністративного оскарження податковим органом прийнято податкове-повідомлення-рішення від 30.10.2012р. №0000033500, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 395116,25 грн., з яких 316093,00 грн. - за основним платежем, 79023,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказані податкові повідомлення-рішення від 27.08.2012р. №0000023500 та від 30.10.2012р. №0000033500 з урахуванням рішення ДПС в Донецькій області, рішенням ДПС України залишені без змін.

Сірним питанням в даній справі є обставина реальності господарських операцій позивача з ТОВ «Карат», правильність відображення їх в податковому обліку, а саме включення позивачем до складу валових витрат звітного податкового періоду суми витрат, пов'язаних із виконанням договору купівлі-продажу, укладеного із ТОВ «Карат», і правильності формування податкового кредиту.

Спір виник внаслідок висновків податкового органу про те, що правочин, який укладений позивачем з ТОВ «Карат», не був спрямований на реальне настання правових наслідків та є нікчемним.

Аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом діяльності позивача згідно статуту є виробництво різноманітних металевих виробів; виробництво сталевого, чавунного та кольорового лиття для промислово-технічного призначення; лиття чавунних труб та інших видів чавунного лиття; переробка відходів виробництва, вторинної сировини; заготівля, переробка, металургійна переробка металобрухту кольорових і чорних металів (т. 2 а.с. 138-170).

Встановлено, що між позивачем та ТОВ «Карат» укладено договір купівлі-продажу від 30.08.2010р. № 250, згідно з яким постачальник (ТОВ «Карат») зобов'язується поставити чавун передільний, що відповідає ДСТУ, а покупець (позивач) прийняти зазначений товар та оплатити його на умовах, передбачених цим договором. Кількість, строки та ціна зазначається в доданих сертифікаціях, які є невід'ємною частиною договору. Відповідно до п.п. 2.1 - 2.4 договору кількість товару, який поставляється, зазначається в специфікаціях, на кожну партію товару продавцем оформлюється посвідчення про вибухобезпечність, затверджене керівником підприємства, яке переробляє металобрухт, акт походження та сертифікат якості з точним значенням радіологічного фону, товар невідповідної якості прийому та оплаті не підлягає. Пунктом 3.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється на умовах СРТ - склад покупця згідно міжнародним правилам Інкотермс-2000. Частиною 4 договору визначено, що продавець зобов'язується передати покупцю (його представнику) наступні оригінали документівна товар: рахунок-фактуру, податкову накладну (оригінал), сертифікат якості (акт походження), видаткову накладну. Ці документи передаються покупцю в момент передачі товару, або направляються факсом в день передачі товару з подальшим наданням оригіналів протягом 5 календарних днів після передачі їх факсом. Ціна за одиницю, загальна кількість, асортимент, сортамент і номенклатура товару визначаються специфікаціями. Оплата здійснюється покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця в національній валюті на основі виставленого рахунку. Строк дії договору до 31.12.2010р.

Виконання умов укладеного між позивачем та ТОВ «Карат» договору знайшло своє відображення в податковому та бухгалтерському обліку позивача, а саме: специфікаціях до договору № 1 від 30.08.2010р., № 2 від 31.08.2010р., № 3 від 10.09.2010р., № 4 від 17.09.2010р., № 5 від 23.09.2010р., № 6 від 29.09.2010р., № 7 та № 8 від 30.09.2010р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем з ТОВ «Карат» в періоді, в якому податковим органом встановлені порушення, на виконання умов договору складені видаткові накладні від 31.08.2010р. № 3108/1 та № 3801/2, від 10.09.2010р. № 1009/2, від 17.09.2010р. № 1709/1, від 24.09.2010р. № 2409/2 та № 2409/1, від 29.09.2010р. № 2909/1, від 30.09.2010р. № 3009/1 - 3009/9, та податкові накладні № 9321 від 24.09.2010р. на суму з ПДВ 97 216 грн. (39,68 тн), № 9226 від 17.09.2010р. на суму 101 332 грн. (41,36 тн), № 9129 від 10.09.2010р. - 66 885 грн. (27,3 тн), № 8411 від 31.08.2010р. - 64 680 грн. (26,95тн), № 8408 від 31.08.2010р. - 182 689 (77,74 тн), № 9322 від 24.09.2010р. - 101 503,5 грн. (41,43 тн), №9421 від 30.09.2010р. - 818 055 грн. (333,9 тн) та № 9389 від 29.09.2010р. - 84 892,5 грн. (34,65 тн).

Також, на підтвердження факту постачання чавуну ТОВ «Карат» на склад позивача, останнім надано товарно-транспортні накладні. Крім того, даний факт підтверджується наданими до суду позивачем копіями журналу реєстрації автомобільного транспорту, який доставляє ТМЦ.

Зі слів представника позивача, відвантаження товару здійснювалось шляхом в'їзду автомобільного транспорту продавця (ТОВ «Карат») на електронні ваги, якими згідно відомості зважування, наявної в матеріалах справи, фіксуються дата та час заїзду автотранспорту, вага брутто та нетто.

Поставки товару відбувалися в періоді з серпня 2010 року по вересень 2010 року. Розрахунки між суб'єктами господарювання за відвантажений товар проводилися у безготівковій формі, здійсненні в повному обсязі. Даний факт підтверджується випискою банку з особового рахунку позивача (т. 2 а.с. 11-19) та не є спірним між сторонами.

Суми податку на додану вартість внесені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних від вказаного контрагента, включені до складу податкового кредиту відповідного звітного (податкового періоду) та відповідають даним податкової декларації з податку на додану вартість.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать документально підтверджені витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. статті 2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платниками податку з числа резидентів є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи та організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.

Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного пунктом 4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» на суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно пункту 16.1., платники податку самостійно визначають суми податку, що підлягають сплаті. Податок на прибуток нараховується за ставкою, визначеною статтею 10 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», від прибутку, що підлягає оподаткуванню, розрахованого згідно з пунктом 3.1. цього Закону, з урахуванням положень пунктів 7.12., 7.13., 7.14., 14.1., 16.9. та статей 6 та 13 цього Закону.

Платники податку у строки, визначені законом, подають до податкового органу податкову декларацію про прибуток за звітний період, розраховану наростаючим підсумком з урахуванням від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових періодів у разі його наявності відповідно до пункту 6.1. статті 6 цього Закону. При цьому, за звітні квартал, півріччя та три квартали платники податку надають спрощену декларацію, а за результатами звітного року - повну.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено надання позивачем до податкової інспекції податкової звітності з податку на прибуток за 3-й квартал 2010 року та відповідність даних, що міститься в наданій податковій звітності даним первинного бухгалтерського обліку. Будь-яких зауважень щодо невідповідності даних бухгалтерського обліку та даних податкового обліку з податку на прибуток відповідач не зазначив ані в Акті перевірки ані в судовому засіданні.

Згідно з пунктом 5.1. статті 5 цього Закону, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1. пункту 5.2. цієї ж статті Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3. - 5.7. цієї статті.

Крім того, у п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» наведений вичерпний перелік операцій, за якими витрати платника податків не включаються до складу валових витрат, оскільки у п. 5.10. наведеної статті зазначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як встановлено в судовому засіданні, позивачем були сформовані валові витрати за фактом отримання товарно-матеріальних цінностей в порядку, визначеному Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на момент вчинення спірних правовідносин були визначені Законом України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним під час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

З аналізу положень Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якими визначені правила формування податкового кредиту та валових витрат, вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Згідно пункту 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Поставлена від ТОВ «Карат» сировина (чавун) використана позивачем в технологічному процесі виробництва тіл мелючих з чавуну, що відповідно до установчих документів, зазначених вище, є основною продукцією ПрАТ «МЛЗ». Даний факт підтверджується наданими до суду копіями журналу-ордеру і відомості по рахунку 201 за вересень 2010р. - грудень 2010р.

Також судом встановлено, що згідно з основним видом діяльності позивача між НВП «Феролит» (покупець) та ЗАО «МЛЗ» (продавець) укладено договір №28/01-2009 від 28.01.2009р., відповідно якого продавець зобов'язується поставити покупцю мелючі тіла (товар) в асортименті, кількості, в строки та за ціною у відповідності зі специфікаціями, які є невід'ємною частиною договору, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та оплатити його. Згідно п. 3 договору загальна сума договору складає суму всіх доданих специфікацій. Поставка товару, як зазначено в п. 4 договору, здійснюється автомобільним або залізничним транспортом на умовах FCA Інкотермс-2000. Відповідно до додаткової угоди № 1 від 31.12.2009р. до зазначеного договору строк дії договору № 28/01-2009 від 28.01.2009р. пролонговано до 31.12.2010р.

Відповідно до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Виходячи із положень вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної безспірно позбавляє платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість. І тільки у разі не підтвердження на момент перевірки податкового кредиту податковими накладними платник податку може бути притягнутий до відповідальності.

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що наявність податкових накладних є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Дослідженням в судовому засіданні зазначених вище податкових накладних, виписаних ТОВ «Карат» за результатами здійснення фінансово-господарської діяльності з позивачем в рамках договору поставки від 30.08.2010р. № 250, встановлена їх відповідність вимогам підпункту 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України № 165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено формування позивачем податкового кредиту за серпень-вересень 2010 року на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», для включення зазначеної суми до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Згідно з частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

В обгрунтування правомірності прийняття спірних рішень податковий орган посилається на довідку відділу РЕР м. Макіївки при УДАЇ ГУМВС України в Донецькій області щодо інформації про автомобілі, якими здійснювалось перевезення ТМЦ за спірним договором поставки. Податковий орган зазначає, що відповідно до вказаної довідки перевезення ТМЦ здійснювалось вантажними сідловими тягачами, вантажними самоскидами і легковими седанами, що, на його думку, є неможливим, оскільки щодо вантажних автомобілів не зазначено державного номеру причепу, а перевезення ТМЦ на легкових автомобілях є неможливим.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно неприйняття зазначеної довідки як доказа, з урахуванням вимог ст..70 КАС України, оскільки вона була отримана податковим органом після проведення перевірки позивача і не використовувалась відповідачем при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 27.08.2012р. №0000013500 і №0000023500. Крім того, незазначення в товарно-транспортних накладних державних номерів вантажних причепів не є підставою для висновків про відсутність факту постачання товару за договором.

Таким чином, враховуючи умови договору щодо поставки (обов'язок постачальника забезпечити поставку, вид транспорту, місце поставки), видаткові накладні, що містяться в матеріалах справи, є належними доказами, що підтверджують транспортування товару позивачеві. Правильність формування суми спірного податкового кредиту підтверджується, окрім податкових накладних, первинними документами.

Встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Карат» на момент вчинення спірної фінансово-господарської операції був юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

Відповідно до підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний під час виникнення спірних правовідносин, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Таким чином, постачальник позивача ТОВ «Карат» на час здійснення господарської операції мав статус юридичної особи, та як наслідок мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів на поставку товарів та був наділений правом видачі податкових накладних, що обумовлює спеціальну податкову правосуб'єктність.

Стосовно доводів відповідача, що договір поставки від 30.08.2010р. № 250, укладений між позивачем та ТОВ «Карат», є нікчемним, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з частиною 1 статті 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги те, що умовою для кваліфікації правочину як нікчемного через те, що він порушує публічний порядок, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, визначальне значення має встановлення персоналій посадових осіб, у яких виник умисел на вчинення протиправного правочину, зміст їх умислу, обставини, за яких такий умисел виник.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів, крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надано.

Водночас позивачем з посиланням на належні докази, що долучені до матеріалів справи, доведено обставину реального здійснення господарських операцій.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В судовому засіданні встановлено, що кримінальних справ відносно посадових осіб позивача щодо порушення податкового та іншого законодавства в сфері економічних відносин, зокрема щодо укладення та виконання договору поставки від 30.08.2010р. № 250, не порушувалось, обвинувальні вироки суду з цього приводу відсутні.

Відповідачем наданий суду першої інстанції вирок Індустріального районного суду м.Дніпропетровська № 0417/1-298/2011 від 12.08.2011р., на який відповідач посилається як на підставу прийняття спірних податкових повівдомлень-рішень. Як вбачається з зазначеного вироку посадові особи ТОВ «Карат» засуджені за скоєння злочину, передбаченого ч.3 ст.28, ч.2 ст.205, ч.2 ст.366 Кримінального Кодексу України.

Вказаним вироком суду встановлено, що ТОВ «Карат» та інші юридичні особі створені та зареєстровані на підставних осіб за певну грошову винагороду з метою подальшого їх використання в склади групи підприємств, які використовувались з метою переводу безготівкових коштів в готівку за грошову винагороду.

В зазначеному вироку судом досліджені виключно правопорушення особи (директора) щодо складання первинних документів фіктивної господарської діяльності ТОВ «Карат» з метою забезпечення безпеки здійснення незаконної діяльності з надання ним незаконних фінансових послуг. Проте судом не досліджувались взаємини позивача з ТОВ «Карат» та не надавалась правова оцінка щодо товарності або безтоварності операцій ТОВ «Карат» з контрагентами за охоплений перевіркою податкового органу період.

Відповідно до ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим, зазначена правова норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Водночас правова кваліфікація діяння особи, наведена у вироку в кримінальній справі або постанові про адміністративний проступок (тобто застосування тих чи інших правових норм до відповідної поведінки), не є обов'язковою для адміністративного суду.

Це стосується також і правової кваліфікації, наведеної у чинних рішеннях судів в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі.

Відповідно висновки інших судів щодо правомірності чи протиправності дій особи, поведінка якої є предметом розгляду в адміністративній справі, не є обов'язковими для адміністративного суду, який таку справу розглядає.

Висновки та оцінки іншого суду щодо правомірності поведінки особи, її винуватості у вчиненні правопорушення тощо не позбавляють адміністративний суд, який розглядає по суті справу, предмет якої пов'язаний із відповідними діяннями цієї особи, права надати їм власну оцінку.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв зазначений вирок Індустріального районного суду м.Дніпропетровська до уваги, як на підставу правомірності прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки ним не встановлено певних діянь, в тому числі злочинних, з боку посадових осіб ТОВ «Карат» при здійсненні господарських взаємовідносин з позивачем.

Наведене обумовлює безпідставність висновку відповідача про порушення позивачем 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 5.1, пп 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції стосовно відсутності порушення позивачем вимог податкового законодавства в частині формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, та безпідставності застосування до нього штрафних санкцій.

Тобто, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду 1-ї інстанції. Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ч. 1-3 ст. 160, ст.ст. 167, 195-196, п.1 ч.1 ст. 199, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року у справі № 2а/0570/16868/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2013 року у справі № 2а/0570/16868/2012 - залишити без змін.

В повному обсязі ухвала виготовлена та підписана колегією суддів 1 червня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.В. Гайдар

Судді: Р.Ф. Ханова

О.П. Лях